Ухвала КЦС ВС № 569/17823/24

УХВАЛА 15 вересня 2025 року м. Київ справа № 569/17823/24 провадження № 61-11002ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання договору комісії та договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсними, відновлення становища, яке існувало до порушення, ВСТАНОВИВ: У серпні 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2025 року. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України. Щодо підстав касаційного оскарження Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця визначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Водночас, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов. Заявниця повинна усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених частиною другою статті 389 ЦПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип «правової визначеності». Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду, закріплені у статті 400 ЦПК України, суд не наділений правом самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Способом усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у справі № 569/17823/24 є викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства. Щодо сплати судового збору Разом з тим, у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. У касаційній скарзі ОСОБА_1 міститься клопотання про звільнення від сплати судового збору. Клопотання мотивоване тим, що на даний час скрутний матеріальний стан не дає можливості ОСОБА_1 сплатити судовий збір у визначеному розмірі за подання касаційної скарги, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 22 серпня 2025 року, відповідно до яких у ОСОБА_1 за період з січня до грудня 2025 року інформація щодо джерел доходу відсутня. Вирішуючи питання щодо клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору суд виходить з наступного. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою. Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення або розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати, зобов`язана одночасно надати докази, які підтверджують наявність обставин, якими обґрунтоване таке клопотання. У статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. При визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та / або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи. Ураховуючи положення статті 6 Конвенції та прецедентну практику ЄСПЛ сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Таким чином, наведені заявницею доводи та надані до клопотання докази свідчать про наявність належних підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання її касаційної скарги. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 липня 2025 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявниці. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. М. Фаловська