Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/20331/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/20331/25 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О. Місце ухвалення: м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 включно, допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, допомогу для оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, допомогу для оздоровлення за 2021 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, допомогу для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 01.11.2023 включно, допомоги для оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2023 по 01.11.2023 включно, допомогу для оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою суду від 30 червня 2025 року позов залишено без руху та надано строк для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням дійсних та реальних причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів На виконання вищезазначеної ухвали позивачем 10 липня 2025 року подано до суду заяву, в якій остання просить поновити позивачу процесуальний строк звернення до суду, посилаючись на те, що правовідносини у справі виникли до набрання чинності вказаних змін до ст. 233 КЗпП України (до 19.07.2022 р.), тож вважає за можливе застосувати положення норми матеріального права про не обмеження позивача будь яким строком звернення до суду за захистом своїх порушених прав і свобод. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції на продовження розгляду. В своїй скарзі апелянт зазначає, що до позовних вимог за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 18.07.2022 зазначає, що з урахуванням того, що обов`язок щодо сплати належного грошового забезпечення виник у відповідача у період до 18.07.2022 (тобто спірні правовідносини між сторонами виникли до 19.07.2022), застосування положень ст. 233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022 є порушенням прав позивача, так як закон зворотної сили у часі не має. Таким чином, виходячи з наведеного вказує, що строк позовної давності до вимог позивача до 18.07.2022 не застосовується. Щодо позовних вимог за період з 19.07.2022по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 01.11.2023, зазначає, що про порушення свого права позивач дізналася з відповіді від 10.06.2025, копія якої додано до заяви. У свою чергу позивач звернулася до суду 25.06.2025, тобто в межах тримісячного строку встановленого законом. Грошове забезпечення при звільнені вчасно виплачено відповідачем, проте предметом позову є спосіб нарахування грошового забезпечення протягом проходження служби. Отже, зазначений спір є трудовим (про оплату праці під час проходження військової служби), а не трудовим (при звільненні) у розумінні статті 233 Кодексу законів про працю України. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву з урахуванням ч. 2 ст. 123 КАС України, беручи до уваги періодичний характер виплати грошового забезпечення, об`єктивність та відчутність різниці в отримуваній кожного місяця сумі грошового забезпечення, дійшов висновку, що позивач пропустив встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення з адміністративним позовом до суду. При цьому дійшов висновку про відсутність підстав вважати пропуск позивача строку на звернення до суду таким, що було пропущений з поважних причин. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший). За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника. Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України). Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21, від 25.04.2023р. у справі №380/15245/22, від 17.08.2023р. у справі 380/14039/22, від 07.10.2024р. у справі №500/7802/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи. Спірні правовідносини у цій справі стосуються питання нарахування та виплати позивачу перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення у належному розмірі (з урахуванням прожиткового мінімуму на перше січня календарного року) за період з 29.01.2020 року по 01.11.2023 року Тобто, спірними у даній справі є правовідносини, які виникли як до 19.07.2022 р. так і після цієї дати. Колегія суддів враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999р. №1-рп/99, від 13.05.1997р. №1-зп, від 05.04.2001р. №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою Закону чинності. Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив, зокрема, у постановах від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23, від 05 грудня 2024 року по справі №560/866/24, від 30 січня 2025 року по справі №640/18806/22. Так, суд першої інстанції позовну заяву ОСОБА_1 повернув в повному обсязі. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Щодо позовних вимог за період з 29.01.2020 року по 19.07.2022 року, то як вже зазначалося, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022 р., що не враховано судом першої інстанції. Щодо частини позовних вимог за період з 19.07.2022 по 01.11.2023 року, то при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду з позовними вимогами, заявленими за цей період встановленню, передусім, підлягає те, яка частина статті 233 КЗпП України має бути застосована до спірних правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи, наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 01 листопада 2023 року №161-ОС Про особовий склад ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу центру та всіх видів забезпечення. Фактично позивач мав завершити свої правовідносини з відповідачем в частині виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, саме в день виключення зі списків особового складу військової частини (переведення), а відповідач повинен був письмово повідомити позивача про суми, нараховані та виплачені йому при виключенні зі списків особового складу частини. За таких обставин, на думку колегії суддів, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Колегія суддів звертає увагу на те, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 та від 28 березня 2025 року у справі №400/6758/24. Апелянт зазначає, що дізналася про порушення свого права на виплату належного грошового забезпечення з відповіді від 10.06.2025 року. Доказів доведення до відома позивача про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, до отримання листа від 10.06.2025р. матеріали справи не містять. В свою чергу, статтею 30 Закону України «Про оплату праці» визначено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Таким чином, обов`язок письмового повідомлення про нараховане та виплачене грошове забезпечення (заробітну плату) з розшифровкою по видах із зазначенням конкретних сум, покладається безпосередньо на роботодавця. При цьому, суд звертає увагу, що такі докази (довідки про виплату, грошовий атестат) повинні містити період виплати, розмір та порядок їх обчислення, враховуючи те, що саме їх розмір позивач вважає неправомірно обчисленим. Водночас, судом апеляційної інстанції з матеріалів справи не встановлено дату отримання позивачем на руки грошового атестату або повідомлення позивача про складові та розрахунок його грошового забезпечення при звільненні. Отже, судом першої інстанції не з`ясовано, коли саме позивач отримав письмове повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні (переведенні), чи отримував останні грошовий атестат та коли. Апеляційний суд наголошує, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України та не суперечить принципу юридичної визначеності. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 05.12.2018 (справа №11-989заі18), згідно із практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. В свою чергу, застосування вимог ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції на момент звернення до суду), без дослідження факту одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, та з урахуванням обставин встановлених судом, можна вважати надмірним формалізмом. Зважаючи на викладене та з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 28 березня 2025 року у справі №400/6758/24, на переконання апеляційного суду, висновки суду попередньої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду не ґрунтуються на правильному застосування норм матеріального та дотриманні норм процесуального права, а тому є передчасними. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні нормативні передумови для повернення позовної заяви, що, відповідно, має своїм наслідком скасування оскаржуваної у цій справі ухвали. Згідно вимог ст.320 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та, на підставі ч.2 ст.328 КАС України, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 09 вересня 2025 року. Головуючий: О.В. Лук`янчук Судді: А.І. Бітов І.Г. Ступакова