Постанова 4824 № 754/10868/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2025 року місто Київ Справа № 754/10868/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/14992/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Дніпровського районного суду м. Києва Т. Савлук про стягнення моральної шкоди (постановлена у складі судді Коваленко І.І.) ВСТАНОВИВ Позивач звернулася до суду з позовом до судді Дніпровського районного суду м. Києва Т.Савлук про стягнення моральної шкоди в сумі 90000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані прийняттям суддею Дніпровського районного суду м. Києва Савлук Т.В. ухвали про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за його позовом до судді Деснянського районного суду міста Києва Бабко Валерії Валеріївни про відшкодування моральної шкоди. Деснянський районний суд міста Києва ухвалою від 14 липня 2025 року відмовив у відкритті провадження у справі. Не погодившись із такою ухвалою, 15 липня 2025 року ОСОБА_1 подав через Деснянський районний суд м. Києва апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до Деснянського районного суду м. Києва. Апеляційна скарга мотивована порушенням норм процесуального права судом першої інстанції. На обґрунтування скарги апелянт зазначає, що: - суд безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі за його позовною заявою, оскільки відповідно до приписів ст. 49 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддю може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення за умови вчинення ним злочину або дисциплінарного проступку. За таку шкоду відповідає держава; - відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦПК України позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача; - відмовивши у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя не вказала за правилами якого судочинства належить розглядати його позов; Скарга разом із матеріалами справи надійшла до Київського апеляційного суду 29 липня 2025 року та передана судді-доповідачу 30 липня 2025 року. Київський апеляційний суд ухвалою від 01 серпня 2025 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Іншою ухвалою цього ж суду від 01 серпня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином (а. с. 35,36). З урахуванням викладеного та приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги заявлені до судді, як відповідача у справі, про відшкодування моральної шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі № 296/12456/23, зроблено висновок, що «приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати». Тобто поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується як тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03.04.2018 в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 в справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. За висновками, неодноразово викладеними Великою Палатою Верховного Суду, відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви (скарги) та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі відповідного порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності суду. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.04.2025 у справі №560/19107/24. Оскільки підставою для відшкодування моральної шкоди позивач вказує саме постановлення суддею ухвали про відмову у відкриття провадження у справі за його іншою позовною заявою про відшкодування моральної шкоди з іншої судді, відсутні підстави вважати, що до вказаних правовідносин не можуть бути застосовані наведені вище правові висновки Верховного Суду. Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суд (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/2652/17; від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц; від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц). Доводи апеляційної скарги зводяться до власного й неправильного тлумачення скаржником норм матеріального й процесуального права, обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали не містять. Безпідставними є посилання скаржника на приписи ст. 49 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких, зокрема, суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Указана норма свідчить про те, що законом передбачена можливість притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним рішення при вчиненні злочину або дисциплінарного проступку. Водночас встановлення в діях судді ознак злочину чи дисциплінарного проступку при ухваленні рішення не належить до повноважень суду в межах розгляду цивільної справи. Ознаки злочину встановлює суд в межах кримінальної справи під час розгляду обвинувального акту, а ознаки дисциплінарного проступку - Вища рада правосуддя під час розгляду дисциплінарної скарги. Колегія суддів зазначає, що заявлені позивачем вимоги не підлягають судовому розгляду в порядку будь-якого провадження, а тому суд правильно не роз`яснював йому, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи із заявленими вимогами. Водночас суд зазначає, що у випадку, якщо позивач вважає, що діями судді йому заподіяно шкоди, він має право подати позов про стягнення такої шкоди з держави. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів установила, що при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права та дійшов законних і обґрунтованих висновків про неможливість розгляду позову в порядку будь-якого судочинства, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова