Постанова Вінницький апеляційний суд № 136/475/25

Справа № 136/475/25 Провадження № 22-ц/801/1491/2025 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 серпня 2025 рокуСправа № 136/475/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С., розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 24 квітня 2025 року у м. Липовець суддею цього суду Кривенком Д.Т., дата складання повного тексту судового рішення не відома, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивувало тим, що 12.07.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 11.07.2024-100002511. Такий договір підписано електронним цифровим підписом позичальника, відтвореним шляхом використання ним одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер телефону відповідача. За вказаним кредитним договором відповідачу було надано кредит в розмірі 15000 грн, після чого він зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування в порядку та на умовах визначених договором. Оскільки відповідач належним чином не виконував зобов`язань за договором, станом на 17.10.2024 року утворилася заборгованість в сумі 44 400 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту - 15 000 грн, заборгованість по процентам 18 900 грн, заборгованість по комісії 3 000 грн та неустойка в розмірі 7 500 грн. За таких обставин, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором та здійснити розподіл судових витрат. 24.04.2025 року рішенням Липовецького районного суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «Споживчий центр» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що він не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що не було надано жодних доказів з яких можливо було б встановити наявність чи відсутність зобов`язань відповідача перед позивачем відповідно до кредитного договору № 11.07.2024-100002511. Скаржник вказує, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Представник ТОВ «Споживчий центр» наголошує, що відповідач не надав до суду першої інстанції виписки по рахунках в банківських установах, у тому числі по рахунку 4149-49XX-XXXX-2957, який відповідач зазначив у кредитному договорі, та на який було перераховано кредитні кошти, що б дало можливість спростувати ті обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог. Також для позивача незрозумілими є мотиви, з яких суд вважав неналежним доказом довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати за таких підстав. Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що 11.07.2024 року ОСОБА_1 сформовано заявку кредитного договору № 11.07.2024-100002511 (кредитної лінії). Дана заявка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 11.07.2024 року (а.с. 8-12). Відповідно до заявки кредитного договору № 11.07.2024-100002511, яка є невід`ємною частиною кредитного договору, дата надання кредиту 12.07.2024 року, сума кредиту 15 000 грн, строк, на який надається кредит - 98 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 17.10.2024 року, Умовами кредитного договору також передбачена сплата процентів за користування кредитом, які розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (залишку від всієї суми кредиту) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. В умовах договору його сторонами погоджено різні процентні ставки для нарахування процентів за користування кредитним коштами, а саме: процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 4 чергових періодів; процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт»; денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожен день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процента ставка: 1,49% Також умовами договору передбачена комісія, пов`язана з наданням кредиту 750 грн. Комісія за надання нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 750 грн у кожному з 3 чергових періодів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, тощо. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит. Неустойка: 150 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. 11.07.2024 року сформована відповідь позичальника про прийняття пропозиції (ацепт) кредитного договору № 11.07.2024-100002511 (кредитної лінії), яка містить електронний підпис позичальника одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е356 (а.с. 12). Відповідно до листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. №1-2802 від 28.02.2025 року ОСОБА_1 12.07.2024 року було успішно перераховано кошти на платіжну картку на суму 15 000 грн. Переказ коштів здійснювався за допомогою системи iPay, номер транзакції - 450480663 (а.с. 7). Згідно із довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 11.07.2024-100002511 від 12.07.2024 року заборгованість позичальника ОСОБА_1 складає 44 400 грн, з яких 15 000 грн основний борг, 18 900 грн проценти, 7 500 грн неустойка, 3 000 грн комісія. У довідці також вказано, що проценти по кредиту нараховані за період з 12.07.2024 року по 17.10.2024 року (а.с. 6). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, дослідивши зібрані докази, встановив, що надані позивачем документи не є тими доказами, які могли б надати суду можливість встановити наявність прострочених зобов`язань відповідача перед позивачем за кредитним договором № 11.07.2024-100002511. Суд також зауважив, що додана до позовної заяви довідка-розрахунок заборгованості відповідача не може бути прийнята судом, оскільки вона не є первинним документом, вона не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положенню про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75. Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 11.07.2024-100002511від 11.07.2024 року був вчинений в електронній формі. Відтак, на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Частинами 1-12 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6, 12 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як вбачається з матеріалів справи, 11.07.2024 року відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим електронним підписом підписав заявку, яка є частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), шляхом зазначення одноразового ідентифікатора, який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог ч. 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Крім того, відповідач під час розгляду справи не заперечував, що він 11.07.2024 року підписав та уклав кредитний договір на відповідних умовах, підписавши такий договір одноразовим ідентифікатором. Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами кредитного договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. При цьому, вимог про визнання кредитного договору 11.07.2024-100002511 від 11.07.2024 року недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем. З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та ТОВ «Споживчий центр» кредитного договору 11.07.2024-100002511 від 11.07.2024 року. В той же час, отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 15 000 грн підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. №1-2802 від 28.02.2025 року, відповідно до якого ОСОБА_1 12.07.2024 року було успішно перераховано кредитні кошти на платіжну картку на суму 15 000 грн. Переказ коштів здійснювався за допомогою системи iPay, номер транзакції 450480663. Отже, колегія суддів вважає доведеним, що кредитодавець виконав своє зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошти відповідно до умов кредитного договору. Між тим, за умовами кредитного договору, відповідач зобов`язався повернути отримані ним грошові кошти у визначений договором строк, однак доказів того, що позичальник свої зобов`язання за договором виконав та повернув отримані в борг грошові кошти в матеріалах справи немає. Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як визначено ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. За ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Висновок суду першої інстанції про те, що надана позивачем довідка-розрахунок суми боргу за кредитним договором не може бути належним доказом розміру грошових зобов`язань відповідача, оскільки не є первинним документом та не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положенню про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на таке. Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта. При цьому, згідно з пунктом 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц. Водночас, ТОВ «Споживчий центр», як фінансова установа, не є банком ОСОБА_1 та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку. При цьому, відповідач не надав таку виписку по картковому рахунку, що б дало можливість відхилити ті обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог. Разом з тим, із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що він відповідає вимогам закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується із умовами кредитного договору, з нього встановлено розмір основного боргу, нараховані відсотки відповідно до умов кредитного договору та в період дії такого кредитного договору, сума платежів та залишки непогашеної відповідачем заборгованості. В свою чергу, стороною відповідача не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності. З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження заборгованості за кредитним договором є помилковим, оскільки ТОВ «Споживчий центр» надало всі необхідні документи, оформлені належним чином, які підтверджують отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, підстав нарахування та розміру відповідної заборгованості за кредитним договором № 11.07.2024-100002511 від 11.07.2024 року. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, дійшовши помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, наслідком чого є задоволення апеляційної скарги ТОВ «Споживчий центр» та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833) суму заборгованості за кредитним договором № 11.07.2024-100002511 від 11.07.2024 року в сумі 44 400 грн, яка складається з 15 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 18 900 грн заборгованість за процентами, 7 500 грн неустойка за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, 3 000 грн комісія. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422, 40 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633, 60 грн. Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: Т. Б. Сало О. С. Панасюк