Постанова 4801 № 127/7276/23

Справа № 127/7276/23 Провадження № 22-ц/801/1793/2025 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Березовська О. А. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2025 рокуСправа № 127/7276/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., з участю секретаря судового засідання Куленко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу приватної виконавиці виконавчого округу м. Києва Каращук Катерини Леонідівни на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Березовської О. А. від 23 червня 2025 року про відмову у задоволенні подання приватної виконавиці виконавчого округу м. Києва Каращук Катерини Леонідівни про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , встановив: 19 червня 2025 року приватна виконавиця виконавчого округу м. Києва Каращук К. Л. звернулась до суду з поданням про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказувала, що у неї на виконанні перебуває виконавче провадження ВП № 76552059 з примусового виконання виконавчого листа № 127/7276/23, виданого 12 вересня 2024 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором від 30 листопада 2022 в сумі 200 000, 00 грн та у відшкодування витрат із сплати судового збору 2 000, 00 грн. Станом на 19 червня 2025 року рішення не виконано. Всього за період з моменту відкриття виконавчого провадження з рахунків боржника стягнуто 4 893, 87 грн, з яких на користь стягувача перераховано 4 094, 43 грн та в рахунок погашення мінімальних витрат виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця 409, 44 грн. Боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, на неодноразові виклики приватної виконавиці не з`являється, при неодноразових виходах за місцем реєстрації боржника за адресою: АДРЕСА_1 , двері квартири ніхто не відчиняв, про що складено відповідні акти приватної виконавиці та здійснено фото фіксацію. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2025 року у задоволенні подання відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що приватною виконавицею не доведено законність вимоги про примусове проникнення до житла та необхідність втручання у право на повагу до житла, яке належить на праві спільної часткової власності не тільки боржнику, а й іншим співвласникам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі приватна виконавиця Каращук Т. Л., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2025 року скасувати і постановити нове судове рішення про задоволення її подання. На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на ті ж обставини, що й у поданні про примусове проникнення до житла. Звертала увагу, боржник понад півтора року з часу відкриття виконавчого провадження не здійснював добровільно дій щодо виконання судового рішення, про яке йому достеменно відомо. Через представника боржник брав участь у судовому провадженні, знайомився з матеріалами справи, заявляв клопотання, у тому числі і в провадженні щодо розгляду цього її подання. Боржник не з`являється на її виклики, не бере кореспонденції, направленої поштою та безпосередньо доставленої нею за його зареєстрованим місцем проживання, що загалом свідчить про свідоме ухилення боржника від виконання рішення суду, перешкоджання здійсненню заходів його примусового виконання приватною виконавицею. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке. Частинами першою третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права або неправильним застосуванням норм матеріального права (стаття 376 ЦПК України). Встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2024 року, яке набрало законної сили згідно з постановою Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором від 30 листопада 2022 року в сумі 200 000 грн 00 к. та 2 000 грн 00 к. у відшкодування судового збору. 12 вересня 2014 року за цим рішенням Вінницький міський суд Вінницької області видав ОСОБА_2 виконавчого листа № 127/7276/23, за яким 13 листопада 2024 року приватна виконавиця виконавчого округу міста Києва Каращук К. Л. відкрила виконавче провадження. Того ж дня вона винесла постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та арешт коштів боржника. ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 , там же зареєстроване його місце проживання. Цю ж адресу зазначав сам ОСОБА_1 і в адресованих до суду заявах і клопотаннях, зокрема й в апеляційній скарзі. Згідно зі згенерованою судом першої інстанції відповіддю № 1501549 від 20 червня 2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нерухоме майно (реєстраційний номер 35324062) квартира загальною площею 72, 20 кв. м, житлова площа 42, 30 кв. м, загальною вартістю 189 896, 00 грн, кількість кімнат 3, за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної (спільної часткової) власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Частки співвласників становлять 1/3. За даними Державної фіскальної служби України інформації про доходи та наявність відкритих в установах банків рахунків боржника ОСОБА_1 немає. Транспортні засоби за даними Міністерства внутрішніх справ за ним не зареєстровані. Постанови приватної виконавиці та її вимога про погашення боргу направлялись Ковальчуку рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням за його зареєстрованим місцем проживання, але повертались із відміткою поштового відділення про закінчення строку зберігання. Приватна виконавиця 22 січня 2025 року особисто виходила за місцем проживання боржника, де вклала відповідні повідомлення до його поштової скриньки та безпосередньо прикріпила на двері, про що здійснила фотофіксацію та склала акт за участю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 30 січня 2025 року з матеріалами виконавчого провадження ознайомився представник ОСОБА_1 адвокат Панченко О. В. 25 березня 2025 року ОСОБА_1 направлено повідомлення про проведення опису квартири на 09 квітня 2025 року об 11.00 год. 09 квітня, 04 червня та 16 червня 2025 року попередньо повідомивши поштою ОСОБА_1 приватна виконавиця виходила за його місцем проживання, але потрапити до квартири не змогла, про що склала відповідні акти. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Обов`язковості виконання рішень є також засадою (основним принципом) виконавчого провадження (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно зі статтею 6 конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. За позицією Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) до розумного проміжку часу входить і період виконання остаточного судового рішення. Тобто для цивільних справ тривалість розгляду охоплює період від порушення провадження (звернення за судовим захистом у встановленому процесуальним законом порядку) до виконання остаточного судового рішення. У справі «Хорнсбі проти Греції» Суд наголосив, що (відповідно до усталеного прецедентного права) пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином ця стаття проголошує «право на суд», одним із аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов щодо цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалось на шкоду одній із сторін важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі (справедливий, публічний і швидкий розгляд) і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. ЄСПЛ розробив та ефективно застосовує критерії оцінки того чи іншого строку як розумного. У цьому контексті враховується складність справи, важливість її для заявника, правомірність його вчинків чи дій уповноважених осіб щодо виконання. У справі «Сокур проти України» Суд вказав, що відстрочка у виконанні рішення може бути виправданою тільки надзвичайними обставинами, пов`язаними з необхідністю підтримки суспільного порядку. При цьому має враховуватись законність обмежень, пов`язаних із затримкою виконання, та їхня спрямованість на дотримання балансу між інтересами держави і правами фізичних осіб. Відповідно до пунктів 4, 13, частини третьої статті 18 Закону «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. За змістом частин четвертої, п`ятої, восьмої статті 19 цього Закону сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник фізична особа також про зміну місця роботи. Боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина восьма статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»). Частиною першою статті 439 ЦПК України передбачено, що питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. У постанові від 12 березня 2020 року, справа № 757/41727/19-ц (провадження № 61-19942св19), яку частково процитував суд першої інстанції без відповідного посилання, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, зокрема таке: «Як зазначено у статті 30 Конституції України, статті 311 ЦК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Частиною першою статті 439 ЦПК України передбачено, що питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Отже, за змістом наведених норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло чи інше володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим. Рішення суду про проникнення в житло боржника має бути вмотивоване. Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець (приватний виконавець) вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника, проте це не дало результатів. Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій». Верховний Суд у цій справі прийшов до висновку про відмову у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д. А., тому що матеріали справи не містили доказів про те, що боржник був обізнаний про намір приватного вчинити виконавчі дії з опису та арешту його майна, яке перебуває у банківській скриньці, оскільки відповідні процесуальні документи виконавчого провадження не були вручені останньому. У цій же справ відмовляючи у задоволенні подання приватної виконавиці суд першої інстанції не звернув уваги на те, що боржник всупереч приписам частин четвертої, п`ятої, восьмої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» не повідомляв приватну виконавицю про зміну свого місця проживання чи перебування, не подав виконавиці протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України. Такі протиправні дії боржника, який достеменно зав про остаточне судове рішення про стягнення з нього боргу, а також відкрите виконавче провадження з його виконання, його свідоме неотримання кореспонденції, направленої поштою та безпосередньо доставленої приватною виконавицею за зареєстрованим у встановленому порядку та зазначеному ним самим у всіх процесуальних документах місцем проживання безумовно вказають на свідоме вжиття заходів на уникнення чи, принаймні, ускладнення виконання остаточного судового рішення. Оцінюючи правомірність втручання у встановлене статтею 8 Конвенції право на повагу до приватного життя і житла боржника ОСОБА_1 за «трискладовим тестом», який у своїх рішеннях застосовує ЄСПЛ, суд вказав що приватним виконавцем не доведено наявність першого та другого критерію «трискладового тесту», а саме: законність вимоги про примусове проникнення до житла та необхідність втручання у право на повагу до житла, яке належить на праві спільної часткової власності не тільки боржнику, а й іншим співвласникам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Разом з тим, як зазначалось, законність вимоги приватної виконавиці обумовлена не лише наведеними вище приписами закону та практики ЄСПЛ щодо обов`язковості судових рішень, а й свідомими діями боржника, спрямованим на ухилення від виконання остаточного судового рішення. Тобто суд першої інстанції без урахування процесуальної поведінки боржника ОСОБА_1 , не надаючи оцінки балансу його права на недоторканість житла з правом стягувача ОСОБА_2 на виконання остаточного судового рішення, прийшов до переконання, що саме право недобросовісного боржника на повагу до житла має превалювати над правом стягувача на своєчасне виконання остаточного судового рішення. При цьому суд безпідставно послався на Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Національні стандарти оцінки майна, затверджені постановами Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року та № 1442 від 28 жовтня 2003 року, тому що саме Закон України «Про виконавче провадження» (стаття 18) та стаття 439 ЦПК України є підставою, з огляду на яку має здійснюватися оцінка «законності» втручання. Очевидно, що без проникнення в житло не можливо здійснити його опис чи виявити майно боржника, на яке може бути звернене стягнення, якщо останній всупереч своїм обов`язкам, передбаченим пунктами 1 3 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» вчиняє дії, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не допускає в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; не подав виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб. Щодо посилання суду першої інстанції на можливість порушення у зв`язку із примусовим проникненням приватної виконавиці до житла ОСОБА_1 , право спільної часткової власності на яке належить також ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , їх права на повагу до житла, то апеляційний суд звертає увагу на те, що під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Очевидно, що в переважній більшості випадків особа використовує житло не особисто, а разом з іншими особами (членами сім, співвласниками, співнаймачами, іншими особами, які в силу різних життєвих ситуацій можуть постійно чи тимчасово проживати разом з особою, щодо якої здійснюється відповідне виконавче провадження). Саме тому закон передбачає можливість надання дозволу на проникнення до житла особи без необхідності додаткового визначення правового статусу житла, його співвласників чи встановлення інших осіб, які проживають разом з боржником, оскільки проникнення до житла здійснюється саме для здійснення виконавчих дій щодо боржника, а не співвласників житла чи інших осіб, які в ньому проживають. Необхідність встановлювати виконавцю для отримання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи інших його співвласників чи осіб, які там проживають, фактично нівелює установлене пунктом 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» право безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення, тому що в будь-який момент боржник може стверджувати, що таким приміщенням окрім нього користуються й інші особи, чого фактично неможливо спростувати виконавцю. Порушенням права на повагу до житла таких осіб (які є співвласниками житла чи проживають разом із боржником) може бути не сам по собі дозвіл суду на примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи боржника, а подальші протиправні дії виконавця, які виходять за межі його повноважень щодо вчинення виконавчих дій стосовно боржника (опис майна, яке йому очевидно не належить, перешкоджання співвласникам чи іншим особам, які спільно проживають з боржником, у доступі до загальних приміщень, розголошення, в тому числі і в документах виконавчого провадження особливостей їхнього приватного життя тощо). При цьому апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 , який знав про розгляд подання приватної виконавиці судом першої інстанції, про що свідчить його заява про відкладення розгляду подання, заходів до виконання вимог пункту 2 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» щодо його обов`язку допустити в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій не вживав. В суді ж апеляційної інстанції він через свого представника адвоката Покоєвича А. О. відверто неправдиво стверджував, що про розгляд призначеної на 04 вересня 2025 року справи за апеляційної скаргою приватної виконавиці Каращук К. Л. довідався лише 03 вересня 2025 року із мобільного застосунку «Дія», хоча на справді про розгляд апеляційної скарги був повідомлений шляхом направлення судової повістки до його в установленому порядку зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно до приписів частини шостої статті 128 ЦПК України, натомість 03 вересня 2025 року йому було направлено повідомлення про відкладення розгляду справи (зняття її з розгляду) на 09 вересня 2025 року у зв`язку із короткочасною відпусткою судді Берегового О. Ю., скріншот якого у застосунку «Дія» і долучений адвокатом Покоєвичем А. О. до клопотання, що вчергове підкреслює недобросовісність поведінки боржника ОСОБА_1 , вжиття ним дій, які ускладнюють виконання рішення. Це також спростовує висновки суду першої про те, що відсутність доказів направлення документів виконавчого провадження до електронного кабінету ОСОБА_1 , зареєстрованого в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, свідчить про неналежне його повідомлення приватною виконавицею про відповідні виконавчі дії. За тих обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що клопотання приватної виконавиці Каращук К. Л. є обґрунтованим, а примусове проникнення до зареєстрованого у встановленому законом порядку житла боржника ОСОБА_1 тим виключним заходом, без якого забезпечити примусове виконання остаточного судового рішення в розумний строк, неможливо. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу приватної виконавиці виконавчого округу м. Києва Каращук Катерини Леонідівни задовольнити. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2025 року скасувати. Подання приватної виконавиці виконавчого округу м. Києва Каращук Катерини Леонідівни про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 задовольнити. Надати дозвіл на примусове проникнення приватної виконавиці виконавчого округу м. Києва Каращук Катерини Леонідівни до квартири АДРЕСА_2 , 1/3 частина якої належить ОСОБА_1 , для проведення виконавчих дій. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. (Повний текст судового рішення виготовлено 09 вересня 2025 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий О. В. Ковальчук