Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/32385/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/32385/24 Головуючий І інстанції: Потоцька Н.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 27.03.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити пенсію, В С Т А Н О В И В: 17.10.2024р. ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Тернопільській області та третьої особи - ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просила суд: - визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 16.09.2024р. №155450005537 про відмову в призначенні їй пенсії за вислугу років; - зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області призначити їй пенсію за вислугу років згідно з п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 09.09.2024р., зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017р. по 30.08.2024р. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років. Разом із тим, 16.09.2024р. ГУ ПФУ в Тернопільській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за №155450005537, у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу. Позивач наголошує, що при прийнятті спірного рішення про відмову у призначенні пенсії було застосовано п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, яка визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019р. №2-р/2019, а тому відмова відповідача, на її думку, є протиправною та порушує право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством. Відповідач, у свою чергу, надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 16.09.2024р. за №155450005537 про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років. Зобов`язано ГУ ПФУ України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 09.09.2024р., зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017р. по 30.08.2024р. Стягнуто на користь позивача судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Тернопільській області. Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 22.04.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2025р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 08.05.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Тернопільській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.1986р. по 28.06.1991р. навчалась в Одеському державному педагогічному інституті ім. К.Д. Ушинського, що підтверджується копією диплому НОМЕР_1 від 30.06.1991р. З 15.08.1991р. по 30.08.2024р. ОСОБА_1 працювала на різних посадах в загальноосвітніх навчальних закладах Болградського (колишнього - Тарутинського) району Одеської області. 12.08.2024р. розпорядженням Тарутинського селищного голови №262-К позивача звільнено з займаної посади. 09.09.2024р. позивач звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». 16.09.2024р. рішенням №155450005537 ГУ ПФУ в Тернопільській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв`язку з відсутністю у неї станом на 11.10.2017р. необхідного спеціального стажу роботи, а саме 26 років 06 місяців. Також, у спірному рішенні ГУ ПФУ України в Тернопільській області зазначено, що страховий стаж позивача - 37 років 7 місяці 5 днів, спеціальний стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017р. становить 26 роки 1 місяць 27 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди, до спеціального стажу зараховано всі періоди. Не погоджуючись із такими діями та рішенням відповідача, позивач звернулася до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості і доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом. За змістом ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV. 03.10.2017р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017р. Цим Законом №2148-VIII розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено п.2-1, згідно з яким, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52,54,55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-XII. Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017р. №2148-VIII також були внесені зміни до п.16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII, після яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: «До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії». Таким чином, згідно з вказаними правовими нормами п.2-1 та п.16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII пенсія за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-XII може бути призначена за умови наявності у особи визначеного цим Законом спеціального стажу, необхідного для її призначення, станом на 11.10.2017р. На даний час, Закон №2148-VIII є чинним, неконституційним у визначеному законом порядку не визнавався. Вказане свідчить, що на момент виникнення спірних у даній справі правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019р. №2-р/2019 з одного боку, які визначають, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, та нормами п.2-1 та п.16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII з іншого боку, які передбачають, що спеціальний пільговий стаж має бути наявний у особи станом на 11.10.2017р. - дату набрання чинності Закону №2148-VIII. Вирішуючи питання про те, які правові норми (норми Закону №1788-ХІІ чи норми п.2-1 та п.16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII) слід застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає наступне. Відповідно до ч.3 ст.22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У Рішенні від 22.05.2018р. №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що положення ч.3 ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (пп.2.2 п.2 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України вказав, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи та суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абз.6 пп.4.3 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018р. №1-р/2018). Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми ( «легітимні очікування») (Доповідь «Верховенство права», схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26.03.2011р.). Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності (абз.6 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017р. №2-р/2017). Суд зазначає, що аналогічні спірні правовідносини, в яких судом надавалась правова оцінка щодо вирішення вказаної колізії між нормами ст.55 Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019р. №2-р/2019, з одного боку, та нормами п.2-1 та п.16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII з іншого боку, розглядались Верховним Судом у справі №240/24/21. Так, за наслідками розгляду вказаної справи Верховний Суд виніс постанову від 06.11.2023р., в якій сформував правовий висновок, що обмежуючи п.2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017р., для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права. Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформованими в постанові від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин, адже норми названих законів (Закону №1788-ХІІ та п.2-1 та п.16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII) регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п.56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України»). У вищезазначеній постанові від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що не погоджується з посиланням скаржника на абз.2 п16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було. Також, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного чи множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме п.«е» ст.55 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019р. №2-р/2019, а не норми п.2-1 та п.16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII. Так, п.«е» ст.55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015р.) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Отже, визначеною зазначеною правовою нормою умовою для призначення особі пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Тернопільській області, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Вказаним нормам відповідає також п.1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637), за приписами якого, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби або навчання, а також архівними установами. Пунктами 3 та 20 зазначеного Порядку регламентовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або ж неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, що наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (Додаток №5). У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У свою чергу, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018р. у справі №234/13910/17, від 07.03.2018р. у справі №233/2084/17, від 04.03.2020р. у справі №367/945/17, від 27.04.2020р. у справі №367/4230/17 та від 23.09.2021р. у справі №227/4273/16-а. Як уже зазначалося судом вище, відповідно до спірного рішення відповідача від 16.09.2024р. за №155450005537, станом на 11.10.2017р. спеціальний стаж позивача на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, становить - 26 років 01 місяць 27 днів. У той же час, не є спірним у межах даної справи, що ОСОБА_1 у період з 15.08.1991р. по 30.08.2024р. (тобто й після 11.10.2017р.) працювала на різних посадах в загальноосвітніх навчальних закладах Болградського (колишнього - Тарутинського) району Одеської області, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 01.10.1991р. Згідно з наявною в матеріалах цієї справи довідкою форми ОК-5 індивідуальні відомості про застраховану особу, сформованої по позивачу, у вказаний вище період з 1998р. по серпень 2024р., відповідно до відомостей по спеціальному стажу, у позивача зазначений код підстави для обліку спеціального стажу - ЗП3055Е1. У світлі доводів учасників справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного соціального внеску органам Пенсійного фонду України. Довідник кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства код ЗП3055Е1 в графі назва зазначено, працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Вищенаведене, у свою чергу, підтверджує зайнятість ОСОБА_1 у спірний період на посаді передбаченої відповідним переліком та віднесеної до категорії працівники освіти. Жодного спростування вищевказаних висновків відповідачем під час розгляду справи як у суді 1-ї інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не наведено та відповідних доказів не надано. Таким чином, за наявності вищевказаних записів у трудовій книжці позивача, суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем протиправно не було зараховано період роботи з 11.10.2017р. по 30.08.2024р. до спеціального стажу при вирішенні питання про призначення пенсії. Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі пенсійного органу. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій. З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 15.09.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко