Постанова 4824 № 753/14444/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 753/14444/19 провадження № 22-ц/824/680/2022 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г.М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. при секретарі Полянчук І. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні власністю, позбавлення права на користування житловим приміщенням та виселення, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - адвоката Костинчука Павла Михайловича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року в складі судді Заставенко М. О., встановив: 22.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення. Посилався на ті підстави, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 03 липня 2015 року між ним та його батьком ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Отрок Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2252. Після укладення договору дарування його батько ОСОБА_2 обіцяв знятися з реєстраційного обліку у вказаній квартирі та зареєструватися за місцем свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Не зважаючи на це, ОСОБА_2 залишився бути зареєстрованим у вказаній квартирі та 21.07.2017 без отримання його дозволу зареєстрував в ній свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначив, що ОСОБА_2 та його малолітній син ОСОБА_3 в спірній квартирі до травня 2019 року не проживали. 23.05.2019 ОСОБА_2 зламав замки до спірної квартири, проник до квартири, не впускає позивача до власного житла, погрожуючи розправою. Позивач неодноразово звертався до поліції з приводу недопуску до власної квартири, погроз та нанесення йому відповідачем тілесних ушкоджень, проте працівники поліції не звертають уваги на його заяви та погрози відповідача. Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням заяви від 11.02.2019 про зміну предмета позову, позивач ОСОБА_1 просив суд: зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та передати ключі від неї; позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , права користування вказаною квартирою; виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року вказаний позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_3 . Зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири за адресою: АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 33 268,33 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 353,13 грн, а всього 34 621,46 грн. В поданих апеляційних скаргах представник ОСОБА_2 - адвокат Костинчук П. М. просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову та стягненні витрат на правничу допомогу адвоката. Посилається на ті підстави, що позивач став власником спірної квартири на підставі договору дарування від 03 липня 2015 року, за яким відповідач ОСОБА_2 подарував квартиру своєму сину - позивачу ОСОБА_1 . На момент укладення вказаного договору вказана квартира була місцем проживання відповідача ОСОБА_2 . Отримуючи квартиру в дар, ОСОБА_1 знав про те, що вона обтяжена постійним проживанням та реєстрацією в ній його батька. В 2017 році у відповідача народився син ОСОБА_3 , якого 21.07.2017 він зареєстрував в квартирі за своїм місцем проживання. Вважає, що відповідач та його малолітній син мають законне право на проживання та реєстрацію в спірній квартирі, іншого місця проживання не мають. Рішення суду про виселення малолітньої дитини було ухвалено без урахування думки органу опіки та піклування. Додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення витрат на правничу допомогу ухвалено з порушенням норм процесуального права. Вважає, що обсяг наданих адвокатом позивача послуг є значно завищеним, не відповідає складності справи, а послуги з підготовки пояснень свідка ОСОБА_4 взагалі є протиправними. Копії банківських квитанцій про здійснення позивачем оплати правничої допомоги не посвідчені належним чином. Позивач не подав до закінчення судових дебатів доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, не зазначив про наявність поважних причин їх неподання. За таких підстав у суду взагалі були відсутні підстави для задоволення відповідної заяви. При поданні позову позивачем не було надано попереднього розрахунку витрат позивача на надання йому правничої допомоги, що виключає їх покладення на відповідача за результатами розгляду справи судом першої інстанції. У відзиві на апеляційні скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Стеценко Ю. В. просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначив, що станом на 03 липня 2015 року ОСОБА_2 не проживав у спірній квартирі багато років. Ця обставина підтверджується письмовими доказами: копією виписки з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_2 , у якій він вказав адресу свого місця проживання: АДРЕСА_2 ; копією паспорту ОСОБА_2 , відповідно до якого з 27.08.1993 до 06.08.2014 останній перебував у шлюбі з ОСОБА_5 . Шлюб з ОСОБА_6 відповідач зареєстрував 20.12.2014 р.; копіями свідоцтв про народження спільних дітей ОСОБА_2 з ОСОБА_7 . Свідок ОСОБА_4 підтвердила, що з часу народження першої дитини у 2010 році вони проживали разом з ОСОБА_2 у її квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . З договору оренди житлового приміщення від 14.04.2017 судом встановлено, що ОСОБА_2 в період до 13.04.2018 разом з дітьми та дружиною проживав за адресою: АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 також проживав із сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується нотаріально посвідченою заявою самого відповідача. ОСОБА_2 при реєстрації місця проживання сина ОСОБА_3 діяв недобросовісно, на шкоду правам власника ОСОБА_1 . Внаслідок реєстрації місця проживання сина ОСОБА_2 мав на меті обмежити право позивача на вільне розпорядження квартирою. Апеляційна скарга не містить ніяких спростувань застосованих судом першої інстанції норм матеріального права щодо захисту права власності позивача на квартиру, а також правового обґрунтування проживання відповідачів в квартирі за відсутності згоди власника на їх проживання в ній. Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції зазначає, що суд не наділений повноваженнями самостійно зменшувати розмір понесених стороною судових витрат, а представник відповідача не наводить ніяких заперечень щодо розміру гонорару адвоката Стеценка Ю.В. щодо участі у судовому засіданні і вартості 1 години роботи, які вказані у додатковій угоді до договору про надання правової допомоги від 10.12.2019 року та не подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Костинчук П. М. апеляційні скарги підтримав та просив їх задовольнити. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Замковенко М. І. просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. ОСОБА_4 , яка є матір`ю та законним представником малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надала суду письмові пояснення, в яких повідомила, що дитина проживає разом з нею, рішення суду першої інстанції не порушує його прав та законних інтересів, вона має намір зареєструвати його місце проживання за адресою місця проживання її старших синів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - в квартирі АДРЕСА_5 . Представник ОСОБА_4 - адвокат Нестеренко О. С. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Служба у справі дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації як представник органу опіки та піклування, просило розглядати справу без участі їх представника та винести рішення з урахуванням висновку про недоцільність виселення ОСОБА_3 , 12.07.2017 з квартири АДРЕСА_1 . Представник ОСОБА_2 - адвокат Костинчук П. М. в судовому засіданні 23.02.2022 апеляційні скарги підтримав та просив її задовольнити. Після оголошення в справі перерви відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Костинчук П. М. в судове засідання повторно не з`явились. Неодноразово ними заявлялось клопотання про відкладення розгляду справи з різних підстав. Клопотання про відкладення судових засідань, які були призначені на 21 червня 2022 року та 02 серпня 2022 року, обґрунтовані тим, що відповідач та його представник не мають можливості взяти участь в судовому засіданні через запровадження в Україні воєнного стану, ведення бойових дій. Також вони не мають технічної можливості взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. Апеляційний суд дійшов висновку по можливість продовження розгляду справи у відсутність відповідача та його представника, які були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, а їх неявку в судове засідання розцінює як неявку без поважних причин. Воєнний стан в Україні введений Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року з 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено: з 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022; з 25.04.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022; з 25.05.2022 строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022. Водночас введення воєнного стану в Україні не є перешкодою для діяльності органів держави (за виключенням окупованих територій), в тому числі судів. Київський апеляційний суд функціонує у звичному режимі. В суді існує обладнане приміщення (укриття) цивільного захисту. У разі оголошення повітряної тривоги в приміщенні суду відбувається оголошення за допомогою гучномовця. Наведене свідчить про відсутність перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, в тому числі усунення загроз їх життю. Крім цього, клопотання про відкладення розгляду справи надіслано на електронну адресу Київського апеляційного суду, яке підписане кваліфікованим електронним підписом адвоката Костинчука П. М. Заява про те, що відповідач та його представник, перебуваючи за межами міста Києва, не можуть взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції жодним чином не обґрунтована з посиланням на конкретні причини, які цьому перешкоджають. Відповідно до ч. 1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Дана справа знаходиться в провадженні судів з липня 2019 року, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам і свідчить про порушення розумних строків її розгляду, причиною чого в тому числі є неодноразові відкладення розгляду справи за клопотанням відповідача. З огляду на викладене, з урахуванням того, що представник відповідача брав участь в судовому засіданні апеляційного суду та надавав свої пояснення, в якому виклав свою позицію щодо незаконності оскаржуваних судових рішень та наявності підстав для їх скасування, з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість продовження розгляду справи за відсутності відповідача та його представника. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга на додаткове рішення Дарницького районного суду м Києва від 08 липня 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 03 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Отрок Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за №2252. У вказаній квартирі ОСОБА_2 зареєстрований з 19.01.2001. З 27.08.1993 по 06.08.2014 ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_10 ( а.с.81 т.1). З 20.12.2014 ОСОБА_2 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (а.с. 114 т.1) Під час спільного проживання та під час перебування у шлюбі у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 народилася діти: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.115-117 т.1). 20.07.2017 ОСОБА_2 звернувся до органу реєстрації з заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 168 т.1). 21.07.2017 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований в приміщенні вказаної квартири. 10.08.2018 ОСОБА_2 склав заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б. С., якою підтвердив той факт, що малолітні діти ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 мешкають разом з їх матір`ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 . Проти цього факту у нього немає будь-яких заперечень (а.с.213 т.1). Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва, станом на 26.10.2020 за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано 4 особи: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ( з 06.09.1984 року); ОСОБА_11 ( з 13.10.2011) , ОСОБА_12 ( з 31.12.2013) (а.с. 227 т.1). Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2019 року (справа №753/2162/18) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_10 , третя особа: Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено. ОСОБА_10 визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до змісту відзиву ОСОБА_2 на позовну заяву, він подарував квартиру ОСОБА_1 через життєві сімейні обставини, що склалися з його бувшою дружиною ОСОБА_10 , яка недоброзичливо відносилась до позивача та намагалася вигнати його з квартири. З 14 квітня 2017 року до 13 квітня 2018 року він зі своєю сім`єю проживав в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_4 . Після усунення всіх життєвих перешкод по спірній квартирі ( мачуха ОСОБА_10 через суд була виселена зі спірної квартири) позивач зі спірної квартири вивіз всі його речі, оскільки мав на меті самостійно відчужити квартиру, а тому він був змушений покинути роботу в Азербайджані, повернутися в Україну та в травні 2019 року вселитися в спірну квартиру з сім`єю в добудову технічного поверху, до вирішення питання з позивачем щодо відчуження всієї спірної квартири. З 23 травня 2019 року він постійно зі своєю сім`єю, яка складається з шести осіб, в тому числі четверо неповнолітніх осіб, займає технічний поверх під літерою «А» над спірною квартирою, площею 58,9 кв.м, що підтверджується поповерховим планом Київського БТІ від 28.09.1999. Зазначив, що погасив заборгованість, яка мала місце на день його вселення у розмірі 2 000 грн за прибудинкову територію, регулярно сплачує комунальні платежі, іншого житла у нього та його дружини немає, жодних доказів щодо проживання відповідачів в приміщенні спірній квартирі та її руйнації позивачем не надано, письмової вимоги про виселення він не отримував (а.с. 63-75 т.1). У відзиві на заяву про уточнення позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що відповідно до наданої позивачем в якості доказів інформації начальника Головного управління національної поліції у м. Києві від 11.01.2020 за №5-АЗ/125/12/01-2020, у базі даних Інформаційного порталу Національної поліції зафіксовано повідомлення зі служби 102 за 13.07.2019, 14.07.2019 та 16.10.2019, що може свідчить про наявність конфлікту між ним та позивачам. Однак доказів здійснення щодо нього заходів попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходів громадського впливу за місцем його роботи або проживання надано не було. Стверджував, що останнім часом відносини між ним та позивачем є дійсно конфліктними та напруженими, що підтверджується витягами із ЄРДР за номерами: -12019100020003847 від 24.05.2019 за ч.1 ст.125 КК України; -12019100020008458 від 19.11.2019 за ч.1 ст.125 КК України; -12019100020000834 від 07.02.2010 за ч.1 ст.122 КК України за його заявами про умисне нанесення позивачем тілесних ушкоджень різної тяжкості. 25 травня 2020 року прокурором Київської місцевої прокуратури №2 затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 за фактом умисного легкого тілесного ушкодження та умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло наслідків, передбачених ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розгляд здоров`я, тобто за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.1 ст. 122 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру судових розслідувань №12019100020003847 від 24.05.2019 (а.с. 201-203 т.1). Досудовим розслідуванням встановлено, що 18.10.2018 близько 07 год. 30 хв. ОСОБА_1 перебував в приміщенні квартири за адресою : АДРЕСА_3 , де на той час проживав. В цей час до квартири прийшов батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , щоб поговорити та вирішити тривалі конфліктні відносини. Перед входом до вказаної квартири ОСОБА_2 виявив, що замки вхідних дверей змінені, а його ключі не підходять до замків, після чого став дзвонити в дзвінок, щоб син йому відчинив. Відчинивши вхідні двері квартири ОСОБА_1 побачив в коридорі свого батька, не допускаючи його в кватиру став зачиняти двері. ОСОБА_2 , з метою вирішення конфліктної ситуації, вхопив руками вхідні двері квартири та став тягнути на себе. …. ОСОБА_1 , тримаючи вхідні двері вказаної квартири, зробив різкий рух на себе, затиснувши таким чином кисть правової руки ОСОБА_2 в дверному отворі, спричинивши таким чином останньому середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритої травми правої кисті у вигляді перелому 5-ї п`ясної кістки з невеликим зміщенням уламків. Після цього, ОСОБА_2 відкрив двері квартири та пройшовши в її приміщення, хотів залагодити конфліктну ситуацію, проте ОСОБА_1 … наніс ОСОБА_2 один удар ногою в область лівої гомілки, спричинивши таким чином останньому легкі тілесні ушкодження у вигляді гематоми середньо-нижньої третини лівої гомілки. Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що 24.05.2019, близько 07 год. 30 хв., ОСОБА_2 , перебував за місцем свого проживання, тобто в приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_3 . В цей час до вказаної квартири прийшов ОСОБА_1 , який на фоні тривалий неприязнених відносин розпочав словесний конфлікт з ОСОБА_2 … ОСОБА_1 …взяв до рук …дерев`яний предмет та став наносити ним численні удари в область лівого плеча та зап`ястя лівої руки потерпілого. Під дією вказаних ударів, …дерев`яний предмет в руках ОСОБА_1 зламався та останній ….взявши до рук дерев`яний стілець, наніс ним один удар в область лівого плеча ОСОБА_2 . Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що 16.11.2019, близько 20 год. 00 хв. ОСОБА_2 перебував за місцем свого проживання, тобто в приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_3 . В цей час до вказаної квартири прийшов ОСОБА_1 , який на фоні тривалих неприязнених відносин розпочав словесний конфлікт з ОСОБА_13 … ОСОБА_1 …підійшов до ОСОБА_2 та умисно корпусом свого тіла здійснив сильний поштовх, внаслідок якого останній …втратив рівновагу, вдарився головою і корпусом тіла об дверну раму санвузла та впав на підлогу. Відповідно до відповіді ТОВ «Київські енергетичні послуги» від 21.10.2020 на звернення ОСОБА_1 , у зв`язку з виникненням заборгованості за спожиту електричну енергію за адресою: АДРЕСА_3 , 08.01.2020 постачання електричної енергії за вказаною адресою було припинено (а.с. 234-236 т.1). Відповідно до довідки №277 від 13.04.2020, виданої черговим лікарем КНП «Олександрівська клінічна лікарня м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), ОСОБА_1 звернувся до пункту невідкладної медичної допомоги з приводу закритого перелому кісток носа зі зміщенням кісткових уламків (а.с. 205 т. 1). Оригінал вказаної довідки та оригінал рентгенографіі кісток носа отримав слідчий Ястремський О. В., кримінальне провадження №12020100020002197 (а.с. 205, 206 т.1). Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 12.04.2020 від ОСОБА_1 надійшла заява про те, що в цей день, близько 21:00 год. за адресою: АДРЕСА_3 , батько заявника ОСОБА_2 наніс йому тілесні ушкодження (а.с. 204 т.1). Відповідно до письмових пояснень дружини відповідача та матері малолітнього ОСОБА_3 , - ОСОБА_4 , які вона підтвердила будучи допитаною в судовому засідання в якості свідка, вона та її брат ОСОБА_6 є співвласниками квартири АДРЕСА_5 . В цій квартирі проживала її сім`я. ІНФОРМАЦІЯ_5 у неї народилася четверта дитина - ОСОБА_12 . У той час ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями та вів себе агресивно. Тому її брат ОСОБА_6 уклав договір оренди квартири та забрав її з новонародженою дитиною та старшим сином ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_5 , де вони всі проживали. ОСОБА_2 залишився в цій квартирі разом з синами ОСОБА_14 та ОСОБА_9 . 21.05.2019 вони з братом прибули до квартири, щоб забрати ОСОБА_15 та ОСОБА_9 . Відчинивши двері у присутності поліції, вони побачили, що діти сплять на підлозі, а ОСОБА_2 перебуває в стані сп`яніння. В середині липня 2019 року ОСОБА_2 знайшов їх у м. Острі та умовив переїхати з ним до квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Лише пізніше вона дізналася, що вказану квартиру він захопив силою та погрозами, вигнавши з неї її власника ОСОБА_1 , змінив в ній замки та не допускає його до цієї квартири (а.с. 1-3 т.2). Відповідно до інформації Головного управління Національної поліції у м. Києві від 14.12.2020 на звернення адвоката Стеценка Ю., на гарячу лінію «102» за адресою: АДРЕСА_2 , поступило три виклики: 1)21.05.2019 о 10:59 заявник повідомив, що чоловік сестри зачинився в указаній квартирі та не впускає сестру та заявника, в квартирі утримує своїх синів (4 та 1,8 років), можливо нетверезий (а.с.11 т.2); 2) 21.05.2019 о 18:15 надійшла заява від жінки про те, що чоловік її систематично б`є та погрожує розправою (а.с.12 т.2); 3)21.05.2019 о 18:21 надійшла заява, відповідно до якої чоловік забрав свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дітей (а.с.12 т.2). Відповідно до інформації Головного управління Національної поліції у м. Києві від 14.01.2020 на звернення адвоката Стеценка Ю., у базі даних Інформаційного порталу Національної поліції зафіксовано наступні повідомлення: 1)16.10.2018 о 19:43 за адресою: АДРЕСА_3 , надійшло повідомлення: батько без відома заявника поміняв в квартирі дверні замки; заявник: ОСОБА_1 ; 16.10.2018 о 20:49 -повідомлення з проханням прискорити (а.с. 128 т.1); 2) 23.05.2019 о 20:51 надійшло повідомлення зі служби «102» по те, що за адресою : АДРЕСА_3 , у квартиру ввірвався чоловік, який прописаний в квартирі. Заявник ОСОБА_1 є власником (а.с.127 т.1); 3) 13.07.2019 о 13:27 надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що за адресою: АДРЕСА_3 , батько заявника ОСОБА_2 приїхав та умовив заявника зайти до квартири. Зараз чоловік проживає там два місці, відмовляється покидати квартиру, погрожує заявнику, просить наряд по прибуттю з ним зв`язатися (а.с.126 т.1); 4) 14.07.2019 о 00:02, о 00:08 надійшли повідомлення зі служби «102» про те, що за адресою: АДРЕСА_3 , у квартирі знаходиться чоловік. Заявник ОСОБА_2 , погрожує, хоче вигнати з квартири заявника, знову змінити замки. Просить провести бесіду з батьком (а.с. 127 т.1); 5) 14.07.2019 о 01:19 надійшло повідомлення зі служби «102» по те, що за адресою : АДРЕСА_3 , заявник скаржиться, що працівники поліції відмовилися виїжджати на виклик, просять інший наряд. Заявник ОСОБА_1 (а.с.127 т.1); 4) 14.07.2019 о 02:31 надійшло повідомлення зі служби «102» по те, що за адресою : АДРЕСА_3 , заявник скаржиться, що працівники поліції відмовилися підніматися до квартири, хоча заяву прийняли (родич зламав замок та проник до квартири).Заявник ОСОБА_1 (а.с.127 т.1) Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_16 суду пояснив, що у кінці травня 2019 року до нього звернувся ОСОБА_2 з метою умовити позивача, надати дозвіл зайти до спірної квартири, щоб забрати свої речі, оскільки він мав їхати на роботу до Баку . В подальшому він дізнався, що коли 23.05.2019 позивач пустив ОСОБА_2 до спірної квартири, той силою її захопив, виштовхнув з неї ОСОБА_1 , змінив замки та не допускає його до вказаної квартири. 16.11.2019 він був присутнім разом з працівниками поліції і невідкладної медичної допомоги у квартирі АДРЕСА_1 , коли ОСОБА_2 запросив ОСОБА_1 і наніс йому тілесні ушкодження, не випускав останнього із квартири . Ухвалюючи рішення про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою та передати йому ключі від неї, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як власник, має право вільного користування та володіння своїм майном. Останній має всі передбачені законом права вимагати усунення будь-яких порушень права власності. Обставини чинення перешкод позивачу в користуванні спірною квартирою відповідач визнав. З огляду на те, що між сторонами постійно виникають конфлікти, волі позивача, як власника спірної квартири, на проживання в ній відповідача не було, місце проживання дитини залежить від місця проживання її батьків, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для виселення відповідача разом з малолітнім ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення. Апеляційний суд погоджується з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, виходячи з таких підстав. Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним. Відповідно до частин першої та другої ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Підстави виселення членів сім`ї (колишніх членів сім`ї) власника будинку передбачені статтею 156, частиною першою статті 116 ЖК Української РСР. Таке виселення згідно із частиною першою статті 116 ЖК Української РСР може мати місце, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом із ним, систематично руйнують або псують жиле приміщення, або використовують його не за призначення, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, заходи запобігання і громадського вплив виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. У разі виникнення спору між власником та членами його сім`ї суд повинен врахувати, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 посилався на неможливість спільного проживання з відповідачем в одній квартирі, яку останній силоміць захопив у травні 2019 року та з того часу не допускає його до власного житла. Ключів від квартири протягом всього розгляду справи так і не надав. Судом встановлено, що відповідач, добровільно відчужуючи спірну квартиру на користь позивача та залишаючись бути в ній зареєстрованим, тривалий час в ній не проживав, повернувся в спірну квартиру проти волі її нового власника. Внаслідок тривалих конфліктів між сторонами зареєстровано чотири кримінальних провадження : 12019100020003847 від 24.05.2019 за ч.1 ст.125 КК України;12019100020008458 від 19.11.2019 за ч.1 ст.125 КК України;12019100020000834 від 07.02.2010 за ч.1 ст.122 КК України; №12020100020002197 від 12.04.2020 за ч.1 ст. 125 КК України. Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, позивач, як власник житла, внаслідок дій відповідача, фактично позбавлений прав, гарантованих статтею 1 Першою протоколу до Конвенції. Оцінюючи доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном, проаналізувавши ситуацію, в якій опинився позивач, перевіривши баланс інтересів між сторонами в сенсі переваги одних інтересів (право на житло) над іншими (невід`ємне право на життя), оцінивши достовірність заяв позивача та ризик майбутнього насильства у разі, якщо сторони продовжуватимуть жити під одним дахом, колегія суддів погоджується з тим, що виселення відповідача зі спірної квартири буде пропорційним законній меті та забезпечить ефективний захист порушеним правам позивача. З огляду на ту обставину, що право малолітнього сина відповідача, який фактично в спірній квартирі не проживав та був зареєстрований в ній з метою обмеження права ОСОБА_18 на вільне розпорядження своєю власністю, є похідним від права батька на користування цим житловим приміщенням, на даний час дитина проживає разом з матір`ю, ухвалення рішення про виселення відповідача разом з малолітнім ОСОБА_3 не призведе до порушення прав останнього на житло. За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Помилкове посилання суду першої інстанції на положення ст. 98, ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР, як на одну з підстав для задоволення позову, не призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 33 268,33 грн, суд першої інстанції виходив з критерію розумності і співмірності виконаної адвокатом роботи та її значення для розгляду справи, а також доведеності понесення таких витрат позивачем. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. ЦПК України закріплює вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла, і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (статті 134 ЦПК України). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою першої заяви по суті спору, оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому, поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно з ч. 2 статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого судового збору. Наведена норма процесуального закону надає суду право у разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити їй у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого судового збору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18). За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правову допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Під час розгляду справи у якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно з договором про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про плату клієнтом цих доручень. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було подано попереднього розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу. На момент ухвалення судового рішення матеріали справи містили лише копію договору про надання правової (правничої)допомоги від 10.12.2019, додаткову угоду до неї від 10.12.2019 та копію ордера серії КВ №457415 від 13.01.2020. Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зважаючи на те, що позивач не подав попереднього розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу, вимога про відшкодування цих судових витрат у зв`язку з розглядом справи задоволенню не підлягає. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції додаткове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Костинчука Павла Михайловича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Костинчука Павла Михайловича на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року задовольнити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року залишити без змін. Додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , скасувати. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити. В решті додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 серпня 2022 року. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк