Постанова 4808 № 344/9665/25

Справа № 344/9665/25 Провадження № 22-ц/4808/1249/25 Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В., за участю секретаря Струтинської Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Круця Володимира Мироновича на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 03 липня 2025 року, постановлену в складі судді Пастернак І.А. в м. Івано-Франківську, у справі за заявою представника ОСОБА_1 адвоката Круця Володимира Мироновича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Гречанюк Ольга Петрівна, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Кравець Олена Мирославівна, ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним, в с т а н о в и в: У червні 2025 року ОСОБА_2 звернув в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Гречанюк Ольга Петрівна, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Кравець Олена Мирославівна, ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним. Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Круць В.М. подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на нерухоме майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві приватної власності ОСОБА_4 . Заяву мотивував тим, що вказане нерухоме майно було придбано померлим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за час перебування у шлюбі. За життя ОСОБА_5 не виділив частку у вказаній квартирі, однак 1/2 її частка належить останньому як спільне сумісне майно подружжя, а тому входить до спадкової маси. З метою унеможливлення реалізації спірної квартири та порушення прав ОСОБА_1 як спадкоємця за заповітом, вважає за доцільне накласти арешт на 1/2 частки зазначеної квартири до набрання рішенням у цій справі законної сили. Вказував, що ОСОБА_7 як одноосібний власник майна може безперешкодно реалізувати квартиру, чим порушити законні права та інтереси спадкоємця за заповітом, права інших осіб, які придбають вказане майно, що перешкодить виконанню рішення суду у випадку відмови у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 03 липня 2025 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Круця Володимира Мироновича про забезпечення позову відмовлено. На вказану ухвалу представник ОСОБА_1 адвокат Круць Володимир Миронович подав апеляційну скаргу. Вважає ухвалу такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що на обґрунтування відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції вказав, що заявником не доведено обставин, які свідчать про те, що у разі неприйняття зазначеного заходу забезпечення позову може бути утруднено чи унеможливлено виконання рішення суду, крім того, власник квартири не є учасником цієї справи. Із таким висновком суду скаржник не погоджується, оскільки квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , придбана померлим ОСОБА_5 (спадкодавцем) та ОСОБА_6 за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі, тому на неї поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя. Той факт, що ОСОБА_5 не виділив частку у майні за період свого життя, не позбавляє права спадкоємця успадкувати належне спадкодавцю на праві власності майно. Це підтверджується судовою практикою (постанова Верховного Суду у справі №570/997/19). Вказує, що предметом спору у цій справі є заповіт, згідно якого ОСОБА_1 має право успадкувати за померлим ОСОБА_5 все рухоме та нерухоме майно. Тому майбутнє рішення у цій справі має безпосереднє відношення до можливості спадкування відповідачем спадкової маси майна, що залишилось після смерті ОСОБА_5 . Відмова у забезпеченні позову призводить до того, що колишня дружина померлого, яка згідно реєстру речових прав є одноосібним власником майна, може безперешкодно відчужити спірну квартиру, що, у свою чергу, вплине на масу спадкового майна, яке підлягає спадкуванню згідно заповіту, який позивач просить визнати недійсним. Зазначає, що після прийняття судом першої інстанції рішення про відмову у накладенні арешту на цю квартиру у мережі Facebook з`явилося оголошення про продаж такої квартири. На оголошеннях не вказано адреси, однак технічні характеристики квартири, що продається, збігаються з характеристиками спірної квартири, також з фотографій вбачається схожий інтер`єр квартири. Стверджує, що продаж такого житла призведе як до порушення прав відповідача (спадкоємця) за заповітом, який на сьогодні є дійсним, так і до нового судового спору, порушення прав третіх осіб, які можуть придбати вказане нерухоме майно. Тому вважає, що є всі передбачені законом підстави для забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Докази, які підтверджують вказані обставини, містяться у матеріалах справи, а докази про наявність у ОСОБА_8 наміру реалізувати спірне майно з`явилися після відмови судом у забезпеченні позову. Просить оскаржену ухвалу суду скасувати та задовольнити заяву про забезпечення позову. Представник позивача адвокат Кантор А.О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає ухвалу законною та обґрунтованою. Зазначає, що предметом спору у цій справі є визнання заповіту недійсним. А до предмету доказування не належить встановлення складу майна, що входить в спадкову масу. Позову про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_1 не пред`явив. Звертає увагу суду, що ОСОБА_7 не є учасником цього спору. Позивач не зазначав належну їй квартиру у заяві про забезпечення позову, оскільки вважає, що така є приватною власністю ОСОБА_7 . Тому вирішення питання щодо накладення арешту на її майно в рамках спору, учасником якого вона не є, є грубим порушенням її процесуальних прав та обов`язків. Будь-яких доказів того, що це майно не є особистим майном ОСОБА_7 , не придбано нею за особисті кошти, а також, що подружжям не визначались частки у спільному майні, відповідачем не надано. Отже, немає підстав вважати, що це майно входить в склад спадкового. Вказує, що в разі задоволення позову ОСОБА_1 не зможе спадкувати майно, так як він не належить до жодної з п`яти черг спадкування за законом. Тобто, потенційне ухвалення рішення про задоволення позову створює для відповідача неможливість реалізувати право на спадщину. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Кантор А.О. щодо задоволення апеляційної скарги заперечила. Апелянт та його представник, треті особи в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності вказаних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає. Відмовляючи у задоволенні заяви представника відповідача про забезпечення позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що заявником не зазначені обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду щодо визнання заповіту недійсним у випадку задоволення судом зазначених вимог, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставини. Крім того, заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_6 , тобто особа, яка не є учасником справи, не мають зв`язку із заявленими позовними вимогами, не відповідають змісту прав чи законних інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. У частині першій статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі №644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі №638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі №201/9686/23 та інших, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19). Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. У справі, ухвала в якій переглядається, позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Гречанюк Ольга Петрівна, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Кравець Олена Мирославівна, ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним. Отже, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існує спір щодо визнання недійсним заповіту, яким ОСОБА_5 (батько позивача) заповів усе належне йому майно (без конкретизації) відповідачу у справі ОСОБА_1 . Разом з поданням позову позивач ОСОБА_2 звертався до суду із заявою про забезпечення цього позову, в результаті розгляду якої ухвалою Івано-Франківського міського від 03 червня 2025 року заяву забезпечено позов шляхом: - заборони приватному нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Гречанюк Ользі Петрівні, якою відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_5 , вчиняти нотаріальні дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, який складений від імені ОСОБА_5 08.01.2025, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кравець Оленою Мирославівною та зареєстрований в реєстрі за номером 39; - накладення арешту із забороною відчуження, розпорядження та користування на спадкове майно, належне на час смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , а саме: 1/2 частки гаражу № НОМЕР_2 , площею 23,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 гаражно-будівельний кооператив; 1/2 частки транспортного засобу марки Ореl модель Соmbo, номер шасі (кузов, рами) НОМЕР_3 , 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; нежитлове приміщення, А, загальною площею: 22,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 216108155; нежитлове приміщення, А, загальною площею 20,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 216108922; господарське приміщення №ХХVІ, А, загальною площею 18,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1487928526101; 1/2 частки квартири, двохкімнатної, загальною площею 65,30 кв.м., за адресою: АДРЕСА_5 ; 1/2 частки нежитлового приміщення (вбудованого) №ІХ,Х, загальною площею: 34,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_6 ; 1/2 частки групи нежитлових №100, що складають: приміщення №1, площею 47,2 кв.м., приміщення №2, площею 9,5 кв.м., приміщення №3, площею 13,6 кв.м., приміщення №4, площею 21,6 кв.м., приміщення №5 площею 1,5 кв.м., приміщення №6 площею 1,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_7 , право власності зареєстровано 05.08.2003, номер запису: 1117, реєстраційний номер: 1807124; 1/2 частки земельної ділянки кадастровий номер 2625882403:01:003:0193, площею 0,0892 га, що розташована в Сад. тов. «Дружба», с. Нова Липівка, Тисменицький район, Івано-Франківська область; 1/2 частки земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0761 га, що знаходиться на території Івано-Франківської міської ради, АДРЕСА_8 ; господарське приміщення №0-4, загальною площею 16,71 кв.м. за адресою: АДРЕСА_9 ; господарське приміщення №0-2, загальною площею 16,38 кв.м. за адресою: АДРЕСА_9 ; господарське приміщення №М-5, загальною площею 17,50 кв.м., за адресою: АДРЕСА_9 ; 1/2 частки гаражу № НОМЕР_5 , за адресою: АДРЕСА_2 гаражно-будівельний кооператив; 1/2 частки гаражу № НОМЕР_6 , загальною площею: 21,7 кв.м., за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, №2 гаражно-будівельний кооператив (т. 1, а.с. 129-132). Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Круць В.М. подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві приватної власності належить ОСОБА_4 . Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.06.2025 №432828320 власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 30048650, на яку заявник (відповідач) просить накласти арешт в порядку забезпечення позову, є ОСОБА_6 (право власності зареєстровано 07.04.2010) (т. 1, а.с. 142), яка не є учасником цієї справи. А наведені вище норми ЦПК України не передбачають забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі, є очевидним порушенням її прав як власника. Схожі правові висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 14 вересня 2022 року у справі №4634/19 та у постанові від 14 червня 2024 року у справі №916/4894/23. В постанові Верховного Суду від 30.07.2025 у справі №752/22157/20 (провадження №61-4734св25) зазначено також, що у суду наявні правові підстави для обтяження нерухомого майна, яке є предметом спору і належить виключно відповідачу у справі. І такі обставини враховано судом першої інстанції. Доводи апелянта про те, що вказана квартира придбана ОСОБА_5 (спадкодавцем) та ОСОБА_6 за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі, тому на неї поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя, правильності висновків суду також не спростовують. Як вбачається з матеріалів справи, предметом цього позову є визнання недійсним заповіту, яким ОСОБА_5 (батько позивача) заповів усе належне йому майно відповідачу у справі ОСОБА_1 . Тому вимога забезпечення позову шляхом накладення арешту в цілому на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не є співмірною із заявленими позивачем вимогами, порушує права особи, яка не є стороною в справі, а заявником не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Твердження апелянта про те, що відмова у забезпеченні позову призведе до можливості колишньої дружини померлого безперешкодно відчужити спірну квартиру, що, у свою чергу, вплине на масу спадкового майна, яке підлягає спадкуванню згідно заповіту, який позивач просить визнати недійсним, є безпідставними і взаємосуперечними його ж доводам про поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на це майно. А питання права власності на таку квартиру, її придбання, як і визначення спадкової маси, не є предметом розгляду справи про визнання заповіту недійсним. Посилання в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду у справі №570/997/19 є неревелантним до цієї справи, оскільки в ній предметом позову було саме визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності, та визнання права власності на спадкове майно, на відміну від цієї справи. Крім того, ОСОБА_1 , в інтересах якого адвокат Круць В.М. подав заяву про забезпечення позову, є відповідачем у цій справі про визнання недійсним заповіту, складеним на його ім`я. Відтак, відсутній зв`язок між запропонованим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, його спроможністю забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. У цій же справі у випадку задоволення позову про визнання заповіту недійсним невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вищевказану квартиру жодним чином не перешкоджає виконанню рішення суду. Також Верховний Суд у постановах від 14 червня 2023 року у справі №751/2658/22 (провадження №61-3111св23), від 21 червня 2021 року у справі №160/8226/20 (провадження №К/9901/3471/21), від 06 грудня 2023 року у справі №759/6877/23 (провадження №61-13419св23) зазначав, що забезпечення позову за заявою відповідача не узгоджуються з метою та призначенням процесуального інституту забезпечення позову. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви представника відповідача про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з таким судовим рішенням. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Круця Володимира Мироновича залишити без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 03 липня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: І.В. Бойчук О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 09 вересня 2025 року.