Постанова Дніпровський апеляційний суд № 372/1390/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8413/25 Справа № 372/1390/24 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І.Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2025 року м.Кривий Ріг Справа № 372/1390/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Войцеховський Михайло Юрійович, на заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 червня 2025 року, яке ухвалене суддею Малаховською І.Б.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 червня 2025 року, - ВСТАНОВИВ: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційний втрат та трьох процентів річних. Позовна заява мотивована тим, що 07 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір підряду на роботу по будівництву штучної водойми. Відповідно до умов Договору, відповідачка зобов`язалась виконати комплекс робіт з проектування та будівництва водойми в с. Демидів Вишгородського району Київської області, на земельній ділянці, яка належить позивачу, з кадастровим номером 3221882400:07:172:0142. Роботи передбачені договором були виконані відповідачкою 12.12.2013 року, у зв`язку з чим сторони підписали Акти прийому-передачі робіт. Проте, у жовтні-листопаді 2016 року позивачем були виявлені недоліки роботи відповідачки, а саме: штучна водойма почала втрачати значну кількість води та, як наслідок, відбулося руйнування дамби водойми. 02.12.2016 року позивач направив на адресу відповідачки лист вимогу про усунення недоліків на об`єкт будівництва, що виникло протягом гарантійного строку, проте, така вимога була залишена без задоволення. В зв`язку з чим, він залучив до виконання роботи третіх осіб з покриттям витрат замовника на оплату їх роботи та послуг за рахунок підрядника. Зобов`язання відповідачки з відшкодування збитків позивачу завданих в результаті порушення своїх зобов`язань за Договором, є грошовим зобов`язанням, у якому право вимоги позивач кореспондує обов`язок відповідача сплатити грошові кошти у визначеному розмірі та на яке поширюється ч. 2 ст. 625 ЦК України. Рішенням суду було стягнуто з відповідача на користь позивача реальні збитки у сумі 222 385,62 грн. які є витратами, понесеними позивачем на усунення недоліків у роботі виконаних відповідачем на підставі договору. Водночас, з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди, у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак, саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіляння шкоди. Зобов`язання не є таким, що виникло з конкретного рішення. Це зобов`язання з відшкодування шкоди, в яком рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами. Тобто, підставою виникнення грошового зобов`язання відповідача із компенсації заподіяної шкоди ( відшкодування реальних збитків) є не рішення суду , яким лише вказано конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами, а власне заподіяння такої шкоди у процесі виконання Договору. Як встановлено судом в межах справи № 363/2990/17 та відображено в рішенні суду, позивач 11.11.2017 року заплатив ТОВ «Аква Сервіс» 3600,00 грн. за виконання проектних робіт, 28.02.2017 року заплатив ФОП ОСОБА_3 218 585,62 грн. за виконання капітального ремонту та 03.03.2017 року 1800,00 грн. на користь ТОВ «Аква-Сервіс» за авторський нагляд. Остаточний розрахунок за роботи з усунення недоробок відповідачки було проведено позивачем 03.03.2017 року. Таким чином в момент оплати остаточного платежу за усунення недоробок відповідачки позивач вважається таким, що поніс витрати на відновлення свого порушеного права, а відтак обов`язок відповідачки із відшкодування таких збитків виник з дня, наступного за днем збитків, тобто з 04.03.2017 року. Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 260 651,42 грн. а також витрати пов`язані зі сплатою судового збору : 25 000,00 грн. витрати на правничу допомогу та 2 606,51 грн. витрати пов`язані зі сплатою судового збору. Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 червня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Войцеховський М.Ю., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неврахування правових висновків Верховного Суду в аналогічних правовідносинах. Апеляційна скарга мотивована тим, що обов`язок відповідачки щодо виконання будівельних робіт, який виник на підставі Договору підряду, дійсно не є грошовим, проте, природа саме цього обов`язку відповідачки не має значення для правильного вирішення спору, оскільки предметом спору не було примусове виконання (негрошових) обов`язків відповідачки за Договором підряду. Від виконання своїх обов`язків щодо належного виконання будівельних робіт, зокрема, в частині усунення недоліків на об`єкті будівництва, відповідачка ухилилась, що надає позивачеві право на відшкодування завданих збитків. Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17.01.2018 року по справі №363/2990/17, яке набрало законної сили 08.12.2020 року, було стягнуто з відповідачки на користь позивача збитки у розмірі 222 385,62 грн, завдані позивачу неналежним виконанням відповідачкою умов Договору підряду. Це зобов`язання між сторонами виникло внаслідок факту заподіяння позивачу збитків та за своєю природою є грошовим зобов`язанням. Подібний правовий висновок було сформульовано Верховним Судом у постанові від 25 березня 2021 року по справі № 925/446/20, де вказано, що збитки, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, на користь особи, права або законні інтереси якої порушено, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, поклавши в основу оскаржуваного рішення висновок про існування між сторонами спору саме негрошових зобов`язань за Договором підряду, суд не врахував існування обов`язку відповідачки відшкодувати збитки, завдані позивачу внаслідок порушення умов Договору підряду. Обмежуючи захист порушених прав позивача тільки можливістю відшкодування збитків та відмовляючи у стягнення з відповідачки інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на суму збитків, суд першої інстанції неправильно застосував норму ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин, що підтверджується усталеною практикою Верховного Суду. Просить суд апеляційної інстанції, надати можливість ОСОБА_1 подати докази понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляційним судом Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Войцеховського М.Ю., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що, відповідно до Договору підряду на роботи по будівництву штучної водойми від 07.08.2013 року, ОСОБА_1 уклав договір з ОСОБА_2 на роботи по будівництву водойми. Відповідно до умов Договору, підрядник, зобов`язався виконати комплекс робіт з проектування та будівництва водойми в с. Демидів Вишгородського р-ну Київської області, на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 , з кадастровим номером 3221882400:07:172:0142 ( а.с. 12-16). Згідно Акту приймання - передачі виконаних робіт від 11.01.2017 року, ТОВ «Аква-Сервіс» виконало умови названого договору, а ОСОБА_1 в свою чергу сплатив йому 3600 гривень (а.с.17). Згідно Акту приймання - передачі виконаних робіт від 03.03.2017 року, ТОВ «Аква - Сервіс» виконало умови названого договору, а ОСОБА_1 в свою чергу сплатив йому 1800,00 грн. (а.с.18). Відповідно до фінального Акту прийому-передачі робіт відповідно до п. 7.1 договору підряду на ремонтні роботи штучної водойми № 0101/2017-Озера від 26.01.2017 року укладеного між громадянином ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 , вартість виконаних робіт становить 218 585,62 грн. ( а.с. 19). Згідно рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 січня 2018 року, яке постановою Київського апеляційного суду від 08.12.2020 року залишено без змін, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , збитки у розмірі 222 385 гривень 62 копійки. Зі змісту вищезазначеного рішення вбачається, що 07.08.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір підряду на роботи по будівництву штучної водойми. Відповідно до умов договору, підрядник, зобов`язався виконати комплекс робіт з проектування та будівництва водойми в с. Демидів Вишгородського р-ну Київської області, на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 з кадастровим номером 3221882400:07:172:0142. Як вбачається з фінального акту прийому-передачі робіт підряду, підписаного сторонами 12 грудня 2013 року, підрядником виконані будівельні роботи з будівництва штучної водойми в с. Демидів Вишгородського р-ну Київської області. У жовтні-листопаді 2016 року позивачем виявлені недоліки у виконаних відповідачем роботах, а саме, штучна водойма почала втрачати значну кількість води та, як наслідок, відбулося руйнування дамби водойми. 02.12.2016 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 було направлено лист вимогу, за договором підряду на роботи по будівництву штучної водойми від 07.08.2013 року, про усунення недоліків на об`єкті будівництва, що виникли протягом гарантійного строку. Недоліки ОСОБА_2 в досудовому порядку не усунуті (а.с.20-21). Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначив, що з 04.03.2017 року, тобто після повної оплати вартості робіт по відновленню роботи штучної водойми, у нього виникло право на відшкодування інфляційних втрат та трьох відсотків річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовною заявою до Вишгородського районного суду Київської області про відшкодування збитків в зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою договору підряду на будівництво штучної водойми, реалізував своє право на відшкодування витрати понесених ним в зв`язку з неналежним виконанням вищезазначеного договору ОСОБА_2 , а позовних вимог про стягнення інфляційний втрат та трьох відсотків річних в зв`язку з неналежним виконанням рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 січня 2018 року не заявлено. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення, в оскаржуваній частині, не відповідає, з огляду на наступне. Відповідно до вимог статей 11, 509 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору. За змістом положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору (статті 626 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтями 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України). Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, частиною 2 якої передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 509, 524, 533, 534, 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Отже, збитки, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, на користь особи, права або законні інтереси якої порушено, є грошовим зобов`язанням. Стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 цього Кодексу). Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначені висновки щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України до грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення, наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц. Аналогічні за змістом висновки щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України містяться, зокрема і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19. За встановлених у справі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачка має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується обставинами, встановленими рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 січня 2018 року, яке постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року залишено без змін та набрало законної сили, про стягнення з відповідачки збитків, і обставини щодо наявності у відповідачкм перед позивачем у вигляді грошового зобов`язання в сумі 222 385 гривень 62 копійки не підлягають доведенню в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 %, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України на суму боргу за прострочення виконання відповідачкою зобов`язання з відшкодування збитків, - є обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Стосовно часу, з якого у відповідачки виник обов`язок з відшкодування завданих позивачу збитків, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідачка порушила грошове зобов`язання з відшкодування збитків, отже, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 січня 2018 року, яке набрало законної сили, встановлено, що, відповідно до Договору підряду на роботи по будівництву штучної водойми від 07.08.2013 року, ОСОБА_1 уклав договір з ОСОБА_2 на роботи по будівництву водойми. Відповідно до умов Договору, підрядник зобов`язався виконати комплекс робіт з проектування та будівництва водойми в с. Демидів Вишгородського р-ну Київської області, на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 , з кадастровим номером 3221882400:07:172:0142 (а.с. 12-16). Відповідно до п. 5.1. договору підряду від 07 серпня 2013 року укладеного між сторонами, підрядник гарантує надійність і якість виконаних робіт протягом гарантійного строку згідно з чинним законодавством України та державних будівельних норм України. Гарантійний строк складає 5 років, який починає діяти з моменту підписання фінального акта приймання - передачі робіт. Згідно з п. п. 5.2., 5.3 цього ж договору підряду, підрядник зобов`язався усунути за письмовою вимогою замовника і за свій рахунок всі недоробки, які виникнуть протягом строку гарантії і зумовлені виконання робіт з порушенням діючих норм і правил та/або умов договору. При відмові підрядника усунути недоробки, що виявлені протягом гарантійного строку, замовник може залучити для цієї роботи третіх осіб з покриттям витрат замовника на оплату їх робіт та послуг за рахунок підрядника (а.с. 8). У жовтні-листопаді 2016 року позивачем виявлені недоліки у виконаних відповідачем роботах, а саме, штучна водойма почала втрачати значну кількість води та, як наслідок, відбулося руйнування дамби водойми. 02.12.2016 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 було направлено лист вимогу, за договором підряду на роботи по будівництву штучної водойми від 07.08.2013 року, про усунення недоліків на об`єкті будівництва, що виникли протягом гарантійного строку. Недоліки ОСОБА_2 в досудовому порядку не усунуті, у зв?язку з чим позивач ОСОБА_1 залучив до проведення робіт третіх осіб. Згідно Акту приймання - передачі виконаних робіт від 11.01.2017 року, ТОВ «Аква-Сервіс» виконало умови названого договору, а ОСОБА_1 в свою чергу сплатив йому 3600 гривень (а.с.17). Згідно Акту приймання - передачі виконаних робіт від 03.03.2017 року, ТОВ «Аква - Сервіс» виконало умови названого договору, а ОСОБА_1 в свою чергу сплатив йому 1800,00 грн. (а.с.18). Відповідно до фінального Акту прийому-передачі робіт відповідно до п. 7.1 договору підряду на ремонтні роботи штучної водойми № 0101/2017-Озера від 26.01.2017 року укладеного між громадянином ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 , вартість виконаних робіт становить 218 585,62 грн. ( а.с. 19). Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 січня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 222 385 гривень 62 копійки. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, підтверджено наявність у відповідачки ОСОБА_2 невиконаного грошового зобов`язання у визначеному розмірі 222 385 гривень 62 копійки, яке виникло з 03 березня 2017 року, а саме після усунення позивачем ОСОБА_1 недоліків у виконаній роботі за власні кошти. Водночас за висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди, тобто це зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду, це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами. Отже, висновок суду першої інстанції щодовиникнення між сторонами грошових зобов`язань саме на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, - спростовується вищенаведеними висновками, а тому колегія суддів погоджується з доводвами апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права. За наведених обставин, колегія суддів погоджується періодом нарахування, визначеного у позовній заяві, починаючи саме 04 березня 2017 року, з огляду на приписи ст.ст. 530, 625 Цивільного кодексу України, тобто з дня порушення виконання договірних зобов?язань. Отже, заявлений позивачем період нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 004 березня 2017 року (огляду на приписи ст.ст. 530, 625 Цивільного кодексу України) по 05 березня 2024 року (гранична дата нарахування, визначена самостійно позивачем)- є обґрунтованим. Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 141 ЦПК України). Таким чином, з оглдяу на задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, колегія суддів стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на оплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 5 734 гривні 77 копійок, тобто у повному розмірі. Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При цьому, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі №15/8/203/20. Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції, представником позивача надано наступні докази: Ордер серії АІ №1562246 (а.с. 29), копію Договору про надання правничої допомоги від 01 квітня 2019 року та Додаткову угоду до нього №8 від 04 березня 2024 року (а.с. 23-26), згідно яких розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 25 000,00 грн., які сплачено позивачем у повному обсязі, що підтверджено платіжною інструкцією №02 від 05 березня 2024 року (а.с. 27). З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи в суді першої інстанції, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 25 000,00 грн. та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Войцеховський Михайло Юрійович, - задовольнити. Заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційний втрат та трьох процентів річних - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 213 898 гривень 85 копійок інфляційних втрат та 46 752 гривень 57 копійок трьох процентів річних, за період з 04 березня 2017 року до 05 березня 2024 року, а всього 260 651 (двісті шістдесят тисяч шістсот п?ятдесят одна) гривні 42 (сорок дві) копійки. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені на оплату судового збору, у розмірі 5 734 (п?ять тисяч сімсот тридцять чотири) гривні 77 (сімдесят сім) копійок. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, у розмірі 25 000 (двадцять п?ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 01 вересня 2025 року. Головуючий: Судді: