Постанова 4821 № 703/3121/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1402/25 Справа № 703/3121/25 Категорія: 331500000 Головуючий по 1 інстанції Биченко І.Я. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2025 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. секретар Дмитренко В.В. учасники справи: заявник ОСОБА_1 ; заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 особа, що подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, - в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, в якій просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що мешкають за адресою: АДРЕСА_1 на строк до шести місяців, яким визначити наступні обмеження їх прав, а саме: заборонити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. В обґрунтування вимог заявниця вказала, що вона разом з ОСОБА_2 (невісткою) та ОСОБА_3 (сином) проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 в одному дворі але в різних будинках. Вказує, що під час спільного проживання заінтересовані особи чинять відносно заявниці психологічне насильство, висловлюються нецензурною лексикою, завдають їй тілесних ушкоджень, внаслідок чого ОСОБА_1 кілька разів викликала працівників швидкої допомоги та працівників поліції, які фіксували вказані обставини. Постійні побиття з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 значно погіршили її стан здоров`я, тому вона змушена проходити лікування, витрачати додаткові кошти на ліки для покращення здоров`я. Застереження працівників поліції та дільничного ніяким чином не впливають на відносини заінтересованих осіб у справі до заявниці. 25 березня 2025 року ОСОБА_1 направила заяву до відділення поліції про нанесення їй 15 березня 2025 року тілесних ушкоджень невісткою ОСОБА_2 . На підставі заяви відкрито кримінальне провадження та кваліфіковано кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 125 КК України. 22 березня 2025 року ОСОБА_1 зверталася до КНП «Смілянська міська лікарня» де їй діагностовано травму гортані та направлено на стаціонарне лікування з госпіталізацією до лор відділення, де вона лікувалася до 31 березня 2025 року. Заявниця вважає, що вона є особою, яка зазнала домашнього насильства, тому звернулася до суду з відповідною заявою для захисту своїх прав. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що докази, надані ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фізичного чи психологічного насильства відносно заявника у розумінні норм ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення фізичного чи психологічного насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цих осіб, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність конфлікту між сторонами. Суд дійшов висновку, що заявницею не доведено ризики, які можуть настати у разі незастосування відносно заінтересованих осіб обмежувального припису. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про видачу обмежувального припису. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував факту притягнення заінтересованої особи ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за підсумками закритого кримінального провадження відносно неї та складення протоколу про адміністративне правопорушення від 06 березня 2025 року. Скаржниця стверджує, що дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 не можна вважати конфліктом, оскільки це є частиною психологічного насильства. Знущання які вчили заінтересовані особи відносно заявниці підтверджено належними та допустимими доказами, які дають обґрунтовані підстави для висновку про наявність ризиків вчинення ними домашнього насильства відносно ОСОБА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказано, що рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2025 року є обґрунтованим, тому підстав для його зміни чи скасування за наведеними в апеляційній скарзі доводами немає. Зазначено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що тривалість та системність протиправної поведінки підтверджує вірогідність вчинення кривдниками будь-якого насильства щодо заявниці, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що заінтересовані особи у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 являються невісткою та сином заявниці ОСОБА_1 та проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 в одному дворі, але в різних будинках. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру праву власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 березня 2025 року (а.с. 31) право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 частини та ОСОБА_3 частини. Згідно довідки виконавчого комітету Смілянської міської ради від 26 травня 2025 року № 2426 (а.с. 28) у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_3 (з 15 липня 2006 року і по даний час), ОСОБА_2 (з 18 січня 2023 року і по даний час), ОСОБА_4 (з 08 квітня 2024 року і по даний час). В березні 2025 року між сторонами у справі виник конфлікт у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перекрила постачання води. Внаслідок конфлікту ОСОБА_1 висловлювалася нецензурною лайкою відносно ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 дійсно вдарила заявницю по обличчю. До заяви про видачу обмежувального припису заявницею додано висновки спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 04 квітня 2023 року (а.с. 3) та від 19 березня 2025 року (а.с. 6-7), витяг з ЄРДР від 25 березня 2025 року (а.с. 4) та виписку № 56474 із медичної карти стаціонарного хворого (а.с. 9). Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, як постраждали від такого насильства. Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також вчинення таких діянь. Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдати шкоди психічному здоров`ю особи. Згідно п. 17 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Враховуючи положення ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Частиною 2 ст. 3 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких рідні (двоюрідні) брати і сестри, особи, які спільно проживають. Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників. Частиною 2 ст. 26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Частиною 4 ст. 26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. П. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України визначено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців. Згідно з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2010 року у справі № 753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Також у цих постановах Верховний Суд виходив з того, що звернення заявника до органів поліції, самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відповідно до роз`яснень, наведених в п.п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані заявницею висновки спеціалістів в галузі судово-медичної експертизи від 04 квітня 2023 року та від 19 березня 2025 року не містять жодних доказів про те, що саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заподіяли ОСОБА_1 тілесні ушкодження, оскільки дані у висновках спеціаліста встановлено лише на основі пояснень ОСОБА_1 . Також, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про відхилення виписки № 56474 із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 , оскільки причинно-наслідковий зв`язок між погіршенням стану здоров`я за період з 29 квітня 2025 року по 08 травня 2025 року та вчинення відносно ОСОБА_1 з її слів, фізичного насильства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутній. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що існують підстави та ризики подальшого вчинення відносно неї протиправної поведінки кривдниками, посилаючись на наявність справ про адміністративну відповідальність відносно ОСОБА_2 за вчинення нею адміністративного правопорушення за ст. 173-2 КУпАП, оскільки звернення заявниці до правоохоронних органів підтверджує лише наявність конфлікту між сторонами та небажання його врегулювати та не підтверджує вірогідність тривалості та системності протиправної поведінки щодо заявниці з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, кримінальне провадження № 12025255350000075 від 25 березня 2025 року, на яке ОСОБА_1 посилалася як доказ в підтвердження своїх вимог, на даний час завершене, що обґрунтовано враховано судом першої інстанції, підозру не оголошено, а тому висновок суду першої інстанції про те, що такий доказ не є належним в розумінні ст. 77 ЦПК України, оскільки не доводить вчинення будь-яких протиправних дій відносно ОСОБА_1 є правильним. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки надані ОСОБА_1 докази в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення заінтересованими особами у справі фізичного чи психологічного насильства відносно заявниці у розумінні норм ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення фізичного чи психологічного насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цих осіб, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 17 вересня 2025 року. Судді