Постанова 4821 № 693/823/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1548/25Головуючий по 1 інстанції Справа №693/823/24 Категорія: 304090000 Коцюбинська Ю. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2025 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Горбенка Костянтина Олеговича на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : У червні 2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 21 вересня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний договір № 5951738 про надання споживчого кредиту відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», розміщених на сайті. Згідно з умовами кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) - 20 000,00 грн, строк кредиту - 360 днів. 31 жовтня 2022 року відповідач частково здійснив оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 11 940, 00 грн, після чого платежів не здійснював. Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед кредитором, 25 вересня 2023 між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як фактором, було укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф, за яким клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором, про що відповідача було повідомлено. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору не сплачена та складає: 20 000,00 грн - тіло кредиту, 35 820,00 грн - нараховані проценти, 23 880,00 нараховані проценти за 60 календарних днів. Керуючись такими доводами, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 79 700,00 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 79 700,00 грн, судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішення суду першої інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Горбенко К.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням матеріального права та відповідно таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт звертає увагу суду на те, що відповідач не отримував ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження по справі, а тому він був позбавлений можливості подати як обґрунтований відзив на позов (з відповідними доказами) так і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Через свою необізнаність про існування даної справи відповідач не мав можливості повідомити суду першої інстанції про факт своєї мобілізації та проходження з 25 травня 2022 року військової служби. В той же час пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакціях, які діяли в періоді, за які могли нараховуватися проценти за користування кредитом (з 21 вересня 2022 року по 16 вересня 2023 року), передбачено наступне: «…15. Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються …». А тому як у первісного кредитора (ТОВ «Авентус Україна») так і у позивача були відсутні підстави для нарахування відповідачу процентів за користування кредитом, а у суду першої інстанції (відповідно) були відсутні підстави для стягнення такої заборгованості (по нарахованим процентам). Скаржник зазначає, що з огляду на незаконність нарахування відповідачу будь-яких процентів, платіж на суму 11 940,00 грн, проведений відповідачем 31 жовтня 2022 року, мав бути зарахований в погашення «тіла кредиту». Відповідно, «загальна» заборгованість відповідача за кредитним договором складається виключно з «тіла кредиту» та становить лише 8 060,00 грн (20 000,00 грн 11 940,00 грн). Тобто суд першої інстанції безпідставно стягнув заборгованість в сумі 71 640,00 грн (79 700,00 грн 8 060,00 грн). Наголошує, що за результатами апеляційного перегляду в стягненні вказаної заборгованості (в загальній сумі 71 640,00 грн, яка складається з тіла кредиту в сумі 11 940,00 грн. та процентів за користування кредитом в сумі 59 700,00 грн має бути відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Горбенко К.О. також вказує, що через свою необізнаність з відкриттям провадження по даній справі відповідач був позбавлений можливості подати суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Апелянт вважає, що розмір витрат позивача на професійну правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10 000, грн є завищеним та необґрунтованим з огляду зокрема на те, що дана справа відноситься до категорії справ незначної складності, адвокат Городніщева Є.О. (якою в 2024 році був подано позов по даній справі) «спеціалізувалася» саме на справах по стягненню заборгованості і представляла виключно ТОВ «Фінансову компанію «Фінтраст Україна», тому для неї така справа є «шаблонною», а ставки, зазначені в рахунку для оплати позивачем за збір та аналіз доказів, складання та подання позовної заяви є явно високими. Доводи апеляційної скарги в частині судових витрат на правничу допомогу апелянт обгрунтовує посиланнями на практику касаційного суду. Також скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що позовна заява підписана та подана до суду першої інстанції представником Городніщевою Є.О., хоча жодних доказів отримання адвокатом доручення на представництво інтересів ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» в Жашківському районному суді Черкаської області з метою стягнення заборгованості з ОСОБА_1 матеріали справи не містять. В матеріалах справи відсутні як докази повноважень адвоката Городніщевої Є.О. на представництво інтересів ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (зокрема на право підписувати позовну заяву по даній справі) так і докази витрат ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на правничу допомогу по даній справі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. До апеляційної скарги відповідачем надано нові докази, оскільки про існування даної справи відповідач дізнався лише 30 червня 2025 року з додатку «Дія» при відкритті виконавчого провадження 78480286, яке було відкрито 30 червня 2025 року (та закінчено 01 липня 2025 року у зв`язку із повним виконанням), в зв`язку з чим відповідач з об`єктивних причин не мав можливості надати суду ці докази. На підтвердження того, що відповідач не отримував копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками 05 серпня 2025 року, оскаржуваного рішення суду, тому не мав можливості подати обгрунтований відзив на позов (з відповідними доказами) так і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, апелянт надає довідку про мобілізацію старшого солдата ОСОБА_1 з 25 травня 2022 року та проходження ним військової служби у ВЧ НОМЕР_1 без звільнення з розташування військової частини. Відповідно до ч. 3 ст. 83, ч. 1 ст. 127 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. Правила надання послуг поштового зв`язку (далі - Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень. За пунктом 99 Правил рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо). Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 222/1402/16). У даній справі ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 26 червня 2024 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву у 15-денний термін з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження в справі, розгляд справи вирішено проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (а. с. 21). Апеляційний суд враховує, що на а. с. 22 знаходиться рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме копії ухвали про відкриття провадження, копія позовної заяви з додатками. На рекомендованому повідомленні проставлена дата його отримання «05 серпня 2024 року» та підпис одержувача «мама». У сукупності з іншими доказами, наданими ОСОБА_1 , якими підтверджується, що з 25 травня 2022 року відповідач був мобілізований, проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , та не залишав місце розташування станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач з об`єктивних причин був позбавлений можливості надати до суду першої інстанції заперечення проти позову та докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача. Враховуючи наведене, апеляційний суд задовольняє заявлене ним клопотання, поновлює строк для подання доказів, приймає додані до апеляційної скарги докази та надає їм оцінку. За матеріалами справи встановлено, що 21 вересня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису шляхом використання одноразового ідентифікатора було укладено договір про надання споживчого кредиту № 5951738. Пунктом 1.2. вказаного договору передбачено, що на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Пунктами 1.3, 1.4 договору встановлено, що сума кредиту складає 20 000 грн. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується графік платежів), що є додатком №1 до цього договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Пунктом 2.1 кредитного договору визначено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 . Переказ коштів, виданих в рамках кредитного договору, здійснювався ТОВ «Пейтек Україна», шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_2 , яку відповідач вказав особисто в заяві на отримання кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера. Укладення між сторонами кредитного договору у електронній формі та його часткове виконання не заперечується сторонами. Щодо стягнення відсотків колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору (пункт 1.5), сторони узгодили стандартну процентну ставку у розмірі 1,99% в день, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору. Знижена процентна ставка 0,498 % в день застосовується відповідно до наступних умов. Якщо споживач до 21.10.2022 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. Відповідно до картки обліку договору (розрахунок заборгованості) №5951738 від 21-09-2022 з 21 вересня 2022 року по рахунку відповідача на суму отриманих кредитних коштів 20 000,00 грн нараховувалася щоденно відсоткова ставка у розмірі 398 грн, що відповідає 1, 99 %, узгоджених сторонами у договорі. 31 жовтня 2022 року по рахунку сплачено 11 940,00 грн, які були зараховані на оплату процентів за 30 днів користування кредитними коштами. З 21 вересня 2022 року по 19 січня 2023 року відповідачу нараховано заборгованість по процентам 47 760,00 грн. Нарахування відсотків за період з 20 січня 2023 року у розрахунку, наданому позивачем, не відображено, проте у позовній заяві товариство зазначає про нарахування 1, 99 ставки за 60 календарних днів за період з 20 січня 2023 року по 20 березня 2023 року у сумі 23 880,00 грн. Таким чином, періодом нарахування відсотків у даній справі визначено: з 21 вересня 2022 року по 20 березня 2023 року. Позивачем у справі заявлено до стягнення загальну суму заборгованості у розмірі 79 700,00 грн, з яких 20 000,00 грн сума кредиту, 59 700,00 грн проценти за користування кредитом. 25 вересня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права грошової вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором № 5951738. Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців» (в редакції від 27.07.2022, що діяла у спірний період нарахування відсотків у вказаній справі) передбачено що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля. Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду у розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17 дійшла висновку, що навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. На підставі Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 18.03.2014 в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який неодноразово продовжувався і діє на даний час. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України було визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники. При цьому, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постановах: від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15, від 14.05.2021 у справі № 502/1438/18, від 24.02.2022 у справі № 591/4698/20, від 12.05.2022 у справі № 336/512/18, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21. Застосування приписів п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу. Положення п. 15 ст. 14 вказаного Закону не обмежують своє застосування виключно щодо позичальників за кредитними зобов`язаннями, поширюють свою дію на усі випадки нарахування санкцій та процентів за невиконання будь-яких зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, в тому числі банками. Спірний період нарахування відсотків за користування кредитом у даній справі становить з 21 вересня 2022 року по 20 березня 2023 року. Кредит був наданий відповідачу з метою споживчих (особистих) потреб. (п. 1.6 договору), тобто для інших цілей, ніж становить виключенні згідно із вказаною вище нормою Закону. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники. Як вбачається з наданої відповідачем копії військового квитка серії НОМЕР_3 25 травня 2022 року відповідач ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України та продовжує військову службу у військовій частині НОМЕР_4 (а.с. 40, зв). Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 27 вересня 2024 року старший солдат ОСОБА_1 призваний по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 25 травня 2022 року (а.с. 40). З 31 січня 2025 року ОСОБА_1 видано посвідчення № НОМЕР_5 , згідно з яким він є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с. 41). Отже, ОСОБА_1 станом на час укладення кредитного договору був мобілізований та по день розгляду справи проходить військову службу, має статус військовослужбовця Збройних Сил України та учасника бойових дій, а тому на нього поширюються пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто, у нього відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування вказаним кредитом. Таким чином, колегія суддів за результатом апеляційного перегляду рішення приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» підлягає стягненню лише тіло кредиту, яке із врахуванням внесеного позичальником платежу 11 940,00 грн складає 8 060,00 грн, оскільки на відповідача поширюється дія положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що передбачає звільнення, зокрема, від сплати процентів за користування кредитом. Позивач, як кредитор, за умовами укладеного між сторонами договору здійснює ідентифікацію та верифікацію клієнта перед тим, як укласти договір, у тому числі, щодо перевірки його статусу при прийнятті рішення про видачу кредиту. Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. (ч. 2 ст. 376 ЦПК України) Враховуючи вищезазначені висновки апеляційного суду, рішення районного суду необхідно скасувати, визначивши суму заборгованості за кредитним договором № 5951738 від 21 вересня 20022 року у розмірі 8 060,00 грн (не погашене тіло кредиту), а в частині позовних вимог про стягнення з відповідача решти тіла кредиту та нарахованих відсотків за його користування відмовити. Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу апеляційний суд враховує наступне. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що відповідач не скористався своїм правом заявити клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та будь яких заперечень щодо їх розміру не надав. Тому суд прийшов до висновку, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Апелянт вважає, що розмір витрат позивача на професійну правову допомогу в суді першої інстанції у вказаному розмірі є завищеним та необгрунтованим. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.(ч. 3 ст. 133 ЦПК України) Згідно з положеннями ч. 1-4, ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За матеріалами справи встановлено, що 28 березня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» та адвокатом Городніщевою Є.О. укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнту на умовах, передбачених договором. Інтереси ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» у Жашківському районному суді представляла адвокат Городніщева Є.О. у даній справі на підставі ордеру №1627541 від 05 червня 2024 року. Оскільки між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір про надання останньою правової допомоги та на представництво інтересів клієнта, в тому числі у судових органах, а ордер видано адвокатом саме на представництво інтересів позивача у Жашківському районному суді, доводи апелянта щодо відсутності у адвоката повноважень на підписання та подання позовної заяви є безпідставними. Згідно із звітом про надання правничої допомоги від 06 червня 2024 року адвокатом у справі було надані такі види правничої допомоги: збір, аналіз доказів та документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором №5951738 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 ; складення позовної заяви у справі; подання позовної заяви до Жашківського районного суду в інтересах клієнта. На вчинення означених дій адвокатом було витрачено 10 год часу та оцінено таку допомогу у 10 000 грн. Частиною 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (ч.ч. 3,4 ст. 137 ЦПК України) Відповідно до п.п. 1, 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічні висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц. Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку про неспівмірність витрат на правничу допомогу, заявлену представником позивача та стягнутих судом першої інстанції. Щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу, то колегія суддів в силу частини 4 статті 263 ЦПК України враховує положенні, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). З огляду на наявність заперечень відповідача проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, апеляційний суд дійшов висновку про обгрунтованість судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. Разом з тим, відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, враховуючи часткове задоволення позову ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», витрати на правничу допомогу позивача становлять у пропорційному співвідношення до задоволених вимог 400,00 грн. Щодо витрат на правничу допомогу адвоката відповідача у апеляційній інстанції апеляційний суд враховує наступне. 01 липня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Аспект» укладено договір про надання правової допомоги № 01/07/2025, за умовами якого «Адвокатське об`єднання «Аспект» зобов`язується за зверненням клієнта здійснити його захист, представництво або надати інші види правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити гонорар за надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інтереси ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції у справі представляє адвокат Горбенко К.О. на підставі ордеру №1598379 від 04 липня 2025 року. (а.с. 64) Відповідно до п.2.1. Додаткової угоди №1 до договору №01/07/2025 від 01 липня 2025 року вартість послуг, передбачених п.1.2.1 та 1.2.2 цієї додаткової угоди 13 500 грн. Пунктами 1.2.1 та 1.2.2 угоди клієнт доручив виконавцеві здійснити вивчення матеріалів справи та сформувати правову позицію; скласти та подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. (а.с. 55, зв) В апеляційній скарзі адвокат Горбенко К.О. просить стягнути з ТОВ «Фінтраст Україна» на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 13 510,00 грн. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява №19336/04, п. 269). Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Враховуючи розрахунок витрат відповідача за правничу допомогу, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих відповідачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, задоволення апеляційної скарги адвоката Горбенка К.О. за результатами перегляду рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року судова колегія дійшла висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 6000,00 грн. Відповідно до п. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Тому у силу положень вказаної статті апеляційний суд проводить зустрічне зарахування судових витрат сторін у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, та визначає до стягнення з позивача витрати на правничу допомогу апелянта у розмірі 5600,00 грн. ( різниця з 400 грн витрат на правничу допомогу позивача) Щодо заяви відповідача про поворот виконання рішення В апеляційній скарзі апелянт просить вирішити питання про поворот виконання рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року по справі №693/823/24, стягнувши з ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 83 817,50 грн. Згідно із постановою про відкриття виконавчого провадження №78480286 від 30 червня 2025 року на виконання оскаржуваного рішення суду було видано виконавчий лист 16 червня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 79 700,00 грн; судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.(а.с. 56, зв.) Крім того, із відповідача було стягнуто 9 212,24 грн основної винагороди (10 %) у порядку ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (постанова приватного виконавця від 30 червня 2025 року) (а.с. 57 зв.) та 500,00 грн мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с.58 зв.) Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 01 липня 2025 року виконавче провадження №78480286 закінчено у зв`язку із фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Згідно з випискою по картці ОСОБА_1 30 червня 2025 року та квитанції від 30 червня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» із рахунку відповідача було списано у порядку стягнення по виконавчому провадженню №78480286 101 834, 64 грн. Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема нормою статті 444, передбачено вирішення питання повороту виконання рішення, постанови суду у разі скасування раніше прийнятого судового рішення, за яким в порядку виконання стягнуті з боржника кошти або вилучене його майно на користь стягувача. Поворот виконання рішення представляє собою повернення стягувачем боржнику всього, що ним було отримано за скасованим згодом рішенням з метою відшкодування боржнику збитків, завданих виконанням рішення. Отже, поворот виконання є процесуальною формою поновлення судом порушених прав боржника, що забезпечує можливість зворотного стягнення зі стягувача всього безпідставно отриманого ним за скасованим рішенням. З іншого боку, поворот виконання рішення є самостійним засобом захисту прав сторін, який повинен здійснюватися шляхом подання заяви про поворот виконання. Необхідність у повороті виконання судового рішення і поверненні сторін у первісне становище виникає тоді, коли рішення виконане, але згодом скасоване судом апеляційної чи касаційної інстанції, якщо цей суд закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року №13-рп/2011 поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Згідно зі статтею 444 ЦПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим рішенням). Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого рішення), та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням належного, безпідставного стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням. Крім того, поворот виконання рішення можливий за будь-якими справами, але за наявності таких умов: 1) щоб позивач отримав від відповідача в порядку виконання рішення майно чи гроші; 2) щоб виконане рішення було скасовано судом вищої інстанції повністю чи змінено із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі. В усіх інших випадках розгляд питань про повернення стягненого в порядку цивільного судочинства відбуватися не може. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року по справі №203/2612/13-ц. Отже, цивільним процесуальним кодексом України передбачено вирішення питання повороту виконання рішення, постанови суду у разі скасування раніше прийнятого судового рішення, за яким в порядку виконання стягнуті з боржника кошти, або вилучене його майно на користь стягувача. За змістом наведеної норми закону поворот виконання скасованого рішення суду допускається у разі його фактичного виконання і ухвалення судом нового рішення у справі. Застосовуючи поворот виконання рішення, суд повинен зобов`язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. З огляду на те, що матеріали справи містять належні та допустимі докази виконання ОСОБА_1 рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року, про поворот виконання якого апелянт ставить питання, скасування зазначеного рішення з ухваленням судом нового рішення про задоволення позовних вимог у меншому обсязі, то колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання ОСОБА_3 про поворот виконання рішення суду. Частково задовольняючи заяву апелянта про поворот рішення, апеляційний суд враховує наступне. Поворот виконання рішення суду як спосіб захисту майнових прав боржника (відповідача) передбачає повернення йому стягувачем (позивачем) лише тих грошових коштів, які були ним безпосередньо одержані за скасованим в подальшому рішенням суду. Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. З аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до конструкції статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження є коштами виконавчого провадження. Частиною 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Положеннями ст. 444 ЦПК України передбачений поворот виконання саме рішення суду, тоді як винагорода виконавця, витрати виконавчого провадження та витрати за користування Автоматизованою системою виконавчого провадження не є сумами, присудженими до стягнення з відповідача за рішенням суду. А тому основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження, стягнуті на підставі положень Закону України «Про виконавче провадження» при виконанні судового рішення, не можуть бути предметом розгляду заяви про поворот виконання судового рішення. На виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин колегією суддів враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №521/5241/18 (провадження № 61-4326св20) та від 31 березня 2021 року у справі №296/7644/17 (провадження № 61-8784св20). Таким чином, стягнутий в процесі виконання рішення суду виконавчий збір в сумі 9 212, 24 грн та 500,00 грн мінімальних витрат виконавчого провадження не є тими грошовими коштами, які були стягнуті з боржника за рішенням суду, яке скасовано, а є коштами виконавчого провадження, які не підлягають поверненню в порядку повороту виконання рішення суду. За встановлених обставин апеляційний суд приходить до висновку про допущення повороту виконання рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року у частині суми, яка була стягнута по рішенню суду на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 92 122,40 грн, які були фактично сплачені на виконання скасованого судового рішення. Судовий збір Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, скасування у відповідній частині оскаржуваного рішення, ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, необхідно стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 із врахуванням ч. 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 3 397,80 грн. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Горбенка Костянтина Олеговича - задовольнити. Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» заборгованість в розмірі 8 060,00 грн. В решті позовних вимог відмовити. Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Горбенка Костянтина Олеговича про поворот виконання рішення суду задовольнити частково. Допустити поворот виконання рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року шляхом повернення на користь ОСОБА_1 стягнутих коштів в розмірі 92 122, 40 грн. В решті вимог заяви відмовити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 600,00 грн та 3 397,80 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 08 вересня 2025 року. Судді: