Постанова 4812 № 477/3070/24

25.08.25 22-ц/812/1552/25 Єдиний унікальний номер судової справи 477/3070/24 Номер провадження 22-ц/812/1551/25 22-ц/812/1552/25 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 25 серпня 2025 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Носіковим І.М., за участі: представника позивача Черкасової О.О., переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» ухвалу, яка постановлена Вітовським районним судом Миколаївської області 18 червня2025 року, та рішення, ухвалене Вітовським районним судом Миколаївської області 24 червня 2025 року, під головуванням судді СеменовоїЛ.М. в приміщені цього ж суду у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, УСТАНОВИЛА: У грудні 2024 року Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі АТ «Креді Агріколь Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21 лютого 2020 року між АТ «Креді Агріколь Банк», Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Аркс Лайф» (далі ТДВ «СК «Аркс Лайф») та ОСОБА_2 було укладено комплексний договір №7/1882184, згідно з п.1.1 якого останній був наданий кредит в розмірі 241 797 грн. 40 коп. строком з 21 лютого 2020 року по 20 лютого 2025 року (включно), зі сплатою 9% річних та комісійної винагороди в розмірі 1.7% в місяць від суми кредиту. Пунктом 1.2 кредитного договору узгоджено, що кредит надавався позичальнику на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя згідно з договором та Правил надання споживчого кредиту в АТ «Креді Агріколь Банк» та умов страхування життя позичальника, які є невід`ємною частиною договору та розміщені на офіційному сайті банку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується відомостями з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть. Станом на 13 листопада 2024 року за вищевказаним договором залишився борг в загальному розмірі 196 019 грн. 82 коп. Згідно зі ст.1281 ЦК України АТ «Креді Агріколь Банк» заявило вимогу до спадкоємців померлої ОСОБА_2 , яка фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом направлення 14 травня 2024 року претензії вихідний №10451/1552, яка надійшла до Першої Херсонської державної нотаріальної контори. Листом від 29 травня 2024 року за вихідним №26502/02-14 завідувачем Першої Херсонської державної нотаріальної контори повідомлено про приєднання претензії АТ «Креді Агріколь Банк» до спадкової справи №295/2024. 20 червня 2024 року банк направив відповідачу ОСОБА_1 вимогу про одноразовий платіж, однак вказана вимога останньою не виконана. Посилаючись на викладені обставини, положення ст.1281 ЦК України, АТ «Креді Агріколь Банк» просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 , як спадкоємця позичальника ОСОБА_2 , заборгованість в загальному розмірі 196 019 грн. 82 коп. Ухвалою судді Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 січня 2025 року відкрито провадження у справі. Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. 06 червня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Коренко Т.В. надійшли письмові пояснення, в яких вона просила відмовити у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у даній справі. Зазначено, що ОСОБА_1 є невісткою померлої ОСОБА_2 та не приймала спадщину після смерті останньої, оскільки не є її спадкоємцем ані за законом, ані за заповітом. 11 червня 2025 року АТ «Креді Агріколь Банк» подало до районного суду заяву, в якій просило суд повернутися до стадії підготовчого провадження у справі, та замінити відповідача ОСОБА_1 на співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Заява обґрунтована тим, що із заяви представника відповідача позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі, а тому слід замінити неналежного відповідача на належних: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є, відповідно, сином та чоловіком померлої ОСОБА_2 . Ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2025 року у задоволенні клопотання АТ «Креді Агріколь Банк» про повернення до стадії підготовчого провадження та заміну первісного відповідача належним відповідачем відмовлено. Ухвала мотивована тим, що відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у цивільній справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18), для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Між тим, у досліджених в межах заявленого представником позивача клопотання матеріалах справи відсутні дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як спадкоємців померлого боржника ОСОБА_2 . Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року відмовлено у задоволенні позову АТ «Креді Агріколь Банк». Рішення суду мотивоване тим, що позов АТ «Креді Агріколь Банк» пред`явлений до неналежного відповідача у справі ОСОБА_1 . Позивач з клопотанням про заміну первісного відповідача належним відповідачем до закінчення підготовчого провадження у справі не звертався. Ухвалою суду від 18 червня 2025 року у задоволенні клопотання АТ «Креді Агріколь Банк» про повернення до підготовчого провадження та заміну первісного відповідача належним відповідачем відмовлено, підстав для заміни первісного відповідача після спливу строків, зазначених у ч.ч.1,2 ст.51 ЦПК України, тобто після закриття підготовчого провадження, суд не вбачає. Пред`явлення позову до неналежного відповідача за відсутності підстав для заміни первісного відповідача належним відповідачем є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. В апеляційній скарзі АТ «Креді Агріколь Банк», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило ухвалу Вітовського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2025 року та рішення цього ж суду від 24 червня 2025 року скасувати, та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «Креді Агріколь Банк» в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суд першої інстанції позбавив позивача можливості захистити своє порушене право у даному процесі, розглянув справу з порушенням закріпленого у ст.6 Конвенції принципу рівності сторін, оскільки надав перевагу одній із сторін по справі. Натомість з матеріалів справи встановлено коло спадкоємців померлої позичальниці, майно, що належало останній за життя, наявність непогашених кредитних зобов`язань перед позивачем, а також факт дотримання порядку та строків пред`явлення вимоги кредитора. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України. Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення таким вимогам відповідають, з огляду на наступне. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки. При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі. Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору. З матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2020 року між АТ «Креді Агріколь Банк», ТДВ «СК «Аркс Лайф» та ОСОБА_2 було укладено комплексний договір №7/1882184, відповідно до п.1.1 умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 241 797 грн. 40 коп. строком на 60 місяців з 21 лютого 2020 року по 20 лютого 2025 року, та зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим договором (а.с.6). Відповідно до п.1.2 вказаного договору кредит надається позичальнику на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя згідно з договором та Правил надання споживчого кредиту в АТ «Креді Агріколь Банк» та умов страхування життя позичальника, які є невід`ємною частиною договору та розміщені на офіційному сайті банку. Пунктами 1.3, 1.3.1, 1.3.2 договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує: процентну винагороду (проценти) щомісячно в розмірі 9% річних, починаючи з дня надання кредиту (дня списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника) до моменту повного погашення заборгованості за договором; комісійну винагороду, за обслуговування кредитної заборгованості розмірі 1.7% у місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1.1 договору щомісячно. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під якими розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо. Згідно з відомостями з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12). 14 травня 2024 року банк звернувся до Першої Херсонської державної нотаріальної контори із претензію кредитора щодо вимоги до спадкоємців ОСОБА_2 (а.с.13). Згідно з відповіддю Першої Херсонської державної нотаріальної контори, претензія банка надійшла 14 травня 2024 року та була заведена спадкова справа №295/2024. Відомості щодо інших спадкоємців відсутні. Повідомлено, що у разі звернення спадкоємців до нотаріальної контори, їх буде повідомлено про надходження вказаної претензії (а.с.14). 20 червня 2024 року АТ «Креді Агріколь Банк» направило ОСОБА_1 вимогу про погашення заборгованості в розмірі 196 019 грн. 82 коп. шляхом одноразового платежу протягом 30 календарних днів з моменту отримання даної вимоги (а.с.15). Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника. Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами ст.ст.1281,1282 ЦК України. Так, відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом ст.1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Отже, встановлені ст.1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право. Сплив визначених ст.1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі №14-53цс18. Таким чином, ст.1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Не визначено такого порядку і іншим законодавством. Отже, пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо до спадкоємця, так і через нотаріуса. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №495/1933/15-ц. Відповідно до положень ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених ст.1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, у неї не виникає обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємцем, який постійно проживав зі спадкодавцем, може бути будь-яка особа, яка відповідає вимогам для спадкування за законом або за заповітом. Такий спадкоємець, як правило, вважається таким, що автоматично прийняв спадщину, якщо він не відмовився від неї протягом встановленого строку. Для підтвердження такого факту необхідно надати нотаріусу документ, що підтверджує постійне проживання, наприклад, довідку про реєстрацію місця проживання або інший документ від органу місцевого самоврядування чи житлово-експлуатаційної організації. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 09 січня 2023 року в справі №402/586/17 (провадження №61-12507св21) вказано, що: «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем». Матеріали даної справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 (за законом чи заповітом), а також, що вона постійно разом зі спадкодавцем проживала за місцем своєї реєстрації на час відкриття спадщини. Ураховуючи предмет спору в даній справі, саме до обов`язку позивача, як кредитора спадкодавця, належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного ст.1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, - обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. За вищевказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі, а пред`явлення позову до неналежного відповідача, за відсутності підстав для заміни первісного відповідача належним відповідачем, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. При цьому, щодо заперечень на ухвалу Вітовського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2025 року, викладених в апеляційній скарзі, то слід зазначити наступне. Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п.п.1 і 4 ч.2 ст.175 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (ч.2 ст.48 ЦПК України). Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч.ч.1,2 та3 ст.51 ЦПК України). Відповідно до п.4 ч.2 ст.197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше. За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.73-74). 06 червня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Коренко Т.В. надійшли письмові пояснення у справі, в яких вона звертала увагу на те, що ОСОБА_1 є невісткою померлої ОСОБА_2 , а тому не може бути належним відповідачем у справі, оскільки не є спадкоємцем позичальника ані за законом, ані за заповітом (а.с.92-93). 11 червня 2025 року АТ «Креді Агріколь Банк» подало заяву, в якій просило суд повернутися на стадію підготовчого провадження у справі, та замінити відповідача ОСОБА_2 на співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є, відповідно, сином та є чоловіком померлої ОСОБА_2 (а.с.98-99). Судом першої інстанції було витребувано з Першої Херсонської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведену щодо майна померлої ОСОБА_2 , відповідно до якої було встановлено, що інші спадкоємці не зверталися до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Оскільки позивач не надав даних на підтвердження того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 , що є його обов`язком, то суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження у справі, та заміни відповідача ОСОБА_2 на співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Аргументи апеляційної скарги про порушення судом права позивача на справедливий судовий розгляд та принцип рівності сторін не знайшли свого підтвердження, оскільки сторона позивача реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у позовній заяві та письмових поясненнях, та зважаючи на викладене і межі розгляду справи в суді, вищевказана справа була розглянута. Частиною 4 статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, §23). Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням позивача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається позивач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З огляду на те що суд апеляційної інстанції судові рішення не змінює та не ухвалює нові, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» залишити без задоволення. Ухвалу Вітовського районного суду Миколаївської області від 18червня 2025 року та рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 01 вересня 2025 року