Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/12070/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12070/24 Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту:30.12.2024р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі в/ч) НОМЕР_1 про: - визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 16 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року. - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 16 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; - визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; - визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2024 року по 03 квітня 2024 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01 січня 2024 року; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2024 року по 03 квітня 2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; - визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі Постанова №168) та індексації грошового забезпечення, до складу суми місячного грошового забезпечення", з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена п.1 ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ); - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, передбаченої п.1 ст. 10-1 Закону №2011-XII з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 та індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум; - стягнення з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що з 16 квітня 2022 року по 03 квітня 2024 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 №101 від 03 квітня 2024 року його було виключено зі списків особового складу в/ч та знято з усіх видів забезпечення 03 квітня 2024 року. Позивач вказав, що в день виключення його зі списків особового складу йому не було виплачено усі належні види грошового забезпечення у повному обсязі, згоду на виключення його зі списків особового складу без повного розрахунку позивач не надавав. Позивач вказав, що з 30 січня 2020 року, з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі від 29 січня 2020 року №826/6453/18, у період проходження військової служби (з 16 квітня 2022 року по 03 квітня 2024 року) у нього виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідач позов не визнав, вказуючи, що згідно з Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі Постанова №704) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. А тому, відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчислені посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. В свою чергу, відповідно до наказу командира військової частини від 03 квітня 2024 року №101, позивача з 03 квітня 2024 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач із даним наказом погодився. Також відповідачем зазначено, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні ст. 9 Закону №2011-ХІІ. Додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 має тимчасовий характер та не входить до складу грошового забезпечення, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 16 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 рік. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2022 по 31 грудня 2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат. Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 по 19 травня 2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року. Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат. Визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо невключення індексації грошового забезпечення до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена п.1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ. Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, передбаченої п.1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ з урахуванням індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги: - до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VІІ (далі Закон №1774-VІІ), яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають». Доводи позивача щодо необхідності обчислення посадового окладу та окладу за військове звання виключно з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня 2020 року, на думку в/ч НОМЕР_1 є недоречними, оскільки таке застосування суперечить застосуванню п. 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІ та п.4 Постанови №704. - індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні ст. 9 Закону №2011-ХІІ, так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини; - розмір гонорару адвокату з урахуванням категорії справи та витраченого часу адвокатом, є завищеним і не відповідає ринковим цінам на адвокатські послуги. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо встановить, що розмір гонорару є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, командування в/ч НОМЕР_1 діяло відповідно до вимог чинного законодавства і тому бездіяльність в/ч НОМЕР_1 не є протиправною, як це зазначає позивач. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року іншими учасниками справи не оскаржено. Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини. ОСОБА_1 з 16 квітня 2022 року по 03 квітня 2024 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 №101 від 03 квітня 2024 року позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення 03 квітня 2024 року. Як зазначив позивач та не спростував відповідач, військова частина НОМЕР_1 виплачувала ОСОБА_1 грошове забезпечення у період з 16 квітня 2022 року по 03 квітня 2024 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. Поряд з цим, в/ч НОМЕР_1 не включено додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого позивачеві нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена п.1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 20 травня 2023 п.4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб. Натомість з 20 травня 2023 (з дати набрання чинності Постановою №481) базова величина, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців є незмінною та становить 1 762,00 грн. У задоволенні вимог щодо перерахунку грошового забезпечення з 20 травня 2023 року по 03 квітня 2024 року суд першої інстанції відмовив, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" (далі Постанова №481), яка набрала чинності 20 травня 2023 року, внесено зміни до п.4 постанови №704 та викладено абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних Суд першої інстанції дійшов висновку, що додаткова винагорода, визначена Постановою №168 установлюється на період дії воєнного стану, а тому не є щомісячною чи такою, що виплачується раз на місяць, в розумінні Закону №2262-XII. Додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, є додатковою виплатою, розмір якої залежить від певних умов та не є фіксованим, та яка виплачується на підставі наказів начальника в розмірі до 30 000 грн. та лише на період дії воєнного стану, тобто тимчасово. За таких обставин, суд приходить до висновку, що додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого виплачується грошова допомога на оздоровлення. Суд першої інстанції зазначив, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Суд першої інстанції зазначив, що виходячи з наведених вище приписів, індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною грошового забезпечення. Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення позивача для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77, 122 КАС України, ст. 233 КЗпП України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII, Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Відповідно ч.ч.1-3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно ч.4 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Частиною 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що один раз в рік військовослужбовцям виплачується грошова допомога на оздоровлення обрахунок якої здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення. Відповідно ч.2 ст. 15 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовцям які звільняються зі служби виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Частиною 14 ст. 15 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовцям які не використали щорічну або додаткову відпустку їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки обрахунок якої здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. З наведених правових норм вбачається, що обрахунок грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення. Частинами 3-4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ (далі Закон №2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ч.2 ст. 19 Закону № 2017-ІІІ). Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі Закон №1282-ХІІ). Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб -роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону №2011-ХІІ, яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону №2017-Ш, Закону №1282-ХІІ, та Порядку №1078. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки. Відповідно ч.ч.2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат. Сторони не заперечують, що нарахування і виплата грошової допомоги для оздоровлення обчислене, зокрема, без урахування індексації грошового забезпечення, яка згідно довідки про нараховане грошове забезпечення нараховувалась та виплачувалась позивачу у 2022 року. Верховний суд у постанові від 09 листопада 2023 року по справі №140/6868/21 зробив висновок, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою). З наведених вище мотивів, індексація входить до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення, а тому позовні вимоги цій частині підлягають задоволенню. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно п.10 Постанови №704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року. Постановою №704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком

14. Пунктом 4 Постанови №704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Водночас у п.1 приміток Додатку 1 до Постанови №704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. У примітці Додатку 14 Постанови №704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. З 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова №103, якою п.4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) п.4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з п.6 Постанови №103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704 - у зв`язку з прийняттям Постанови №103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови №103. Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року №1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови №704 в новій редакції: "1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704. Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція п.4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з п.6 Постанови №103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови №704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті п.4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб. З 29 січня 2020 року грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися за правилами п.4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Колегія суддів зазначає, що застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, де вказано на те, що зазначення у п.4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ. Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. При цьому колегія суддів зазначає, що п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року. Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-IX, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" №1082-IX, Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-ІХ таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 роки не містять. Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 у справі №160/1088/19). Отже, враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Разом з тим, згідно з п.2 Постанови №481 до абзацу першого пункту 4 Постанови №704 внесено зміни, шляхом його викладення в новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Отже, до дня набрання чинності Постановою №481 (20 травня 2023 року) абз.1 п.4 Постанови №704 був чинний у первинній редакції, тобто без врахування змін, що вносились до цього пункту Постановою №103. З урахуванням вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що грошове забезпечення мало розраховуватись позивачу у період 16 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного 2022-2023 року. За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Щодо доводів апеляційної скарги про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно ч.ч.1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. За змістом п.1 ч.3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. За правилами ч. 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17 та у постанові від 16 травня 2019 року у справі №823/2638/18. Дослідивши вищезазначену заяву, колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №520/7431/19. Представник позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, надав до суду: Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесення позивачем судових витрат надані докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., представником позивача додано до позовної заяви договір про надання правничої допомоги №771 від 12 квітня 2024 року, додаткова угода №1 від 12 квітня 2024 року, платіжну інструкцію на суму 10 000грн. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. У справі № 640/18402/19 (постанова від 28 грудня 2020 року) Верховний Суд дійшов висновку, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. При цьому, сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (ст.ст. 134, 139 КАС України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у ст.ст. 134,139 КАС України. Так відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що: - не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 та від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21); - при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №775/9215/15ц); - суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №775/9215/15ц). Колегія суддів дослідивши зміст наданих послуг з урахуванням складності справи та виконаної адвокатом роботи, приходить до висновку, що правнича допомога, яка складається із усного та письмового консультування клієнта, збирання доказів для підготовки позовної заяви за своєю природою входить до послуг зі складання позовної заяви, що передбачає вивчення та опрацювання необхідної кількості документів, аналіз законодавства та судової практики, підготовку правової позиції та узгодження її з Клієнтом. Враховуючи вищевикладене, з урахуванням проведеної роботи, об`ємом наданих послуг адвокатом, під час надання позивачу правничої допомоги, кількістю та необхідністю складених процесуальних документів, співмірністю наданих послуг та витрат на правову допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що стягненню на користь позивача підлягають витрати у розмірі 3 000 грн., що за даних обставин є співмірним. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 29 серпня 2025 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.