Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/11464/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7919/25 Справа № 202/11464/24 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В. за участю секретаря судового засідання Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №202/11464/24за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , Амур-Нижньодніпровський районний у м.Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) про всиновлення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 травня 2025 року,ухвалене у складі судді Покопцевої Д.О., - ВСТАНОВИВ: Заявник ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська із заявою про всиновлення. В обґрунтування заяви вказує, що 02 жовтня 2020 року уклав шлюб з ОСОБА_3 . Від попереднього шлюбу ОСОБА_2 має сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , батько дитини ОСОБА_4 - помер. ІНФОРМАЦІЯ_3 в подружжя ОСОБА_6 народилась спільна дитина - син ОСОБА_7 . Вказує, що після укладання шлюбу зі ОСОБА_2 проживав за місцем своєї реєстрації, а після народження сина ОСОБА_8 всі вчотирьох проживають однією сім?єю на орендованій квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Зазначає, що з малолітнім ОСОБА_9 у заявника склались добрі стосунки, хлопчик вважає і називає його батьком. Вказує, що бажає всиновити малолітнього сина своєї дружини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Щодо можливості фінансового забезпечення, зазначив, що зараз офіційно не працевлаштований, раніше був ФОП, який у 2003 році закрив. Продовжує трудову діяльність неофіційно, має дохід 60 000 грн. щомісяця, займається ремонтами. Це дозволяє йому сплачувати за оренду житла для родини 10 000 грн/міс орендної плати, а також забезпечувати сім`ю продуктами харчування і всім необхідним для життя. Він (заявник) мають на праві спільної часткової власності з іншими родичами нерухоме майно (квартира в м.Дніпрі). Також зазначив, що окрім спільного із ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_8 та сина дружини від першого шлюбу ОСОБА_10 (якого бажає всиновити), він утримує також свого неповнолітнього сина від першого шлюбу ОСОБА_11 , 2009 року народження, виплачує від 5 000 до 15 000 грн. щомісяця, добровільно, в залежності від потреб дитини. Даніїл періодично приїздить у гості, діти спілкуються і у наих добрі стосунки. Просив суд постановити рішення про усиновлення ним ( ОСОБА_1 ) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Записати у Книзі реєстрації народження Амур-Нижньодніпровського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_1 батьком усиновленого ОСОБА_4 . Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , Амур-Нижньодніпровський районний у м.Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) про всиновлення відмовлено. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій оскаржуване рішення вважає незаконним і необґрунтованим через порушення судом норм процесуального права та не правильним застосуванням норм матеріального права, не відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи. В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував свій висновок про відмову у задоволенні заяви, а лише переписав положення ст.51 Конституції України, при цьому не вказав в чому ж полягає порушення заявником законів або ж невідповідність заяви і доданих доказів на всиновлення. Вважає, що суд безпідставно, без обґрунтування, не взяв до уваги висновок Адміністрації Соборного району ДМР про доцільність всиновлення ОСОБА_4 і що це всиновлення в його інтересах. Вказує, що суд не взяв до уваги всі обставини, які мають істотне значення для справи, зокрема, смерть біологічного батька ОСОБА_4 , той факт, що заявник має частку у спільній власності на нерухоме майно у м.Дніпрі із своєю матір`ю та сестрою, має задовільний стан здоров`я, дохід, якого вистачає для утримання сім`ї, на обліку у психоневрологічному і наркологічному диспансерах не перебуває. Зазначає, що всі ці обставини підтверджуються належними та допустимими доказами наданими суду, проте суд проігнорував їх і безпідставно відмовив у задоволені заяви про усиновлення, при відсутності будь-яких невідповідностей нормам СК України. У зв`язку з чим, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 травня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву про усиновлення ОСОБА_4 - задовольнити. В судовому засіданні апеляційного суду заявник та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Заінтересована особа ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи скарги, просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, заявника та його представника, заінтересовану особу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 від першого шлюбу, укладеного в 2004 році та розірваного в 2016 році, має неповнолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який залишився проживати із своєю матір`ю. Його дружина ОСОБА_2 від першого шлюбу, укладеного в 2013 році та розірваного в 2018 році, має неповнолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із нею. 02 жовтня 2020 року заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_12 уклали шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько неповнолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_6 у заявника та заінтересованої особи ОСОБА_2 народився спільний син ОСОБА_7 . Згідно відповіді з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, заявник в 2020 році подав податкову декларацію про доходи, надалі прибутків не має. Згідно даних АСВП, заявник притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху в 2020, 2022, 2023, 2024 роках. З 03 серпня 2024 року ОСОБА_1 орендує квартиру АДРЕСА_2 для проживання родини. Умови проживання задовільні. Заявник також має у власності частину квартири, в якій зареєстрований, але не проживає. ОСОБА_2 надала нотаріально завірену згоду на всиновлення заявником її малолітнього сина ОСОБА_4 . Згідно медичного висновку від 08 липня 2024 року, заявник ОСОБА_1 - здоровий. Згідно довідки №227 від 01 липня 2024 року ОСОБА_1 не є ВІЛ-інфікованим. Згідно довідки №1658 від 02 липня 2024 року, ОСОБА_1 психіатричних, в тому числі спричинених вживанням психоактивних речовин, протипоказань для всиновлення не має. Згідно витягу, заявник на території України станом на 22 липня 2024 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Адміністрацією Соборного району Дніпровської міської ради 09 серпня 2024 року надано висновок №5/6 про доцільне та таке, що відповідає інтересам дитини, усиновлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення заяви, оскільки заявником, усупереч правилам ч.1 ст.81 ЦПК України, не було надано доказів про наявність у нього постійного заробітку (доходу), та відсутнє постійне місце проживання, а тому, відповідно до п.7 ч.2 ст.212 СК України, ОСОБА_1 не може бути усиновлювачем, а само звернення є передчасним та формальним, а тому таке усиновлення не забезпечить найкращих інтересів дитини. Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.3-5, 7 Сімейного Кодексу України кожна особа має право на проживання в сім`ї. Сім`я створюється, в тому числі, і на підставі усиновлення. Держава створює пріоритет сімейного виховання дитини. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім `ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до змісту статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних та гармонійних умов життя усиновленої дитини, тому, насамперед, стабільними, незмінними повинні бути самі відносини, які виникли внаслідок факту усиновлення. Припинення таких відносин може тяжко травмувати дитину та істотно відобразитися на її інтересах. Отже, в контексті положень про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено у законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2003 року у справі № 204/586/20 (провадження № 61-8871св03), від 15 квітня 2022 року у справі №343/1092/20 (провадження №61-7355св03). Згідно із статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до ст.207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого ст.282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Згідно із положеннями ст.6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. У відповідності до ст.211 СК України усиновлювачем може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п`ятнадцять років. Згідно із положеннями ст.217 СК України усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Відповідно до ч.1 ст.220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Згідно зі ст.8 Європейської конвенції про усиновлення дітей (ETS N58), прийнятої 24 квітня 1967 року в Страсбурзі, і яка, відповідно до ст.9 Конституції України, є складовою частиною національного законодавства України, компетентний орган приймає рішення про усиновлення лише тоді, коли впевниться, що воно здійснюється в інтересах дитини. Кожного разу компетентний орган звертає особливу увагу на те, щоб це усиновлення забезпечило дитині стабільні та гармонійні домашні умови. У відповідності зі ст.223 СК України особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається. Відповідно до положень ст.224 СК України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: стан здоров`я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; особу дитини та стан її здоров`я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. Суд, постановляючи рішення про усиновлення неповнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров`я, а також інші обставини, що мають істотне значення. При дотриманні всіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про усиновлення через недоведення заявником наявності постійного місця проживання та постійного заробітку. Між тим, розглядаючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що за встановленими фактичними обставинами справи і з урахуванням інтересів дитини, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню виходячи з наступного. Матеріалами справи підтверджено, що, згідно Договору найму житла від 03 серпня 2024 року ОСОБА_1 орендує квартиру АДРЕСА_2 для проживання родини. Саме за даною адресою було обстежено умови проживання родини ОСОБА_6 , які виявилися задовільними. В квартирі є все необхідне для проживання та навчання дітей, створено всі умови для відпочинку та ігор. Вартість оренди складає згідно Договору 10 000 грн. на місяць. Крім того заявник на праві спільної часткової власності має житло, де і має реєстрацію, що підтверджується копією паспорта громадянина України, яка є в матеріалах справи. Згідно з ч.ч.5, 6 ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Як встановлено у висновку №5/6 від 09 серпня 2024 року Органу опіки та піклування виконкому Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради доцільне та таке, що відповідає інтересам дитини, усиновлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . В даному висновку наведені всі передбачені законом дані, надані заявником Органу опіки для усиновлення, і за їх аналізом Орган опіки прийшов до наведеного вище обґрунтованого висновку, який відповідає інтересам усиновлюваного. Крім того, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надав письмову згоду на його усиновлення. Заявник раніше не судимий, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, веде здоровий спосіб життя, хронічних захворювань та протипоказань щодо усиновлення дитини не має, є працездатною особою. Про фактичне тривале проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю, наявність між ними дійсних сімейних стосунків також свідчить укладення ними у жовтні 2020 року шлюбу та народження спільної дитини ОСОБА_13 . Тобто на час звернення з даною заявою до суду, малолітній ОСОБА_14 на протязі п`яти років фактично мешкає в родині заявника, до нього останній відноситься як до рідного сина, ним створено всі умови для належного забезпечення і навчання дитини. Згідно із ч.1 ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Такі положення закріплені у ст.12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (дата підписання - 25 січня 1996 року, дата набрання чинності для України - 01 квітня 2007 року) під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09) (див. також. постанову Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19 (провадження № 61-13918св20)). Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас, їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)). Так, під час апеляційного перегляду справи за участю матері ОСОБА_2 , як законного представника, був допитаний малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , під час якого він надав суду послідовні, змістовні та логічно зв`язані відповіді. Загальна емоційна реакція дитини на питання суду була стабільною, впевненою, без ознак страху чи тривоги. Висловлювання дитини щодо заявника ОСОБА_1 мали позитивний емоційний характер, що свідчить про наявність емоційного зв`язку з ним та про прихильність до нього. На запитання суду, ким він вважає заявника в своєму житті, малолітній ОСОБА_15 , назвав його своїм батьком. Крім того, в судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_2 , рідна мати малолітнього ОСОБА_4 , підтвердила, що заявник ставиться до її сина як до рідного, працює неофіційно і фінансово повністю забезпечує родину, в якій у 2020 році народився їх спальний син ОСОБА_16 , що свідчить про наявність стабільного доходу. Також заначила, що рідний батько ОСОБА_10 помер у листопаді 2020 року . Останній не мав батьків, оскільки був сиротою. Таким чином, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, а також відсутності будь-якої корисливої або іншої зацікавленості в усиновленні з боку заявника, суд приходить до висновку, що його намір відповідає вимогам законодавства та моральним засадам суспільства. Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та обставини справи, які свідчать про те, що заявник має бажання усиновити ОСОБА_4 саме з метою надання йому батьківської любові та домашнього затишку, бажає і має можливість займатися його вихованням, здатний забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя, є дієздатним, має добрий стан здоров`я, здатний створити для дитини належний матеріально-побутовий рівень проживання, може бути усиновлювачем та повністю прийняв на себе обов`язки по вихованню, піклуванню за малолітнім, створив усі необхідні умови для нормального фізичного, духовного і морального розвитку дитини, проживає однією сім`єю в зареєстрованому шлюбі з матір`ю дитини, умови їх проживання забезпечені на належному рівні, та урахувавши думку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який бажає усиновлення та вважає ОСОБА_1 своїм батьком, відсутність у нього рідного батька, який помер у листопаді 2020 року, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про усиновлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Таке усиновлення є соціально правильним, його метою є створення дитині стабільних та гармонійних умов життя, що відповідає власним інтересам дитини мати повноцінну сім`ю, що фактично встановлено за обставинами справи в родині ОСОБА_6 , при відсутності протилежного. Інший по суті висновок буде суперечити інтересам неповнолітньої дитини на належну батьківську турботу та виховання, стабільні та гармонійні умови життя. Суд апеляційної інстанції, в результаті апеляційного перегляду, виключивши, з урахуванням категорії даної справи, формальний підхід, приходить до висновку про відсутність підстав передбачених ст.212 СК України, які виключають можливість усиновлення ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.238 СК України, усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків. Згідно з ч.ч.1, 3 ст.239 СК України, у разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов`язки, що виникли у зв`язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами; у разі скасування усиновлення дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо, - вона передається на опікування органові опіки та піклування. Відповідно до ч.2 ст.239 СК України, у разі скасування усиновлення відновлюються права та обов`язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням. Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст.240 СК України). На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що заявник виконав всі умови, встановлені законодавством для усиновлення, він має здібності особи, яка бажає усиновити дитину, може забезпечити стабільні та гармонічні умови для її життя, тому є всі підстави для задоволення заяви в повному обсязі. Суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи помилився в оцінці наданих на їх підтвердження доказів, в результаті дійшов помилкового висновку, що звернення ОСОБА_1 про усиновлення малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є передчасним та формальним, і таке усиновлення не забезпечить найкращих інтересів дитини. Статтею 225 СК України передбачено, що усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. У відповідності з ч.1 ст.229 СК України особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір`ю, батьком дитини або повнолітньої особи. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір`ю, батьком потрібна згода дитини, крім випадку, передбаченого ч.4 ст.218 цього Кодексу. Суд задовольняє таку заяву усиновлювача у рішенні про усиновлення, якщо це відповідає інтересам дитини. Згідно з ч.ч.2, 3, 4 ст.231 СК України, якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини. Відповідно до ст.234 СК України на підставі рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження. Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється. Заявник ОСОБА_1 виявив бажання бути записаним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є підставою для внесення змін до актового запису №749 від 03 травня 2014 року, про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, оскаржуване рішення скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення заяви. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 травня 2025 року у цивільній справі №202/11464/24 - скасувати. Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , Амур-Нижньодніпровський районний у м.Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) про всиновлення - задовольнити. Оголосити ОСОБА_1 (уродженця м.Дніпропетровська Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ) усиновлювачем малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внести зміни до актового запису №749 від 21 травня 2014 року, складеного Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в графі «батько дитини» зазначити громадянина України ОСОБА_1 (уроженця м.Дніпропетровська Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 08.09.2025р. Головуючий суддя О.В.Агєєв