Постанова 4876 № 908/1926/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.09.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1926/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач), суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є. секретар судового засідання Жолудєв А.В. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Центр" на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.08.2024 (суддя - Горохов І.С.) у справі № 908/1926/24 за позовом заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Центр" про стягнення 2 008 836,45 грн,- В С Т А Н О В И В: Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Запорізької міської ради (далі - позивач / ЗМР) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Світ-Центр" про стягнення 2 008 836,45 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без належних правових підстав користувався земельної ділянкою з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 площею 0,5017 га у місті Запоріжжі по вул. Суворова, 4, на якій розташовані його об`єкти нерухомого майна, та безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, зменшених на суму сплаченого ним земельного податку, у період з 03.04.2017 до 31.01.2024. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.07.2024 у справі № 908/1926/24 заяву Прокуратури про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. А-4, що розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Грищенка Володимира (раніше Волгоградська), буд. 27, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 179418523101, номер відомостей про речове право 3491985, яке належить ТОВ "Світ-Центр" на праві власності. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.08.2024 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТОВ "Світ-Центр" на користь ЗМР дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за користування земельною ділянкою (кадастровий номер 2310100000:05:008:0245) у період з 03.04.2017 до 31.01.2024 в розмірі 2 008 836,45 грн. Стягнуто з ТОВ "Світ-Центр" на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя 24 106,04 грн та 1 211,20 грн, витрачені у 2024 році на сплату судового збору. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не набув прав власності або користування на земельну ділянку, на якій знаходиться його майно та яким він користується, то він здійснив використання земельної ділянки без достатніх правових підстав та, що наявні підстави для стягнення з нього безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати, зменшених на суму сплаченого ним земельного податку, за період з 03.04.2017 до 31.01.2024 у розмірі 2 008 836,45 грн. Суд також врахував те, що станом на 25.05.2022 територія м. Запоріжжя не перебувала в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) та, що у відповідача у 2022 році існував обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою на підставі вимог чинного законодавства. Також встановлено, що Прокуратурою подано позов до господарського суду з дотриманням строків позовної давності. Не погодившись з вказаним рішенням ТОВ "Світ-Центр" подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення, з наступних підстав: - Прокуратура починаючи з жовтня 2015 року не була позбавлена права та можливості звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, але у визначений законом строк ані прокурор, ані ЗМР не використали таке право, існування об`єктивних обставин неможливості пред`явлення позову та доказів на їх підтвердження не навели. При цьому, належних доказів про існування обставин, що утворились внаслідок запровадження карантину та воєнного стану в Україні, які б об`єктивно перешкоджали своєчасно звернутися до суду не надано; - виходячи зі змісту пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу (далі - ПК) України відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача за період з 12.03.2022 по 31.12.2022 доходу отриманого від безпідставно набутого майна за використання земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 комунальної власності, що розміщена на території Запорізької міської територіальної громади, віднесеної в 2022 році до території активних бойових дій; - відповідач заперечував також проти позовних вимог щодо стягнення доходу від безпідставно набутого майна за використання земельної ділянки за березень 2020 року, посилаючись на п. 52-4 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (з урахуванням змін, внесених Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020), згідно з яким не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2024, у складі колегії суддів: Мороза В.Ф. (головуючий), Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою. 16.12.2024 до апеляційного суду надійшов відзив заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, в якому прокурор зазначав, що строки, визначені ст. 257 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, були продовжені на час карантину та зупинені на період військового стану (аналогічні за змістом висновки щодо застосування позовної давності викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/18489/20 від 06.09.2023 та постановах Верховного Суду № 903/323/20 від 06.05.2021, № 926/1812/21 від 31.05.2022, № 916/1157/21 від 22.06.2022), а тому позовна заява подана в межах строків позовної давності. Прокурор вказував, що у спірних правовідносинах договір оренди землі ТОВ "Світ-центр" із ЗМР не уклало, право оренди у встановленому законом порядку не зареєструвало, у зв`язку з чим у розумінні норм ПК України, Земельного кодексу (далі - ЗК) України та Закону України "Про оренду землі" не є ані постійним землекористувачем, ані орендарем земельної ділянки, з покладенням на нього відповідного обов`язку зі сплати земельного податку або орендної плати. Предметом цього позову є стягнення компенсації власнику земельної ділянки вартості недоотриманої орендної плати за мінусом раніше сплачених підприємством коштів на підставі ст.ст. 1212, 1214 ЦК України, тож враховуючи правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, відповідач як особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї, і, використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених апелянтом норм ПК України у період з 12.03.2022 по 31.12.2022. Окрім того прокурор стверджував, що навіть за наявності договірних відносин між міською радою та товариством, обов`язок відповідача вносити плату за земельну ділянку у 2022 році існував би на підставі вимог законодавства та договору оренди, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 площею 0,5017 га по вул. Суворова, 4, розташована безпосередньо у місті Запоріжжі, в межах Запорізької міської територіальної громади, а не Запорізького району поза її межами, при цьому на території міста Запоріжжя ніколи, починаючи з 24.02.2022, не велися та не ведуться активні бойові дії, і вона не є тимчасово окупованою. Стосовно тверджень апелянта про стягнення доходу від безпідставно набутого майна за використання земельної ділянки за березень 2020 року, то прокурор зауважував на тому, що при проведенні ЗМР розрахунку недоотриманих доходів розмір, який підлягав стягненню за 2020 рік, було здійснено розрахунок за 11 місяців, який склав 252 538,42 грн, тобто з урахуванням Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020. 23.12.2024 до апеляційного суду надійшла відповідь відповідача на вищевказаний відзив, в якому представник зазначав, що предмет спору у справі № 922/2378/20 і в даній справі є відмінними. В той же час зауважував, що виконуючи розрахунок, позивач врахував положення норм ПК України, які з урахуванням Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020 звільняли відповідача від нарахування й сплати земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у березні 2020 року, у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та введенням карантину, проте заперечує застосування положення норм ПК України, що з урахуванням Закону України № 2120 від 15.03.2022 у 2022 року звільняли від нарахування та сплати земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, у зв`язку з військовою агресією Російської федерації (далі - РФ) проти України, а отже така позиція протирічить першочерговій поведінці позивача та розрахунку недоотриманих доходів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою за 2020 рік. Також відповідач наголошував, що Запорізький район є Запорізька міська територіальна громада, м. Запоріжжя. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджений перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих. Відповідно до п. 2.3 розділу 2 "Території активних бойових дій" переліку № 309 вся територія Запорізького району з 12.03.2022 по 31.12.2022 віднесена до територій активних бойових дій, а отже відсутні підстави для стягнення у цей період доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2025 розгляд справи призначено на 28.05.2025. 28.05.2025 до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких представник просив врахувати, що у постанові Верховного Суду від 25.02.2025 у справі № 908/929/24 за позовом ЗМР до ТОВ "Гранум-Еліт" про стягнення заборгованості за договорами оренди землі укладеними між сторонами, Верховний Суд у пункті 51 постанови дійшов висновку, що з огляду на положення пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України та той факт, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022, товариство мало право у спірний період не сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками, які розташовані в місті Запоріжжя. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2025 оголошено перерву до 03.09.2025. В судовому засіданні, що відбулось 03.09.2025, відповідач доводи апеляційної скарги підтримав, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Прокуратура та позивач вказували на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та законність прийнятого судом першої інстанції рішення. Заслухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2024 у власності ТОВ "Світ-Центр" з 07.06.2013 перебувають об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Суворова, 4, а саме: адміністративний корпус інв. № 10-0110 літ. Д-2 загальною площею 296,3 кв.м; майстерні-гаражі інв. № 10-0110 літ. Г; будівля літ. В-2 інв. № 10-0110 загальною площею 2 701,6 кв.м. Відповідно до договорів купівлі-продажу № 1647 від 07.06.2013, № 1649 від 07.06.2013 та № 1651 від 07.06.2013 вищевказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:008:0073. 07.10.2015 рішенням ЗМР № 58/170, зокрема: - затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по вул. Суворова, 4; - припинено право користування Публічному акціонерному товариству "Запорізький домобудівний комбінат" земельною ділянкою (кадастровий номер 2310100000:05:008:0073) площею 0,8810 га по вул. Суворова, 4; - установлено та затверджено межі та розмір земельних ділянок загальною площею 0,8810 га по вул. Суворова, 4, які утворились у результаті поділу таким чином: земельної ділянки площею 0,5017 га (кадастровий номер 2310100000:05:008:0245); земельної ділянки площею 0,2621 га (кадастровий номер 2310100000:05:008:0243); земельної ділянки площею 0,1172 га (кадастровий номер 2310100000:05:008:0244); - ухвалено передати ТОВ "Світ-Центр" в оренду строком на 19 років земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:05:008:0245) площею 0,5017 га для розташування складу. Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.07.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 площею 0,5017 га з 31.01.2020 перебуває у власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі ЗМР. Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 14.09.2015. Зі змісту листа Виконавчого комітету ЗМР № 08236/033-20/03 від 17.05.2024 вбачається, що договір оренди землі земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 в інформаційній базі (договорів оренди землі, укладених ЗМР) не значиться. З листа Головного управління Державної податкової служби України у Запорізькій області № 3612/5/08-01-04-07 від 21.03.2024 випливає, що ТОВ "Світ-Центр" у період з 12.03.2017 не звітувало та не сплачувало земельний податок або орендну плату з юридичних осіб за використання земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:008:0073. ТОВ "Світ-Центр" у період з 21.09.2015 до 30.06.2020 не нараховувало та не сплачувало земельний податок з юридичних осіб за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245, а з липня 2020 року по січень 2024 нараховує та сплачує земельний податок за використання вказаної земельної ділянки. Відповідно витягу Міськрайонного управління у Запорізькій області та м. Запоріжжя Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 1031/207-20 від 21.02.2020 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 становить 9 963 460,98 грн. ЗМР на підставі зазначеної інформації, документів та рішень міської ради № 7 від 30.06.2015 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя", № 26 від 28.11.2018 "Про встановлення розміру орендної плати за землю" здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ "Світ-Центр" земельною ділянкою площею 5 017 кв.м, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Суворова, 4, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування), за період з 03.04.2017 до 31.01.2024. За вказаним розрахунком загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування), зменшених на суму сплаченого відповідачем земельного податку, за період з 03.04.2017 до 31.01.2024 становить 2 008 836,45 грн, з яких: за період з 03.04.2017 по 31.12.2017 - 222 517,32 грн; за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 298 903,83 грн; за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 298 903,83 грн; за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 252 538,42 грн (за 11 місяців); за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 267 173,57 грн; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 294 614,93 грн; за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 344 461,62 грн; за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 - 29 722,93 грн. Враховуючи, що відповідач користувався вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212, 1214 ЦК України, Прокуратура вказувала, що він повинний відшкодувати ЗМР доходи, які одержав у вигляді несплаченої орендної плати за період з 03.04.2017 до 31.01.2024 у розмірі 2 008 836,45 грн. Суд першої інстанції погодився з доводами Прокуратури та задовольнив позовні вимоги. Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне. Щодо підстав здійснення Прокуратурою представництва інтересів держави в особі ЗМР у спірних правовідносинах. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою. Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. "Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. "Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. За змістом ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до компетенції рад належить питання щодо регулювання земельних відносин відповідно до закону. Повноваження сільських, селищних міських, районних та обласних рад визначені ст.ст. 8-12 ЗК України (розпорядження землями, передача земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб, передача земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок, викуп для суспільних потреб, організація землеустрою тощо). У позовній заяві прокурор зазначав, що порушення інтересу держави у спірних правовідносинах відбулося внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 площею 0,5017 у місті Запоріжжя по вул. Суворова, 4, без укладення договору оренди землі, що призвело до недоотримання ЗМР, як власником зазначеної земельної ділянки, доходів за фактичне користування земельною ділянкою у спірний період. Прокуратура звернулась до ЗМР з листом № 52-103-3841вих-24 від 16.04.2020 щодо надання інформації та документів для встановлення підстав представництва інтересів держави в суді. ЗМР листом № 08236/03.3-20/03 від 10.06.2024 повідомила Прокуратуру, зокрема, про те, що не планує вживати заходи претензійно-позовного характеру до ТОВ "Сівіт-Центр" щодо стягнення недоотриманого доходу за фактичне використання земельної ділянки за спірний період. Листом № 52-1423-24 від 09.07.2024 Прокуратура повідомила ЗМР про встановлення підстав для представництва інтересів держави в особі позивача та пред`явлення позову до ТОВ "Світ-Центр" про стягнення недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 03.04.2017 до 31.01.2024 у розмірі 2 008 836,45 грн. Враховуючи вищевикладене, при зверненні до суду з вказаним позовом Прокуратурою в інтересах держави в особі ЗМР було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах. Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 2 008 836,45 грн на підставі ст. 1212 ЦК України. До повноважень міських рад у галузі земельних відносин, відповідно до ст.ст. 12, 83, 122 ЗК України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених ЗК України. Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно ст. 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні. Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (ч. 1 ст. 124 ЗК України). Згідно із положеннями ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені па земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Згідно з ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Статтею 126 ЗК України визначено, що право власності, користування земельного ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Виникнення права власності на будинок, будівлю або споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами. Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру. За змістом ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону). Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19. Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. З наведеного слідує висновок, що об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав. Згідно із ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. За приписами пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, листа Виконавчого комітету ЗМР № 08236/033-20/03 від 17.05.2024 ТОВ "Світ-Центр" у період часу з 03.04.2017 до 31.01.2024 не було власником чи постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245, а тому не було суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України). При цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, була орендна плата. Згідно розрахунку ЗМР недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ "Світ-Центр" земельною ділянкою площею 5 017 кв.м, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Суворова, 4, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування), зменшених на суму сплаченого відповідачем земельного податку, за період з 03.04.2017 до 31.01.2024 складає 2 008 836,45 грн. В той же час розрахунок у період 2020 року здійснено позивачем за 11 місяців у сумі 252 538,42 грн, а тому апелянтом не доведено неправильності розрахунку у цей період. Згідно з положеннями ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. За приписами ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Отже, за змістом указаних приписів законодавства виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними, що регулюються главою 83 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Кондиційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Разом з цим, обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). Для кондиційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. З огляду на викладене, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Зазначене підтверджується висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 922/2972/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 13.02.2019 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17. Враховуючи наведене, відповідач не сплачуючи в належному обсязі орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив грошові кошти у виді орендної плати, а тому безпідставно збережені кошти з 03.04.2017 до 31.01.2024 у розмірі 2 008 836,45 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Щодо доводів апелянта про звільнення його від плати за користування земельною ділянкою у період з 12.03.2022 по 31.12.2022. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який згодом було неодноразово продовжено. Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 "Про внесення змін до ПК України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", який набрав чинності 17.03.2022, внесено зміни до п. 69 підроз. 10 роз. ХХ Перехідних положень ПК України, зокрема, вказаний пункт доповнено пп. 69.14 відповідно до якого тимчасово, на період з 01.03.2022 по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями РФ, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями РФ, визначається КМУ. Законом України № 3050-IX від 11.04.2023 "Про внесення змін до ПК України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно", який набрав чинності 06.05.2023, внесено зміни до пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ Перехідних положень ПК України, зокрема, абз. 1 вказаного пункту встановлював таке: за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих РФ територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Отже, зазначені положення Закону підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих РФ територіях України, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.02.2025 у справі № 908/929/24. Постановою КМУ № 1364 від 06.12.2022 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ" установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ (далі - Перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. Вказана постанова набрала чинності 25.12.2022. На підставі вищевказаної постанови, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004. Відповідно до вказаного Переліку вся територія Запорізького району (код UA23060000000070350) віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022 (постанова Верховного Суду від 25.02.2025 у справі № 908/929/24). Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, з урахуванням системного аналізу змісту п. 10.1.1 ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3 ст. 265 ПК України, виснував, що: "власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України". Враховуючи наведене, відповідач не є суб`єктом, який має право на застосування пільг щодо звільнення його від нарахування та сплати орендної плати за землю у період з 12.03.2022 по 31.12.2022, передбачених пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ Перехідних положень ПК України, адже користувався земельною ділянкою за відсутності правових підстав для володіння чи користування нею. Такі висновки відповідають позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 08.07.2025 по cправі № 908/1196/24. Стосовно строку позовної давності слід зазначити наступне. Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Необхідно зазначити, що карантин КМУ установив на підставі постанови № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020, а постановою № 651 від 27.06.2023 КМУ відмінив карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023. Пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Отже, до завершення карантину Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжувався та станом на час розгляду справи триває. Таким чином, апелянтом не враховано, що строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, в силу приписів п. 12 Прикінцевих положень ЦК України продовжено на строк дії карантину (з 12.03.2020 по 01.07.2023), а в силу приписів п. 19 Прикінцевих положень ЦК України перебіг позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану (з 24.02.2022 до закінчення воєнного стану). Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду 12.06.2024 у справі № 906/871/21 (пункт 81), від 28.03.2024 у справі 903/877/20 (903/932/23) (пункт 94). Як вбачається з матеріалів справи Прокуратура в інтересах держави в особі ЗМР звернулась до господарського суду із цим позовом 11.07.2024, а отже строки, визначені статтею 257 ЦК України, не закінчились, тож підстави для застосування спливу строку позовної давності та відмови в задоволенні позову відсутні. З урахуванням наведених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, тож судове рішення є законним і обставин для його скасування або зміни не має. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то витрати по сплаті судового збору за її подання, у відповідності до положень статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Центр» на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.08.2024 у справі № 908/1926/24 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.08.2024 у справі № 908/1926/24 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ-Центр». Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 15.09.2025 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя Ю.Б. Парусніков Суддя А.Є. Чередко