Постанова 4876 № 904/4570/24

від 12.08.2025 ·

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.08.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4570/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чус О.В. (доповідач), судді Дармін М.О., Кощеєв І.М. секретар судового засідання Солодова І.М. За участю: Представник позивача: Паламарчук Є.П. (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) самопредставництво Представник відповідача 1: Тер-Товмасян Ю.Г. (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) адвокат Представник відповідача 2: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко Олександра Анатолійовича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 (повний текст ухвали складено та підписано 05.03.2025, суддя Мілєва І.В.) та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 (повний текст рішення складено та підписано 05.03.2025, суддя Мілєва І.В.) у справі № 904/4570/24 за позовом Криворізької південної окружної прокуратури, м. Дніпро в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет ЛТД КР", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Реділенс", м. Київ про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності та права оренди, ВСТАНОВИВ: Криворізька південна окружна прокуратура в інтересах держави в особі Криворізької міської ради звернулась до господарського суду з позовною заявою до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет ЛТД КР", відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Реділенс", в якій просить суд: - зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркет ЛТД КР» усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради (код ЄДРПОУ 33874388) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованої за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б, загальною площею 0,0099 га, кадастровий номер 1211000000:02:020:0069, та повернути земельну ділянку, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, площею 30,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2224055112110); - скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Маркет ЛТД КР» на об`єкт нерухомого майна, будівлю, площею 30,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2224055112110; - скасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ «Маркет ЛТД КР» на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га, яка розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б, реєстраційна справа на об`єкт нерухомого майна 2371286512110. Разом із позовною заявою прокурор подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову. Ухвалою суду від 21.10.2024 заяву Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради про забезпечення позову задовольнив; заборонив Товариству з обмеженою відповідальністю Маркет ЛТД КР (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Святогеоргіївська, буд. 19, прим. 122, ідентифікаційний код 44978271) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту - нежитлова будівля (торгівельний павільйон) загальною площею 30,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Соборності, 47б (реєстраційний номер 2224055112110); заборонив будь-яким особам вчиняти дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га. 13.01.2025 позивач та відповідач-1 подали до суду заяви про затвердження мирової угоди. Суд ухвалою від 03.03.2025 затвердив мирову угоду у справі № 904/4570/24, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет ЛТД КР» та Криворізькою міською радою, в редакції, яка узгоджена сторонами. Провадження у справі № 904/4570/24 в частині позовних вимог до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет ЛТД КР" - закрив. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025, в даній справі, в задоволенні позову в частині позовних вимог до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Реділенс" про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Реділенс» усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б, загальною площею 0,0099 га, кадастровий номер 1211000000:02:020:0069, та повернути земельну ділянку шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, площею 30,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2224055112110) відмовлено в повному обсязі. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 21.10.2024 (щодо заборони Товариству з обмеженою відповідальністю Маркет ЛТД КР (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Святогеоргіївська, буд. 19, прим. 122, ідентифікаційний код 44978271) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту - нежитлова будівля (торгівельний павільйон) загальною площею 30,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Соборності, 47б (реєстраційний номер 2224055112110); заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га). Не погодившись з ухвалою суду та рішенням суду, через систему «Електронний суд», заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко Олександра Анатолійовича, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суді від 03.03.2025 про затвердження мирової угоди та рішення суду від 03.03.2025 про відмову у задоволені позову; направити справу № 904/4570/24 для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області; стягнути з відповідачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір. Одночасно скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 у даній справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення та ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 у справі № 904/4570/24 постановлено із неправильним застосуванням норм матеріального (ст.ст. 5, 13, 14 Конституції України, ст.ст. 3, 13, 15, 16, 324, 376, 178, 228, 328, 376 ЦК України, ст. ст. 116, 134, 152, 212 ЗК України, ст.ст. 1, 2, 6, 10, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») та процесуального права (ст.ст. 2, 4, 11, 20, 45, 50, 55, 192 ГПК України), без повного та всебічного з`ясування обставин справи, а тому вони підлягають скасуванню на підставі ст. ст. 277, 280 ГПК України. Так, за обставинами справи будівля торгівельного павільйону за адресою: м Кривий Ріг, вул Косіора (нині Соборності), 47 б площею 30,1 кв. м начебто перебувала у власності ВТО №1 на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів №540 від 08.12.1993. Рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів №540 від 08.12.1993 стосується загальних питань порядку реєстрації права власності на нерухоме майно Криворізьким БТІ та не містить ніяких відомостей про передачу у власність або введення в експлуатацію вказаного торгівельного павільйону, а тому не є правовстановлюючим документом, на підставі якого виникає право власності на нерухоме майно у розумінні Закону України «Про власність», Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тощо. У рішенні не має додатків та відсутні посилання на передачу/виникнення у ВТО №1 права власності на торгівельний павільйон за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Косіора (нині Соборності), 47б. Також учасниками справи не надано підтвердження введення такого об`єкта в експлуатацію, та доказів що підтверджують факт проведення державної реєстрації права власності щодо нього за ВТО № 1 з видачею відповідного свідоцтва на право власності. Дійсність укладення договору купівлі-продажу від 14.11.1995 між ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» та ВТО №1 також не підтверджено належним доказами. Крім цього, встановлено, що поштові адреси м. Кривий Ріг,вул. Соборності, 47б не присвоювалися. Листом Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України від 04.06.2024 №2819-4-04.01-2024 окружній прокуратурі надано зйомку спірної земельної ділянки, згідно з якою станом на 19.08.2003, 08.06.2010, 02.09.2011, 09.08.2012 спірна земельна ділянка є вільною від забудови. Вперше, на вказаній космічній зйомці нерухоме майно з`являється на спірній земельній ділянці 19.09.2014. Державна інспекція архітектури та містобудування України (листом №4799/04/18-24 від 17.09.2024) повідомила, що в Реєстрі будівельної діяльності за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Косіора (нині Соборності), 47б, не виявлено інформації та документів, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання. Крім цього, відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради листом №12/26-19/309 від 17.09.2024 повідомив окружну прокуратуру, що документи які надають право на виконання будівельних робіт, а також засвідчують прийняття в експлуатацію об`єкту за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Косіора (нині Соборності), 47б, Департаментом державної архітектурно- будівельної інспекції у Дніпропетровській області або іншими органами до відділу не передавалися. Отже, фактичне спорудження нерухомого майна за вказаною адресою було розпочато у вересні 2014 року, тобто через дев`ять років після укладення договору купівлі-продажу між ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» та ВТО№ 1 торгового павільйону. Рішенням Криворізької міської ради від 28.04.2021 №449 без проведення земельних торгів у порушення ст. 134, 135 ЗК України затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» для розміщення самочинно збудованого торгового павільйону, земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га, що у 3 рази перевищує площу такого павільйону. На теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права оренди яке набуто поза межами земельних торгів на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га за товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКЕТ ЛТД КР». З огляду на вказане, набуття відповідачем права користування на умовах оренди земельною ділянкою у неконкурентний спосіб у порядку абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України під самочинно збудований торгівельний павільйон, за жодних обставин не може свідчити про легітимізацію такого об`єкту. Отримання земельної ділянки в обхід процедури земельних торгів під неіснуючий об`єкт нерухомості, який в подальшому самочинно збудовано, шляхом створення видимості законності, за мовчазного потурання міської ради позбавили територіальну громаду можливості ефективного використання земельної ділянки добросовісними суб`єктами господарювання. А наявність зареєстрованого права оренди земельною ділянкою набуто на підставі завідомо неправдивих даних, не свідчить про легітимізацію торгівельного павільйону. Він був та залишається самочинним. З огляду на вказане, набуття відповідачем права користування на умовах оренди земельною ділянкою у неконкурентний спосіб у порядку абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України на підставі зареєстрованого права власності на самочинно збудований торгівельний павільйон, за жодних обставин не може свідчити про його легітимізацію чи про правомірність отримання земельної ділянки в оренду. Разом з тим, судом зазначено, що за усталеною судовою практикою, а саме: у справах № 509/11/17, № 201/2471/20, № 205/213/22, № 199/6251/18, № 201/4483/20 належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва слід визначати не забудовника, а саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво, з огляду на що залишив без задоволення позов прокуратури до ТОВ «Реділенс», оскільки на момент вирішення спору зазначене товариство не є останнім набувачем спірного об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво та не користується спірною земельною ділянкою. При цьому судом не взято до уваги, що станом на час звернення прокурора з даним позовом до суду практика Верховного Суду щодо належного відповідача у спірних правовідносинах не є сталою, що підтверджується ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 908/2388/21. Водночас позов керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, відповідно частини четвертої статті 376 ЦК України, а також частини другої статті 212 ЗК України, містить вимогу до ТОВ «Маркет ЛТД КР» та ТОВ «Реділенс» про зобов`язання усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянками та повернути земельні ділянки шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва. З огляду на встановлені судом ознаки самочинного будівництва торгівельного павільйону та протиправного відведення земельної ділянки без проведення земельних торгів, висновки суду першої інстанції про залишення без задоволення позову прокуратури в частині позовних вимог до ТОВ «Реділенс» є необґрунтованими та суперечать вимогам частини четвертої статті 376 ЦК України, а також частини другої статті 212 ЗК України, згідно з якими належними відповідачами є як забудовник майна так і його останній набувач. На думку скаржника, Господарським судом Дніпропетровської області при постановленні оскаржуваного рішення не надано належної оцінки доводам прокурора, а також суті правовідносин через призму ознак самочинного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці, допущено неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку із чим воно підлягає скасуванню на підставі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України. Щодо обов`язкових підстав для відмови у затвердженні мирової угоди (ч. 5 ст. 192 ГПК України), скаржник зазначає наступне. Так, при винесенні ухвали про затвердження мирової угоди, судом першої інстанції не дотримано дві імперативні вимоги ч. 5 ст. 192 ГПК України щодо обов`язкових підстав для відмови у затвердженні мирової угоди. Відповідно до частини п`ятої статті 192 ГПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє. Так, доказами у справі підтверджено, що умови мирової угоди суперечать ст.ст. 5, 13, 14 Конституції України, ст.ст. 3, 13, 15, 16, 324, 376, 178, 228, 328, 376 ЦК України, ст. ст. 116, 134, 152, 212 ЗК України, ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними, що відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 192 ГПК України є обов`язковою самостійною підставою для відмови судом у затвердженні мирової угоди. Зокрема, не дивлячись на встановлені судом обставини самочинного будівництва спірного торгівельного павільйону та протиправне безконкурсне відведення земельної ділянки комунальної власності, не дивлячись на те, що основною позовною вимогою прокурора є саме знесення самочинно збудованого об`єкту, судом проігноровано, що мирова угода від 11.12.2024 не містить жодних умов про знесення самочинно збудованих об`єктів, що свідчить про намагання ТОВ «Маркет ЛТД КР», за потуранням Криворізької міської ради, усупереч вимог чинного законодавства та інтересів територіальної громади, легалізувати самочинно збудований торгівельний павільйон та ухилитися від обов`язку по його фактичному знесенню та поверненню територіальній громаді земельної ділянки під ним. Предмет спору у справі становить значний суспільний інтерес, оскільки здійснення самочинного будівництва об`єктів які використовуються у комерційних цілях, на земельній ділянці, не відведеній для його розміщення, не лише спотворює встановлений законодавством порядок набуття прав на земельних ділянках комунальної власності та демонструє зухвалу неповагу до законів держави та інтересів суспільства, а й створює реальну загрозу можливості настання суспільно значимих несприятливих наслідків, пов`язаних із порушенням під час будівництва відповідних будівельних норм і правил, а саме безпеці життю та здоров`ю людей і їх майну. Скаржник наполягає, що мирова угода від 10.01.2025 у справі №904/4570/24 суперечить ст.ст. 5, 13, 14 Конституції України, ст.ст. 3, 13, 15, 16, 324, 376, 178, 228, 328, 376 ЦК України, ст. ст. 116, 134, 152, 212 ЗК України, ст.ст. 1, 2, 6, 10, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 55 ГПК України та грубо порушує права та охоронювані законом інтереси мешканців територіальної громади міста Кривого Рогу, тому мирова угода, укладена 10.01.2025 між ТОВ «Маркет ЛТД КР» та Криворізькою міською радою, не підлягала затвердженню судом. Щодо правової природи спору у справі №904/4570/24 та заборону міської ради, як органу, що має право звертатися до суду в інтересах територіальної громади, на укладення мирової угоди щодо земельних ділянок комунальної власності (ч. 2 ст. 55 ГПК України), скаржник зазначає про наступне. Предметом розгляду даної справи №904/4570/24 є позовні вимоги керівника Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до ТОВ «Маркет ЛТД КР», ТОВ «Реділенс» зобов`язання усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельними ділянками та повернути земельні ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва, скасування права оренди та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47-б. Скаржник наголошує, що Криворізька міська рада у справі №904/4570/24 не представляє власні інтереси як юридичної особи щодо власного майна, а є представницьким органом територіальної громади м. Кривого Рогу, відповідно до вимог ст.ст. 5, 13, 14 Конституції України, ст. 324 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». При цьому саме територіальна громада м. Кривого Рогу є власником спірної земельної ділянки, від імені якої Криворізька міська рада здійснює права власника в силу вимог ст.ст. 5, 13, 14 Конституції України, ст. 324 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які також містять застереження про здійснення таких повноважень виключно в межах, встановлених Конституцією України. Господарським судом Дніпропетровської області при затвердженні мирової угоди проігноровано пряму заборону органів, які мають право звертатися до суду в інтересах осіб, на укладення мирових угод, передбачену ч. 2 ст. 55 ГПК України. В даній справі Криворізька міська рада представляє інтереси територіальної громади м. Кривого Рогу в силу вимог ст.ст. 5, 13, 14 Конституції України, ст. 324 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з огляду на що має право звертатися до суду в її інтересах, та відповідно до ч. 2 ст. 55 ГПК України позбавлена права на укладення від імені територіальної громади м. Кривого Рогу мирових угод, предметом яких є земельні ділянки комунальної власності. В даній справі порушені права значного кола жителів м. Кривого Рогу, що підтверджується безліччю голосів членів територіальної громади, які підписали петиції, що свідчить про суперечність волі власника земельних ділянок, тому мирова угода від 10.01.2025 не могла бути укладена між ТОВ «Маркет ЛТД КР» та Криворізькою міською радою та не підлягала затвердженню судом. Щодо відсутності повноважень на підписання мирової угоди від імені міської ради у начальника юридичного управління Виконкому Криворізької міської ради Кудіна М.В., чим порушено п.п. 28, 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», скаржник зазначає наступне. Встановлено, що мирова угода від імені міської ради підписана начальником юридичного управління Виконкому Криворізької міської ради Кудіним М.В. в умовах зловживання своїми правами та конфлікту інтересів. Так, Кудін М.В. не мав повноважень на підписання мирової угоди, оскільки на пленарному засіданні міської ради рішення відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не приймалося. Відповідно до п.п. 2, 3, 4 мирової угоди Криворізька міська рада не заперечує про надання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 в оренду ТОВ «Маркет ЛТД КР» під розміщення спірного самочинно збудованого торгівельний павільйон. Крім цього, п. 4 мирової угоди від 10.01.2025, виходячи за межі позовних вимог прокуратури (які не містили вимогу про стягнення орендної плати), у порушення рішень міської ради, якими визначено ставки орендної плати та вимог чинного законодавства, якими не передбачено сплата орендної плати у подвійному розмірі, ТОВ «Маркет ЛТД КР» зобов`язується протягом 36 місяців після затвердження мирової угоди сплачувати Криворізькій міській раді орендну плату за земельну ділянку, у подвійному розмірі та з передплатою на 6 (шість) місяців (звичайний розмір орендної плати встановлений договором оренди земельної ділянки). При цьому, таке зобов`язання щодо подвійного розміру та щодо передплати не містить жодних часових графіків та не містить визначення жодних сум. Затверджуючи мирову угоду (п. 4), суд вийшов за межі позовних вимог прокурора та фактично збільшив орендну плату за землю, що є істотною умовою договору оренди земельної ділянки, та відноситься до виключних повноважень сесії міської ради. П.п. 2-5 мирової угоди вирішено питання щодо земельної ділянки комунальної власності та встановлено змінену орендну плату за її використання, що є істотною умовою договору оренди, вказане свідчить про наявність виключного повноваження розгляду таких питань саме на пленарному засіданні сесії Криворізької міської ради, в силу вимог п.п. 28, 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України». Однак ніяких пленарних засідань сесії міської ради з цього питання не розглядалися та не приймалися, що підтверджується інформацією із сайту Криворізької міської ради, згідно із якою рішення міської ради про затвердження мирової угоди від 10.01.2025 відсутні. Висновки щодо необхідності позитивного рішення сесії відповідної ради викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №907/825/22. Правовий висновок щодо виключного повноваження розгляду таких питань саме на пленарному засіданні сесії органу місцевого самоврядування викладено у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №911/15/19. Скаржник наполягає, що начальник Юридичного управління Виконкому Криворізької міської ради фактично перебрав на себе повноваження, яке відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» може бути розглянуто виключно на пленарному засіданні міської ради. Крім цього, встановлено ознаки підписання ОСОБА_1 мирової угоди від імені міської ради в умовах конфлікту інтересів. Щодо підписання мирової угоди від імені ТОВ «Маркет ЛТД КР» Гальченком В.І., скаржник зазначає наступне. В рамках кримінального провадження №42024042060000083 отримано інформацію про те, що Гальченко В.І. (директор ТОВ «Маркет лтд КР») є батьком ОСОБА_2 . Із загально доступних джерел відомо, що Гальченко Андрій Володимирович обіймав з квітня 2010 року по листопад 2014 року посади заступника Криворізького міського голови, першого заступника Криворізького міського голови. На виборах в 2014 році був обраний народним депутатом України від виборчого округу № 32 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область). Згідно з декларацією розміщеною на сайті НАЗК Гальченко А. В. на даний час є головним спеціалістом апарату Криворізької міської ради і виконкому, депутатом Дніпропетровської обласної ради від партії «Блок Вілкула «Українська Перспектива». Апелянт вважає, що укладання вказаної незаконної мирової угоди нівелює принцип законності, оскільки створює прецедент легалізації не просто самочинно збудованого майна, а самочинно збудованого майна, право власності на яке зареєстровано на підставі неправдивих документів (зокрема договору купівлі-продажу 1995 року). Сам факт її укладання є підтвердженням умисних дій спрямованих на проведення незаконної державної реєстрації права власності на нерухоме майно з метою створення уявлення про існування нерухомого майна та обходу процедури земельних торгів та подальшого будівництва торгівельного павільйону на обраній земельній ділянці. Погодившись на укладання незаконної мирової угоди, Криворізька міська рада діє не в інтересах територіальної громади, а в інтересах конкретного суб`єкта господарювання який неодноразово отримував земельні ділянки комунальної власності під самочинно збудовані об`єкти. Щодо не підписання мирової угоди від 10.01.2025 співвідповідачем у справі - ТОВ «Реділенс», скаржник зазначає про наступне. Мирова угода від 10.01.2025 усупереч вимог ст. 192 ГПК України не містить відомостей щодо її укладення із ТОВ «Реділенс», який є стороною у даній справі. Відповідно до позовних вимог Криворізької південної окружної прокуратури у справі №904/4570/24 в інтересах Криворізької міської ради прокурор просив суд зобов`язати ТОВ «Маркет ЛТД КР» та ТОВ «Реділенс» усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069, площею 0,0099 га, та повернути земельну ділянку шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, площею 30,1 кв. м. Затверджуючи мирову угоду від 10.01.2025, судом проігноровано, що така мирова угода, у порушення вимог ст. 231 ГПК України, залишає не вирішеною позовну вимогу прокуратури до ТОВ «Реділенс» про повернення земельної ділянки та знесення самочинно збудованого торгівельного павільйону. Оскільки вказана мирова угода, усупереч ст. 192 ГПК України не містить відомостей щодо її укладення із ТОВ «Реділенс», який є стороною у даній справі, що свідчить про незаконність такої мирової угоди та безпідставність її затвердження судом. Також, судом першої інстанції обґрунтовано оспорювану ухвалу нерелевантними висновками Верховного Суду у справі № 922/436/22. Згідно до протоколу автоматичногорозподілу судової справи між суддями від 17.03.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2025 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/4570/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/4570/24. 26.03.2025 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. Ухвалою суду від 27.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко Олександра Анатолійовича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 у справі № 904/4570/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 30.07.2025 о 10 год. 00 хв. 30.07.2025 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Чус О.В. 08.04.2025 Криворізькою міською радою, сформовано системі «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що реалізуючи процесуальні права та керуючись інтересами територіальної громади міста в даній справі між сторонами спору було укладено відповідну мирову угоду. Щодо повноважності представника Криворізької міської ради - Кудіна М.В. на підписання мирової угоди у даній справі, міська рада зазначає наступне. Мирову угоду в даній справі від 10.01.2025 року укладено між Позивачем і Відповідачем 1 та підписано від імені Позивача повноважним представником Кудіним М.В. та засвідчено печаткою Позивача, від імені Відповідача 1 - директором ТОВ «Маркет ЛТД» і засвідчено печаткою Відповідача

2. У судовому засіданні 12.08.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваних судових рішеннь нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Предметом апеляційного перегляду є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025, якою затверджено мирову угоду у справі № 904/4570/24, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет ЛТД КР» та Криворізькою міською радою, в редакції, яка узгоджена сторонами. Провадження у справі № 904/4570/24 в частині позовних вимог до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет ЛТД КР" - закрито. Ухвалюючи відповідне судове рішення суд першої виснував, що дослідивши зміст мирової угоди, суд дійшов висновку про те, що подана сторонами мирова угода відповідає вимогам статті 192 Господарського процесуального кодексу України, укладена в інтересах сторін та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Судом враховано, що в пункті 10 мирової угоди сторони підтвердили, що наслідки укладення мирової угоди та її затвердження судом, передбачені статтями 192, 193 та частиною 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. При постановленні оскаржуваної ухвали суд врахував висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 22.05.2024 у справі № 922/436/22. Звертаючись з апеляційною скаргою Прокурор наголошує на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції статті 192 Господарського процесуального кодексу України з огляду на: 1) неможливість підписання мирової угоди Кудіним М. В., як представником Ради; 2) обов`язковість наявності позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у користування для такої передачі; 3) неможливість затвердження мирової угоди у разі якщо вона суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права та інтереси; 4) заборону набуття права власності на самочинно збудовані об`єкти; 5) необхідність дотримання забудовником принципів порядку здійснення будівництва та відповідальності щодо достовірності даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації; 6) залежність правового порядку знесення самочинно збудованого майна від підстав, за якими його віднесено до такого об`єкта; 7) неможливість набуття права користування землею під самочинно збудованими об`єктами, підтверджуючи відповідні висновки практикою Верховного Суду. Колегія суддів не погоджується з відповідною позицією Скаржника з огляду на таке. Щодо застосування статей 192, 193 Господарського процесуального кодексу України при затвердженні мирової угоди в процесі судового розгляду. Верховний Суд у постанові від 14.05.2025 у справі № 904/39/24, за аналогічних обставин спору, переглядаючи правильність застосування судом апеляційної інстанції положень статей 192, 193 Господарського процесуального кодексу України при затвердженні мирової угоди, посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 922/436/22, зазначив таке: "Одним зі способів вирішення господарського спору (в контексті прояву принципу диспозитивності в господарському процесі) є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов`язків сторін щодо предмета позову. За статтями 192, 193 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі. Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, що дозволяє добросовісній стороні без зайвого звернення до суду вимагати примусового її виконання. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20. Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов`язків сторін. До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України закриття провадження у справі є наслідком затвердження судом мирової угоди у позовному провадженні, відтак процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди між сторонами спору та закриття у зв`язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв`язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії (частина третя статті 192 Господарського процесуального кодексу України). Надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов`язковим і для учасників правовідносин, і для суду. Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках. Укладення мирової угоди як способу реалізації процесуальних прав є правом сторони, яке, в свою чергу, згідно процесуального закону неможливо реалізувати, якщо такі дії суперечать законодавству або це призводить до порушення чиїхось прав і охоронюваних законом інтересів. У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди. Стаття 375 Цивільного кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Відповідно до частин першої, другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Положення частини другої статті 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 цього ж кодексу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації. Тобто для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття в експлуатацію; 3) державна реєстрація. Без виконання цих умов особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна). Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Цивільного кодексу України, згідно якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Відповідно до статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності". При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону). Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"). Частиною восьмою статті 39 вказаного закону передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15, від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15, у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 501/1256/17. Зміст положень статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22). Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Водночас необхідно враховувати, що знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 08.12.2021 у справі № 520/3777/18. Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор не заявляє вимог про перебудову чи приведення спірних правовідносин у правове поле іншим чином, крім знесення нерухомого майна (самочинно збудований торговий павільйон). Тобто прокурор доводить суду, що будівництво проводиться відповідачем самочинно з огляду на відсутність будь-яких прав на земельну ділянку під цим будівництвом. Зокрема, прокурор зазначав, що право власності на спірний торговий павільйон ніколи не виникало, оскільки рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів №540 від 08.12.1993 не містить відомостей про зазначений об`єкт нерухомого майна. Крім цього, не підтверджено реєстрацію права власності на торговий павільйон за ВТО №1, оскільки відсутня реєстраційна справа у КП «Криворізьке РБТІ» ДОР та оригінал реєстраційної книги. Проте, рішенням Криворізької міської ради від 28.04.2021 №449 без проведення земельних торгів у порушення ст. 134, 135 ЗК України затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» для розміщення самочинно збудованого торгового павільйону, земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га. На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09.01.2024 ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» продало ТОВ «МАРКЕТ ЛТД КР» торгівельний павільйон площею 30,1 кв.м. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.06.2024 та 07.06.2024 відбулась державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» (код ЄДРПОУ 19435509), а саме змінено: найменування (з ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» на ТОВ «Реділенс»), місце знаходження (з міста Кривого Рогу на місто Київ), керівника, склад засновників, інформації для здійснення зв`язку, видів економічної діяльності, кінцевого бенефіціарного власника. На теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні записи про реєстрацію права власності на самочинно збудовану будівлю за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б та право оренди яке набуто поза межами земельних торгів, земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га за товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКЕТ ЛТД КР». Таким чином, прокурором встановлені факти самочинної забудови м. Кривого Рогу торговим павільйоном, безпідставної реєстрації права власності на нього, безпідставної передачі в оренду земельної ділянки з порушенням законодавчо встановленої процедури, без проведення земельних торгів під самочинно збудований об`єкт майна, чим порушено право територіальної громади на дотримання законного порядку користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання законодавства у сфері забудови населених пунктів. Проте у справі, що розглядається, прокурором пред`явлено позов в інтересах власника земельної ділянки, а висловленим при укладенні мирової угоди волевиявленням Міська рада погодилася з будівництвом Відповідачем на цій ділянці будівлі, площею 30,1 кв. м та з подальшим оформленням прав на неї у встановленому порядку. За таких обставин та з огляду на норми статей 375 та 376 Цивільного кодексу України -доводи Прокурора про знесення самочинного будівництва надмірними, враховуючи правові наслідки надання власником земельної ділянки згоди на її використання та можливість у подальшому визнання права власності на такий об`єкт". Як уже зазначалося, обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор у даній справі стверджував про те, що у спірних правовідносинах мала місце безпідставна передача земельної ділянки в оренду з порушенням законодавчо встановленої процедури, без проведення земельних торгів, під самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, що, на його думку, спричинило порушення права територіальної громади на дотримання законного порядку володіння, користування і розпорядження землями комунальної власності, належної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вимог містобудівного законодавства. При цьому Прокурор фактично прагне усунути, на його переконання, допущені Радою порушення земельного законодавства через знесення самочинно збудованого нерухомого майна, не пропонуючи інших способів приведення спірних правовідносин у відповідність до закону. Так, Прокурор не заявляє жодних вимог про приведення спірних правовідносин у правове поле іншим чином, окрім знесення нерухомого майна. Ураховуючи встановлені обставини та підстави заявленого позову, колегія суддів вважає релевантним для розгляду справи № 904/4570/24 правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 922/436/22, щодо надмірності вимоги про знесення самочинного будівництва у разі погодження при укладенні мирової угоди власником земельної ділянки будівництва на ній. У даній справі сторони мирової угоди, погодили факт існування об`єкта нерухомого майна та урегулювали спірні правовідносини шляхом компромісу, чим фактично досягли врегулювання спору, що за встановлених обставин не суперечить інтересам територіальної громади та не порушує вимог чинного законодавства. Доводи Скаржника про те, що оскаржена ухвала прийнята без урахування, зокрема, висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, у справі №910/2861/18 від 16.02.2021; у справі № 923/196/20 від 20.07.2022; у справі № 916/1174/22 від 15.11.2023; у справі № 911/5310/14 від 24.01.2020 є безпідставними, оскільки у жодній із перелічених справ спірні правовідносини не були подібними тим, що мають місце у справі № 904/4570/24. Справи, на які посилається Прокурор, суттєво відрізняються за предметом і підставами позовних вимог, установленими фактичними обставинами, змістом правовідносин та їх матеріально-правовим регулюванням від справи, судове рішення в якій переглядається. Крім того, більшість висновків, на які посилається скаржник, стосуються розгляду справи по суті позовних вимог та оцінки матеріально-правових аспектів спору. Так, предметом дослідження Верховного Суду, зокрема, у постановах у справі № 910/2861/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 не була надана оцінка дотримання судами положень статей 192, 193 Господарського процесуального кодексу України. У зазначених постановах Верховний Суд здійснював перевірку правильності вирішення спорів по суті позовних вимог та застосування судами норм матеріального права у відповідних правовідносинах, що зумовлює їх нерелевантність для оцінки правомірності затвердження мирової угоди у справі № 904/4570/24. У постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 911/5310/14 оцінка дотримання судом положень статей 192, 193 Господарського процесуального кодексу України здійснювалася з огляду на перевірку правомірності затвердження мирової угоди у спорі, предметом якого було стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару. Предмет правовідносин у справі № 911/5310/14 стосувався зобов`язальних відносин, що істотно відрізняються за своїм характером від правовідносин у справі № 904/4570/24, пов`язаних із оформленням та користуванням земельною ділянкою. З огляду на відмінність фактичних обставин і предмета спору, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2020 у справі № 911/5310/14, не є релевантними для оцінки правомірності затвердження мирової угоди у справі № 904/4570/24. У справі №907/825/22 та №3-119гс11, на які посилається прокуратура взагалі не розглядалося питання укладання мирової угоди між Позивачем та Відповідачем по справі, а були зроблені загальні висновки щодо порядку отримання земельних ділянок у власність, в свою чергу у справі №911/15/19 розглядалося взагалі розірвання Договору оренди земельної ділянки (де було укладено мирову угоду, яку підписав голова селищної ради, який не виносив питання щодо припинення користування земельною ділянкою, а здійснив відповідні дії одноособово). Колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалюючи рішення Верховним Судом по справі №904/3912/23 від 10.12.2024 року (відповідна справа є аналогічною даної господарської справи) про затвердження мирової угоди проаналізовані положення чинного законодавства, щодо можливості укладання мирової угоди від Криворізької міської ради та за підписом представника Кудіна Максима Вікторовича. Відтак суд касаційної інстанції у справі №904/3912/23 підтвердив повноваження вказаної особи на підписання мирових угод від імені Ради у подібних правовідносинах. Як вбачається з матеріалів даної справи, мирову угоду у справі № 904/4570/24 від 10.01.2025 року укладено між Позивачем і Відповідачем 1 та підписано від імені Позивача повноважним представником Кудіним М.В. та засвідчено печаткою Позивача, від імені Відповідача 1 - директором ТОВ «Маркет ЛТД» і засвідчено печаткою Відповідача

1. Повноваження представника Криворізької міської ради підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань (відповідно до яких Кудін М.В. відповідальний за представництво інтересів Криворізької міської територіальної громади в особі Криворізької міської ради в установленому законом порядку та участь у судових справах у порядку самопредставництва, з правом підпису відповідних документів), копією довіреності № 12/26/540 від 13.12.2024, якою міською радою надано начальнику юридичного управління виконкому міської ради Кудіну М.В. право на ведення всіх справ, у яких міська рада є позивачем з усіма правами, що надані законом позивачу, у тому числі з правом підпису всіх необхідних для виконання цією довіреністю документів, зокрема на укладення мирової угоди. Враховуючи вищевикладене, судову практику щодо затвердження мирових угод у подібних судових справах, колегія суддів приходить до всиновку про те, що мирова угода укладена в інтересах територіальної громади міста в особі Криворізької міської ради, не суперечить вимогам чинного законодавства, не порушує прав та інтересів третіх осіб, підписана повноважними представниками. Проаналізувавши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при постановленні ухвали повно та всебічно з`ясував усі фактичні обставини спору, надав їм правильну правову оцінку, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 у справі №904/4570/24 відсутні. Також, предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025, яким в задоволенні позову в частині позовних вимог до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Реділенс" про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Реділенс» усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б, загальною площею 0,0099 га, кадастровий номер 1211000000:02:020:0069, та повернути земельну ділянку шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, площею 30,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2224055112110) відмовлено в повному обсязі. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 21.10.2024 (щодо заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркет ЛТД КР" (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Святогеоргіївська, буд. 19, прим. 122, ідентифікаційний код 44978271) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту - нежитлова будівля (торгівельний павільйон) загальною площею 30,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Соборності, 47б (реєстраційний номер 2224055112110); заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га). Ухвалюючи дане рішення суд першої інстанції виснував, що предметом даного позову є, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Реділенс» усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б, загальною площею 0,0099 га, кадастровий номер 1211000000:02:020:0069, та повернути земельну ділянку шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, площею 30,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2224055112110). Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Реділенс» наразі не є власником спірної нерухомості та користувачем спірної земельної ділянки, господарський суд вважає, що позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реділенс» щодо усунення перешкод територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б, загальною площею 0,0099 га, кадастровий номер 1211000000:02:020:0069, та повернення земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, площею 30,1 кв. м є необґрунтованими та недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з таким висновком. Як вбачається з матеріалів справи, Прокурор зазначає, що державним реєстратором Виконкому Криворізької міської ради Кузьміньською А.В. 12.11.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» на підставі договору купівлі-продажу, додаток до договору оренди з правом викупу, б/н, від 14.11.1995 вперше зареєстровано право власності на самочинно збудований торговий павільйон за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Косіора (нині Соборності), 47б. Підставою для проведення реєстраційних дій вказано договір купівлі-продажу додаток до договору оренди з правом викупу, б/н від 14.11.1995, укладений між ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» та ВТО №1. Згідно з копією договору купівлі-продажу, додаток до договору оренди з правом викупу, б/н від 14.11.1995, який долучено до електронної реєстраційної справи 2224055112110, за ВТО №1 зареєстровано торгівельний павільйон площею 30,1 кв. м на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів №540 від 08.12.1993. При цьому, як зазначає прокурор, відповідно до рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів № 540 від 08.12.1993, останнє стосується загальних питань порядку реєстрації права власності на нерухоме майно Криворізьким БТІ та не містить ніяких відомостей про передачу у власність або введення в експлуатацію вказаного торгівельного павільйону, а тому не є правовстановлюючим документом. Вказане рішення виконкому має загальний організаційно-інформативний зміст та не є правовстановлюючим документом, на підставі якого виникає право власності на нерухоме майно у розумінні Закону України «Про власність», Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тощо. У вказаному рішенні не має додатків та відсутні посилання на передачу/виникнення у ВТО №1 права власності на торговий павільйон за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Косіора (нині Соборності), 47б. Прокурор зазначає, що докази введення вказаного об`єкту в експлуатацію в 1995 році чи раніше відсутні. Згідно з відкритими даними з офіційного Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва «https://e-construction.gov.ua/reestri» відомості про наявність декларацій про початок та/або завершення будівельних робіт щодо спірного об`єкту відсутні. Листом № 4799/04/18-24 від 17.09.2024 Державна інспекція архітектури та містобудування України, яка є уповноваженим органом у сфері будівництва, повідомила, що у неї відсутня документація про ведення в експлуатацію спірного торгового павільйону. Крім цього, відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради листом № 12/26-19/309 від 17.09.2024 повідомив прокуратуру, що документи які надають право на виконання будівельних робіт, а також засвідчують прийняття в експлуатацію об`єкту за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Косіора (нині Соборності), 47б, Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області або іншими органами до відділу не передавалися. Також листом Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України від 28.08.2024 № 2819-4-04.01-2024 прокуратурі надано зйомку спірної земельної ділянки, згідно з якою станом на 19.08.2003, 08.06.2010, 02.09.2011, 09.08.2012 спірна земельна ділянка є вільною від забудови. Вперше на вказаній космічній зйомці нерухоме майно з`являється на спірній земельній ділянці 19.09.2014. Отже, як зазначає прокурор, листом Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України від 04.06.2024 № 2819-4-04.01-2024 підтверджуються обставини того, що спірного торгового павільйону до 19.09.2014 не існувало на момент датування копії договору купівлі-продажу додаток до договору оренди з правом викупу, б/н від 14.11.1995. У КП «Криворізьке РБТІ» ДОР відсутня реєстраційна справа на вказаний об`єкт нерухомості та реєстраційна книга (лист № 897 від 16.09.2024), в якій міститься запис про реєстрацію права власності на нього, з огляду на що відсутні докази проведення державної реєстрації права власності за ВТО №1 на спірне нерухоме майно до 1995 року. Поштові адреси м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б не присвоювалися. Отже, право власності на спірний торговий павільйон ніколи не виникало, оскільки рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів № 540 від 08.12.1993 не містить відомостей про зазначений об`єкт нерухомого майна. Крім цього, не підтверджено реєстрацію права власності на торговий павільйон за ВТО №1, оскільки відсутня реєстраційна справа у КП «Криворізьке РБТІ» ДОР та оригінал реєстраційної книги. Листом Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України від 22.08.2024 підтверджується відсутність існування торгового павільйону до 19.09.2014. Останнє ставить під обґрунтований сумнів достовірність обставин існування та набуття у власність споруди торгівельного павільйону ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» у 1995 році. Разом з тим, не зважаючи на вказані обставини, рішенням Криворізької міської ради від 28.04.2021 № 449 без проведення земельних торгів у порушення ст. 134, 135 ЗК України затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» для розміщення самочинно збудованого торгового павільйону земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га, що у 3 рази перевищує площу такого павільйону. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09.01.2024 ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» продало ТОВ «Маркет ЛТД КР» торгівельний павільйон площею 30,1 кв.м. Прокурор зазначає, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.06.2024 та 07.06.2024 відбулась державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» (код ЄДРПОУ 19435509), а саме змінено: найменування (з ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» на ТОВ «Реділенс»), місце знаходження (з міста Кривого Рогу на місто Київ), керівника, склад засновників, інформації для здійснення зв`язку, видів економічної діяльності, кінцевого бенефіціарного власника. Разом з тим зміна коду ЄДРПОУ не відбулась: ТОВ «Реділенс» має ідентифікаційний код юридичної особи 19435509, такий самий, який мало ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» до внесення змін, тобто фактично відбулось внесення змін до відомостей про юридичну особу, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". На теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні записи про реєстрацію права власності на самочинно збудовану будівлю за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б та право оренди яке набуто поза межами земельних торгів, земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га за Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет ЛТД КР». Оскільки прокурором встановлені факти самочинної забудови м. Кривого Рогу торговим павільйоном, безпідставної реєстрації права власності на нього, безпідставної передачі в оренду земельної ділянки з порушенням законодавчо встановленої процедури, без проведення земельних торгів під самочинно збудований об`єкт майна, чим порушено право територіальної громади на дотримання законного порядку користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання законодавства у сфері забудови населених пунктів, прокурор звертається до суду із даною позовною заявою, в якій просить суд: - зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркет ЛТД КР» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Реділенс» усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б, загальною площею 0,0099 га, кадастровий номер 1211000000:02:020:0069, та повернути земельну ділянку шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, площею 30,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2224055112110); - скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Маркет ЛТД КР» на об`єкт нерухомого майна, будівлю, площею 30,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2224055112110; - скасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ «Маркет ЛТД КР» на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:02:020:0069 площею 0,0099 га, яка розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б, реєстраційна справа на об`єкт нерухомого майна 2371286512110. Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно із ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю. Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. З огляду на викладене самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України). Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України). Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України). Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1 та 2 ст. 319 Цивільного кодексу України). Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма ч. 2 ст. 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 Цивільного кодексу України). Матеріалами справи також встановлено, що 13.01.2025 позивач та відповідач-1 подали до суду заяви про затвердження мирової угоди. Суд ухвалою від 03.03.2025 затвердив мирову угоду у справі № 904/4570/24, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет ЛТД КР» та Криворізькою міською радою, в редакції, яка узгоджена сторонами. Провадження у справі № 904/4570/24 в частині позовних вимог до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет ЛТД КР" - закрив. Як доречно зазначено судом першої інстанції, не розглянутими залишились позовні вимоги до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Реділенс», а саме про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Реділенс» усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б, загальною площею 0,0099 га, кадастровий номер 1211000000:02:020:0069, та повернути земельну ділянку шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, площею 30,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2224055112110). Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09.01.2024 (посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Рисіною С.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 8) (т. 1 а.с. 41) ТОВ ВБФ «РІКІ,ЛТД» (в подальшому перейменоване на ТОВ «Реділенс») продало ТОВ «Маркет ЛТД КР» спірну нежитлову будівлю (торгівельний павільйон) загальною площею 30.1 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 395837492 від 20.09.2024 (т. 1 а.с. 23-25) право приватної власності на спірну нежитлову будівлю (торгівельний павільйон) загальною площею 30.1 кв. м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 47б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2224055112110), з 09.01.2024 зареєстровано за ТОВ «Маркет ЛТД КР» на підставі договору купівлі-продажу № 08 від 09.01.2024, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Рисіною С.В. Відповідно, право власності ТОВ «Реділенс» на спірний об`єкт нерухомості за даними Державного реєстру речових прав припинене 09.01.2024. Прокурором не підтверджено доказами ані факту користування ТОВ «Реділенс» земельною ділянкою, ані факту перешкод у користуванні нею з боку Криворізької міської ради після переходу спірного майна до ТОВ «Маркет ЛТД КР». Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що з огляду на відсутність у ТОВ «Реділенс» статусу власника спірної нерухомості та користувача земельної ділянки, вимоги прокурора щодо усунення перешкод Криворізькій міській раді у користуванні земельною ділянкою та повернення її шляхом знесення будівлі площею 30,1 кв. м є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, за усталеною судовою практикою належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва слід визначати не забудовника, а саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20). З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 про відмову у задоволенні позовних вимог та ухвала цього ж суду від 03.03.2025 про затвердження мирової угоди є законними й обґрунтованими. Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права, а тому підстави, визначені ст. 277 ГПК України, для їх скасування в апеляційному порядку відсутні. Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів. Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи викладені в апеляційній скарзі та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях суду першої інстанції. З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги Прокурора. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження. За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 282-284, 287-289 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко Олександра Анатолійовича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 у справі № 904/4570/24 - залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 - залишити без змін. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 у справі № 904/4570/24- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку та випадках, передбачених ст. 287 ГПК України. Повна постанова підписана: головуючим суддею Чус О.В, у зв`язку з перебуванням у відпустці - 10.09.2025; суддею Дарміним М.О. - 10.09.2025; суддею Кощеєвим І.М., у зв`зяку з перебуванням у відпустці - 15.09.2025. Головуючий суддя О.В. Чус Суддя І.М. Кощеєв Суддя М.О. Дармін

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4876 № 904/4570/24

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше