Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/16668/23

Справа № 308/16668/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 26 серпня 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді Джуги С.Д., суддів Кожух О.А., Мацунича М.В., з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 березня 2025 року у складі судді Деметрадзе Т.Р., у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, в с т а н о в и в : У травні 2024 року представником приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» - Чугуєнком Дмитром Віталійовичем подано до суду заяву про стягнення з відповідача понесених судових витрат на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи у розмірі 10 000 грн. Заяву мотивовано тим, що на розгляді в Ужгородському міськрайонному суду Закарпатської області перебувала вказана цивільна справа, за результатом розгляду якої позовну заяву задоволено. Однак, вказаним рішенням суду не було вирішено питання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 березня 2025 року заяву представника приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» Чугуєнка Дмитра Віталійовича про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу залишено без задоволення. В апеляційній скарзі приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн., посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу через те, що стороною позивача не було додано Акт про надані послуги, згідно з яким повинна була здійснюватись оплата за надані правничі послуги, та не надано документів, що свідчать про оплату заявленого гонорару адвокату, оскільки сторонами передбачено фіксований порядок обчислення суми гонорару за роботу Об`єднання з виплатою такої винагороди після досягнення очікуваного результату. Зазначає, що відсутність Акту про надані послуги та документів про оплату гонорару адвокату на момент розгляду заяви про стягнення судових витрат повністю відповідає умовам Договору про надання правової допомоги та Додаткової угоди до нього, оскільки виплата гонорару настає після стягнення судом відповідних витрат. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представником приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» - адвокатом Чугуєнком Дмитром Віталійовичем подано заяву про розгляд справи за його відсутності. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не було додано Акт про надані послуги, згідно якого повинна була здійснюватись оплата за надані правничі послуги та не надано документів, що свідчать про оплату заявленого гонорару адвокату, відтак позивачем та його представником не обґрунтовано належними доказами заявлену суму витрат. Однак, з таким висновком не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України). При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі №15/8/203/20. На підтвердження обставин понесення у суді першої інстанції витрат на правничу допомогу представник приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» - адвокат Чугуєнко Дмитро Віталійович надав: Договір про надання професійної правничої допомоги від 28 червня 2023 року (далі Договору), Додаткову угоду №1 від 24 липня 2023 року до Договору про надання професійної правничої допомоги від 28 червня 2023 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги. Згідно з п.1 Додаткової угоди №1 від 24 липня 2023 року до Договору про надання професійної правничої допомоги від 28 червня 2023 року (далі Додаткова угода) вбачається, що ця Додаткова угода регулює порядок оплати Клієнтом витрат на професійну правничу допомогу щодо представництва інтересів Клієнта у суді. Пунктом 2 Додаткової угоди передбачено, що у разі звернення адвокатського об`єднання до суду в інтересах клієнта у справах, пов`язаних із регресним стягненням заборгованості та суброгацією, що є предметом Договору про надання професійної правничої допомоги від 28 червня 2023 року, адвокатське об`єднання має право заявляти вимоги про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу. Сума витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції є диференційованою та залежить суми позову та складає фіксований гонорар: а) до 10 000 грн. суми позову 6000 грн.; б) від 10 000 грн. до 19999 грн. суми позову 8000 грн.; в) від 20 000 грн. до 39 999 грн. суми позову 10 000 грн.; г) від 40 000 грн. до 69 999 грн. 15 000 грн.; д) 70 000 грн. та більше суми позову 20 000 грн. (п.3 Додаткової угоди). Пунктом 4 Додаткової угоди передбачено, що зазначений у пункті 3 цієї додаткової угоди фіксований гонорар включає у себе виконання будь-якої роботи, необхідної для досягнення очікуваного результату, зокрема: - складення та подання позову про стягнення суми регресної заборгованості; - участі у судових засіданнях, в тому числі у режимі відеоконференції (у разі, якщо справа слухається з викликом учасників); - подання клопотань, заяв, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, пояснень, тощо до компетентного суду першої інстанції, який розглядатиме справу. Відповідно до п.10 Додаткової угоди слідує, що винагорода, визначена пунктом 5.1. Основного договору та визначена цією додатковою угодою не є тотожними, дублюючими, оскільки винагорода визначена пунктом 5.1. Основного договору не пов`язана із судовим розглядом справи, не є винагородою за надання професійної правничої допомоги та сплачується за рахунок Клієнта. На відміну від неї, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є видом судових витрат та відшкодовується відповідачем. Пунктом 9 Додаткової угоди передбачено, що клієнт сплачує адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар) за надання професійної правничої допомоги одночасно із виплатою винагороди, відповідно до п. 5.2. Основного договору. Згідно з п.5.2. Договору виплата винагороди за цим Договором здійснюється клієнтом протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами Акту про надані послуги (Додаток 1 до цього Договору) згідно з цим Договором. Акт про надані послуги повинен містити дані (по кожному Боржникові окремо): ПІБ, дата надходження коштів, суму грошових коштів, що надійшли в погашення заборгованості за звітний місяць, ставку винагороди та підсумкову суму винагороди за звітний місяць (суму авансової винагороди). Системний аналіз вищенаведених положень договору свідчить про те, що виплата винагороди сторонами ставиться у залежність від задоволення судом вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відтак Акт про надані послуги складається адвокатським об`єднанням вже після зарахування відповідних грошових коштів на рахунок Клієнта. Велика Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 вказала, що «при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу». Також у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару інша сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21. Таким чином, оскільки гонорар адвоката визначено у формі фіксованого розміру, а не погодинної оплати, висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не обґрунтовано належними доказами заявлену суму витрат, не відповідають вимогам закону, відповідно до якого при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Отже, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, на яку посилається заявник). Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v Ukraine), заява № 19336/04, пункт 268). У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (ИOLIЖ v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77). ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (на яку посилається заявник), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21); з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третійп`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21). Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14, від 26 вересня 2024 року у cправі №910/11903/23. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24). Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24. Таким чином, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними. Колегія суддів приходить до висновку, що сума правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн. є не співмірною із складністю справи та наданими адвокатом послугами, не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності, а тому приходить до висновку про наявність правових підстав для її задоволення в розмірі 5000 грн. В іншій частині не підлягає до задоволення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм матеріального та процесуального права. Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції стосовно відмови у стягненні витрат на правничу допомогу не відповідають фактичним обставинам справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 березня 2025 року слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5000 грн. Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» задовольнити частково. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (код ЄДРПОУ 20080515, вул. Гарматна, 8, приміщення 6, м. Київ, 03067) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 04 вересня 2025 року. Головуючий: Судді: