Ухвала КАС ВС № 240/14831/24

УХВАЛА про відкриття касаційного провадження 08 вересня 2025 року м. Київ справа №240/14831/24 адміністративне провадження №К/990/32005/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №240/14831/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у виплаті позивачу в період з 01 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року пенсії в ненарахованому розмірі, а у зменшеному розмірі 31889,90 грн, що не враховує щомісячну індексацію основної пенсії за 2022 рік в сумі 4349,26 грн; - зобов`язати відповідача здійснити виплату пенсії в період з 01 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року у нарахованому розмірі 36239,06 грн щомісячно, з урахуванням проведених виплат; - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у виплаті позивачу в період з 01 березня 2023 року по 29 лютого 2024 року пенсії не в нарахованому розмірі, а у зменшеному розмірі 54107,11 грн, що не враховує щомісячну індексацію основної пенсії за 2023 рік в сумі 1500,00 грн; - зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії та всіх доплат за весь час затримки виплати - за період з 01 березня 2022 року по день фактичної виплати пенсії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо здійснення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року без урахування індексації пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року №118 та з 01 березня 2023 року по 29 лютого 2024 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ з урахуванням індексацій на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року №118 та з 01 березня 2023 року по 29 лютого 2024 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії та всіх доплат за весь час затримки виплати - за період з 01 березня 2022 року по день фактичної виплати пенсії. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 24 липня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2025 року касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з несплатою судового збору та встановлено заявнику десятиденний строк з дня отримання копії ухвали, протягом якого особа має право надати суду документ про сплату судового збору. У межах строку для усунення недоліків касаційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до Суду з клопотанням про усунення недоліків касаційної скарги та документом про сплату судового збору у визначеному законом розмірі. Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України. Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області усунуті недоліки, що стали підставою для залишення касаційної скарги без руху. Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 43, 55, 63 Закону №2262-XII, статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III), постанови КМУ №118, постанови КМУ №168, Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159), Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), а також не врахували висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16 грудня 2024 року у зразковій справі №400/6254/24 та у постановах від 20 лютого 2018 року у справах №522/5664/17 та №336/4675/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №162/787/16-a. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій про те, що відповідачем протиправно, при проведенні перерахунку пенсії на виконання рішення суду, не нараховано та не виплачено індексацію пенсії позивача відповідно до постанов КМУ №118, №168. На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі №240/25504/24 вже захищені права позивача на здійснення перерахунку пенсії у зв`язку із зміною складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії станом на 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року, які обумовлені підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021 та 2022 роках, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IX та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IX. Вказаний перерахунок пенсії позивача здійснено у зв`язку з підвищенням з 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, внаслідок збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Разом з тим відповідач вважає, що підстави для підвищення пенсії позивача з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197 відсутні, так як перерахунок пенсії позивача проведений у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262, що виключає можливість застосування коефіцієнтів підвищення визначених постановами КМУ №118, №168, оскільки позивачу здійснено перерахунок з урахуванням приписів пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 у редакції, чинній на дату прийняття. Відповідач також наводить висновок Верховного Суду, викладений у рішенні від 16 грудня 2024 року у зразковій справі №400/6254/24 у якому зазначено, що перерахунок пенсії військовослужбовця, на підставі рішення суду, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ №704, є таким перерахунком пенсії з підвищенням, який відповідно до абзацу третього пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14 липня 2021 року №713 та постанов КМУ №118 та №168, є правомірною підставою для невиплати доплати до пенсії 2000,00 грн та індексації за 2022, 2023 роки. Щодо позовних вимог про нарахування компенсації втрати частини доходів Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначає, що основною умовою для виплати такої компенсації є вина органу Пенсійного фонду та порушення строків виплати нарахованих доходів. Скаржник стверджує, що з 01 квітня 2021 року функції фінансування пенсій покладені на сам Пенсійний фонд України, а не на його територіальні управління. Фінансування виплат за рішеннями суду здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку черговості. Оскільки виплата проводиться в порядку, встановленому законодавством, порушень строків виплати з боку Головного управління немає, і тому виплата компенсації не є обґрунтованою. Скаржник також вказує на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справах №522/5664/17 та №336/4675/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №162/787/16-a, згідно з якою підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а визначальними обставинами є дати нарахування та фактичної виплати доходів. Водночас на обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), статті 2 та частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 червня 2020 року у справі №580/234/19, від 27 січня 2021 року у справі №344/1326/17, від 21 травня 2021 року у справі №347/2083/16. Суд відхиляє посилання скаржника на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №580/234/19, від 27 січня 2021 року у справі №344/1326/17, від 21 травня 2021 року у справі №347/2083/16 щодо необхідності обмеження пенсії максимальним розміром, з огляду на наступне. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо правильного врегулювання правовідносин, які подібні до спірних у цій справі (щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII)), зокрема у постановах від 17 лютого 2022 року у справі №640/11168/20, від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18 та від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, де вказав наступне: «Положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом. Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII. При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Тобто, наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з метою правильного врегулювання спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.». При цьому, у висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 24 червня 2020 року у справі №580/234/19, від 27 січня 2021 року у справі №344/1326/17, пенсія фізичним особам була призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, а в постанові від 21 травня 2021 року у справі №347/2083/16 висновок сформований у період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону №3668-VI, яка передбачала обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, щодо осіб, пенсія яким призначена за Законом №2262-XII. Таким чином, колегія суддів вказує, що наведені скаржником правові висновки не приймаються Судом та відхиляються, оскільки останні були сформовані за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, і заявник не довів у касаційній скарзі про їх тотожність, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у справі №240/14831/24. У касаційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просить Верховний Суд скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року, з метою з`ясування правильності застосування судами першої і апеляційної інстанцій положень статей 43, 55, 63 Закону №2262-XII, статті 2 Закону №2050-III, постанови КМУ №118, постанови КМУ №168, Порядку №159, Порядку №22-1 та перевірки необхідності застосування висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 16 грудня 2024 року у зразковій справі №400/6254/24 та постановах від 20 лютого 2018 року у справах №522/5664/17 та №336/4675/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №162/787/16-a Верховний Суд також зазначає, що перегляд оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах. Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні. Крім того, у касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року, яке буде розглянуто судом у порядку підготовки справи до касаційного розгляду відповідно до статті 340 КАС України. Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ:

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №240/14831/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

2. Витребувати з Житомирського окружного адміністративного суду справу №240/14831/24.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.

4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

5. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали для подання до суду заперечення щодо клопотання про зупинення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №240/14831/24.

6. Роз`яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.

7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді В.М. Кравчук С.М. Чиркін