Ухвала КАС ВС № 440/2730/23

УХВАЛА про відкриття касаційного провадження 15 вересня 2025 року м. Київ справа №440/2730/23 адміністративне провадження №К/990/36311/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі №440/2730/23 за позовом Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будформа 2022» про зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У березні 2023 року Полтавська окружна прокуратура (далі - позивач, Прокуратура) в інтересах держави в особі Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради (далі - Департамент) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будформа 2022» (далі - відповідач, ТОВ «Будформа 2022»), у якому просила зобов`язати відповідача протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради охоронний договір на щойно виявлений об`єкт історії та архітектури місцевого значення - «Особняк Трофименка» по вулиці Кричевського, 11 у місті Полтаві, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768. Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 05.09.2023 позов задовольнив. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 24.07.2025 апеляційну скаргу відповідача задовольнив, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанцій, Полтавська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської рали, оскаржила її у касаційному порядку, просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Приписи пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачають, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Цей принцип конкретизований у положеннях частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) та частини першої статті 328 КАС України, згідно з якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках. Тому розв`язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд має передусім з`ясувати, чи належить справа, що в ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку. Приписами пунктів 1-4 частини 4 статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу. Колегією суддів встановлено, що ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. При касаційному оскарженні судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження необхідно наводити обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження відповідно до частини 4 статті 328 і частини 5 статті 328 КАС України. Частиною третьою статті 125 Конституції України визначено конституційно-правовий статус Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України. Тобто переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави. Отже, завдання Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, насамперед, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у їхній процесуальній діяльності конкретної норми матеріального права, або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і в такий спосіб скерувати судову практику задля єдиного та правильного правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати реалізацію матеріальної чи, відповідно, виконання процесуальної правової норми). Навіть більше, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу юридичної визначеності, що є одним з інтегративних складників верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється способом однакового застосування та/або виконання судом тієї самої норми закону в аналогічних справах щодо різних осіб. Одним з механізмів забезпечення Верховним Судом єдності судової практики є можливість виняткового (екстраординарного) касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), у тому разі, якщо суд касаційної інстанції з`ясує, що: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки звернення Прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності суспільно значимого питання щодо збереження культурної спадщини, що відповідає легітимній меті і має виняткове значення. Зазначає, що державним (суспільним, публічним) інтересом для звернення Прокурора до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власника. Зауважує, що збереження культурної спадщини у військовий час є критично важливим для підтримки національної ідентичності, духовної стійкості та майбутнього відновлення країни. Культурна спадщина, як матеріальна, так і нематеріальна, становить основу самобутності народу та є важливим ресурсом для подолання наслідків війни. Аналіз аргументів касаційної скарги у їхньому логічному взаємозв`язку з обставинами справи, встановленими в судових рішеннях, дає підстави для висновку про наявність фактів, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які б могли слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, і Верховний Суд, як виняток, здійснить касаційний перегляд постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої у цій справі. Скаржник у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Скаржник доводить, що судом апеляційної інстанції рішення постановлено з неправильним застосуванням норма матеріального права, зокрема частини другої статті 14, частин першої і другої статті 23, статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пункту 3 Прикінцевих положень цього Закону, пункту 6 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768 (далі - Порядок №1768), пунктів 7-9 Розділу ІІ, пунктів 1-3 розділу ІІІ Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за №528/23060 (далі - Порядок №158) та порушення норм процесуального права, зокрема, частини третьої статті 80, статей 90, 242 КАС України. Скаржник у касаційній скарзі покликається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, зокрема частини другої статті 14, статті 37, пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 та щодо застосування статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пункту 6 Порядку №1768, сформульованих Верховним Судом у постановах від 23.05.2024 у справі №320/5145/23, від 28.11.2024 у справі №580/5672/22. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, зокрема статей 80, 90, 242 КАС України, викладених у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі №120/2126/24. У своїй касаційній скарзі заявник також наводить низку фактів неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які, на думку колегії суддів, потребують ретельної перевірки. Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, з-поміж іншого, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є аргументи скаржниці щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування норми права у подібних правовідносинах. Колегія суддів вважає, що наведені доводи вказують на наявність обставин, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, що у свою чергу є підставою для відкриття касаційного провадження. Згідно до частини першої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно з частиною другою статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що вперше він касаційну скаргу на оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції подав своєчасно, 22.08.2025, із дотриманням строків, визначених статтею 329 КАС України. Однак Верховний Суд ухвалою від 27.08.2025 повернув касаційну скаргу скаржнику, оскільки ним не зазначено підстав касаційного оскарження, визначених статтею 328 КАС України. Своєю чергою, скаржник повторно звернувся із цією касаційною скаргою 01.09.2025, без будь якого зволікання. Тому, вважаючи на те, що приписи статті 329 КАС України дають право на поновлення строку на касаційне оскарження у разі, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, слід поновити строк скаржнику на касаційне оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі №440/2730/23. Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, відсутні. Керуючись статтями 328 - 331, 334, 338 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Поновити Полтавській окружній прокуратурі в інтересах держави в особі Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради строк на касаційне оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі №440/2730/23. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Полтавської обласної прокуратури на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі №440/2730/23. Витребувати із Полтавського окружного адміністративного суду справу №440/2730/23. Надіслати особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття касаційного провадження разом з копією касаційної скарги. Установити десятиденний строк з моменту отримання учасниками справи цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу. Роз`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та долучених до нього документів іншим учасникам справи. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і не оскаржується. Суддя-доповідач А.А. Єзеров Суддя В.М. Кравчук Суддя О.П. Стародуб