Постанова 4803 № 207/5683/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3774/25 Справа № 207/5683/24 Суддя у 1-й інстанції - Погребняк Т. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 32 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року у складі судді Погребняк Т.Ю. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2024 року ТОВ "Бізнес позика" звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 14 березня 2024 року між ТОВ Бізнес позика та ОСОБА_1 було укладено електронний договір № 490521-КС-002 про надання кредиту. Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор UA-7538, для підписання кредитного договору № 490521-КС-002 від 14 березня 2024 року, підтвердження ознайомлення з його правилами. На підставі укладеного кредиту, позичальнику було надано кредит у відповідності до умов кредитного договору у розмірі 21000,00 грн. шляхом перерахування на його банківську картку. ТОВ "Бізнес позика" свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов`язки не виконав, порушив умови кредитного договору і допустив станом на 02 жовтня 2024 року утворення заборгованості у розмірі 84155,08 грн. яка складається із: 21000,00 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 60932,13 грн. - сума прострочених платежів по процентах, 2222,95 грн. - сума прострочених платежів за комісією, яку позивач просив стягнути на свою користь та вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року позов ТОВ Бізнес позика задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Бізнес позика" заборгованість за договором №490521-КС-002 про надання кредиту від 14 березня 2024 року у розмірі 21000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту, оскільки фактично отримані та використані останнім кошти в добровільному порядку не повернуті. Відмовляючи у задоволенні решти позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем належними та допустимими доказами у справі заборгованості у відповідача по процентам за користування кредитом та комісією. Не погодившись з рішенням суду, ТОВ "Бізнес позика" звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення суду в частині залишених без задоволення вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору, відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Окрім того, вказує, що залишаючи без задоволення заявлені вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та комісії, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач не лише користувався кредитними коштами, а й визнав укладення договору, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, у зв`язку із чим суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення без задоволення вимог в цій частині. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом та комісії, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині, з наступних підстав. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. На підставі частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що 14 березня 2024 року між сторонами було укладено договір про надання кредиту №490521-КС-002, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідачу було видано кредит в сумі 21000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника. Задовольняючи позов частково, суд виходив із наявності підстав для стягнення в примусовому порядку заборгованості за тілом кредиту, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку не повернуті. Відмовляючи у задоволенні решти позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем належними та допустимими доказами у справі наявної заборгованості по процентам за користування кредитом та комісії. Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких висновків за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Як вбачається із матеріалів справи, 14 березня 2024 року між ТОВ "Бізнес позика" та ОСОБА_1 укладений договір про надання кредиту № 490521-КС-002. Договір про надання кредиту № 490521-КС-002 укладений в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика», через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця: https://my.bizpozyka.com/. Відповідно до пункту 1 договору позивач надав відповідачу кредит в розмірі 21000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених зазначеним договором про надання кредиту та правилами надання споживчих кредитів. ТОВ «Бізнес Позика» виконало зобов`язання за договором № 490521-КС-002 від 14 березня 2024 року про надання кредиту, перерахувавши 14 березня 2024 року на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 21000,00 грн. Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 02 жовтня 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 84155,08 грн, яка складається із: прострочених платежів по тілу кредиту в сумі 21000,00 грн., прострочених платежів по процентах в сумі 60932,13 грн., прострочених платежів за комісією в сумі 2222,95 грн. За умовами договору плата за користування кредитом є фіксованою та становить 2,00000000 % за кожен день користування кредитом. Протягом строку кредитування, визначеного у цьому договорі, плата за користування кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за фактичне число календарних днів користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту. Орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 9168,16 %. Відповідно до пункту 2 договору позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити плату за користування кредитом з урахуванням погодженого сторонами графіку обов`язкових платежів. Позивач зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а відповідач, всупереч викладеним у кредитному договорі умовам, в установлені терміни не повернула належні до сплати грошові суми, порушуючи встановлений графік обов`язкових платежів. Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання позичальником умов кредитного договору. Отже, нарахування процентів позивачем правомірно здійснювалось відповідно до пункту 2.4. договору № 490521-КС-002 від 14 березня 2024 року на, що суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині. Зважаючи на зазначене, оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору та не спростовано будь-якими доказами правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає, що заборгованість за процентами за користування кредитом підлягає стягненню в розмірі 60932,13 грн. За умовами кредитного договору № 490521-КС-002 від 14 березня 2024 року, а саме пунктами 2.5. передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 3150,00 грн. Пунктами 7 вище зазначеного договору передбачено, що позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та відповідно, укладає договір. Позичальник підтверджує ознайомлення з інформацією, передбаченою законодавством України, зокрема статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування», Паспортом споживчого кредиту, частиною 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». В свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. За приписами частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021 року № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до пункту 5 Правил кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил. Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил). Аналізуючи умови кредитного договору № 490521-КС-002 від 14 березня 2024 року та правила надання споживчих кредитів ТОВ "Бізнес позика", колегія суддів дійшла до висновку про правомірність дій товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Отже, підписанням договору № 490521-КС-002 від 14 березня 2024 року та паспорту споживчого кредиту без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору. Зміст зобов`язання в наведеному договорі № 490521-КС-002 від 14 березня 2024 року та паспорті споживчого кредиту викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз договору, наданого товариством розрахунку, дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором та комісії в розмірі та умовах погоджених сторонами. Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Встановивши зазначені обставини у справі, колегія суддів дійшла до висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язувався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами та комісію. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді процентів та комісії матеріали справи не містять. Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором та комісії, наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилася з умовами з приводу процентної ставки за кредитом та комісії, а товариством доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому, з приводу яких відносин були складені договір № 490521-КС-002 від 14 березня 2024 року і паспорт споживчого кредиту, та хто ознайомлений з викладеними в них умовами. Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором та комісії й встановлені обставини дають підстав для висновку відмінного від того до якого дійшов суд першої інстанції. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Таким чином, кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позивача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ Бізнес позика надіслало відповідачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використав для підтвердження підписання кредитного договору, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України Про електронну комерцію вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Встановивши зазначені обставини у справі, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами та комісію. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту, процентів та комісії матеріали справи не містять. Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ Бізнес позика, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Таким чином, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та помилково дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі визначені сторонами умови договору щодо сплати процентів за користування кредитом та комісії, оскільки договір підписано сторона та визначено всі його істотні умови, а саме щодо нарахування процентів за користування кредитом та розмір комісії. Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами та комісія, сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову. Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про задоволення позову, слід стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ Бізнес позика пропорційно розміру задоволеного позову витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанцій у загальному розмірі 6056,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес позика - задовольнити. Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес позика заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 60932,13 грн. та комісії у розмірі 2222,95 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес позика витрати зі сплати судового збору у розмірі 6056,00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 31 липня 2025 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Суддя: В.С. Городнича Т.П. Красвітна