Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/19867/25

Справа № 127/19867/25 Провадження № 33/801/915/2025 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П. Доповідач: Оніщук В. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2025 рокум. Вінниця Суддя Вінницького апеляційного суду Оніщук В. В., з участю секретаря судового засідання Луцишина О. П., розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Клименко Ірини Федорівни на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, в с т а н о в и в : Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн. У постанові суду зазначено, що 19 червня 2025 року о 02 год 55 хв у м. Вінниці по вул. Лебединського, 13 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом електросамокатом «Vevi», без державного номерного знаку, з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку подій відмовився на місці зупинки. Проводилася безперервна відеофіксація на портативні відеореєстратори № 470761 та № 760507. Своїми діями порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. При ухваленні оскаржуваної постанови суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, доведена належними та допустимими доказами. Не погоджуючись із вказаною постановою суду, захисник Грохольського Ю. М. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність постанови суду першої інстанції та винесення її за неповного дослідження обставин справи, просила постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення. У апеляційній скарзі адвокат зазначає, що наявні у матеріалах справи відеозаписи з відеореєстраторів поліцейських не містять фіксування зупинки ОСОБА_1 на вимогу поліцейських. Відеозаписи з відеореєстраторів поліцейських починаються з того, що ОСОБА_1 стоїть біля самоката і просить поліцейських допомогти йому виключити самокат та добратись додому. Перебування ОСОБА_1 на пішохідній зоні біля самоката не є підставою для кваліфікації його дій як керування транспортним засобом у стані сп`яніння. Досліджений судом відеозапис із відеокамер «Ситуаційного центру», про який нічого не зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення, який містить дату та час 2025-06-19 02:52:41, тривалістю кілька секунд, не фіксує та не містить доказу руху ОСОБА_1 на електросамокаті. На вказаному відеозаписі неможливо ідентифікувати особу, яка протягом секунди проїхала на самокаті. Обставини щодо керування ОСОБА_1 саме електросамокатом, який є транспортним засобом, оскільки має електродвигун, за допомогою якого він приводиться у рух, а також призначений для перевезення людей, не були встановлені судом. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази відмови ОСОБА_1 від проведення огляду щодо виявлення стану сп`яніння. Також у апеляційній скарзі адвокат просить поновити ОСОБА_1 строк на її подання, обґрунтовуючи поважність причин його пропущенням тим, що вперше апеляційна скарга була подана у межах строку оскарження постанови суду першої інстанції, однак була повернута постановою апеляційного суду від 14 серпня 2025 року. У судове засідання ОСОБА_1 та його захисник не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, при цьому у поданій заяві просили розгляд справи проводити у їх відсутність. Проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і дослідивши обставини справи, апеляційний суд дійшов таких висновків. Відповідно до положень статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Оскаржувана постанова винесена судом 31 липня 2025 року. Вперше апеляційна скарга була подана захисником 06 серпня 2025 року (а. с. 45-52), однак була повернута апеляційним судом 14 серпня 2025 року у зв`язку із не наданням адвокатом доказів повноважень на захист ОСОБА_1 (а. с. 55). Вдруге апеляційна скарга подана 15 серпня 2025 року (а. с. 59-71) За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що строк на подання апеляційної скарги можливо поновити. Водночас апеляційний суд звертає особливу увагу адвоката Клименко І. Ф. на те, що покликання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 990/215/24, є безпідставним, оскільки вказана справа розглядалася за правилами, що встановлені Кодексом адміністративного судочинства. Натомість порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення встановлено Кодексом України про адміністративні правопорушення, частина друга статті 271 якого прямо передбачає обов`язок захисника разом із ордером надати суду витяг із договору. Щодо доводів апеляційної скарги по суті оскарження постанови суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з такого. Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Відповідно до вимог статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення. Положеннями частини сьомої статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП). Відповідно до положень п. п. 1.1, 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно із пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки, зокрема - пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння. Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до змісту статті 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння відповідно до пункту 3 Розділу І Інструкції є: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів; порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відповідно до пункту 4 Розділу І Інструкції є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Із аналізу вказаних норм слідує, що підставою для проведення огляду водія транспортного засобу на стан сп`яніння є наявність у поліцейського підстав вважати, що водій перебуває у такому стані на основі виявлених ознак сп`яніння. Відповідно до пункту 6 Розділу І Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться: - поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); - лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). При цьому згідно із вимогами пункту 11 Розділу ІІ Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. За частиною 2 статті 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У результаті дослідження матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено такі обставини. Відповідно до протоколу від 19 червня 2025 року серії ЕПР1 № 366226, 19 червня 2025 року о 02 год 55 хв у м. Вінниці по вул. Лебединського, 13 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом електросамокатом «Vevi», без державного номерного знаку, з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився на місці зупинки. Проводилася безперервна відеофіксація на портативні відеореєстратори № 470761 та № 760507. Своїми діями порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Від підпису у протоколі та від надання письмових пояснень ОСОБА_1 відмовився (а. с. 2). У направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції зазначено, що 19 червня 2025 року ОСОБА_1 був направлений на огляд до КП ВОНД «Соціотерапія» (а. с. 4). До матеріалів справи також долучені відеозаписи із автомобіля та нагрудних камер поліцейських, із яких встановлено як о 02 год 56 хв працівники поліції підходять до ОСОБА_1 , який стоїть біля електросамоката, та запитує у них як його вимкнути. Поліцейські просять пред`явити документи, запитують куди той їде. ОСОБА_1 відповідає, що додому. О 03 год 00 хв поліцейський пропонує пройти огляд на стан сп`яніння. ОСОБА_1 відповідає, що він не рухався проїжджою частиною, а їхав по тротуару. О 03 год 01 хв поліцейський знову пропонує пройти огляд. ОСОБА_1 вимагає забезпечити йому правову допомогу адвоката. Поліцейський відповідає, що це не є їх обов`язком. ОСОБА_1 самостійно за допомогою телефону шукає адвоката, комусь телефонує та консультується. О 03 год 11 хв поліцейський просить ОСОБА_1 не тягнути час та знову пропонує пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки або у медичному закладі. ОСОБА_1 в цей час спілкується по телефону. О 03 год 18 хв поліцейський знову пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння. Той відповідає, що йому потрібна ще юридична консультація. Поліцейський повідомляє, що така поведінка розцінюється ним як відмова від проходження огляду, роз`яснює йому його права та іде до службового автомобіля. О 03 год 20 хв відеозапис закінчується. Наступний відеозапис розпочинається о 03 год 42 хв. Поліцейський намагається ознайомити ОСОБА_2 зі складеним протоколом. ОСОБА_2 просить пред`явити йому докази вчинення правопорушення, знову до когось телефонує. О 03 год 47 хв відеозапис знову обривається. Наступний розпочинається о 03 год 49 хв. Поліцейський ознайомлює ОСОБА_1 з протоколом. На відеозаписі із нагрудної камери іншого поліцейського зафіксовані аналогічні події у проміжок часу з 02 год 56 хв до 03 год 20 хв, з 03 год 44 хв до 03 год 47 хв, з 03 год 49 хв до 03 год 50 хв. Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про автомобільний транспорт» електричний колісний транспортний засіб це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії. Відповідно до ЗУ «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» електричний колісний транспортний засіб дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії. Пунктом 1.10 Правил дорожнього рухуУкраїни визначено, що транспортний засіб пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Отже, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Окрім того відповідно до положень вказаного вище закону низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має. Водночас апеляційний суд зауважує на тому, що санкцією ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування будь-якими транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, та наголошує, що керування транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння має ознаки правопорушення підвищеного рівня суспільної небезпечності, оскільки несе загрозу як життю і здоров`ю самого водія, так і інших учасників дорожнього руху, зокрема, пішоходів, враховуючи факт керування електросамокатом на тротуарі. З огляду на викладене електросамокат, яким ОСОБА_1 керував як учасник дорожнього руху водій, офіційно визнається транспортним засобом, за керування яким в стані алкогольного сп`яніння та відмову від проходження огляду на встановлення такого стану у встановленому законом порядку, настає адміністративна відповідальність за ст. 130 КУпАП. Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом, адже факт керування неодноразово підтверджувався ним при спілкуванні із працівниками поліції. В апеляційній скарзі та поданих додаткових поясненнях захисник ОСОБА_1 вказує, що той від проходження огляду на стан сп`яніння не відмовлявся, а навпаки наполягав на його проведенні, проте працівники поліції йому відмовили та склали протокол за відмову від проходження огляду, однак вказаний факт не відображено на відеозаписі, наявному у матеріалах справи. Так, із наявних у матеріалах справи відеозаписів вбачається, що ОСОБА_1 не висловлював відмову від проходження огляду на стан сп`яніння, а виявив бажання отримати правову допомогу, яку за погодженням із працівником поліції намагався отримати самостійно за допомогою телефону. Також, з матеріалів справи видно, що подія відбувалася у проміжок часу з 02 год 56 хв до 03 год 20 хв, тобто в нічний час, що свідчить про можливість відповідних ускладнень в отриманні правової допомоги адвоката, і в момент коли поліцейським було зроблено висновок про відмову особи від проходження огляду, ОСОБА_1 саме здійснював спілкування по телефону (як зазначено скаржником «отримував консультацію юриста»), до того ж слід звернути увагу, що з моменту зупинки пройшло не більше 24 хв. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що на відеозаписах дійсно відсутня значна частина запису, і як вказує скаржник, що в той час ОСОБА_1 наполягав на проходженні огляду на стан сп`яніння, однак в цьому працівниками поліції йому було відмовлено, а тому за таких обставин суд має обґрунтовані сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення поза розумним сумнівом. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові. Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України», з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини». У справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення». Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту». Відповідно до сталої практики Європейського суду із прав людини, висловленої у чисельних рішення Суду («Енгель та інші проти Нідерландів», «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти російської федерації», «Гурепка проти України», «Швидка проти України» та інші) провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП повинне проводитись за процедурою, передбаченою для кримінальних правопорушень. З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючи статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції. Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та надані в судовому засіданні докази в їх сукупності з урахуванням того, що всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, а апеляційний суд не наділений повноваженням збирати докази винуватості чи невинуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, апеляційний суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 поза розумним сумнівом не вбачається наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, не підтверджується сукупністю належних і допустимих доказів. Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. За встановлених під час апеляційного розгляду справи обставин, є законні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування оскаржуваної постанови у зв`язку з недоведеністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Керуючись ст. ст. 245, 247, 280, 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції, п о с т а н о в и в : Поновити ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2025 року. Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Клименко Ірини Федорівни задовольнити. Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 31 липня 2025 року скасувати. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Вінницького апеляційного суду В. В. Оніщук