Постанова 4803 № 172/196/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6013/25 Справа № 172/196/25 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 32 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., при секретарі - Травкіній В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2025 року у складі судді Битяка І.Г. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2025 року ТОВ "Бізнес позика" звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 05 лютого 2024 року між ТОВ Бізнес позика та ОСОБА_1 було укладено електронний договір № 488920-КС-001 про надання кредиту. Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор UA-3096 для підписання кредитного договору № 488920-КС-001 від 05 лютого 2024 року, підтвердження ознайомлення з його правилами. На підставі укладеного кредиту, позичальнику було надано кредит у відповідності до умов кредитного договору у розмірі 33000,00 грн. шляхом перерахування на його банківську картку. ТОВ "Бізнес позика" свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов`язки не виконав, порушив умови кредитного договору і допустив станом на 14 січня 2025 року утворення заборгованості у розмірі 121543,44 грн. яка складається із: 24000,00 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 95750,34 грн. - сума прострочених платежів по процентам, 1793,10 грн. - сума прострочених платежів за комісією, яку позивач просив стягнути на свою користь та вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2025 року позов ТОВ Бізнес позика задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Бізнес позика" заборгованість за договором про надання кредиту № 488920-КС-001 від 05 лютого 2024 року в сумі 27306,90 грн., що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту 24000,00 грн., простроченої заборгованості по процентах 3306,90 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішені питання судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту та процентів, оскільки фактично отримані та використані останнім кошти в добровільному порядку не повернуті. Відмовляючи у задоволенні решти позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем належними та допустимими доказами заборгованості у відповідача по процентам за користування кредитом та комісією, які є не співмірними та не справедливими із заявленими вимогами позову. Не погодившись з рішенням суду, ТОВ "Бізнес позика" звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення суду в частині залишених без задоволення вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору, відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Окрім того, вказує, що залишаючи без задоволення заявлені вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та комісії, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач не лише користувався кредитними коштами, а й визнав укладення договору, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, у зв`язку із чим суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення без задоволення вимог в цій частині. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом та комісії, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 05 лютого 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладений договір № 488920-КС-001 про надання кредиту в сумі 33000,00 грн. на умовах строковості, поворотності та платності. За умовами договору сплата процентів за користування кредитом є фіксованою і становить 1,15013537 % в день. Комісія за надання кредиту: 4950,00 грн. Строк дії договору до 22 липня 2024 року. Кредитний договір підписаний споживачем одноразовим ідентифікатором UA-3096 05 лютого 2024 року, відправлений на номер телефону позичальника, вказаний у кредитному договорі. У кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту зазначено, що загальна вартість кредиту складає 85800,00 грн., з яких сума кредиту - 33000,00 грн., проценти за користування кредитом 47850,00 грн., комісія за надання кредиту - 4950,00 грн., строк повернення кредиту 22 липня 2024 року, тобто, починаючи із зазначеної дати, банк не має права нараховувати проценти за користування кредитом. ТОВ «Бізнес Позика» після підписання кредитного договору 05 лютого 2024 року одним платежем перерахувало на картковий рахунок споживача обумовлену договором суму кредитних коштів 33000,00 грн. З розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість перед кредитором станом 14 січня 2025 року у розмірі 121543,44 грн., яка складається із: простроченої заборгованості за тілом кредиту 24000,00 грн., простроченої заборгованості по процентам 95750,34 грн., простроченої заборгованості за комісією 1793,10 грн. Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч.2 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч.1,3 ст. 509 ЦК України). Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Згідно зі ст. 11, 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог ЗУ «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів). З наданого позивачем розрахунку вбачається, що загальна заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання кредиту від 05 лютого 2024 року станом 14 січня 2025 року у розмірі 121543,44 грн., складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту 24000,00 грн., простроченої заборгованості по процентам 95750,34 грн., простроченої заборгованості за комісією 1793,10 грн. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). У розумінні положень п. 5 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Враховуючи зазначене, визначений позивачем розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості кредиту), що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 95750,34 грн., суд першої інстанції дійшов до висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір процентів за користування кредитом до 30 % від вартості кредиту, тобто до суми у розмірі 7200,00 грн. Разом з цим, під час визначення остаточного розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідача, суд врахував добровільну сплату ОСОБА_1 суми процентів у розмірі 5693,10 грн., таким чином, з відповідача підлягає до стягнення сума процентів у розмірі 3306,90 грн. Відповідно до преамбули ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Згідно з п. 11 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Пунктами 9, 11 ч.1 ст. 1 Закону визначено, що споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. З цього випливає, що споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу, тобто фізичній особі, на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю. За положеннями ч. 5 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Отже, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування кредиту. Крім того, відповідно до ст. 55 Закону «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом і банком. Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року №168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Згідно із ч.ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №175/1543/16-ц. Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про необґрунтованість стягнення з відповідача заборгованості за комісією. З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, з яким погоджується колегія суддів, оскільки застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума прострочених платежів по процентам за користування кредитом у розмірі 95750,34 грн. та комісії у розмірі 1793,10 грн. не є співмірною сумі існуючої заборгованості за кредитом у розмірі 24000,00 грн., що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів та комісії у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру процентів за договором та відмови у стягненні комісії. Аргументи апеляційної скарги про те, що підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо істотних умов цього договору, з яким ознайомився та погодився відповідач й умовами договору передбачено нарахування процентів протягом строку дії кредитного договору та сплату комісії, є безпідставними, оскільки нараховані проценти та комісія за користування кредитом виходять за межі встановлені законом та суперечать положенням чинного законодавства. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" - залишити без задоволення. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 20 серпня 2025 року Повний текст судового рішення складено 01 вересня 2025 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича Т.П. Красвітна