Постанова КАС ВС № 400/6262/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 09 вересня 2025 року справа № 400/6262/24 адміністративне провадження № К/990/27367/25, № К/990/26898/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач), суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Піві Прогресівка-Бета» та Головного управління ДПС Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (суддя -Лісовська Н. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року (судді: Вербицька Н. В., Джабурія О. В., Кравченко К. В.) у справі № 400/6262/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Піві Прогресівка-Бета» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- УСТАНОВИВ: Рух справи 04 липня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Піві Прогресівка-Бета» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), з урахуванням зменшення позовних вимог за заявою від 31 січня 2025 року, яка зареєстровано судом 3 лютого 2025 року, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 березня 2024 року № 449114290701 (податок на прибуток ) частково на суму 837 756 572,80 грн, № 447814290701 в частині 38 719 348 грн 17 коп. (податок на додану вартість), № 4497142923, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 12 105 грн в повному обсязі, з мотивів протиправності їх прийняття. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 03 лютого 2025 року (повний текст рішення датований 13 лютого 2025 року) частково задовольнив позов Товариства, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення податкового органу від 15 березня 2024 року №447814290701 на суму 38 705 250 грн, №449114290701 на суму 16 722 275 грн. В решті позовних вимог суд першої інстанції відмовив. 28 травня 2025 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду частково задоволено апеляційну скаргу Товариства та залишено без задоволення апеляційну скаргу податкового органу. Скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року та ухвалено постанову про часткове задоволення позовних вимог Товариства, внаслідок чого визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 15 березня 2024 року: № 447814290701 в частині зменшення від`ємного значення з ПДВ на суму 38 705 250,44 (тридцять вісім мільйонів сімсот п`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн та № 449114290701 в частині зменшення від`ємного значення з податку на прибуток на суму 837 714 950,19 (вісімсот тридцять сім мільйонів сімсот чотирнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 25 червня 2025 року Товариство подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі № 400/6262/24, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині: відмови визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 447814290701 від 15 березня 2024 року в частині зменшення від`ємного значення з податку на подану вартість на суму 14 097 грн 73 коп.; відмови визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 449114290701 від 15 березня 2024 року в частині зменшення від`ємного значення з податку на прибуток на суму 157 478 грн 87 коп.; відмови визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №4497142923 від 15 березня 2024 року на суму 12 105 грн. У вказаній частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. 14 липня 2025 року ухвалою Верховного Суду, з урахуванням виконання ухвали цього суду від 02 липня 2025 року, якою касаційну скаргу Товариства залишено без руху, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувані матеріали справи з Миколаївського окружного адміністративного суду. 05 серпня 2025 року справа № 400/6262/24 надійшла до Верховного Суду. Товариство в уточненій касаційній скарзі зазначило підставою касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, скаржник посилається на порушення норм процесуального права. В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що доводи касаційної скарги підлягають перевірці під час касаційного перегляду справи. 29 серпня 2025 року відповідач надав суду відзив на касаційну скаргу Товариства, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог - без змін. 23 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі №400/6262/24. 02 липня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу податкового органу залишено без руху та скаржнику встановлено строк для усунення недоліків шляхом надання до суду уточненої касаційної скарги через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему. 11 липня 2025 року до Верховного Суду від Головного управління ДПС у Миколаївській області надійшла заява про усунення недоліків. 15 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, з огляду на те, що скаржником усунуті недоліки в повному обсязі. Головне управління ДПС у Миколаївській області в касаційній скарзі та заяві про усунення недоліків зазначило підставами касаційного оскарження пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, відповідач посилається на порушення норм процесуального права. Доводи щодо підстав касаційного оскарження підлягають перевірці під час касаційного перегляду справи. Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року в частині задоволених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити повністю. 23 липня 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив за підписом представника Товариства на касаційну скаргу відповідача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги податкового органу на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі №400/6262/24. 19 серпня 2025 року Товариство подало клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, оскільки вважає, що справа містить виключну правову проблему. Виключною правовою проблемою, за позицією позивача, є те, що наразі правове питання застосування норм абз.19 рах.10 «Основні засоби» «Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій» в частині правомірності або неправомірності віднесення підприємством у бухгалтерському обліку складових частин споруди, якою є сонячна електростанція на субрах.104 «Машини та обладнання», перебуває у стані нормативної невизначеності. Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне. Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 346 КАС України, передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в судовому рішенні від 26 березня 2019 року у справі №804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак: - справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; - встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; - існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах; - існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема: - немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; - невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; - встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; - наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах. За частиною першою статті 347 КАС України, питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Оцінюючи доводи позивача у клопотанні, останнє не містить аргументів, які б корелювалися із позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №804/15369/13-а, що підтверджують наявність ознак, які дозволяють кваліфікувати справу як спір із виключною правовою проблемою. На підставі цього, підстав для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, за частиною п`ятою статті 346 КАС України не встановлено, а у задоволенні клопотання позивача Суд відмовляє. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Обставини справи Суди попередніх інстанцій установили, що у січні-лютому 2024 року відповідач провів документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт перевірки від 14 лютого 2024 року № 2077/14-29-07-01/41827699 (далі - акт перевірки). Контролюючий орган під час перевірки встановив порушення порядку амортизації основних засобів, об`єктом якого є сонячна електростанція «ФЕС Прогресівка-Бета» в цілому, непідтвердження господарських операцій з ТОВ «СУНЕЛ» та ТОВ «АУКСИЛІУМ», а також не включення до звіту про контрольовані операції за 2022 рік відсотків по операціям з нерезидентом PROGRESSOVKA SOLAR B.V. (Нідерланди). На підставі акта перевірки, з урахуванням розгляду та відповіді на заперечення платника податків на акт перевірки, в.о. керівника податкового органу 15 березня 2024 року прийняті податкові повідомлення-рішення. Податковим повідомлення-рішенням № 447814290701 за порушення пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1,198.3 абзацу г) пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2023 року на суму 38 918 395 грн (позивач оскаржує частково - на суму 38 719 348,17 грн),(том 1 аркуш справи 168-169). Податковим повідомленням -рішенням №449114290701 за порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пунктів 138.1,138.2, підпунктів 138.3.1, 138.3.3, пункту 138.3 статті 138, підпункту 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 ПК України, зменшено від`ємне значення з податку на прибуток за 2021-2023 роки на суму 837 760 133 грн (позивач оскаржує на суму 837 756 572,80 грн), (том 1 аркуш справи 170-171). Податковим повідомленням-рішенням №4497142923 до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 12 105 грн за порушення пункту 39.4 статті 39 ПК України та вимог Порядку складання звіту про контрольовані операції, затвердженого наказом Мінфіну від 18 січня 2013 року № 8, яке сталося внаслідок заниження відсотків по контрольованим операціям у звіті за 2022 рік на суму 1 210 500,21 грн, а саме: по операціям з нерезидентом PROGRESSOVKA SOLAR B.V. Склад правопорушення полягає у не включенні до поданого звіту про контрольовані операції інформації про всі здійснені протягом звітного 2022 року контрольовані операції та нараховані відсотки (позивач оскаржує у повному обсязі), (том 1 аркуш справи 172-173). Касаційний перегляд судових рішень Щодо завищення амортизаційних витрат Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Статтею 14 ПК України визначено: амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації) (підпункт 14.1.3 пункту 14.1); будівлі - земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності (підпункт 14.1.15 пункту 14.1); передавальні пристрої - земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв`язку тощо) (підпункт 14.1.143 пункту 14.1); споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій (підпункт 14.1.238 пункту 14.1). Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України зазначено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. За змістом підпункту 138.3.1 пункту 138.3 статті 138 ПК України розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2, 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Для розрахунку амортизації відповідно до положень цього пункту визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку. Підпунктом 138.3.3 пункту 138.3 статті 138 ПК України встановлено мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів (крім випадку застосування виробничого методу нарахування амортизації): мінімально допустимі строки корисного використання для група 3 будівлі є 20 років та для групи 4 машини та обладнання 5 років. Мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів використовуються з урахуванням наступного. У разі коли строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку менше ніж мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, то для розрахунку амортизації використовуються строки, встановлені цим підпунктом. У разі коли строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені цим підпунктом, то для розрахунку амортизації використовуються строки корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів, встановлені в бухгалтерському обліку. Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року № 1591) затверджено План Рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій (далі - Інструкція № 291). Інструкція № 291 встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов`язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб (далі - підприємства). Ведення позабалансових рахунків здійснюється за простою системою (без застосування методу подвійного запису). План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку). Першою цифрою коду визначено клас рахунків, другою - номер синтетичного рахунку, третьою - номер субрахунку. Контирування документів первинного обліку, ведення регістрів бухгалтерського обліку здійснюється із застосуванням, щонайменше, коду класу й коду синтетичного рахунку. Субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності та можуть ними доповнюватися введенням нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) із збереженням кодів (номерів) субрахунків цього Плану рахунків. Порядок ведення аналітичного обліку та кореспонденції рахунків, що не наведена в Інструкції, встановлюється підприємством, виходячи з норм цієї Інструкції, національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку та управлінських потреб. Інструкція із застосування Плану рахунків спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках. В Інструкції наведена коротка характеристика і призначення синтетичних рахунків і субрахунків, типова схема реєстрації та групування інформації про господарські операції (кореспонденція рахунків першого порядку). Бухгалтерський облік на субрахунках ведеться в аналітичному розрізі з вимогою забезпечити кількісно-сумову та якісну (марка, сорт, розмір тощо) інформацію про наявність і рух об`єктів бухгалтерського обліку на відповідному синтетичному рахунку класу 1 «Необоротні активи», 2 «Запаси» та 0 «Позабалансові рахунки». Рахунки класу 1 «Необоротні активи», призначені для узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій, капітальних інвестицій, довгострокової дебіторської заборгованості та інших необоротних активів, а також зносу необоротних активів. Рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об`єктів і орендованих єдиних (цілісних) майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об`єктів інвестиційної нерухомості. До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, виконання робіт, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). За дебетом рахунку 10 «Основні засоби» відображається надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих) основних засобів на баланс підприємства, які обліковуються за первісною вартістю, сума витрат, яка пов`язана з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта; сума дооцінки вартості об`єкта основних засобів, за кредитом - вибуття основних засобів внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації об`єкта основних засобів, сума уцінки основних засобів. За дебетом рахунку 10 «Основні засоби» також відображається сума створеного забезпечення, зокрема на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель. Рахунок 10 «Основні засоби» має такі субрахунки зокрема: 103 «Будинки та споруди», 104 «Машини та обладнання». На субрахунку 103 «Будинки та споруди» ведеться облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, а також житлових будівель». На субрахунках 104 «Машини та обладнання», 105 «Транспортні засоби», 106 «Інструменти, прилади та інвентар» ведеться облік відповідно машин та обладнання, транспортних засобів, інструментів, приладів та інвентарю. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначено в Національному положенні (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (далі - П(С)БО 7). Згідно з пунктом 4 П(С)БО 7: - амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації); - основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік); - об`єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством. Якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів. Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Підпунктами 5.1.3 та 5.1.4 пункту 5 П(С)БО 7 «Основні засоби» визначено, що для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: 5.1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої; 5.1.4. Машини та обладнання. За змістом пункту 7 П(С)БО 7 придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об`єкт основних засобів. Згідно із пунктом 23 П(С)БО 7 «Основні засоби» нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Вирішуючи спір у цій частині, суди попередніх інстанцій установили, що порушення порядку амортизації обладнання фотогальванічної сонячної електростанції, яке має місце за висновком податкового органу, призвело до зменшення від`ємного значення з податку на прибуток у складі ППР № 449114290701 на суму 820 942 675,00 грн. Для встановлення обставин класифікації основних засобів як частин об`єкту сонячної електростанції та проведення відповідного розподілу по групах, позивач як в ході перевірки, так і до суду надав документи, відповідно до яких встановлено наступне. Позивач здійснив нове будівництво комплексу будівель та споруд фотогальванічної електростанції «Піві Прогресівка-Бета» на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів), Березанського району, Миколаївської області, що підтверджується сертифікатом № IV122210215870, виданим ДАБІ України 26 лютого 2021 року (т.3 а.с.20). Основними показниками об`єкта є: контрольно-пропускний пункт № 1 загальною площею 23,2 кв.м.; контрольно-пропускний пункт № 2 загальною площею 23,1 кв.м.; III/1 III/10 - комплектна трансформаторна підстанція типу HUAWEI STS-6000K-H1 (6300кВА 35/0,8кВ)-10 шт.; IV/1-2 - розподільчі підстанції РП-35 кВ - 2 2 шт.; V - опорні конструкції з фотоелектричними модулями ФЕМ типу RSM144-6-380MT 187124 шт.VI - стрінг-інвертори типу SUN2000-185 KTL-H1 - 337 шт., VII/1-2 - септик, VIII/1-2 - резервуари для води, Х/1-7 метеостанції, №1-8 - огорожа, І,II,IX вимощення. Адреса: Миколаївська обл., Березанський р., с. Прогресівка, вулиця Лиманська, будинок

54. Вказане, крім названого сертифікату, підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 квітня 2021 року (т.3 а. с.21 зв.). Відповідно до технічних характеристик, наведених в документах наданих до перевірки, згідно до яких введено в експлуатацію вказаний об`єкт, фотогальванічна сонячна електростанція «Піві Прогресівка- Бета» є цілісним об`єктом нерухомого майна, що використовується в господарській діяльності платника податків для виробництва електричної енергії, та складається з певних частин. Суд першої інстанції визнав правильними висновки контролюючого органу, про те, що всі елементи комплексу фотогальванічної сонячної електростанції змонтовані в єдину систему та працюють виключно у складі комплексу, а не самостійно (окремо), мають обліковуватися як «будівля і споруда». За висновком суду першої інстанції, Товариство неправомірно віднесло фотоелектричні установки та модулі СЕС, інвертори, трансформатори, засоби обліку, комірки для їх розміщення та з`єднання, пожежну сигналізацію до 4 групи основних засобів «Машини та обладнання» та застосувало прискорену амортизацію, внаслідок чого доведеним є факт завищення амортизаційних витрат на суму 820 942 675 грн. Суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції та прийняв доводи податкового органу в частині того, що фотогальванічна електростанція «Піві Прогресівка-Бета» є окремим об`єктом основних засобів, оскільки є комплексом конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки у складі комплексу. Разом з цим, суд апеляційної інстанції встановив, що сонячна електростанція складається з частин (компонентів), які мають різний строк корисного використання (експлуатації), як-то: нежитлові будівлі з одного боку та фотоелектричні модулі, стрінг-інвертори, розподільчі підстанції - з іншого, що у відповідності до пункту 4 П(С)БО № 7 та пункту 4 Методичних рекомендацій № 561 не позбавляє підприємство права обліковувати кожну із частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), як окремий об`єкт основних засобів. Наказом Товариства від 01 серпня 2019 року № 1-Б визначена облікова політика підприємства з урахуванням Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Цим наказом також зазначено, що за відсутності необхідних норм у вітчизняних П(С)БО застосовувати аналогічні норми системи міжнародних стандартів фінансової звітності МСБО МСФЗ (IAS-IFRS). Пункт 43 МСБО № 16 «Основні засоби» встановлює, що кожну частину об`єкта основних засобів, собівартість якої є суттєвою стосовно загальної собівартості об`єкта, слід амортизувати окремо. Підпунктом 2.2.1.1 пункту 2.2.1 «Облік основних засобів» наказу товариства № 1-Б від 01 серпня 2019 року визначено, що визнання, облік і оцінка основних засобів здійснюється відповідно до вимог П(С)БО №

7. Згідно з підпунктом 2.2.1.3 пункту 2.2.1 «Облік основних засобів» цього ж наказу основні засоби класифікуються у відповідності до пункту 5 П(С)БО № 7 по наступних групах із встановленням строку корисного використання об`єкту основних засобів: будівлі, споруди термін експлуатації - 80-600 місяців; машини і устаткування - 24-360 місяців; інструменти, прилади, інвентар, меблі 48-60 місяців; комп`ютери і інші електронні прилади - 24-360 місяців. Відповідно до наказів Товариства від 01 липня 2021 року №№ ОЗ-1 - ОЗ-32 останнім введено в експлуатацію за актами приймання передачі (внутрішнього переміщення) основні засоби кожної з частин фотогальванічної сонячної електростанції «Піві Прогресівка-Бета»): адміністративно-побутова будівля, кабельні мережі, металоконструкції під фотоелементи у кількості, огорожа, коробки зв`язку, трансформатори у кількості, прилади для вимірювання або контролю за геометричними параметрами, прилад для вимірювання сонячної енергії, електрична апаратура, контролер, периферійні блоки підстанції, інвертори, дизельний генератор, джерела безперебійного живлення, електричні шафи, модулі, планшети, системи відеоспостереження та диспетчерського управління, трансформатори, перетворювачі напруги тощо. Суд апеляційної інстанції встановив, що Товариство провело класифікацію основних засобів, що є частинами об`єкту сонячної електростанції, та провело їх розподіл по групах з урахуванням строку корисного використання. Первісна вартість фотогальванічної сонячної електростанції «Піві Прогресівка- Бета», що належить до комплексу сонячної електростанції, складає 1 396 778 913,78 грн та облік яких для нарахування амортизації розподілена Товариством по групах, що відображено на рахунках бухгалтерського обліку: - 103 «Будівлі та споруди» на суму 508 672 607,14 грн, - 104 «Машини та обладнання» на суму 888 106 306,44 грн. Оцінюючи склад цього податкового правопорушення, суд апеляційної інстанції висновувався на аналізі положень підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпунктів 138.3.1, 138.3.3 пункту 138.3 статті 138 ПК України, Методологічних засадах формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, в якому розкрита інформація, зокрема пункти 4, 7,

8. Апеляційний суд врахував те, що якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів. Водночас при визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: очікуване використання об`єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об`єкта та інші фактори. Відповідно до пункту 43-1 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень ПК України при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств на період з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2030 року платники податку на прибуток мають право під час розрахунку амортизації щодо основних засобів: четвертої групи (машини та обладнання) та п`ятої групи використовувати мінімально допустимий строк амортизації, який дорівнює два роки; третьої групи (передавальні пристрої) та дев`ятої групи використовувати мінімально допустимий строк амортизації, який дорівнює п`ять років. Застосовуючи мінімально допустимі строки амортизації, платник податку має врахувати, що основні засоби мають одночасно відповідати таким вимогам: введені в експлуатацію платником податків в межах одного з податкових (звітних) періодів, з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2030 року; не були у використанні; використовуються у власній господарській діяльності та не можуть продаватися або надаватися в оренду іншим особам (крім платників податків, основним видом діяльності яких є послуги з надання в оренду майна). При застосуванні положень цього пункту норми пункту 138.3 статті 138 ПК України не застосовуються в частині нарахування амортизації відповідно до встановлених мінімально допустимих строків амортизації основних засобів та методів її нарахування. Колегія суддів суду апеляційної інстанції встановила, що комплекс сонячної електростанції у складі всіх її частин відповідає умовам, при яких застосовується положення пункту 43-1 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень ПК України про скорочені терміни амортизації основних засобів. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач провів амортизацію фотогальванічної сонячної електростанції «Піві Прогресівка-Бета» з розподіленням по групам з дотриманням як вимог національних, так і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Суд апеляційної інстанції врахував й висновок експерта Жилякова С.В. від 16 серпня 2024 року, відповідно до якого висновки акта перевірки про завищення від`ємного значення з податку на прибуток за рахунок завищення задекларованих показників у р.1.2.1 «Сума розрахованої амортизації основних засобів» розділу 1 додатка РІ та р.03 декларацій з податку на прибуток за 2021-2023 роки документально та нормативно не підтверджуються на загальну суму 820 942 675 грн. За висновком апеляційного суду податкове повідомлення - рішення № 449114290701 підлягає скасуванню в частині зменшення від`ємного значення з податку на прибуток на суму 820 942 675 грн. Касаційна скарга податкового органу в частині спору щодо завищення амортизаційних витрат обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункти 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункт 140.4.2 пункту 140.4 статті 140, абзацу 19 рахунку 10 «Основні Засоби» Інструкції №291 за відсутності практики Верховного Суду в подібних правовідносинах та порушив норми процесуального права, зокрема, статті 90, 242, 244, пункт 2 частини другої статті 245 КАС України (підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України). Заявник касаційної скарги наголошує на тому, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм абзацу 19 рахунку 10 «Основні засоби» Інструкції № 291 в частині правомірності або неправомірності віднесення підприємством у бухгалтерському обліку складових частин споруди, якою є сонячна електростанція на субрахунку 104 «Машини та обладнання». Крім того, на думку відповідача, суд апеляційної інстанції не врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 25 березня 2025 року по справі №320/2500/23, у якій хоча і не сформовано правового висновку суду касаційної інстанції, проте мотивувальна частина по суті підтримує позицію контролюючого органу, яка полягає у тому, що фотогальванічна електростанція є цілісним об`єктом нерухомого майна (який складається з комплексу відповідних будівель і споруд), який належить за кодом класифікації 2302.4 - «Електростанції нетрадиційних джерел енергії» та використовується в господарській діяльності позивача для виробництва електричної енергії. При цьому, з урахуванням положень пункту 4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року №561, такий об`єкт за своїми характеристиками є окремим об`єктом основних засобів. Заявник касаційної скарги (відповідач у справі) доводить, що навіть якщо позивач у бухгалтерському обліку правомірно поділив споруду на структурні елементи, то ці елементи все одно мають обліковуватися на субрахунку 103 «Будинки та споруди» відповідно до абзацу дев`ятнадцятого рахунку 10 «Основні засоби» Інструкції № 291, що позбавляє права на прискорену амортизацію за правилами пункту 43-1 підрозділу 4 розділу 20 ПК України. Одночасно відповідач мотивує необхідність звернення до суду касаційної інстанції неповним з`ясуванням та аналізом доводів сторін та наданими доказами, як того вимагає стаття 242 КАС України. Податковий орган доводить, що нарахування амортизації здійснювалося Товариством з порушенням норм ПК України. Зазначене порушення виникло на підставі невірної класифікації під час введення в експлуатацію основного засобу - об`єкту (сонячна електростанція), за кодом класифікації 2302.4 «Електростанції на нетрадиційних джерелах енергії», поділивши цілий об`єкт (споруду) на різні групи основних засобів, як наслідок частина обладнання Товариством визначена до 4 групи основних засобів та нараховано амортизацію за прискореним методом передбаченим пунктом 43-1 підрозділу 4 розділу 20 ПК України. Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 4 П(С)БО 7 «Основні Засоби», без врахування абзацу дев`ятнадцятого рахунку 10 «Основні засоби» Інструкції №291, на субрахунку 103 «Будинки та споруди» ведеться облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, а також житлових будівель. Тобто, на думку відповідача, навіть, якщо позивач у бухгалтерському обліку поділив споруду на структурні елементи, то ці елементи мають обліковуватись на субрахунку 103 «Будинки та споруди» відповідно до абзацу дев`ятнадцятого рахунку 10 «Основні засоби» Інструкції №

291. Товариство елементи сонячної електростанції оприбутковало в бухгалтерському обліку до групи 4 основних засобів та відобразило кореспонденцією рахунків: Дт 104 «Машини та обладнання», Кт 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів». Перелік основних засобів віднесених до 4 групи викладений на аркушах 13-14 касаційної скарги податкового органу. За наказом Товариства від 01 серпня 2019 року №1-Б «Про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики…» амортизація основних засобів нараховується прямолінійним методом. Відповідач доводить, що під час перевірки обліково-сальдової відомості по рахунку 131 «Знос основних засобів» встановлено, що Товариство нарахувало амортизацію основних засобів по окремим елементам сонячної електростанції. При цьому, в наказах щодо введення в експлуатацію основних засобів зазначено про встановлення прямолінійного методу амортизації та строк корисного використання 300 місяців. Зазначене вказує на те, що об`єкти основних засобів (компоненти фотогальванічної електростанції) неправомірно віднесено до 4 групи основних засобів «Машини та обладнання» із мінімально допустимим строком корисного використання 2 роки. Відповідач покликається на пункт 23 П(С)БО 7 «Основні засоби», за яким нарахування амортизації здійснюються протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації». Пунктом 24 цього Стандарту встановлено, що при визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід урахувати очікуване використання об`єкта підприємством/установою з урахуванням його потужності або продуктивності, фізичний та моральний знос, що передбачається, правові або інші обмеження щодо строків використання об`єкта та інші фактори. Податковий орган також звертає увагу на пункт 25 П(С)БО 7 «Основні засоби» який закріплює правила перегляду корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Амортизація об`єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання. Відповідач доводить, що згідно з нормами П(С)БО 7 «Основні засоби», П(С)БО 16 «Витрати» об`єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього що призначений для виконання певних самостійних функцій та приносить економічну вигоду (виробляє товари або послуги) в ході господарської діяльності підприємства. Позиція відповідача серед іншого полягає у тому, що кожен елемент основних засобів може приносити економічну користь (виробляти товар - електроенергію) тільки в складі комплексу. Ці засоби (обладнання) не можна визначити самостійними основними засобами, які не мають ознак нерухомості, вони не є рухомим майном, не можуть бути демонтовані та встановлені в будь-якому іншому місці з подальшим використанням за своїм функціональним призначенням з огляду на те, що вказані елементи є необхідними складовими сонячної електростанції «Фотогальванічна електростанція «ПІВІ ПРОГРЕСИВКА - БЕТА» та були зазначені у її складі позивачем самостійно. За технічними характеристиками сонячна електростанція є цілісним об`єктом нерухомого майна, що використовується в господарській діяльності платника для виробництва електричної енергії. Об`єкт- сонячна електростанція «Фотогальванічна електростанція «ПІВІ ПРОГРЕСИВКА - БЕТА» є цілісним об`єктом нерухомого майна, що використовується в господарській діяльності позивача для виробництва електричної енергії та підтверджено документами в котрих чітко зазначено цілісний об`єкт за кодом класифікації 2302.4 «Електростанції нетрадиційних джерел енергії», позивач відповідно до вимог чинного законодавства повинен був здійснити введення в експлуатацію вказаної сонячної електростанції відповідним наказом та одним актом «введення в експлуатації» основного засобу, облікувати на балансі підприємства за третьою групою «Будинки та споруди» на рахунку 103 «Будинки та споруди» та здійснювати відповідне нарахування амортизації для податкового обліку у відповідності до підпункту 138.3.3 пункту 138.3 статті 138 ПК України. Відповідач доводить, що позивач не надав доказів на підтвердження встановлення показників визначених зазначеною правовою нормою щодо кожної з частин з яких складається сонячна електростанція «Фотогальванічна електростанція «ПІВІ ПРОГРЕСИВКА - БЕТА» та які обліковано на бухгалтерських рахунках 104 (машини та обладнання) під час здійснення їх бухгалтерського обліку. Податковий орган вважає, що належність певних складових об`єкта основних засобів до різних видів майна, зокрема до будівель та машин/обладнання не визначений положеннями П(С)БО 7 «Основні засоби» як підстава для їх обліку як окремого об`єкта основних засобів. Колегія суддів Верховного Суду, перевіривши доводи касаційної скарги, зазначає, що податковий орган стосовно саме цього епізоду наголошував на необхідності формування практики застосування абзацу 19 рахунку 10 «Основні Засоби» Інструкції №291, в подібних правовідносинах. Верховний Суд зазначає, що порушення цієї норми позивачем як платником податку не зазначено відповідачем у висновках акта перевірки та в податкових повідомленнях-рішеннях, як підстава їх прийняття. Інструкція № 291 є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягає застосуванню як джерело права відповідно до частини другої статті 7 КАС України. Рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об`єктів і орендованих єдиних (цілісних) майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об`єктів інвестиційної нерухомості. До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, виконання робіт, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби визначені в Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». За дебетом рахунку 10 «Основні засоби» відображається надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих) основних засобів на баланс підприємства, які обліковуються за первісною вартістю, сума витрат, яка пов`язана з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта; сума дооцінки вартості об`єкта основних засобів, за кредитом - вибуття основних засобів внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації об`єкта основних засобів, сума уцінки основних засобів. Рахунок 10 «Основні засоби» має такі субрахунки: 100 «Інвестиційна нерухомість», 101 «Земельні ділянки», 102 «Капітальні витрати на поліпшення земель», 103 «Будинки та споруди», 104 «Машини та обладнання», 105 «Транспортні засоби», 106 «Інструменти, прилади та інвентар», 107 «Тварини», 108 «Багаторічні насадження та плодоносні рослини», 109 «Інші основні засоби». На субрахунку 103 «Будинки та споруди» ведеться облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, а також житлових будівель. На субрахунках 104 «Машини та обладнання», 105 «Транспортні засоби», 106 «Інструменти, прилади та інвентар» ведеться облік відповідно машин та обладнання, транспортних засобів, інструментів, приладів та інвентарю. Аналітичний облік основних засобів ведеться щодо кожного об`єкту окремо. Позиція відповідача полягає у тому, що згідно з абзацом дев`ятнадцятому рахунку 10 Інструкції №291, на субрахунку 103 «Будинки та споруди» ведеться облік наявності та руху будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв. Спірним питанням між сторонами є тлумачення «структурні компоненти споруд», які слід розуміти як конструктивні елементи, що становлять невід`ємну частину будівельної конструкції, зокрема фундаменти, стіни, перекриття, покрівля, несучі конструкції. Аналіз структури субрахунків третього порядку рахунку 10, чітко встановлює (розмежовує) споруди та обладнання, виділяючи для обліку обладнання окремі субрахунки 104 , 105, 106, вказує на те, що облік споруд (субрахунок 103) та різних видів обладнання, розташованого на спорудах (субрахунки 104-106) розділений. Під час перевірки податковий орган, та впродовж розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили віднесення за наказами Товариства від 01 липня 2021 року №ОЗ-1 - №ОЗ-32 «Про введення в експлуатацію основних засобів» та актів приймання - передачі (внутрішнього переміщення), митних декларацій, договору підряду до третьої групи та до четвертої групи основних засобів. Фотоелектричні модулі, інвертори (які перетворюють сонячну енергію в електричну), розподільчі підстанції, за своєю природою, на переконання позивача, не є структурними компонентами споруди, а є технологічним обладнанням, яке підпадає під категорію «Машини і обладнання», що обґрунтовує їх облік на субрахунку

104. Суди попередніх інстанцій встановили, що по рахунку 104 «Машини та обладнання» оприбутковані основні засоби, з урахуванням їх модернізації станом на 30 вересня 2023 року в сумі 895998740 грн 50 коп. Основні засоби включенні у складі балансової вартості та розрахованої суми амортизації (рядок А4.1-2) Додаток АМ до рядка 1.2.1 АМ Додатку РІ до рядка 03 РІ податкової декларації з податку на прибуток Товариства за звітні (податкові) періоди три квартали 2021-три квартали 2023 років. Сума розрахованої амортизації за прямолінійним методом щодо основних засобів з використанням мінімально допустимого строку амортизації відповідно до пункту 43-1 підрозділу 4 розділу 20 ПК України складає 895 992 648 грн. Колегія суддів Верховного Суду визнає помилковими твердження відповідача, що у спірних відносинах можливий окремий облік основних засобів виключно тільки на 103 субрахунку. Суд вважає, що такий облік дійсно можливий, і як вбачається з додатків до акта перевірки здійснюється платником податків, стосовно компонентів споруди. Однак, це не виключає облік обладнання на 104 субрахунку, який здійснює позивач з дотриманням встановлених правил. Верховний Суд, керуючись П(С)БО 7 «Основні засоби», акцентує увагу на тому, що «

22. Об`єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій).

23. Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.». Відповідно до пункту 7 П(С)БО 7 одиницею обліку основних засобів є об`єкт основних засобів. Абзацем 9 та абзацем 10 п. 4 НП(С)БО 7 визначено: «об`єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством. Якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів.» Відповідно, національні стандарти бухгалтерського обліку надають суб`єкту господарювання право обліковувати частини об`єкта основних засобів окремо. Основною умовою, яка висувається для окремого обліку частини об`єкта основних засобів є строк корисного використання. Колегія суддів Верховного Суду враховує й те, що для цілей правильного тлумачення норм права також необхідно звернутися до нижченаведеного. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 № 561 в пункті 4 Загальних положень встановлюють аналогічні положення з питань обліку основних засобів до правил П(С)БО

7. Слід також врахувати, що відповідно до МСБО 16 встановлено не право суб`єкта господарювання, а зобов`язання, за яким: «кожну частину об`єкта основних засобів, собівартість якої є суттєвою стосовно загальної собівартості об`єкта, слід амортизувати окремо» - пункт

43. Щобільше, в пункті 44 МСБО 16 наведено положення, за яким встановлено правило «суб`єкт господарювання розподіляє суму, первісно визнану щодо об`єкта основних засобів, на його суттєві частини і кожну частину амортизує окремо» та для цілей тлумачення конкретний приклад: «може бути доцільним окремо амортизувати корпуси та двигуни літака, незалежно від того, чи є вони власністю чи орендуються за угодою про фінансову оренду». На час виникнення правовідносин і протягом всього періоду, за який здійснена перевірка платника податків також діяв Національний класифікатор ДК 013-97 «Класифікація основних фондів». Колегія суддів звертає увагу на те, що «Пристрої розподілу електроенергії та керувальне обладнання», «Двигуни, генератори і трансформатори електричні» класифікуються як « 310000 Машини та устаткування». До цієї ж категорії включаються «Елеватори, підіймачі та конвейєри для підземних робіт», «Верстати для остаточного оброблення, формування, пресування та витягування металів». Таким чином, П(С)БО 7 «Основні засоби», на який для цілей розрахунку амортизації відсилає Податковий кодекс України, прямо передбачено право суб`єкта господарювання окремо амортизувати частину об`єкта основних засобів, якщо це обумовлено строком корисного використання. Додаткові джерела, що використовуються для тлумачення норми права, вказують, що така практика є законною, і навіть більше - обов`язковою, якщо підприємство застосовує Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку. Відповідно до абзацу 14 пункту 4 та пункту 24 П(С)БО 7 «Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). [...] При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: очікуване використання об`єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об`єкта та інші фактори.» Отже, наявна різниця у строку корисного використання між об`єктами основних засобів «адміністративно-побутова будівля», «кабельні мережі» або «огорожа» та «дизельний генератор», «джерело безперебійного живлення». Зокрема, як приклад, фотоелектричні модулі обліковуються позивачем на рахунку 104 «Машини та обладнання» у кількості 187 124 шт. Кожна з цих ФЕМ типу RSM144-6-380MT може бути окремо під`єднана або вручну від`єднана від відповідної системи сонячної електростанції, а за необхідності - продана, використана на іншій електростанції. За умови поломки під чинниками зовнішніх факторів (град, буря, бойові дії тощо) чи внутрішніх чинників, спричинених при їх виробництві, може бути замінена окрема «сонячна панель» - фотоелектричний модуль ФЕМ типу RSM144-6-380MT, без шкоди для всієї мережі електростанції. Вихід з ладу окремого фотоелектричного модуля не впливає на функціональне призначення фотоелектричної сонячної електростанції та можливість її експлуатації за господарським призначенням. У зв`язку з чим, колегія суддів Верховного Суду констатує, що фотоелектричний модуль є конструктивно окремою одиницю, яка може в будь-який час під`єднуватися, від`єднуватися, підлягати зміні чи заміні без втручання в конструктивні особливості фотогальванічної сонячної електростанції, а при припиненні експлуатації фотогальванічної сонячної електростанції (незалежно від причин), продана, передана чи використана суб`єктом господарювання іншим чином окремо від фотогальванічної сонячної електростанції. Керуючись вищенаведеним, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що Товариство правомірно нарахувало амортизацію фотогальванічної сонячної електростанції «Піві Прогресівка-Бета» відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Верховний Суд визнає неприйнятним посилання сторін на постанову Верховного Суду від 25 березня 2025 року у справі №320/2500/23, з огляду на те, що цією постановою справу скеровано на новий розгляд без формування правового висновку. В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги відповідача не дають підстав для висновків про невідповідність рішення суду апеляційної інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни постанови апеляційного суду в частині висновків щодо протиправності зменшення позивачу від`ємного значення з податку на прибуток на суму 820 942 675 грн. Щодо правовідносин позивача з ТОВ «СУНЕЛ» Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «СУНЕЛ» є генеральним підрядником будівництва фотогальванічної електростанції «Піві Прогресівка-Бета» на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів), Березанського району, Миколаївської області. За змістом акта перевірки та розрахунку податкових зобов`язань (т.6 а.с.201) взаємовідносини із вказаним контрагентом вплинули на зменшення від`ємного значення з податку на прибуток на суму 16 772 275 грн по ППР № 449114290701 та зменшення від`ємного значення з ПДВ на суму 38 705 20 грн по ППР № 447814290701. Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Отже, платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності. Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Згідно з пунктами 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Тому збільшенням активу підприємства, що зумовлює зростання власного капіталу, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, визнається дохід такого підприємства. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Аналіз наведених правових норм свідчить, що господарські операції для визначення витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку на додану вартість для включення до податкового кредиту, крім того, повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів. Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік. У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу є фіктивними, сталою є практика Верховного Суду, яка полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку. Вирішуючи спір в цій частині суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство 30 травня 2019 року уклало договір підряду з ТОВ «СУНЕЛ», відповідно до якого останній зобов`язувався здійснити будівництво, установку, під`єднання, введення в експлуатацію сонячної фотогальванічної електростанції, яка розташована на території Ташинської сільської ради Березанського району Миколаївської області за межами населеного пункту. Відповідно до додаткових угод № 2 від 17 квітня 2020 року та № 3 від 13 травня 2020 року продовжений термін виконання робіт до 30 червня 2020 року та збільшена ціна договору. На підтвердження виконання умов договору позивач до перевірки надав 12 актів приймання-передачі частково виконаних робіт (форми КБ-2), довідку про вартість будівельних робіт та підсумкову відомість ресурсів (витрати (форми КБ-3) від 25 травня 2020 року, за травень 2020 року, докази оплати за проведені роботи, яка здійснена у 2020 році шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «СУНЕЛ» у розмірі 47 064 462,35 грн, на поточні рахунки субпідрядників у розмірі 103 201 234,43 грн (всього 40 суб`єктів господарської діяльності), а також шляхом укладання із субпідрядниками протягом 2021-2023 років договорів про відступлення останніми права вимоги позивачу у зв`язку із наявною кредиторською заборгованістю ТОВ «СУНЕЛ» (стор.53-83 акту перевірки). Внаслідок проведених розрахунків позивач відніс до складу витрат підприємства суму у розмірі 16 772 275,19 грн та до податкового кредиту суму 38 705 250,44 грн. Податковий орган не заперечує факт будівництва «Фотогальванічна електростанція «Піві Прогресівка-Бета», під час перевірки проведена інвентаризації комплексу «Фотогальванічна електростанція «Піві Прогресівка-Бета». Посилаючись на нереальність господарської операції з даним контрагентом, контролюючий орган ставить під сумнів спроможність саме ТОВ «СУНЕЛ» виконати роботи по будівництву та монтажу «Фотогальванічної електростанції» на замовлення ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» в зв`язку із недостатністю в нього виробничих потужностей та трудових ресурсів для здійснення робіт у значному обсязі та через відсутність відомостей щодо залучення субпідрядників. Суди попередніх інстанцій визнали недоведеними ці висновки податкового органу. За їх висновками, наявність 40 субпідрядників, які здійснювали будівництво та монтаж фотогальванічної електростанції «Піві Прогресівка-Бета», спростовують твердження контролюючого органу про відсутність відомостей про залучення субпідрядників, непідтвердження реальності виконання зазначеними субпідрядниками умов договорів поставки товарів та виконання робіт є посилання на відповідність деяких з них критеріям ризиковості після спливу 1-2 років після завершення будівництва електростанції, доводиться аналізом податкової інформації щодо діяльності вказаних товариств, наданої на стадії розгляду справи в суді. Суд апеляційної інстанції з аналогічних підстав не враховав доводи контролюючого органу щодо наявності рішення комісії регіонального рівня від 16 лютого 2022 року № 24319 про відповідність ТОВ «СУНЕЛ» критеріям ризиковості. За висновком апеляційного суду податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, тому не є належним доказом у розумінні процесуального закону і сама по собі не породжує правових наслідків для платника податків. Недоведеність зазначених відповідачем складів податкових правопорушень призвела до скасування податкового повідомлення - рішення № 449114290701 в частині зменшення від`ємного значення з податку на прибуток на суму 16 772 275 грн та податкового повідомлення - рішення № 447814290701 в частині зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 38 705 20 грн. Перевіряючи касаційну скаргу відповідача в цій частині спору, колегія суддів Верховного Суду акцентує на тому, що впродовж усіх судових розглядів податковий орган доводить те, що надані до перевірки первинні документи виписані ТОВ «СУНЕЛ», не можуть за змістом пункту 44.1 статті 44 ПК України, вважатися документами для підтвердження даних податкового обліку і звітності, та відповідно не повинні відображатись у бухгалтерському обліку підприємства. На переконання своєї позиції відповідач наводить правові висновки Верховного Суду, сформовані у постановах Верховного Суду, які стосуються виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема від 28 травня 2020 року у справі 820/379/16, від 24 січня 2018 року у справі №2а-4259/12/1070, від 23 січня 2018 року у справі 2а-1870/5800/12, від 28 травня 2020 року у справі №826/15364/17 та постанову ВП Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19, якою за результатами розгляду справи, серед іншого зазначено, що «…правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язанні з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.». Ухвалюючи 28 травня 2020 року постанову у справі №820/379/16 Верховний Суд погодив позицію суду першої інстанції, за якою податковий орган довів необґрунтованість отриманої платником податку податкової вигоди, оскільки спірні операції оформлювалися лише окремими первинними документами та податковими накладними без фактичного виконання контрагентом обумовлених господарських операцій. Наведене суд обґрунтував тим, що позивачем у відповідності до положень статті 71 КАС України та на вимогу суду не надано доказів в підтвердження отримання паливно-мастильних матеріалів від ТОВ «Паритет-Тандем» і їх оприбуткування (складення актів прийому - передачі пального від контрагента, видачі доручень на його отримання), наявності ресурсів для зберігання та відпуску пального тощо. Відтак, за висновком суду, такі операції не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту з ПДВ за такими відносинами. Наведений позивачем висновок Верховного Суду, сформований у постанові від 24 січня 2018 року по справі №2а-4259/12/1070, заснований на тому, що суд апеляційної інстанції здійснив ретельне дослідження первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів та цілком об`єктивно звернув увагу на недостатність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірного контрагента, а також на відсутність акта приймання виконаних робіт, який би підтверджував надання ТОВ «РА Адан» послуг крейтингу, технічного забезпечення, дизайну, розробки та проведення програм, послуг обслуговуючого персоналу, яке включає також спеціальне виробництво. При дослідженні договору про надання транспортних послуг від 29 квітня 2011 року апеляційним судом правильно встановлено, що ТОВ «РА «Адан» зобов`язувалося надати індивідуальні послуги по перевезенню рідких відходів, проте вказаний договір не містить в собі всіх істотних умов, які б давали можливість виконати обумовлені ним послуги без додаткового узгодження. Так, договір не містить адреси, за якою здійснюється навантаження відходів, періодичність їх вивезення відходів, орієнтовний об`єм тощо. Сформовані Верховним Судом висновки у постанові від 23 січня 2018 року по справі №2а-1870/5800/12 основані на тому, що висновок суду першої інстанції полягає у порушенні позивачем норм матеріального права, а саме, положень статті 5, 8 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» та статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо прийняття до бухгалтерського та податкового обліку документів контрагента, фіктивність якого встановлена постановою та вироком у кримінальних справах. Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року по справі №826/15364/17 основана та тому, що суди першої та апеляційної інстанцій виходили з правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на відсутність належного документального підтвердження реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Бізнес Страйк», ТОВ «Вісконт Сервіс», ТОВ «Тревел Компані Плюс», ТОВ «Меларіс». За встановлених обставин суди дійшли висновку, що операції між Товариством та контрагентами не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту з ПДВ. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року по справі №160/3364/19 зазначила, що суд апеляційної інстанції указав на те, що фактично висновки акта перевірки контролюючого органу, з якими погодився суд першої інстанції, ґрунтуються на інформації, яка наявна в протоколах допитів трьох осіб та ухвалах суду про звільнення їх від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому суд першої інстанції не врахував, що під час вирішення питання про звільнення директорів підприємств-контрагентів від кримінальної відповідальності та постановлення відповідних ухвал інформація, що міститься у протоколах їх допитів, судом не перевірялась, обставини щодо спірних господарських операцій не досліджувались. У цій справі (№160/3364/19) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агротрейдінг. С», ТОВ «Бахча. С», ТОВ «Агро. С. С.», за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи, які суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою, свідчать про поставку товарів, оплату їх вартості, використання у власній господарській діяльності. Товари, отримані від цих підприємств, не можуть вважатись безоплатно отриманими, а відповідач не може визнавати суми, витрачені на їх придбання, як доходи позивача. Водночас відповідач не виконав обов`язку, визначеного частиною другою статті 77 КАС України, та не довів фактів безтоварності спірних господарських операцій і, як наслідок, правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Спираючись на правові позиції Верховного Суду в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а, суд апеляційної інстанції також зазначив, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Викладене доводить те, що Верховний Суд у наведених постановах висловив правові висновки щодо застосування норм права, як норм прямої дії, здійсненими по факту оцінки доказів та фактичних обставин у кожній конкретній справі. Зазначені відповідачем постанови Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (з цитуванням окремих витягів з тексту зазначених у касаційній скарзі постанов) наведені без урахування обставин кожної справи, за результатами розгляду яких були прийняті рішення. Підстави касаційного оскарження стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Сунел» відповідач не довів. Висновки судів попередніх інстанцій в цій частині не спростував. Доводи податкового органу спрямовані на переоцінку доказів, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України знаходиться за межами перегляду судом касаційної інстанції. Відтак будь-які підстави для скасування або зміни рішень судів попередніх інстанцій в цій частині спору відсутні. Окремо відповідач в касаційній скарзі заперечує замовлення позивачем експертизи у ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз». Вважає, що експертиза призначена та проведена з порушенням низки норм процесуального права, зокрема частини другої статті 101 та статі 102 КАС України. Доводить, що даний Висновок не є належним та допустимим доказом по справі в розумінні статей 72, 91, 94, 96, 99, 101 КАС України, оскільки судово - економічна експертиза судом не призначалася, експертний висновок наданий судовим експертом поза межами судового процесу, що фактично є лише особистою думкою пана експерта на ряд питань, які перед ним були поставлені Товариством. Колегія суддів Верховного Суду визнає такі доводи відповідача безпідставними та зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України не містить заборон щодо самостійного замовлення учасниками справи експертних досліджень та подання їх висновків як доказів у справі. Відповідно до частини першої статті 104 КАС України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд апеляційної інстанції врахував висновок експерта при прийнятті рішення, тобто експертний висновок був визнаний судом допустимим та належним доказом у справі. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, посилання контролюючого органу на порушення процедури отримання експертного висновку є безпідставними та не можуть бути підставою для скасування судових рішень. Тим більше, у разі якщо контролюючий орган вважав наданий позивачем висновок експерта таким, що викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності, він міг клопотати перед судом про призначення судової експертизи. Щодо правовідносин позивача з ТОВ «АУКСИЛІУМ» Вирішуючи спір у цій частині, суди попередніх інстанцій встановили, що 03 березня 2020 року позивач уклав із зазначеним контрагентом договір № 3 про надання інжинірингових та консультативних послуг у сфері будівництва. Згідно акта здавання-приймання послуг від 12 жовтня 2020 року загальна вартість наданих послуг складає 2 180 476,75 грн, у тому числі податок на додану вартість 363 412,79 грн. 12 травня 2020 року позивач уклав з ТОВ «АУКСИЛІУМ» договір № 6 на проведення останнім технічної інвентаризації з виготовленням технічного паспорту на об`єкт: «Комплекс будівель та споруд: фотогальванічна електростанція «Піві Прогресівка-Бета» на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів), Березанського району, Миколаївської області. Загальна вартість робіт складає 49 300 грн, виконання послуг у повному обсязі за цим договором позивач доводить актом прийому-передачі наданих послуг від 25 травня 2020 року №

1. Вартість наданих послуг складає 49 300,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 8216,67 грн (стор. 35-43 акта перевірки). Досліджуючи акт перевірки, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «АУКСИЛІУМ» згідно поданих ним податкових декларацій з податку на додану вартість не декларувало податкові зобов`язання з отриманої від позивача передплати у розмірі 2 095 890,37 грн та не реєструвало в ЄРПН податкову накладну на загальну суму 2 095 890,37 грн. ТОВ «АУКСИЛІУМ» виписало на адресу позивача 15 травня 2020 року лише дві ПН: на суму 49 300 грн, у т. ч. ПДВ 8216,67 грн (за виготовлення технічного паспорту) та на суму 84 586,38 грн, у т. ч. ПДВ 14 097,73 грн (за надання інжинірингових та консультативних послуг) (стор.43). В результаті проведених розрахунків із зазначеним контрагентом позивач відніс до витрат суму амортизаційних відрахувань у розмірі 161 039,43 грн та до податкового кредиту суму 22 314,00 грн. Як встановили суди попередніх інстанцій згідно розрахунку податкових зобов`язань взаємовідносини із вказаним контрагентом вплинули на зменшення від`ємного значення з податку на прибуток на суму 161 039,43 грн по податковому повідомленню - рішенню № 449114290701, з якої позивач оскаржує 157 478,87 грн та зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 22 314,00 грн по податковому повідомленню - рішенню № 447814290701, з якої позивач оскаржує суму 14 097,73 грн (т.6 а.с.201). Відтак, позивач не оскаржує зменшення витрат та податкового кредиту на суму операцій та податку на додану вартість за договором від 12 травня 2020 № 6, за яким ТОВ «АУКСИЛІУМ» зобов`язувалося провести технічну інвентаризацію з виготовленням технічного паспорту фотогальванічної електростанції. Оцінюючи недоведеність позивачем використання консультаційних послуг у господарській діяльності, суд апеляційної інстанції висновувався на тому, що на підтвердження реальності та доцільності операцій з ТОВ «АУКСИЛІУМ» щодо надання останнім консультативних та інжинірингових послуг позивач надав два комплексних аналіза об`єкта будівництва: Нове будівництво комплексу будівель та споруд: фотогальванічна електростанція «Піві Прогресівка-Бета» на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів), Березанського району, Миколаївської області, складених у 2020 році. Основний зміст першого аналізу містить перелік зауважень стосовно об`єкта будівництва, які необхідно усунути: замовнику будівництва ТОВ «Піві Прогресівка-Бета», генеральному підряднику ТОВ «СУНЕЛ» та проектувальнику (т.2 а. с.215-220). Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ України) 03 вересня 2020 року відмовило у видачі сертифікату, оскільки замовником будівництва наведено недостовірні відомості в пункті 7 акта готовності об`єкта до експлуатації від 26 травня 2020 року. У довідці ДАБІ України щодо розгляду документів, поданих для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту зазначено 13 порушень вимог держаних будівельних норм та стандартів, а також відхилень від затверджених проектних рішень. Жодне із виявлених ДАБІ України порушень не зазначено в аналізі, який виконаний ТОВ «АУКСИЛІУМ». Крім того, виходячи зі змісту аналізу, він складений ще до закінчення будівництва та монтажу електростанції. Тому зауваження стосовно завершення будівництва, внутрішнього оздоблення приміщень, влаштування огорожі, внутрішньомайданчикових доріг, каналізації, освітлення тощо, на думку колегії суддів апеляційного суду, не мають практичного значення, оскільки і без складання аналізу є очевидними. Аналіз складений після відмови позивачу у прийнятті об`єкта в експлуатацію і містить деталізацію виявлених ДАБІ України порушень. Позивач не довів корисність та необхідність в наданні йому послуг при складанні даного аналізу, оскільки описані ДАБІ України порушення при розгляді документів, поданих для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є зрозумілими та детально виписаними. Суд апеляційної інстанції визнав правильними висновки контролюючого органу про відсутність ділової мети при вчиненні позивачем зазначених господарських операцій з ТОВ «АУКСИЛІУМ», за які позивачем перераховано контрагенту 2 095 890,37 грн. Цей суд врахував, що позивач погодився з доводами контролюючого органу про невиконання ТОВ «АУКСИЛІУМ» робіт з технічної інвентаризації та виготовленням технічного паспорту на об`єкт: «Комплекс будівель та споруд: фотогальванічна електростанція «Піві Прогресівка-Бета» на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів), Березанського району, Миколаївської області, у зв`язку із чим є правомірним зменшення від`ємного значення з податку на прибуток на суму 3 560,56 грн по податковому повідомлення - рішенню № 449114290701 та зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 8 216,67 грн по податковому повідомленню - рішенню № 447814290701. Враховуючи доведеність обставин нереальності договору по виготовленню технічного паспорту та відсутність економічного змісту в наданні ТОВ «АУКСИЛІУМ» послуг консультативного характеру, суди попередніх інстанцій визнали, що податкове - повідомлення рішення № 449114290701 є правомірним на суму 161 039,43 грн, податкове повідомлення - рішення № 447814290701 - на суму 22 314,00 грн. В касаційній скарзі позивач наголошує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій пункту 14.1 статті 14 ПК України та підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 цього кодексу щодо визначення ділової мети та меж втручання контролюючого органу та суду у право на здійснення господарської діяльності. Позивач зазначає, що на сьогодні відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо визначення можливості у контролюючого органу або суду самостійно приймати управлінські рішення щодо доцільності чи недоцільності попередньої перевірки будівельних робіт та їх відповідності нормативним вимогам перед введенням об`єкта в експлуатацію, якщо наявність відповідних звітів не є формальною умовою такого введення. А також можливість застосування «права ділового рішення» у податкових правовідносинах при аналізі ділової мети господарських операцій. Здійснюючи касаційний перегляд у цій частині спору колегія суддів Верховного Суду зазначає, що аналіз спірних правовідносин наведений у цьому рішенні, а також рішеннях судів попередніх інстанцій, вказують на те, що приписи підпункту 14.1.231 пункту 14.1 (як і цього пункту в цілому) статті 14 ПК України, не були самостійними нормами покладеними в основу збільшення грошових зобов`язань з податку на прибуток, з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Підставою касаційного перегляду стосовно цього різновиду господарської операції позивач зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (йдеться про наведені вище норми ПК України). Таке посилання є неприйнятним з огляду на численну практику Верховного Суду щодо цього питання, прикладом якої є постанова цього Суду від 23 липня 2025 року у справі №280/4117/19. Інші доводи касаційної скарги зведенні до додаткової перевірки доказів, що знаходиться за межами перегляду судом касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України. Щодо невключення до звіту про контрольовані операції за 2022 рік процентів по операціям з нерезидентом PROGRESSOVKA SOLAR B.V. Відповідно до підпункту 39.4.2.1 підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України у Звіті про контрольовані операції зазначається інформація про всі контрольовані операції, здійснені платником податків у звітному періоді. За змістом пункту 120.4. статті 120 ПК України невключення до поданого звіту про контрольовані операції інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції та/або невключення до поданого звіту в розрізі країн міжнародної групи компаній інформації відповідно до вимог статті 39 цього Кодексу тягне за собою накладення штрафу (штрафів) у розмірі, зокрема, 1 відсотка суми контрольованих операцій, незадекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі незадекларовані контрольовані операції, здійснені у відповідному звітному році. Вирішуючи спір в цій частині, суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до звіту про контрольовані операції за 2022 рік Товариство відобразило контрольовані операції з нарахування відсотків по укладеній кредитній угоді б/н від 25 лютого 2019 року з PROGRESSOVKA SOLAR B.V. (Нідерланди) у сумі 55 857 001 грн. При дослідженні повноти декларування контрольованих операцій у відповідному звіті, за результатами проведених розрахунків контролюючий орган установив, що сума нарахованих відсотків згідно умов кредитної угоди б/н від 25 лютого 2019 року має становити 57 067 501,21 грн, що є на 1 210 500,28 грн більшим, ніж задекларовано позивачем (стор.165-168 акту перевірки). Позивач визнає, що у звіті про контрольовані операції за 2022 рік з технічної помилки відсотки за кредитною угодою б/н від 25 лютого 2019 року відображені не у повному обсязі. Разом з тим, 01 грудня 2023 року позивач склав бухгалтерську довідку, відповідно до якої у бухгалтерському обліку за 2023 рік донараховано відсотки у розмірі 1 339 393,40 грн, які увійшли до звіту про контрольовані операції за 2023 рік. За висновком судів попередніх інстанцій позивач не спростував, а навпаки підтвердив факт неповного декларування відсотків за 2022 рік, що свідчить про невиконання платником податків вимог, встановлених пунктом 39.4 статті 39 ПК України та вимог Порядку складання звіту про контрольовані операції, затвердженого наказом Мінфіну від 18 січня 2013 року № 8 та вчинення податкового правопорушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 120.4 статті 120 ПУ України (1 відсоток). Суди попередніх інстанцій визнали правомірними дії контролюючого органу щодо застосування до ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» штрафних санкцій у розмірі 12 105,00 грн та, як наслідок, відмовили у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 березня 2024 року № 4497142923. Позивач як заявник касаційної скарги доводить неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 120.4 статті 120 ПК України (підстави для відповідальності за невключення до поданого звіту про контрольовані операції інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції) при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування вказаної норми права за умови, що сума нарахованих платником податків відсотків та відображених в бухгалтерському обліку за звітний період повністю відповідає сумі відсотків, яка була внесена до звіту про контрольовані операції, а виявлені технічні недоліки були виправлені у наступному періоді і відображені у звіті про контрольовані операції. Верховний Суд зазначає, що в касаційній скарзі позивач по суті зазначає наявність підстав для касаційного оскарження встановлених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, доводить відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування пункту 120.4 статті 120 ПК України у подібних правовідносинах, не зазначаючи при цьому норму, за порушення вимог якої застосований штраф, а саме пункт 39.4 статті 39 ПК України, які потребують такого висновку в сукупності. Касаційна скарга в цій частині переважно утримує в собі доводи щодо неналежної оцінки спірних правовідносин судами попередніх інстанцій, при цьому доводів щодо інших підстав касаційною оскарження нею не наведено. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги позивача у цій частині. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС України щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства. Доводи касаційних скарг учасників справи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг податкового органу, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції (в частині залишеній без змін судом апеляційної інстанції) ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення їх без змін. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України). Керуючись статтями 3, 195, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України , Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Піві Прогресівка-Бета» та Головного управління ДПС Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі №400/6262/24 залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (в частині залишеній без змін судом апеляційної інстанції) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Р. Ф. Ханова Судді: Л. І. Бившева В. В. Хохуляк