Постанова 4824 № 372/1497/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 372/1497/23 Головуючий у суді І інстанції Сташків Т.Г. Провадження № 22-ц/824/4251/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 вересня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» до ОСОБА_1 , третя особа - приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі», про стягнення заборгованості з оплати електричної енергії, в с т а н о в и в: У березні 2023 року ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати електричної енергії у розмірі 34 089,64 грн, посилаючись на те, що відповідач є споживачем електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , проте свої зобов'язання по оплаті спожитих послуг з електропостачання належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 28 лютого 2023 року виникла зазначена заборгованість, яку відповідач відповідно до виставлених рахунків в добровільному порядку не погашає. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 12 червня 2023 року за клопотанням позивача замінено відповідача у справі належним відповідачем - ОСОБА_1 . Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15 листопада 2023 року за клопотанням сторін залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі». Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» заборгованість з оплати електричної енергії у розмірі 34 089,64 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка, як власник об`єкта по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 12 листопада 2010 року та споживач електричної енергії, не здійснювала оплату наданих позивачем і спожитих нею послуг відповідно до умов договору і вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заявленої суми заборгованості за період із серпня 2019 року по лютий 2023 року. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що спірні правовідносини, що виникли між позивачем та ОСОБА_2 за договором № 200899508, не стосуються ані ОСОБА_1 , а ні об`єкту, щодо якого позивач просить стягнути заборгованість. ОСОБА_2 користується об`єктом нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а при укладенні договору про постачання електричної енергії з оператором систем розподілу адреса постачання не може вказуватися споживачем за фактичним місцем проживання, як стверджував позивач. З огляду на викладене, боргові зобов`язання стосуються об`єкта за іншим місцезнаходженням та суб`єкта, який не має відношення до відповідачки, однак, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не надав вказаним обставинам належної оцінки і не встановив дійсних обставин справи. Позивач, нехтуючи обов`язком довести існування у відповідачки зобов`язань саме на підставі договору № 200899508 від 01 січня 2019 року, обґрунтовував свої вимоги тим, що остання набула у власність будинок, який раніше належав ОСОБА_2 . Проте, ОСОБА_1 такий договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг і заяв про приєднання до цього договору не підписувала, пропозицій щодо укладання вказаного договору від позивача не надходило. Таким чином позивачем не доведено, а судом не встановлено існування договірних зобов`язань між ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія»та ОСОБА_1 згідно особового рахунку № НОМЕР_1 , а тим більше існування боргів у заявленому розмірі. Натомість, відповідачка, як новий власник об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , звернулась до ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» із заявою на укладення договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом приєднання. Тобто, між сторонами існує договір з постачання електричної енергії з відповідною точкою розподілу за вказаною адресою під № НОМЕР_2 . Вказане підтверджує відсутність будь-яких договірних зобов`язань між відповідачкою та позивачем згідно договору, укладеного із ОСОБА_2 . Відповідачка вказує, що вона, як власник нерухомого майна, виступає споживачем виключно за договором № 200899509. Об`єктом обслуговування відповідно до вказаного договору є житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ЕІС-код точки розподілу: НОМЕР_3 , а тому суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що між нею та позивачем існують інші договірні зобов`язання, окрім тих, за якими відсутня заборгованість за спожиту нею електричну енергію по особовому рахунку НОМЕР_4 . Наголошує на недоведеності у даній справі наявності зв`язку між обсягом спожитої електроенергії згідно з договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 200899508 від 01 січня 2019 року та титульним власником майна в особі ОСОБА_1 . Позивач не надав належних, достатніх та достовірних доказів, що саме між ОСОБА_1 та ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» укладено публічний договір № 200899508, не довів обставини правильності нарахування заборгованості по особовому рахунку, споживача та об`єкту, за яким відбувалося споживання, а в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідачки є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наданим доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» є електропостачальником та отримало ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачам, що підтверджується постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 червня 2018 року №

429. Позивач у відповідності до положень Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ), як постачальник універсальної послуги, з 01 січня 2019 року надавав послуги з електропостачання за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою споживання електричної енергії наявні дві точки комерційного обліку (лічильника), показання по яким передаються ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» до ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» для виставлення рахунків за спожиту електричну енергію, а саме: 1) ЕІС-код 62Z4223874588389, особовий рахунок № НОМЕР_5 (НОМЕР_1 ), договір № 135 від 27 січня 2006 року, власник - ОСОБА_2 ; 2) ЕІС-код 62Z8757311846984, особовий рахунок № НОМЕР_2 (НОМЕР_4 ), договір № 200899509 від 25 листопада 2011 року, власник - ОСОБА_1 . На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 12 листопада 2010 року ОСОБА_2 відчужив будинок по АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 12 червня 2023 року ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» отримано від ОСОБА_2 заяву, в якій він просив розірвати договір за особовим рахунком № НОМЕР_5 у зв`язку з тим, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , було продано 12 листопада 2010 року іншому власнику. У поданій заяві ОСОБА_2 також зазначив, що об`єктом електропостачання за особовим рахунком № НОМЕР_5 є будинок охорони проданого домоволодіння, договір по якому, на відміну від будинку, не був переоформлений на себе новим власником. Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 364135893 від 01 лютого 2024 року власником об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 . Відповідно до особової картки споживача за період із серпня 2019 року по лютий 2023 року по особовому рахунку № НОМЕР_5 (НОМЕР_1 )рахується заборгованість у розмірі 34 089,64 грн. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Правовідносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії за період існування спірних правовідносин сторін регулюються, зокрема: статтею 714 ЦК України, Законом України «Про ринок електричної енергії», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ПРРЕЕ. Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується сплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Відповідно до пункту 84 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання. У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Статтею 7 цього Закону визначені права і обов`язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов`язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Згідно частини третьої статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. Згідно зі частиною першою статті 77 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку, які порушили нормативно-правові акти, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, несуть відповідальність згідно із законом. Положення Закону України «Про ринок електричної енергії» деталізовані нормами ПРРЕЕ, якірегулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами. Зокрема, пунктом 1.1.2 ПРРЕЕпередбачено, що під об`єктом побутового споживача розуміється житловий будинок (частина будинку), квартира або будівля, які розміщені за однією адресою та належать одній фізичній особі або декільком фізичним особам на правах власності або користування. У пункті 5.5.5 ПКЕЕН визначено, що споживач електричної енергії зобов`язаний в тому числі: користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів); сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору; здійснювати оплату рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов`язки. Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 і був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року і справі № 712/8916/17. В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» надавало ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» відомості про обсяг спожитої (розподіленої) електричної енергії за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі яких позивач формував та виставляв до сплати рахунки за електроенергію. За вказаною адресою закріплено два особових рахунки відповідно до взятих на облік точок комерційного обліку (лічильників), а саме особовий рахунок № НОМЕР_5 (НОМЕР_1 ) та особовий рахунок № НОМЕР_2 (НОМЕР_4 ). З матеріалів справи вбачається, що за особовим рахунком № НОМЕР_5 ( НОМЕР_1 ) у спірний період споживалася електрична енергія, зокрема, у 2019 році спожито 10 720 кВт/год; у 2020 році - 13 585кВт/год; у 2021 році - 14 331 кВт/год; у 2022 році - 8 137 кВт/год; у січні-лютому 2023 року - 1 776 кВт/год. Станом на 28 лютого 2023 року заборгованість за поставлену електричну енергію, спожиту протягом періоду із серпня 2019 року по лютий 2023 року становить 34 089,64 грн, про що було виставлено рахунок за електроенергію № 5092150860 за лютий 2023 року. Судом першої інстанції під час розгляду справи були перевірені доводи ОСОБА_1 про те, що вона не була споживачем електричної енергії протягом серпня 2019 року - лютого 2023 року за особовим рахунком № НОМЕР_5 , оскільки між сторонами був укладений інший договір за особовим рахунком № НОМЕР_2 . Як встановив суд та не заперечувалося сторонами, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року належить ОСОБА_1 . Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України). Пунктом 1.2.7 ПРРЕЕ встановлено, що постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку. Згідно із пунктом 1.2.15 ПРРЕЕна роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами. Електропостачальники зобов`язані повідомляти оператора системи розподілу (передачі) про укладення та розірвання договору із споживачем в установленому цими Правилами порядку. При переході права власності (користування) на об`єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов`язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до пункту 3.1.7 ПРРЕЕдоговір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. Отже, договір про постачання електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам постачальником універсальних послуг та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії (пункт 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії»). Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). У даній справі належність на праві власності ОСОБА_1 об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , а також факт споживання та наявність зареєстрованого в базі оператора системи розподілу особового рахунку № НОМЕР_5 за відповідною адресою свідчить про приєднання відповідачки до умов публічного договору, розміщеного на головній сторінці веб-сайту позивача. Як вбачається з матеріалів справи, фактичне споживання електричної енергії за вищезазначеним об`єктом електропостачання з початку 2019 року здійснювалося систематично та безперервно, що підтверджується переданими ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» до ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» обсягами розподіленої електричної енергії, що відображені у довідці № 20-1-195 від 13 березня 2023) а також зведеною інформацією, зазначеною в особовій картці споживача по особовому рахунку № НОМЕР_5 ( НОМЕР_1 ). Таким чином факт споживання електричної енергії є однією із вчинених ОСОБА_1 дій (акцептом), що засвідчили її бажання укласти з ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія»договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Матеріали справи не містять доказів щодо заперечень споживача електричної енергії, адресованих постачальнику, щодо укладення публічного договору або заяв щодо його розірвання, а також доказів вчинення дій щодо відключення об`єкта споживання від комунальної послуги, яка надавалась позивачем. Тобто, відповідачка, як власник будинку та споживач електричної енергії, вважається такою, що уклала публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, а отже на підставі цього договору до належного їй на праві власності будинку позивачем поставлялась електроенергія. Відповідачка взяла на себе зобов`язання оплачувати ці послуги, проте не виконала їх належним чином і не може бути звільнена від обов`язку виконувати умови договору про постачання електричної енергії, оскільки вона як власник зобов`язана утримувати своє майно, контролювати його стан і нести відповідальність за неналежне утримання. Крім того, відповідно до особової картки споживача по особовому рахунку № НОМЕР_5 ( НОМЕР_1 )відповідачка, як споживач електричної енергії, протягом спірного періоду на власний розсуд частково оплачувала надані позивачем послуги, однак не в обсязі фактично спожитої комунальної послуги, що і призвело до виникнення заборгованості на суму 34 089,64 грн, яка нею не спростована. Отже, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» та стягнення з ОСОБА_1 на його користь заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 34 089,64 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що боргові зобов`язання за договором № 200899508 згідно особового рахунку № НОМЕР_1 стосуються об`єкта споживання електричної енергії за іншим місцезнаходженням та суб`єкта, який не має відношення до відповідачки, є необґрунтованими. Так, позивач, як постачальник універсальної послуги, на підставі даних ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі», отриманих з дня запровадження нового ринку електричної енергії (01 січня 2019 року), має два укладених договори про постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: № 200899508 (№ 400899508), за яким споживачем значився ОСОБА_2 , ЕІС-код точки комерційного обліку (лічильника) - 62Z4223874588389, заборгованість станом на 28 лютого 2023 року - 34 089,64 грн; № 200899509 (400899509), за яким споживачем значиться ОСОБА_1 , ЕІС-код точки комерційного обліку (лічильника) - 62Z8757311846984, заборгованість відсутня. 12 червня 2023 року, тобто уже після відкриття провадження у справі, ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» отримано заяву від ОСОБА_2 , в якій останнім було порушено питання про розірвання договору № 200899508 у зв`язку з тим, що житловий будинок ще 12 листопада 2010 року ним продано ОСОБА_1 . Проте заяв щодо укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії по точці комерційного обліку з ЕІС-кодом 62Z4223874588389 та переоформлення на нового власника особового рахунку № НОМЕР_5 (№ НОМЕР_1 ) від відповідачки до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» не надходило. Більш того, у своїй заяві від 12 червня 2023 року ОСОБА_2 повідомив, що об`єктом електропостачання за особовим рахунком № НОМЕР_5 є будинок охорони проданого домоволодіння, договір по якому, на відміну від будинку, не був укладений (переоформлений особовий рахунок) на себе новим власником. Водночас, на об`єкті нерухомості, де знаходиться (встановлений) лічильник з ЕІС-кодом 62Z4223874588389, із початку січня 2019 року здійснювалося систематичне споживання електричної енергії та часткові оплати за неї, що вбачається із доданої до матеріалів справи особової картки споживача по особовому рахунку № НОМЕР_5 (НОМЕР_1 ). Наведене свідчить, що ОСОБА_1 вибірково поставилась до власних обов`язків щодо укладення договорів про надання житлово-комунальних послуг, а саме, як власник майна, звернулася до попереднього постачальника електроенергії за укладенням договору про надання послуг з розподілу та постачання електричної енергії лише на житловий будинок, де встановлена точка комерційного обліку з ЕІС-кодом 62Z8757311846984 (о/р № НОМЕР_2 ), утім після січня 2019 року продовжувала отримувати зазначені послуги наіншому об`єкті споживання у домоволодінні, де знаходиться інша точка комерційного обліку з ЕІС-кодом62Z4223874588389, без переукладення договору та переоформлення на себе особового рахунку № НОМЕР_5 , що у свою чергу не звільняє її від обов`язку оплати фактично спожитої електричної енергії. Щодо посилань відповідачки на те, що спір стосується об`єкта електропостачання саме за адресою: АДРЕСА_1 , до якого вона не має жодного відношення, то вони також є безпідставними з огляду на таке. Аналіз матеріалів справи свідчить, що при поданні до суду позовної заяви представником ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» було допущено описку в адресі об`єкта, до якого здійснюється електропостачання, а саме помилково зазначено: АДРЕСА_1 , замість правильної адреси: АДРЕСА_2 . Така описка була пов`язана з тим, що первісний відповідач - ОСОБА_2 мав декілька адрес електропостачання та під час укладення договору з оператором системи розподілу ним вказувалася адреса фактичного проживання споживача з метою надсилання йому рахунків на оплату за спожиту на об`єктах електроенергію. Разом з тим, із рахунків за електроенергію, долучених до позовної заяви, вбачається чітке розмежування двох вищезазначених адрес: « АДРЕСА_1 » зазначається під персональними даними споживача як його безпосередня поштова адреса, в той час як у розділі «Інформація про лічильник та обсяги споживання» вказується « АДРЕСА_2 » як адреса саме точки комерційного обліку електричної енергії (лічильника). На підтвердження факту того, що адресою електропостачання (надання послуг з розподілу електричної енергії) є АДРЕСА_2 , позивачем також було долучено до матеріалів справи довідку № 20-1-195 від 13 березня 2023 року ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі», яке в поданій до суду заяві від 16 лютого 2024 року підтвердило, що обидві точки комерційного обліку (лічильники) №№ 62Z4223874588389, 62Z8757311846984 фактично розташовані за однією адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, у червні 2023 року представник позивача подав до суду першої інстанції письмові пояснення до позовної заяви , в яких, з огляду на залучення судом до справи належного відповідача, виправив вказаний недолік позову, навівши відповідне обґрунтування з посиланням на отримані від ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» докази. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що спірні правовідносини виникли саме між ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» та ОСОБА_2 за договором № 200899508 і не стосуються ані ОСОБА_1 , а ні об`єкта нерухомості, щодо якого позивач просив стягнути заборгованість, не заслуговують на увагу та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено. Приймаючи рішення, колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідачки. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року у даній справі - без змін. У такому разі розподіл судових витрат відповідачки, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2024 рокуу даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній