Постанова 4824 № 753/656/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/656/24 Головуючий у І інстанції - Трусова Т.О. апеляційне провадження №22-ц/824/3367/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про стягнення несплаченої частини страхового відшкодування, пені, 3% річних та інфляційних втрат,- установив: У грудні2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою до ТОВ «СК «Кредо» про стягнення несплаченої частини страхового відшкодування, пені, 3% річних та інфляційних втрат. Свої вимоги мотивував тим, що 14 травня 2023 року у м. Києві на пр-ті М. Бажана відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів - належного йому автомобіля Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля КІА, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Маючи згоду, щодо обставин скоєння ДТП, її учасники склали спільне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. Цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП - водія автомобіля КІА, була застрахована ТДВ «СК «Кредо» відповідно до поліса №211334975, дійсного на дату ДТП. 25 травня 2023 року він звернувся до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування, надавши усі необхідні документи, передбачені ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». За результатами розгляду цієї заяви відповідач здійснив виплату лише частини страхового відшкодування в розмірі 45730,82 грн. З метою визначення дійсного розміру заподіяного збитку він замовив огляд пошкодженого транспортного засобу у незалежного оцінювача. Згідно зі звітом оцінювача вартість заподіяного йому матеріального збитку складає 90786,53 грн. Оскільки ліміт відповідальності страховика за полісом №211334975 у разі складення спільного повідомлення про ДТП становить 80000 грн., то з відповідача на його користь підлягає стягненню несплачена частина страхового відшкодування в розмірі 34269,18 грн. Вказував, що невиплата страховою компанією у встановлений законом 90-денний строк повного розміру страхового відшкодування є підставою для стягнення пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що передбачено п. 36.5. ст. 36 Закону №1961-IV, та штрафних санкцій у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат згідно зі ст. 625 ЦК України. Просив суд, стягнути з ТОВ «СК «Кредо» на свою користь несплачену суму страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 39608,52 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року зазначений вище позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «СК «Кредо» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму страхового відшкодування в розмірі 22527,86 грн., пеню в розмірі 2678,56 грн., інфляційне збільшення основного боргу в розмірі 568,40 грн., три проценти річних в розмірі 220 грн. та судові витрати в розмірі 5658,58 грн., а усього 31653,40 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «СК «Кредо» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовувало тим, що 18 вересня 2023 року ним було здійснено виплату позивачу страхового відшкодування у розмірі 45730,82 грн. згідно зі Звітом №3009920/07/23 про оцінки колісного транспортного засобу від 22 липня 2023 року. Таким чином, воно діяло чітко, з дотриманням норм страхового законодавства і виконало усі свої зобов`язання, що стосувались виплати страхового відшкодування потерпілій особі. Вважає, що позивач передчасно та необґрунтовано замовив проведення власного автотоварознавчого дослідження (Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №322/05-23 від 25 травня 2023 року, складеного на замовлення позивача) та необґрунтовано вимагає здійснити безпідставну доплату начебто недоотриманого страхового відшкодування. Крім того, зазначає, що оскільки воно повністю не визнає вимогу позивача, щодо стягнення недоотриманого, на думку позивача, страхового відшкодування, а відтак, воно категорично заперечує й стосовно відшкодування на користь позивача штрафних санкцій. Також вважає за необхідне та правильне при вирішенні судом питання стосовно розподілу судових витрат, не покладати на нього, ТОВ «СК «Кредо», зобов`язання, щодо стягнення витрат на правову (правничу) допомогу, з огляду на завищений розмір правничої допомоги, визначений позивачем та його адвокатом, оскільки підготовка відповідної справи до розгляду в суді не вимагає значного обсягу юридичної та технічної роботи з огляду на малозначність. Просило суд, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України (в редакції чинній на момент подачі апеляційної скарги), апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом встановлено, що14 травня 2023 року у м. Києві на пр-ті М. Бажана відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та КІА, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 автомобіль Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 . За наслідками ДТП її учасники склали спільне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (електронний європротокол) погодивши, що у настанні ДТП винен водій ОСОБА_2 . Станом на 14 травня 2023 року цивільно-правова відповідальність водія автомобіля КІА, д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована ТДВ «СК «Кредо» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №211334975 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160000 грн. та нульовою франшизою. 22 травня 2023 року довірена особа позивача ОСОБА_3 звернувся до ТДВ «СК «Кредо» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, а позивач цієї ж дати поштою надіслав до страхової компанії заяву про страхове відшкодування, яка була отримана адресатом 29 травня 2023 року та зареєстрована за вхідним №6259. 23 травня 2023 року суб`єкт оціночної діяльності ОСОБА_4 , діючи за дорученням страхової компанії, у присутності довіреної особи позивача ОСОБА_3 провів огляд автомобіля Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , результати якого зафіксовані в акті огляду транспортного засобу. Дослідженням акту установлено, що під час огляду належного позивачу автомобіля також було виявлено пошкодження, які не пов`язані з подією цієї ДТП. Відповідно до складеного на замовлення відповідача ФОП ОСОБА_4 . Звіту про оцінку колісного транспортного засобу (КТЗ) №3009920/07/23 вартість відновлювального ремонту автомобіля Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням фізичного зносу без врахування ПДВ на замінні складові та матеріали (20%) складає 45730,82 грн. Вказаним дослідженням установлено, що ринкова вартість транспортного засобу до його пошкодження у ДТП складає 213405,35 грн., вартість відновлювального ремонту (без урахування фізичного зносу) - 85292,29 грн., а розрахунковий коефіцієнт фізичного зносу складових - 0,7. Страховим актом №3009920-1 від 18 вересня 2023 року страхова компанія визнала ДТП страховим випадком, визначила розмір страхового відшкодування виходячи з встановленої вищевказаним звітом вартості матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу (45730,82 грн.), нарахувала на вказану суму пеню за затримку виплати страхового відшкодування в розмірі 1192,76 грн. та здійснила виплату вказаних сум на розрахунковий рахунок позивача. Як установив суд, позивач наступного дня після подання до страхової компанії заяви про страхове відшкодування уклав із суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 договір про оцінку вартості матеріального збитку, завданого його транспортному засобу подією ДТП. На виконання умов цього договору ФОП ОСОБА_5 склав Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №322/05-23, відповідно до якого ринкова вартість транспортного засобу до його пошкодження у ДТП складає 199586,85 грн., вартість відновлювального ремонту (без урахування фізичного зносу) - 170602,97 грн., а розмір витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу (0,7), зменшеного на суму ПДВ - 90786,53 грн. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з принципу рівності прав сторін та таких загальних засад цивільного законодавства як розумність і справедливість, у зв`язку з чим вважав, що розмір завданого позивачу матеріального збитку має визначатись за середнім показником, та зазначив, що вартість відновлювального ремонту належного позивачу транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу та без урахування ПДВ згідно з наданим відповідачем звітом становить 45730,82 грн., за висновком незалежного оцінювача - 90786,53 грн., а відтак середня вартість ремонту складає 68 258,68 грн. Відповідач частково виконав свої зобов`язання по виплаті страхового відшкодування, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 45730,82 грн., а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що сума недоплаченого страхового відшкодування становить 22527,86 грн. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ТДВ «СК «Кредо» пені, інфляційного збільшення основного боргу та трьох процентів річних. Крім того, суд першої інстанції врахував відсутність у тексті договору про надання правничої допомоги умови, щодо вартості правових послуг, конкретні обставини справи та її перебіг, та визнав обґрунтованими лише ті витрати позивача на професійну правничу допомогу, які були фактично сплачені, та із врахуванням задоволених позовних вимог на 66% поклав на відповідача 66/100 частин судових витрат, що становить 5658,58 грн. З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Страхування - це вид цивільно-правових відносин, щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»). Відповідно до ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Стаття 980 ЦК України визначає, що предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регламентується Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV. Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV). Згідно зі ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом Закону №1961-IV (ст.ст. 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Відповідно до положень п.п. 1.4. та 1.7. ст. 1 Закону №1961-IV забезпеченим транспортним засобом, є транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована, а саме страхувальником та іншими особами, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Відповідно до цього Закону страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована; страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц. Згідно ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 29 Закону, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Відповідно до п. 35.1 ст. 35 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Пунктом 35.2. зазначеної статті передбачено, що до заяви додаються: документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником. Відповідно до вимог п. 36.4. ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування). Відповідно до частини 22.1. статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі несплати страховиком страхувальнику або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (ч. 1 ст. 992 ЦК України). Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (ч. 1 ст. 624 ЦК України). Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону 1961-IV, страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Відповідно до положень статей 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у строк, встановлений у зобов`язанні. Стаття 611 цього Кодексу визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Пунктом 36.5 ст. 36 Закону 1961-IV передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в Постанові від 11 грудня 2019 року по справі №761/6406/16-ц наголосив, що грошовим слід вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму. З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. При цьому Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) вказала, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Із аналізу наведених норм вбачається, що несплата страховиком страхового відшкодування у повному обсязі у передбачені законодавством строки, є неналежним виконанням грошового зобов`язання, внаслідок чого має місце прострочення виконання такого зобов`язання. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Як встановлено, на підтвердження своїх вимог та заперечень сторонами по справі було надано Звіти: позивач надав Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №322/05-23, відповідно до якого розмір витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу (0,7), зменшеного на суму ПДВ - 90786,53 грн; відповідач надало Звіту про оцінку колісного транспортного засобу (КТЗ) №3009920/07/23, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням фізичного зносу без врахування ПДВ на замінні складові та матеріали (20%) складає 45730,82 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звіти про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу та додатків до них, за їх формою та змістом відповідають загальним засадам оцінки майна і Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Крім того, співставленням даних, щодо обсягу і характеру пошкоджень належного позивачу транспортного засобу, зазначених в акті огляду транспортного засобу, прийнятого за основу при оцінці матеріального збитку страховою компанією, та у складеному незалежним оцінювачем протоколі технічного огляду КТЗ істотних розбіжностей не виявлено, тобто база для оцінки в обох оцінювачів фактично була однакова. При визначенні вартості матеріального збитку обидва оцінювачі виходили з однакового коефіцієнта фізичного зносу (0,7), застосували коефіцієнт додаткового зменшення вартості транспортного засобу з огляду на наявність пошкоджень, не пов`язаних з розглядуваною ДТП, та при визначенні вартості ремонтних робіт прийняли за основу однакову вартість нормо-години робіт - 650 грн. Разом з тим, як встановлено, у Звітах складені ремонтні калькуляції суттєво різняться як в частині визначення загальної вартості ремонтних робіт, так і робіт з фарбування, а тому, вірним є висновок суду першої інстанції, що розмір завданого позивачу матеріального збитку має визначатись за середнім показником. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на підставі наданих сторонами доказів як на підтвердження своїх вимог та заперечень, для визначення розмір завданого позивачу матеріального збитку, необхідно виходить з принципу рівності прав сторін та таких загальних засад цивільного законодавства як розумність і справедливість, а відтак середня вартість відновлювального ремонту належного позивачу транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу та без урахування ПДВ 68258,68 грн. Отже, оскільки відповідач частково виконав свої зобов`язання по виплаті страхового відшкодування, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 45730,82 грн., то законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача суму недоплаченого страхового відшкодування у розмірі 22527,86 грн., пені в розмірі 2678,56 грн., інфляційних збитків в розмірі 568,40 грн. та 3% річних в розмірі 220 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач передчасно та необґрунтовано замовив проведення власного автотоварознавчого дослідження та необґрунтовано вимагає здійснити безпідставну доплату недоотриманого страхового відшкодування, колегія суддів оцінює критично, оскільки позивач скористався наданим йому правом, та для визначення розміру заподіяного йому збитку замовив огляд пошкодженого транспортного засобу, на підставі якого було складено Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №322/05-23 від 25 травня 2023 року, який за формою та змістом відповідає вимогам закону та нормативно-правових актів в галузі оцінки транспортних засобів, складений за вірною методологією та не містять чогось очевидно необґрунтованого чи такого, що суперечить іншим матеріалам справи. Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду, повторюють доводи відзиву на позовну заяву. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалено обґрунтоване рішення про їх часткове задоволення. Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення В частині оскарження апелянтом стягнутих витрат на надання правової допомоги, то апеляційний суд зазначає наступне. Встановлено, що при подачі позовної заяви представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 просив суд, стягнути з ТОВ «СК «Кредо» на користь ОСОБА_1 13073,60 грн. судових витрат, які складаються з: 12000 грн. - витрати по оплаті за надання правової допомоги та 1073,60 грн. - судовий збір. На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, суду надано: копію договору про надання правової допомоги №26/10/23-ЮП/IL від 26 жовтня 2023 року №66, акт виконаних робіт №1 від 13 грудня 2023 року до договору №26/10/23-ЮП/IL від 26 жовтня 2023 року, копія квитанції про оплату професійної допомоги на суму 7500 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України). Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 5658,58 грн. витрат на правову допомогу, з урахуванням частки задоволених позовних вимог, складності справи, виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення в цій частині. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом правильно застосовані. Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального та процесуального права застосовано вірно. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба