Постанова 4807 № 333/6904/13-ц

від 26.08.2025 ·

Дата документу 26.08.2025 Справа № 333/6904/13-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 333/6904/13-ц Головуючий у І інстанції: Стоматов Е. Г. Провадження № 22-ц/807/1613/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Подліянової Г.С., секретар: Бєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Комунарського відділу Державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач Публічне акціонерне товариство «ДЕЛЬТА БАНК», правонаступник стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП»,- В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Працевитого Г.О. звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі ПМУ МЮ (м. Одеса), стягувач ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», правонаступник стягувача ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП». В обґрунтування скарги зазначено, що 14.03.2008 між ТОВ «УкрПромбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 240111002/ФК-08, відповідно до якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 141400 грн в строк до 13.03.2011. В якості забезпечення зобов?язань за кредитним договором, 14.03.2008 між ТОВ «УкрПромбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 24-0111002/Zфпор-08. 30.06.2010 ТОВ «УкрПромбанк» передав право вимоги за кредитним договором № 240111002/ФК-08 від 14.03.2008 та договором поруки № 24-0111002/Zфпор-08 від 14.03.2008 новому кредитору - ПАТ «Дельта Банк». В зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 240111002/ФК-08 від 14.03.2008. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2013 у справі № 333/6904/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 240111002/ФК-08 від 14.03.2008 у розмірі 189743,82 грн та судовий збір у розмірі 1897,44 грн. На виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2013 видано такі виконавчі листи.

1. Виконавчий лист № 812/6904/13, виданий Комунарським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором № 240111002/ФК-08 від 14.03.2008 у розмірі 189743,82 грн.

2. Виконавчий лист № 812/6904/13, виданий Комунарським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судового збору у розмірі 1897,44 грн. На підставі вищевказаних виконавчих листів державним виконавцем Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 42448637. У межах виконавчого провадження були накладені арешти на все майно боржника ОСОБА_1 , що підтверджується постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.03.2014. 14.02.2014 ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Запорізької області з апеляційною скаргою на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2013 у справі № 333/6904/13-ц. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01.04.2014 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2013 у справі № 333/6904/13-ц. 14.04.2014 державним виконавцем Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 42448637 було винесено постанову про повернення виконавчого документа до органу, що його видав, у зв?язку з прийняттям апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2013, на підставі якого було видано виконавчий лист № 812/6904/13 та відкрито вказане виконавче провадження № 42448637 (ч. 1 ст. 48, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») (т.1 а.с.140, 143). У подальшому вищевказаний виконавчий лист №812/6904/13 стягувачем ПАТ «Дельта Банк» повторно на виконання не пред`являвся. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.04.2021, що залишена без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 03.08.2021, замінено у вищевказаних виконавчих листах стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Дніпрофінанструп». 17.03.2025 представник скаржника адвокат Працевитий Г.О. звернувся до Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса) із заявою про скасування арешту з майна боржника за виконавчим провадженням № 42448637, в якій просив скасувати арешти з рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , накладені при виконанні виконавчого листа № 812/6904/13, виданого на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2013, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором № 2401111002/ФК-0 від 14.03.2008 у розмірі 189743,82 грн. 07.04.2025 на адресу представника ОСОБА_1 адвоката Працевитого Г.О. надійшла відповідь начальника Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса) за вих. № 34879-9-29.23-38 у якій зазначено про відсутність підстав передбачених ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна боржника. Як встановлено з відповіді державного виконавця Комунарського ВДВС м. Запоріжжі ПМУМЮ (м. Одеса) перевіркою даних Автоматизованою системою виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 42448637 з примусового виконання виконавчого листа № 812/6904/13, виданого на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2013 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором № 240111002/ ФК-08 від 14.03.2008 у розмірі 189743,82 грн. На даний час виконавче провадження 42448637, в межах якого накладався арешт на нерухоме майно за постановою державного виконавця строки зберігання якого закінчилися знищено, відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом № 2274/5 від 25.12.2008 Міністерством юстиції України п. 9.9. «строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права. Згідно з ч. 2 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника). Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до законупідлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 26 квітня 2013 року № 2/1522/11652/11, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIVзвернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року. Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника. Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV(у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII. Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»підлягає примусовому виконанню. Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIVвизначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті). У Законі № 1404-VIIIна відміну від Закону № 606-XIVповернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII). Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22). Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється ним у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то він може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення. Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV. Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIVу разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: - у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); - у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. У цій справі виконавчий документ повернуто до суду, який його видав, у зв`язку з відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняттям апеляційної скарги до розгляду, що було підставою для зняття арешту з майна божника та зазначення цього у постанові державного виконавця. Крім того слід зазначити, що повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, проте лише протягом строків пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIVвиконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що правила цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Наведеним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIIIвиконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. Отже, законодавством України встановленні чіткі строки, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення в примусовому порядку. Згідно з п. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 2274/5 від 25.12.2008, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. Отже, у разі завершення виконавчого провадження матеріали виконавчого провадження передаються до архіву та зберігаються протягом трьох років, після чого підлягають знищенню. Таким чином, наявні підстави вважати, що у разі повернення виконавчого документа суду, який його видав та неможливості поновлення виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строків пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а як наслідок і неможливість подальшого виконання судового рішення в примусовому порядку, існування арешту, накладеного на майно боржника, втрачає свій сенс, оскільки будь-якого правового механізму реалізації досягнення мети, з якою було накладено арешт, - забезпечення реального виконання судового рішення - немає. За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника. Крім того, колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей. Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому суд першої інстанції врахував те, що наявність протягом тривалого часу (більше 11 років) нескасованого арешту на майно боржника, за відсутності виконавчого провадження, а також відсутності претензій з боку стягувача, який із 2021 року не звертався ні до суду з заявою про видачу виконавчих листів та поновлення строку для їх виконання, ні до органу виконавчої служби про відновлення виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, апеляційна скарга не містить. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного, з огляду на те, що суд першої інстанції правильно встановивши дійсні обставини справи під час розгляду скарги по суті, правильно визначившись із нормами матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_3 , повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» слід залишити без задоволення, а ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2025 року залишитибез змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» залишити без задоволення. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 05 вересня 2025 року. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4807 № 333/6904/13-ц

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше