Постанова 4801 № 145/500/25

Справа № 145/500/25 Провадження № 22-ц/801/1782/2025 Категорія: 32 Головуючий у суді 1-ї інстанції Патраманський І. І. Доповідач: Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2025 рокуСправа № 145/500/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач), суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С., секретар судового засідання Куленко О. В. учасники справи: позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , відповідач Гніванська міська рада Вінницького району Вінницької області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Путіліним Євгеном Вікторовичем, на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Патраманського І. І. в селищі Тиврові, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення, - в с т а н о в и в : В квітні 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Путіліна Є. В. через систему «Електронний суд» звернулася до суду із позовом до Гніванської міської ради про визнання договору найму укладеним та змінивши предмет позову ( а. с. 30 31), просила визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1 .. Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 (баба позивачки) була наймачем квартири АДРЕСА_2 . Згідно акту прийому-передачі, підписаного в 1999 році між міським головою м. Гнівань та директором ДРП «Північукргеогологія» 2-х квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 був переданий в комунальну власність Гніванської міської ради. Позивачка ОСОБА_1 на день смерті баби постійно спільно проживала з нею, оскільки необхідно було здійснювати догляд в зв`язку з похилим віком і немічністю, вела з нею спільне господарство. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 червня 2024 у справі № 145/1262/23 встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 . 13 грудня 2024 року від ОСОБА_1 направила лист на адресу Гніванської міської ради, в якому вона просила укласти із нею договір найму квартири АДРЕСА_2 . 28 січня 2025 року міська рада надала відповідь, зазначивши, що у Гніванської міської ради відсутній договір найму квартири АДРЕСА_5 між наймодавцем та ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 на квартирному обліку в Гніванській міській раді не перебуває. Така позиція відповідача порушує право позивачки як члена сім`ї наймача на укладенням договору найму квартири, тому вона змушена звернутися до суду. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року відмолено у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції врахував те, що суду не надано належних, допустимих і достатніх доказів, які б у своїй сукупності давали достатні підстави вважати, що у позивачки наявне право на визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму спірної квартири. Позивачка проживала у спірній квартирі протягом дитячого віку, потім переїхала на постійне місце проживання до міста Вінниці, на даний час у спірній квартирі не проживає, її бабуся померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а питання щодо укладення договору найму квартири позивачка ініціювала лише у 2023 році, звернувшись до Тиврівського районного суду Вінницької області із заявою про встановлення факту спільного проживання, тобто за минуванням більш як шести місяців. Будь-яких доказів продовження користування спірною квартирою, у тому числі щодо належного утримання приміщення як то визначено статтею 71 ЖК Української РСР, позивачка не надала. Позивачка вселилася в квартиру для того щоб здійснювати догляд за бабою, а тому не набула прав та обов`язків члена сім`ї наймача. Не погодившись із таким рішенням, 07 липня 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Путіліна Є. В., подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Основними доводами апеляційної скарги є те, що втрата або не передання Гніванській міській раді ДРП «Північукргеогологія» договорів найму житлових приміщень в будинку АДРЕСА_3 є неналежним урядуванням. Так, Європейський суд з прав людини зазначає, що виправлення допущеної в минулому «помилки» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу, отже якщо у Гніванської міської ради відсутній договір найму через «помилку»: його втрату, це не скасовує факту його наявності та укладання раніше. На день смерті ОСОБА_1 постійно спільно проживала разом з бабусею ОСОБА_2 , оскільки необхідно було здійснювати за нею догляд у зв`язку з похилим віком і немічністю, вела з нею спільне господарство. Вказана обставина встановлена рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 червня 2024 року, що набуло законної сили, учасниками якої були тіж самі сторони. Також даним рішенням було встановлено і обставину, що ОСОБА_2 була наймачем квартири АДРЕСА_2 . Зазначенге рішення має преюдиційне значення для розгляду цієї справи. 17 липня 2025 року Гніванська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Основними доводами відзиву є те, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 червня 2024 року, яким було задоволено позов та встановлено факт постійного проживання ОСОБА_3 з померлою ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 , підтверджено факт проживання гр. ОСОБА_1 з покійною бабою в періоди з 27 вересня 2002 року по 30 травня 2005 року та протягом періоду з 01 вересня 2010 року по 03 жовтня 2011 року, коли позивачка була малолітньою дитиною (відвідувала дитячий садок та школу). 31 липня 2025 року Гніванська міська рада Вінницького району Вінницької області подала заяву, в якій просила судовий розгляд здійснювати без їх участі. В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Путілін Є. В. підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що судове рішення відповідає вказаним вимогам закону. По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини: - згідно Авізо-підтвердження, затвердженого 11 жовтня 1999 року Гніванським міським головою та 21 жовтня 1999 року генеральним директором ДГП "Північукргеологія", у відповідності до рішень виконавчого комітету Гніванської міської ради за № 66 від 26 березня 1999 року "Про затвердження актів прийняття-передачі відомчого житлового фонду Побузької ГРП в комунальну власність" та за № 67 від 26 березня 1999 року "Про затвердження на балансі Гніванського КНП відомчого житлового фонду Побузької ГРП", Побузькою ГРП ДГП "Північукргеологія" передано в комунальну власність Гніванської міської ради житлові будинки по АДРЕСА_3 , у тому числі будинок під номером 33 (а.с. 3-4); - згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5 зворот); - згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 25 жовтня 2022 року № 50737 ОСОБА_1 з 04 липня 2006 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 (а.с. 5); - рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 червня 2024 у справі № 145/1262/23 встановлено факт постійного спільного проживання ОСОБА_1 з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 (а.с. 6-7); - 13 грудня 2024 року ОСОБА_1 до Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області надіслано звернення, відповідно до якого на підставі рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 червня 2024 року про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 просить укласти з нею договір найму квартири АДРЕСА_2 , наймачем якої була бабуся ОСОБА_2 (а.с. 7-зворот - 8). Адреса ОСОБА_1 , зазначена в зверненні: АДРЕСА_6 ; - 20 січня 2025 представником позивача до Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області надіслано адвокатський запит № 15 про надання інформації щодо розгляду звернення ОСОБА_1 з приводу укладання договору найму та чи приймались будь-які рішення квартири АДРЕСА_2 (а.с. 8 на звороті). 28 січня 2025 року за вих. № 03-07/202 Гніванською міською радою Вінницького району Вінницької області надано відповідь на адвокатський запит із наданням копії відповіді на звернення ОСОБА_1 (а.с. 9). Згідно відповіді Гніванської міської ради на звернення ОСОБА_1 від 27 січня 2025 року № 03.01-05/185 міська рада повідомила заявницю про те, що для укладання договору найму квартири АДРЕСА_2 заявниці необхідно знаходитись на квартирному обліку в Гніванській міській раді. Крім цього повідомила, що у Гніванської міської ради відсутній договір найму квартири АДРЕСА_2 між наймодавцем та ОСОБА_2 (а.с. 9-зворот-10). Між сторонами виник спір про визнання договору найму укладеним. Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). За змістом частин першої та другої статті 61 ЖК УРСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Згідно з частинами першою, другою статті 64 ЖК УРСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Частиною першою статті 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц). Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК, може бути визнано лише осіб, які вселилися з дотриманням встановленого порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні. Особи, які вселилися з метою здійснення догляду за наймачем є тимчасовими мешканцями, які не набувають самостійного права користування жилим приміщенням незалежно від тривалості проживання (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 520/80/19). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи спір та ухваливши рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно встановив, що позивачка не надала доказів сплати комунальних послуг за квартиру, її зареєстрованим місцем проживання з 04 липня 2006 року є АДРЕСА_6 , тобто позивачка не була зареєстрована в житловому приміщенні, наймачем якого була її покійна баба ОСОБА_2 .. Матеріали справи не містять письмової згоди наймача квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 на вселення позивачки. Позивач також не надала доказів на підтвердження того, що їй за життя квартиронаймача ОСОБА_2 в установленому законом порядку було відмовлено у вселенні в спірну квартиру або що її баба за життя ставила питання про вселення позивачки. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 червня 2024 у справі № 145/1262/23 має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, яка наразі є предметом апеляційного перегляду, не заслуговують на увагу, оскільки вказаному судовому рішенню судом першої інстанції надана вірна оцінка як самостійному доказу. Так, суд першої інстанції проаналізував зміст рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 червня 2024 у справі № 145/1262/23, яким встановлено факт постійного спільного проживання ОСОБА_1 з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 та правильно зазначив, що вказаним рішенням суду не підтверджено дотримання встановленого положеннями ЖК Української РСР порядку вселення до спірної квартири позивачки як члена сім`ї наймача. Навпаки, зі змісту зазначеного рішення вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживала разом з бабусею у зв`язку з її похилим віком та немічністю. Доказів того, що позивачка несла солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із договору найму, суду не надано. На підставі оцінки доказів кожного окремо та у їх сукупності, суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення цієї конкретної справи та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивачки, оскільки остання не довела факт ведення нею разом із померлою ОСОБА_2 спільного господарства та постійного проживання однією сім`єю в спірній квартирі саме як член сім`ї квартиронаймача. Посилання позивачки на те, що вона вселилась в спірну кімнату з дотриманням правил, встановлених статтями 64, 65 ЖК УРСР, є безпідставними та не доведені нею належними та допустимими доказами. Саме по собі посилання на фактичне проживання разом із наймачем у спірній квартирі не свідчить про дотримання встановленого законом порядку вселення та набуття права користування спірною кімнатою. Відтак при вирішенні заяви ОСОБА_1 Гніванська міська рада Вінницької області, яка є наймодавцем житлового фонду, належного до комунальної власності, діяла в межах закону та визначених повноважень. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_1 не посилається на те, що спірна квартира є єдиним її житлом. Навпаки, з наявної в матеріалах справи довідки про реєстрацію місця проживання від 25 жовтня 2022 року № 50737, ОСОБА_1 з 04 липня 2006 року по теперішній час зареєстрована в квартирі АДРЕСА_7 (а. с. 5). Наведене свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 зберігала ( і досі зберігає) за собою право користування в іншому жилому приміщенні. З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, вірно здійснено посилання на судову практику Верховного суду, яка є релевантною до обставин цієї справи. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником адвокатом Путіліним Є. В., не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, то судові витрати ОСОБА_1 , слід залишити за нею. Доказів понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції відповідачем матеріали справи не містять. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Путіліним Євгеном Вікторовичем, залишити без задоволення. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 вересня 2025 року. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. В. Ковальчук О. С. Панасюк