Постанова 4824 № 359/1726/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 359/1726/16-ц Головуючий у суді першої інстанції -Семенюта О.Ю. Номер провадження № 22-ц/824/14474/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Русан А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , та за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Семенюти О.Ю., у місті Бориспіль, у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, до Київської обласної державної адміністрації, Бориспільської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , обслуговуючий кооператив «Ідея», про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2016 року перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Бориспільський лісгосп», звернувся до суду з вказаним позовом до Київської обласної державної адміністрації, Бориспільської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_23 , ОСОБА_8 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, у якому враховуючи заяву про часткову зміну предмету позову (а.с.105-130, 143-145 т.2) просив визнати недійсними: розпорядження Київської ОДА № 483 - № 498 від 9 квітня 2008 року; розпорядження Бориспільської РДА №1095 від 6 квітня 2009 року та № 3857 від 27 грудня 2011 року; державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 228630 - № 228631, видані 6 червня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 687045 - № 687053, видані 10 грудня 2008 року ОСОБА_5 ; та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 772061, виданий 20 липня 2009 року ОСОБА_6 ; рішення реєстраційної служби Бориспільського МРУЮ № 21148236 від 7 травня 2015 року; рішення приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу №31237430 від 5 вересня 2016 року та рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу № 20156112 від 20 березня 2015 року та № 25034072 від 5 жовтня 2015 року, а також витребувати на користь КМУ та ДП «Бориспільський лісгосп» з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0024 та 3220882600:04:005:0025 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району; з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0026, 3220882600:04:005:0027, 3220882600:04:005:0032, 3220882600:04:005:0034 - 3220882600:04:005:0039 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району; з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0033 з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району; з чужого незаконного володіння ОСОБА_24 земельну ділянку площею 3,0554 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0103 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради; з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовані на території Гнідинської сільської ради; та з чужого незаконного володіння ОК «Ідея» земельні ділянки площею по 0,125 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0100 - 3220882600:04:005:0101 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Позов обґрунтовував тим, що розпорядженнями Київської ОДА № 483 - №498 від 9 квітня 2008 року з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп» були вилучені 16 земельних ділянок площею по 0,99 га, розташованих на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. В подальшому було змінено цільове призначення земельних ділянок з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення, та передано вказані земельні ділянки у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 площею по 0,99 га кожна з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. 06 червня 2008 року ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 228630 - № 228645. У такий спосіб вони набули право власності на земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0024 - 3220882600:04:005:0039 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. 05 вересня 2008 року ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 уклали з ОСОБА_5 договори купівлі-продажу земельних ділянок, за якими вони відчужили у власність ОСОБА_5 земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0026, 3220882600:04:005: 0027, 3220882600:04:005:0032, 3220882600:04:005:0034 - 3220882600:04:005:0039 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. В той же день ОСОБА_17 уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким вона відчужила у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0033 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. 08 вересня 2008 року ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_21 та ОСОБА_18 уклали з ОСОБА_24 договори купівлі-продажу земельних ділянок, за якими вони відчужили у власність ОСОБА_24 земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220600:04:005:0028 - 3220600:04:005:0031 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. 10 грудня 2008 року ОСОБА_5 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 687045 - № 687053. В той же день ОСОБА_6 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 687011. 27 листопада 2008 року ОСОБА_24 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 684808 - № 684811. Розпорядженням Бориспільської РДА № 1095 від 6 квітня 2009 року цільове використання земельної ділянки, придбаної ОСОБА_6 , було змінено з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва. Іншим розпорядженням Бориспільської РДА № 3857 від 27 грудня 2011 року цільове використання земельних ділянок загальною площею 3,96 га, придбаних у власність ОСОБА_24 , було змінено з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва. На підставі цього розпорядження місцевого органу виконавчої влади ОСОБА_24 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 110453. У такий спосіб він набув право власності на земельну ділянку площею 3,96 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Після цього ОСОБА_24 здійснив поділ цієї земельної ділянки на чотири земельні ділянки: площею по 0,125 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0100 - 3220882600:04:005:0101, площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 та площею 3,0554 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0103 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Рішеннями державного реєстратора реєстраційної служби Бориспільського МРУЮ в Київській області № 21148236 від 7 травня 2015 року та № 21239297 від 12 травня 2015 року за ОСОБА_24 було зареєстровано право власності на земельні ділянки площею 3,0554 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0103 та площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовані на території Гнідинської сільської ради. 20 березня та 5 жовтня 2015 року ОСОБА_24 уклав з Обслуговуючим кооперативом «Ідея» договори купівлі-продажу земельних ділянок, за якими він відчужив у власність ОК «Ідея» земельні ділянки площею по 0,125 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0100 - 3220882600:04:005:0101 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Рішеннями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бугаренко Т.В. № 20156112 від 20 березня 2015 року та № 25034072 від 5 жовтня 2015 року за ОК «Ідея» було зареєстровано право власності на придбані земельні ділянки. Перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що загальна площа земельних ділянок, переданих у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , становила 15,84 га., а тому згідно з п. 5 ст. 27, п. 5 ст. 31 та ч. 1 ст. 57 ЛК України в редакції, що була чинною на той час, Київська ОДА не мала повноважень на зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність вказаних осіб. У зв`язку з тим, що приватизація земельних ділянок була проведена з порушенням лісового законодавства, вказані об`єкти нерухомого майна не могли бути відчужені у власність інших осіб. Тому перший заступник прокурора Київської області був вимушений звернутися до суду із даним позовом та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року, у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено. Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року в частині вимог, заявлених в інтересах Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», скасовано. Позов у цій частині залишено без розгляду. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року в частині вимог до Обслуговуючого кооперативу «Ідея» скасовано. Закрито провадження у справі. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року в частині вимог про визнання недійсними: розпоряджень Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року № 483 - № 498, розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації від 06 квітня 2009 року № 1095 та від 27 грудня 2011 року № 3857, державних актів на право власності на земельні ділянки, видані 06 червня 2008 року, серія ЯЖ № 228630 - № 228631, видані 10 грудня 2008 року серія ЯЖ № 687045 - № 687053, виданий 20 липня 2009 року, серія ЯД № 772061, рішення реєстраційної служби від 07 травня 2015 року № 21148236, приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу від 05 вересня 2016 року № 31237430 та рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 20 березня 2015 року № 20156112 та від 05 жовтня 2015 року № 25034072, скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. У позові першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, Бориспільської районної державної адміністрації, ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Лісник», реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бугаренко Тетяна Володимирівна, про визнання недійсними: розпоряджень Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року № 483 - № 498, розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації від 06 квітня 2009 року № 1095 та від 27 грудня 2011 року № 3857, державних актів на право власності на земельні ділянки, видані 06 червня 2008 року, серія ЯЖ № 228630 - № 228631, видані 10 грудня 2008 року серія ЯЖ № 687045 - № 687053, виданий 20 липня 2009 року, серія ЯД № 772061, рішення реєстраційної служби від 07 травня 2015 року № 21148236, приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу від 05 вересня 2016 року № 31237430 та рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 20 березня 2015 року № 20156112 та від 05 жовтня 2015 року № 25034072, відмовлено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року в частині вимоги про витребування на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_8 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами нового розгляду рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2023 року позов прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0024 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави земельну ділянку площею 0,99 га за кадастровим номером 3220882600:04:005:0025 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь держави земельні ділянки площею 0,99 га з кадастровими номерам 3220882600:04:005:0032, 3220882600:04:005:0034, 3220882600:04:005:0035, 3220882600:04:005:0036, 3220882600:04:005:0037, 3220882600:04:005:0038 та 3220882600:04:005:0039 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь держави земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0033 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. У задоволені позову прокурора в частині вимог про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_24 інших земельних ділянок відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Бєляєв Д.П., подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції, а провадження у справі закрити. Зазначає, що суд першої інстанції без жодних обґрунтувань вирішив витребувати з чужого незаконного володіння земельні ділянки, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в той час як в цій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області за 2017 року скасовано не було. Вважає, що в порушення норм процесуального права суд прийняв рішення про права, свободи та інтереси осіб, зокрема відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , які не були залучені до участі у справі. Судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права через неврахування наявності правових підстав для закриття провадження у справі через відсутність предмету спору. Висновок суду про наявність єдиного умислу у службових осіб Київської облдержадміністрації на виділення з порушенням земельного законодавства земельної ділянки єдиним масивом розміром 15,84 га, до числа якого входять земельні ділянки відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не підтверджена матеріалами справи, а натомість спростована наявними доказами, що в свою чергу, встановлено Верховним Судом. Не погоджуючись з рішенням суду, апеляційну скаргу подала представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Бєляєва В.М., яка просила скасувати рішення суду першої інстанції, провадження у справі закрити. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим з підстав, передбачених п.п. 2-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від інших учасників справи не надходили. Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2023 року в частині задоволення позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0024 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району та в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави земельну ділянку площею 0,99 га за кадастровим номером 3220882600:04:005:0025 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району скасовано. В подальшому, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав касаційну скаргу й постановою Верховного Суду від 04 червня 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При апеляційному розгляді справи представник Київської обласної прокуратури - прокурор Філіпенко О.І., та представник Кабінету Міністрів України як позивача у справі Семенченко Я.А. заперечили щодо доводів, викладених в апеляційних скаргах поданих представниками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та просили залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважають, що доводи на які посилаються апелянти не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважають рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції при новому розгляді справи на наслідками ухвалення постанови Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у цій справі встановив, що розпорядженнями Київської ОДА №483 - №498 від 9 квітня 2008 року з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп» були вилучені 16 земельних ділянок площею по 0,99 га, розташованих на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району; було змінено цільове призначення земельних ділянок з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення; у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 були передані земельні ділянки площею по 0,99 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району (а.с. 29, 32, 35, 39, 43, 47, 51, 55, 59, 63, 67, 71, 76, 81, 86, 97 т. 1). 6 червня 2008 року ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №228630 - №228645. У такий спосіб вони набули право власності на земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0024 - 3220882600:04:005:0039 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району (а.с. 30, 34, 37, 41, 45, 49, 53, 57, 61, 65, 69, 73, 78, 83, 88, 98 т.1). 5 вересня 2008 року ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 уклали з ОСОБА_5 договори купівлі-продажу земельних ділянок, за якими вони відчужили у власність ОСОБА_5 земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0026, 3220882600:04:005:0027, 3220882600:04:005:0032, 3220882600:04:005:0034 - 3220882600:04:005:0039 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району (а.с. 38, 42, 46, 50, 54, 58, 62, 66, 70 т.1). В той же день ОСОБА_17 уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким вона відчужила у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0033 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району (а.с.99 т.1). 8 вересня 2008 року ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_21 та ОСОБА_18 уклали з ОСОБА_24 договори купівлі-продажу земельних ділянок, за якими вони відчужили у власність ОСОБА_24 земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220600:04:005:0028 - 3220600:04:005:0031 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району (а.с.74, 79, 84, 89 т.1). 27 листопада 2008 року ОСОБА_24 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №684808 - №684811 (а.с.75, 80, 85, 90 т.1). 10 грудня 2008 року ОСОБА_5 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №687045 - №687053. Ця обставина підтверджується копією листа в.о. начальника управління Держгеокадастру у Бориспільському районі №10-1006-99.3-303/2-16 від 2 березня 2016 року (а.с.131-132 т.2). В той же день ОСОБА_6 також був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №687011 (а.с.100 т.1). Розпорядженням Бориспільської РДА №1095 від 6 квітня 2009 року цільове призначення земельної ділянки, придбаної ОСОБА_6 , було змінено з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва (а.с.101 т.1). Іншим розпорядженням Бориспільської РДА №3857 від 27 грудня 2011 року (а.с.92 т.1) цільове використання земельних ділянок загальною площею 3,96 га, придбаних у власність ОСОБА_24 , було змінено з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва. На підставі цього розпорядження місцевого органу виконавчої влади ОСОБА_24 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №110453 (а.с.134-135 т.2). У такий спосіб він набув право власності на земельну ділянку площею 3,96 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Після цього ОСОБА_24 здійснив поділ вказаної земельної ділянки на чотири земельні ділянки: площею по 0,125 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0100 - 3220882600:04:005:0101, площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 та площею 3,0554 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0103 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Рішеннями державного реєстратора РС Бориспільського МРУЮ в Київській області №21148236 від 7 травня 2015 року та №21239297 від 12 травня 2015 року за ОСОБА_24 було зареєстровано право власності на земельні ділянки площею 3,0554 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0103 та площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовані на території Гнідинської сільської ради. 20 березня та 5 жовтня 2015 року ОСОБА_24 уклав з ОК «Ідея» договори купівлі-продажу земельних ділянок, за якими він відчужив у власність ОК «Ідея» земельні ділянки площею по 0,125 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0100 - 3220882600:04:005:0101 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Рішеннями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бугаренко Т.В. №20156112 від 20 березня 2015 року та №25034072 від 5 жовтня 2015 року за ОК «Ідея» було зареєстровано право власності на придбані земельні ділянки. Ці обставини підтверджуються інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №49908902, №49909217, №49909316, №49909494 від 15 грудня 2015 року (а.с.93-96 т.1). 1 вересня 2016 року ОСОБА_24 уклав з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким він відчужив у власність ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Рішенням приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Пєшею Т.М. №31237430 від 5 вересня 2016 року за ОСОБА_8 було зареєстровано право власності на придбану земельну ділянку. Ці обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №70162852 від 10 жовтня 2016 року (а.с.146-149 т.2). 31 травня 2017 року ОСОБА_24 здійснив поділ земельної ділянки площею 3,0554 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0103 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Ця обставина підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №323204529 від 17 лютого 2023 року (а.с.132-133 т.6). 10 квітня 2018 року ОСОБА_8 вніс до статутного капіталу ОК «Ідея» земельну ділянку площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради. Рішенням державного реєстратора КП Бориспільського районного «Бюро технічної інвентаризації» №40688555 від 18 квітня 2018 року за ОК «Ідея» було зареєстровано право власності на придбану земельну ділянку. Ця обставина підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №132887920 від 1 серпня 2018 року (а.с.18-19 т.6). 22 травня 2019 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_22 договори купівлі-продажу земельних ділянок, за якими вона відчужила у власність ОСОБА_22 земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0026 та 3220882600:04:005:0027 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. На підставі заяви ОСОБА_22 від 22 травня 2019 року (а.с.195 т.6) придбані нею земельні ділянки були об`єднані в одну земельну ділянку. Ці обставини підтверджуються інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №323205647 та №323205564 від 17 лютого 2023 року (а.с.99-100, 103-104 т.6). Вирішуючи вказаний спір з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у цій справі, та задовольняючи позовні вимоги прокурора про витребування у відповідачів у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь держави земельних ділянок, що розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що зі схеми розміщення земельних ділянок (а.с.27 зворот т.1) вбачається, що земельні ділянки, які були передані у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , межують між собою та розташовуються поряд. Послідовна нумерація, а також одна і та сама дата прийняття оскаржуваних розпоряджень Київської ОДА свідчить про те, що вони були прийняті одночасно. Загальна площа земельних ділянок, переданих у власність вказаних осіб, становила 15,84 га (0,99 га х 16). Аналіз цих обставин в сукупності свідчить про те, що Київська ОДА не мала повноважень на зміну цільового призначення та передачу спірних земельних ділянок у власність громадян. Тому розпорядження Київської ОДА №483 - №498 від 9 квітня 2008 року були прийняті з порушенням п.5 ст.27, п.5 ст.31 та ч.1 ст.57 ЛК України в редакції, що була чинною на час приватизації спірних земельних ділянок. Відтак, державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №228630 - №228645 від 6 червня 2008 року були видані незаконно. ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не мали права розпоряджатись земельними ділянками, приватизація яких відбулась з порушенням лісового законодавства, та відчужувати вказані об`єкти нерухомого майна у власність ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_24 . В свою чергу ОСОБА_24 також не мав права відчужувати у власність ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради. Як вбачається з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року у справі №359/1726/16 (провадження №61-7808св18), в такому випадку єдиним ефективним способом захисту права на землю є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , а не оспорювання дійсності розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, державних актів на право власності на земельні ділянки, договорів купівлі-продажу земельних ділянок та рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна. Такий висновок суду узгоджується з правовими позиціями, викладеними в п.51 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2021 року в справі №910/8060/19; в постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18), від 30 червня 2020 року в справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19); а також в п.21 та п.22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 7 лютого 2014 року. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули право власності на земельні ділянки в порядку безоплатної приватизації, а не на підставі відплатних правочинів. Ця обставина свідчить про те, що вони не є добросовісними набувачами. Тому на них не поширюються гарантії захисту від індикаційного позову, передбачені ч.1 ст.388 ЦК України. Натомість, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 придбали земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, які є відплатними правочинами. В матеріалах цивільної справи відсутні беззаперечні докази на підтвердження того, що їм було відомо про те, що ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 та ОСОБА_17 не мали права відчужувати ці об`єкти нерухомого майна. Очевидно, що за вказаними ознаками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є добросовісними набувачами в розумінні ч.1 ст.388 ЦК України. Однак у зв`язку з тим, що Київська ОДА не мала права здійснювати передачу у власність громадян земельних лісових ділянок загальною площею понад 1 га, є підстави вважати, що ці об`єкти нерухомого майна вибули з володіння держави в особі КМУ поза волею позивача. Ці обставини свідчать про те, що згідно з п.3 ч.1 ст.388 ЦК України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 також не мають гарантії захисту від віндикаційного позову. Зі змісту листа першого заступника прокурора Київської області №05/1-502вих-16 від 10 лютого 2016 року (а.с.102 т.1) вбачається, що КМУ вперше дізнався про незаконну приватизацію земельних ділянок не раніше лютого 2016 року. Всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України відповідачі не подали жодного доказу на підтвердження того, що КМУ дізнався або міг дізнатись про вказану обставину раніше. Зокрема, ні ДП «Бориспільський лісгосп», ні ГУ Держгеокадастру у Київській області не є структурними підрозділами КМУ. Ці обставини свідчать про те, що трирічний строк позовної давності розпочався 10 лютого 2016 року. Перебіг цього строку підлягав закінченню лише 10 лютого 2019 року, тоді як зі штампу, розміщеному на титульному аркуші позовної заяви (а.с.1 т.1), вбачається, що перший заступник прокурора Київської області звернувся до Бориспільського міськрайонного суду ще 24 лютого 2016 року, тобто до закінчення трирічного строку позовної давності. Очевидно, що витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є втручанням держави в їх право на мирне володіння майном. Таке втручання ґрунтується на суворому дотриманні закону та спрямовано на забезпечення суспільного інтересу, що полягає у збереженні лісів, які є національним багатством України та виконують різноманітні захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. У зв`язку з тим, що спірні земельні ділянки були вкриті лісовими насадженнями, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не могли не усвідомлювати, що вказані земельні лісові ділянки не підлягали приватизації та переведенню до категорії земель сільськогосподарського призначення. В діях відповідачів містяться ознаки недобросовісної поведінки в розумінні п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Витребування земельних ділянок з їх чужого незаконного володіння не порушить справедливу рівновагу (баланс) між інтересами держави (суспільства) та інтересами відповідачів. Ці обставини свідчать про те, що втручання держави у право ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на мирне володіння майном ґрунтується на національному законі, переслідує легітимну мету та відповідає заходу, пропорційному легітимній меті втручання у право. Тому задоволення позову кореспондується з гарантіями, передбаченими п.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З огляду на це суд виснував, що належить витребувати на користь держави в особі КМУ з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0024 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0025 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району; ОСОБА_5 - земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0032, 3220882600:04:005:0034, 3220882600:04: 005:0035, 3220882600:04:005:0036, 3220882600:04:005:0037, 3220882600:04:005:0038 та 3220882600:04:005:0039 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району; а також ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0033 з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Оскільки станом на день ухвалення рішення суду ОСОБА_5 відчужила у власність ОСОБА_22 земельні ділянки площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0026 та 3220882600:04:005:0027 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Ці об`єкти нерухомого майна були об`єднані в одну земельну ділянку та припинили своє юридичне існування як об`єкти речового права. ОСОБА_24 навпаки здійснив поділ земельної ділянки площею 3,0554 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0103 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. У зв`язку з цим вказаний об`єкт нерухомого майна також припинив своє юридичне існування як об`єкт речового права. Крім того, земельну ділянку площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради, ОСОБА_8 вніс до статутного капіталу ОК «Ідея». Станом на день судового розгляду цивільної справи вказана земельна ділянка перебуває у власності обслуговуючого кооперативу. Ці обставини об`єктивно унеможливлюють витребування на користь держави в особі КМУ з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 земельних ділянок площею по 0,99 га з кадастровими номерами 3220882600:04:005:0026 та 3220882600:04:005:0027 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району; ОСОБА_24 - земельної ділянки площею 3,0554 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0103 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району; ОСОБА_8 - земельної ділянки площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої на території Гнідинської сільської ради. Тому у задоволенні позову в частині цих вимог першому заступнику прокурора Київської області суд відмовив. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову прокурора в частині витребування земельних ділянок на користь держави відповідає з огляду на наступне. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення. Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України). Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (частина друга статті 3 ЗК України). За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України). Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України). Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15. Відповідно до статей 56, 57 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням. Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України). До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України). Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду. Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території. Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 Лісового кодексу України). Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України, тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до положень статті 76 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Допустимими є докази, що одержані з дотриманням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України). Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України (стаття 19 конституції України). Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженнями Київської ОДА від 09 квітня 2008 року № 483 - № 498 з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп» вилучені 16 земельних ділянок, площею по 0,99 га, розташованих на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району; змінено їх цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення; у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 передані земельні ділянки, площею по 0,99 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Розпорядженням Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року № 1095 цільове використання земельної ділянки, придбаної ОСОБА_6 , змінено з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва. Іншим розпорядженням Бориспільської РДА від 27 грудня 2011 року № 3857 цільове використання земельних ділянок, загальною площею 3,96 га, придбаних у власність ОСОБА_24 , змінено з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва. Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Суд враховує, що розпорядження Київської ОДА про передачу у власність земельної ділянки є актом індивідуальної дії, стосується лише прав та інтересів особи, якій передається земля. Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оскаржуватися на предмет його законності, а вимоги про визнання такого рішення незаконним - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи зокрема, права власності на земельну ділянку, що виникло внаслідок і після реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, провадження № 14-120цс18, від 20 листопада 2018 року у справі № 911/44/17, провадження № 12-225гс18. Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечення єдності судової практики відступила від своїх висновків, висловлених у постановах від 12 лютого 2019 року у справі № 911/414/18 та від 12 червня 2019 року у справі № 911/848/18, згідно з якими визнання недійсним рішення суб`єкта владних повноважень про надання земельної ділянки у власність фізичній особі, безпосередньо не впливає на права і обов`язки такої фізичної особи, якщо вона не є власником земельної ділянки на момент пред`явлення позову і якщо жодні позовні вимоги до такої фізичної особи позивачем не заявлені. Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що розпорядження Київської ОДА від 09 квітня 2008 року № 483 - № 498 прийняті з порушенням пункту 5 частини першої статті 27, пункту 5 частини першої статті 31 та частини першої статті 57 ЛК України в редакції на час їх прийняття. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з частинами другою - шостою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини, інші юридичні факти (включаючи настання або ненастання певної події). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Прокурор просив витребувати земельні ділянки з володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_8 . Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули земельні ділянки в порядку приватизації; ОСОБА_5 - за договорами з ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які набули земельні ділянки в порядку приватизації, ОСОБА_6 за договором з ОСОБА_17 яка набула земельну ділянку в порядку приватизації; ОСОБА_24 - за договорами з ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_21 та ОСОБА_18 , які набули земельні ділянки в порядку приватизації; ОСОБА_8 за договором з ОСОБА_24 , який набув земельні ділянки на підставі договору. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулювався статтею 118 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Цей порядок полягає в такому. Зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У клопотанні зазначаються, зокрема, орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення і додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, для ведення, зокрема, особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, подання заінтересованою особою проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є пропозицією (офертою) про безоплатну приватизацію земельної ділянки, а рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є прийняттям (акцептом) такої пропозиції власником в особі відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Таким чином, приватизація земельної ділянки полягає в укладенні договору між громадянином і власником - державою або територіальною громадою (в особі відповідного органу) шляхом здійснення оферти та її прийняття відповідно до частини другої статті 638 ЦК України. Подібні висновки, але для правовідносин оренди земельної ділянки державної або комунальної власності, сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28цс20. Таким чином, дії відповідачів були спрямовані на набуття права власності на земельні ділянки (яке заперечується позивачем) на підставі договірних правовідносин між ними, іншими фізичними особами та органом владних повноважень. Водночас держава не є учасником цих договірних правовідносин. Відповідно позивач не просить про повернення йому майна як стороні договору (абзац другий частини першої статті 216, пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України). Натомість позивач, вважаючи себе власником, прагне витребувати своє майно від осіб, які незаконно, без відповідної правової підстави заволоділи ним (стаття 387 ЦК України). Суд першої інстанції, надаючи оцінку наданим сторонами у справі доказам зазначив, що земельні ділянки, які були передані у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , межують між собою та розташовуються поряд. Послідовна нумерація, а також одна і та сама дата прийняття оскаржуваних розпоряджень Київської ОДА свідчить про те, що вони були прийняті одночасно. Загальна площа земельних ділянок, переданих у власність вказаних осіб, становила 15,84 га (0,99 га х 16). Аналіз цих обставин в сукупності свідчить про те, що Київська ОДА не мала повноважень на зміну цільового призначення та передачу спірних земельних ділянок у власність громадян. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розпорядження Київської ОДА №483 - №498 від 9 квітня 2008 року були прийняті з порушенням п.5 ст.27, п.5 ст.31 та ч.1 ст.57 ЛК України в редакції, що була чинною на час приватизації спірних земельних ділянок. Відтак, державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №228630 - №228645 від 6 червня 2008 року були видані незаконно. Оскільки ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 набули права власності на земельні ділянки у спосіб, що суперечив діючому на той законодавству у сфері Земельного та лісового користування, тому вони не мали права розпоряджатись земельними ділянками, приватизація яких відбулась з порушенням лісового законодавства, та відчужувати вказані об`єкти нерухомого майна у власність ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_24 . В свою чергу ОСОБА_24 також не мав права відчужувати у власність ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,6546 га з кадастровим номером 3220882600:04:005:0102 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради. Як вбачається з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року у даній справі в такому випадку єдиним ефективним способом захисту права на землю є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , а не оспорювання дійсності розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, державних актів на право власності на земельні ділянки, договорів купівлі-продажу земельних ділянок та рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна. Такий висновок суду узгоджується з правовими позиціями, викладеними в п. 51 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2021 року в справі №910/8060/19; в постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18), від 30 червня 2020 року в справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19); а також в п.21 та п.22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 7 лютого 2014 року. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули право власності на земельні ділянки в порядку безоплатної приватизації, а не на підставі відплатних правочинів. Ця обставина свідчить про те, що вони не є добросовісними набувачами. Тому на них не поширюються гарантії захисту від індикаційного позову, передбачені ч.1 ст.388 ЦК України. Натомість, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 придбали земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, які є відплатними правочинами. В матеріалах цивільної справи відсутні беззаперечні докази на підтвердження того, що їм було відомо про те, що ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 та ОСОБА_17 не мали права відчужувати ці об`єкти нерухомого майна. Очевидно, що за вказаними ознаками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є добросовісними набувачами в розумінні ч.1 ст. 388 ЦК України. Однак у зв`язку з тим, що Київська ОДА не мала права здійснювати передачу у власність громадян земельних лісових ділянок загальною площею понад 1 га, є підстави вважати, що ці об`єкти нерухомого майна вибули з володіння держави в особі КМУ поза волею позивача. Ці обставини свідчать про те, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 також не мають гарантії захисту від віндикаційного позову. Колегія суддів, перевіряючи доводи апелянтів щодо того, що Верховний суд, здійснюючи касаційний перегляд 15 грудня 2021 року не скасовував рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2017 року, в частині яким відмовлено в задоволенні вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування земельних ділянок на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року, якою вказане рішення залишене без змін, тому рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2017 року у вказаній частині набрало законної сили 12 жовтня 2017 року, враховує наступне. Так у тексті мотивувальної частини постанови Верховного судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року у даній справі зазначено, що єдиним ефективним способом захисту права на землю є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , а не оспорювання дійсності розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, державних актів на право власності на земельні ділянки, договорів купівлі-продажу земельних ділянок та рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна. Крім того із матеріалів вказаної справи вбачається, що 12 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про виправлення описки у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року у даній справі та виклав 6 абзац резолютивної частини постанови замість: «Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року в частині вимоги про витребування на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_8 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції» зазначити: «Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року в частині вимоги про витребування земельних ділянок на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_8 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції». Таким чином суд касаційної інстанції підтвердив, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року в частині вимоги про витребування земельних ділянок на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 , ОСОБА_8 скасовані, а справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Вказані особи - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були сторонами вказаної справи- відповідачами із первісного звернення прокурора до суду із вказаним позовом, а тому їх посилання що вони не були залучення до розгляду справи є безпідставними. Крім того із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, розглядаючи вказаний спір після скасування Верховним Судом рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції повідомляв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про дату час та місце розгляду справи (а.с. 76, 77 т.6), однак вказані особи не отримували відповідні виклики і вказані повідомлення були повернуті до суду (а.с. 87,89 т.6) із відміткою « Адресат відсутній за вказаною у поштовому відправленні адресою», що відповідно до положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України свідчить про належне повідомлення учасників про розгляд справи судом. У зв`язку з викладеним вище, вказані доводи апеляційних скарг відповідачів колегією суддів не приймаються як підстави для скасування рішення суду. Даючи оцінку заявам представників відповідачів у справі про пропуск строку позовної давності на звернення прокурора до суду із вказаним позовом, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що згідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року в справі №362/44/17 (провадження № 14-183цс18), за змістом вказаної вище норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах Зі змісту листа першого заступника прокурора Київської області №05/1-502вих-16 від 10 лютого 2016 року (а.с.102 т.1) вбачається, що КМУ вперше дізнався про незаконну приватизацію земельних ділянок не раніше лютого 2016 року. Всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України відповідачі не подали жодного доказу на підтвердження того, що КМУ дізнався або міг дізнатись про вказану обставину раніше. Зокрема, ні ДП «Бориспільський лісгосп», ні ГУ Держгеокадастру у Київській області не є структурними підрозділами КМУ. Ці обставини свідчать про те, що трирічний строк позовної давності розпочався 10 лютого 2016 року. Перебіг цього строку підлягав закінченню лише 10 лютого 2019 року, тоді як зі штампу, розміщеному на титульному аркуші позовної заяви (а.с.1 т.1), вбачається, що перший заступник прокурора Київської області звернувся до Бориспільського міськрайонного суду ще 24 лютого 2016 року, тобто до закінчення трирічного строку позовної давності. Перевіряючи доводи відповідачів, що вказане звернення прокурора є втручанням у мирне володіння відповідачами належним їм майном - земельними ділянками, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що очевидно, що витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є втручанням держави в їх право на мирне володіння майном. Таке втручання ґрунтується на суворому дотриманні закону та спрямовано на забезпечення суспільного інтересу, що полягає у збереженні лісів, які є національним багатством України та виконують різноманітні захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. У зв`язку з тим, що спірні земельні ділянки були вкриті лісовими насадженнями, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не могли не усвідомлювати, що вказані земельні лісові ділянки не підлягали приватизації та переведенню до категорії земель сільськогосподарського призначення. В діях відповідачів містяться ознаки недобросовісної поведінки в розумінні п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Витребування земельних ділянок з їх чужого незаконного володіння не порушить справедливу рівновагу (баланс) між інтересами держави (суспільства) та інтересами відповідачів. Ці обставини свідчать про те, що втручання держави у право ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на мирне володіння майном ґрунтується на національному законі, переслідує легітимну мету та відповідає заходу, пропорційному легітимній меті втручання у право. Тому задоволення позову кореспондується з гарантіями, передбаченими п.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року). Суди з урахуванням встановлених обставин справи повинні дати відповідь на питання чи буде необхідне витребування спірних земельних ділянок у власність держави і чи відповідатиме таке витребування легітимній меті втручання у право мирного володіння майном. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду у пункті 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, провадження № 14-192цс19, пункті 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19. У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю. Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна. У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. З урахуванням наведеного, а також застосувавши частину першу статті 83, частину першу статті 84, статті 122 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Апеляційний суд приймає до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18). У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності. Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Апеляційний суд виходить з того, що повернення у державну власність земельної ділянки, відчуженої фізичній особі незаконно (на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування), переслідує легітимну мету контролю за використанням майна в інтересах народу України, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Апеляційний суд враховує, що у матеріалах справи не має інформації, що на земельних ділянках, належних відповідачам, знаходиться майно. Право держави витребувати земельну ділянку з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними. При розгляді справи було встановлено, що власник волю на відчуження земельних ділянок взагалі не виявляв. З урахуванням викладеного Київський апеляційний суд доходить висновку, що майно (земельні ділянки)? ?вибуло з володіння власника без його волі, а тому власник має право на його витребування. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про задоволення позову прокурора в частині витребування земельних ділянок у відповідачів у справі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 11 вересня 2025 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді : Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв