Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/15413/25

Справа № 127/15413/25 Провадження № 33/801/852/2025 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Романчук Р. В. Доповідач: Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2025 рокум. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі судді Войтка Ю. Б., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2025 року в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , студент, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, встановив: Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, а також стягнуто з нього судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп. на користь держави. Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, 14.05.2025 о 01 год. 20 хв. по вул. Хмельницьке шосе 57 в м. Вінниці ОСОБА_1 керував транспортним засобом - електросамокатом "VEVI" (безномерний), в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки за допомогою приладу "Alcotest Drager 6820", прилад ARHK-0031, тест № 3466, результат позитивний - 0,37 ‰, у встановленому законом порядку під час безперервної відеофіксації на портативні відеореєстратори № 468813, № 470761, чим порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погодившись з постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає постанову незаконною та такою, що не відповідає обставинам правопорушення, тому просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити за відсутності події і складу правопорушення. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно застосував ст. 130 КУпАП, оскільки для притягнення до відповідальності за цією нормою обов`язковою умовою є керування механічним транспортним засобом, яким електросамокат згідно із ЗУ «Про дорожній рух» та ПДР не є. При цьому суд не розмежував поняття «транспортний засіб» у розумінні КУпАП та ПДР і «джерело підвищеної небезпеки» у розумінні ст. 1187 ЦК України, а посилання на цивільне законодавство для обґрунтування адміністративної відповідальності є помилковим. Також апелянт вказує на відсутність беззаперечних доказів стану алкогольного сп`яніння, наголошуючи на недотриманні процедури складання протоколу та проведення огляду, у тому числі щодо роз`яснення прав, можливості повторного медичного огляду та правильності застосування технічного засобу. На його думку, всі сумніви у доказах мали тлумачитися на користь особи відповідно до практики ЄСПЛ. Апелянт одночасно просить поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що повний текст постанови суду першої інстанції від 21 липня 2025 року був оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 25 липня 2025 року, у зв`язку з чим він не мав можливості своєчасно подати апеляційну скаргу. Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом, правомочним розглядати скаргу. Апеляційний суд вважає, що пропуск строку на апеляційне оскарження зумовлений об`єктивними причинами, оскільки повний текст постанови суду першої інстанції був оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 25.07.2025, що фактично унеможливлювало своєчасне подання апеляційної скарги. Подання апеляційної скарги 04.08.2025 здійснено у розумний строк після отримання доступу до повного тексту судового рішення, у зв`язку з чим строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, оскільки пропущений з поважних причин. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просить її задовольнити. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи апеляції, приходжу до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Відповідно до положення ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі. Відповідно ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 330813 від 15.05.2025, зазначено, що 14.05.2025 о 01 год. 20 хв. по вул. Хмельницьке шосе 57 в м. Вінниці ОСОБА_1 керував транспортним засобом - електросамокатом "VEVI" (безномерний), в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки за допомогою приладу "Alcotest Drager 6820", прилад ARHK-0031, тест № 3466, результат позитивний - 0,37 ‰, у встановленому законом порядку під час безперервної відеофіксації на портативні відеореєстратори № 468813, № 470761, чим порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Згідно правових позицій, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясувати всі обставини, перелічені в статтях 247, 280 КУпАП, надати оцінку не тільки тим доказам, які доводять винуватість, але й оцінити доводи та докази, які виправдовують особу. Зазначених вимог місцевий суд, розглядаючи дану справу, не дотримався повною мірою, оскільки поза увагою та без належної оцінки суду залишились обставини, які істотно вплинули на висновки щодо визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП. Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння особою, що керує транспортним засобом. Вказана норма КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють вказані правила. Серед ознак такого адміністративного правопорушення обов`язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи. Відповідно до вимог статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи. При цьому суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актів, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій. Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» дійсно передбачено обов`язок водія транспортного засобу не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів. Відповідно до статті 1 Закону України «Про дорожній рух», організація дорожнього руху в Україні здійснюється на основі єдиних правил, установлених Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 затверджені Правила дорожнього руху України (далі ПДР), які регламентують порядок дорожнього руху на всій території держави. Згідно з пунктом 1.1 ПДР, інші нормативні акти, що регулюють окремі аспекти дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів певних видів, рух на закритих територіях тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах ПДР та не можуть їм суперечити. Відповідно до пункту 1.10 ПДР України транспортний засіб це пристрій призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. В Правилах окремо визначаються такі терміни як «транспортні засоби» та «механічні транспортні засоби», а розділ 2 Правил передбачає обов`язки і права водіїв саме механічних транспортних засобів. Так, якщо транспортний засіб це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, то механічний транспортний засіб це транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Отже, із системного тлумачення пункту 1.10 ПДР вбачається, що не всі транспортні засоби є механічними транспортними засобами. Ключовою ознакою механічного транспортного засобу є наявність двигуна (зокрема електродвигуна) визначеної потужності. Для визнання транспортного засобу механічним необхідно встановити його тип, спосіб приведення в рух та потужність двигуна. Водночас, пункт 1.10 ПДР передбачає, що, наприклад, велосипеди є транспортними засобами, але не механічними, оскільки приводяться в рух мускульною силою людини, а особа, яка ними керує, не є водієм у розумінні ПДР. Механічний транспортний засіб, здійснювати керування яким, тобто виконувати функції водія, є лише транспортний засіб з електронним двигуном, потужністю понад 3 кВт. З матеріалів справи встановлено, що зміст протоколу про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам статті 256 КУпАП, тому що в протоколі серії ЕПР1 № 330813 від 15.05.2025 зазначений як транспортний засіб електросамокат «VEVI» (безномерний), проте не зазначено відповідної марки та моделі самокату, також не надано технічних характеристик самокату та не визначено який тип двигуна і яким способом він приводиться в рух, що є обов`язковою умовою для визначення цього електросамоката як транспортного засобу в розумінні пункту 1.10 ПДР України. Крім того, відповідно до інформації, наявної у відкритих джерелах мережі Інтернет, «VEVI» це компанія, яка надає послуги з прокату електросамокатів, а не сама модель самокату. Встановити яким саме самокатом, зокрема чи наявний у ньому електродвигун і якої потужності з долученого до матеріалів справи відеозапису з нагрудної камери поліцейського не можливо. В свою чергу, загальними положеннями Правил дорожнього руху визначено поняття водія - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Проте, діючими ПДР не врегульовано статус електричного самокату, відсутні норми, які регламентують обов`язок отримання водійського посвідчення у разі керування електричним самокатом. Не можуть бути підставою для притягнення водія самоката з двигуном, потужністю менше ніж 3 кВт і Закон України від 24 лютого 2023 року № 2956-ІХ «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів». В статті 1 цього Закону наводиться визначення термінів, зокрема, електричного колісного транспортного засобу, легкого персонального електричного транспортного засобу, низькошвидкісного легкого електричного транспортного засобу тощо. Так, відповідно до цього Закону самокат, яким керував ОСОБА_1 за ознакою потужності визначається як легкий персональний електричний транспортний засіб колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину. Проте в інших статтях цього Закону чи в будь-яких інших законодавчих актах України термін «легкий персональний електричний транспортний засіб» не вживається, і про те, що ці транспорті засоби прирівнюються до механічних транспортних засобів, а їх водії несуть обов`язки водіїв механічних транспортних засобів не йдеться. Апеляційний суд звертає також увагу на те, що відповідно до частини 12 статті 121 КпАП України, під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1- 128-1, частинах першій і другій статті 129, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби. Стаття 130 КпАП України в зазначеному переліку відсутня, а відтак зазначене загальне визначення транспортних засобів для притягнення до адміністративної відповідальності за цією статтею не застосовується. З урахуванням наведених обставин, помилковим є посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 127/5920/22, так як Верховний Суд в зазначеній постанові розтлумачив статтю 1187 ЦК України, проте не робив жодних висновків щодо віднесення/не віднесення електросамоката певної потужності до категорії «механічних транспортних засобів» й не ототожнює поняття «механічного транспортного засобу» й «джерела підвищеної небезпеки», а лише дійшов висновку про те, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна. В зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не керував механічним транспортним засобом, на нього не поширюються обов`язки водія, передбачені розділом 2 ПДР України, а відтак він не є суб`єктом адміністративного правопорушення, що передбачене статтею 130 КпАП України. Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведено достатніми доказами, які установлюють об`єктивну істину у справі. Аналізуючи під час апеляційного розгляду наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не підтверджуються зібраними по справі доказами. Оскільки, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 252 та 280 КУпАП належним чином не перевірив і не дослідив всіх обставин справи в їх сукупності, та не дав їм належної правової оцінки. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессегеі Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Доводи апеляційної скарги знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, спростовують висновків суду та дають підстав вважати що судом першої інстанцій було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Ч. 1 до ст. 7 КУпАП, ст. 62 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Таким чином, з урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що обставини, викладені у протоколі не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а досліджені у судовому засіданні докази не є достатніми для висновку про наявність складу вказаного адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 . Зазначене є підставою для закриття провадження в справі за недоведеністю належними доказами складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. За таких обставин, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у вчинені ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, суддя вважає, у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд,- постановив: Клопотання ОСОБА_1 задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2025 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, скасувати та провадження у справі закрити. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко