Постанова 4855 № 640/12148/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12148/21 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Кобаля М.І., Штульман І.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач/апелянт/ВЧ НОМЕР_1 ) про: - визнання протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо встановлення січня 2016 року як базового місяця (місяця підвищення посадового окладу) для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; - визнання протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; - зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити у повному обсязі ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця (місяця підвищення посадового окладу за посадою) для нарахування індексації; - зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за цим спором та виплатити компенсацію втрати частини доходів ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в спірний період не виплачував індексацію грошового забезпечення у відповідному розмірі. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо встановлення січня 2016 року як базового місяця (місяця підвищення посадового окладу) для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 року. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, із урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ВЧ НОМЕР_1 . Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ВЧ НОМЕР_1 . Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є складовою частиною державних соціальних гарантій та підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті у порядку, визначеному Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, незалежно від наявності спеціального механізму такого нарахування для військовослужбовців. Встановлено, що в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року щодо індексації доходів позивача застосувався базовий місяць січень 2016 року замість січня 2008 року, що суперечить нормам Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та постанові Кабінету Міністрів України № 1294, яка визначала розміри посадових окладів до 01 березня 2018 року. Суд послався на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою з грудня 2015 року базовим місяцем має бути січень 2008 року, оскільки підвищення посадових окладів після цієї дати не відбувалося. Відсутність механізму виплати не може позбавляти права на отримання належних сум індексації, тому дії відповідача щодо її ненарахування та невиплати є протиправними. Водночас вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суд визнав передчасними, оскільки на час розгляду справи відсутнє порушене право, а вирішення такого питання наперед суперечить засадам адміністративного судочинства. Суд також частково задовольнив вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу, зменшивши їх суму до 2 500 грн, з огляду на співмірність зі складністю справи та заперечення відповідача. В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у їх задоволенні. Зазначила, що визначення базового місяця, наявність підстав для індексації та зв`язок між зміною розміру грошового забезпечення і перевищенням індексаційного порогу належать до дискреційних повноважень уповноваженого органу, а суд не вправі самостійно встановлювати базовий місяць для нарахування індексації. Відповідно до абзацу 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року № 1013 при подальшій індексації після грудня 2015 року базовим місяцем є січень 2016 року, оскільки військовослужбовцям, у тому числі позивачу, в січні 2016 року були нараховані додаткові види грошового забезпечення за грудень 2015 року у підвищеному розмірі. Наголосив, що Постанова № 1013 змінила порядок індексації та правила визначення базового місяця, що підтверджується також практикою Верховного Суду та позиціями інших судів у аналогічних справах. За період з вересня 2016 року по листопад 2018 року індексація позивачу не нараховувалась у зв`язку з відсутністю перевищення порогу індексації, встановленого Порядком № 1078, а тому відсутні правові підстави для стягнення сум індексації за цей час. Крім того, апелянт заперечив проти визначеного судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 500 грн, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд. Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 у період із серпня 1991 року по 01 листопад 2018 року включно проходив військову службу в лавах Збройних Сил України, зокрема у ВЧ НОМЕР_1 . Відповідно до наказу начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 11 жовтня 2018 року № 298, позивача звільнено з військової служби у запас. Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 01 листопада 2018 року № 154 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено на зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Видано грошовий атестат серії ЗУ № 328519 від 09 листопада 2018 року. 23 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з вимогою про надання документів та інформації за період проходження служби, у т.ч. й щодо нарахованої та виплаченої індексації за період із січня 2015 року по 01 листопада 2018 року, а також просив виплатити її, у разі не проведення таких виплат, на що листом від 13 квітня 2021 року № Ф/149 отримав відмову у виплаті індексації у запропонований позивачем спосіб. До відповіді було надано довідку-розрахунок від 13 квітня 2021 року № Ф/16 про нарахування індексації грошового забезпечення позивачу, згідно з якою у спірний період, починаючи з лютого 2016 року по березень 2018 року застосовано базовий місяць - січень 2016 року. Відповідно до довідки від 13 квітня 2021 року № Ф/13 щодо розміру нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2015 року по 01 листопада 2018 року, вбачається, що у спірний період із 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, сума індексації складає 0,00 грн. Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду. Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне. Оскільки оскаржуване рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, з ним погодились сторони, то суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Відповідно до частин першої та шостої статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Частиною сьомою статті 5 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078). За приписами пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Отже, індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищення грошових доходів громадян (в межах прожиткового мінімуму) для компенсації подорожчання/зростання споживчих цін на товари і послуги внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов`язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі, коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації. Втім, колегія суддів наголошує, що важливим елементом алгоритму нарахування індексації є термін (так званий «базовий» місяць), від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого «порогу»), визначеного законом. Так, індексація грошових доходів населення починає нараховуватися, коли зростання індексу споживчих цін перевищує: - 101 відсоток за період до 01 січня 2016 року (частина перша статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII), в редакції, що діяла до 01 січня 2016 року); - 103 відсотки за період після 01 січня 2016 року (частина перша статті 4 Закону № 1282-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, який набрав чинності 01 січня 2016 року). Згідно із пунктом 5 Порядку № 1078 (в редакції, що діяла до 01 грудня 2015 року), «базовим» місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій: - підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, або - зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів. При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається «базовим» при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. У зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року № 1013 (далі - Постанова № 1013), якою внесені зміни серед іншого і до пункту 5 Порядку № 1078, з 01 січня 2016 року істотно змінився порядок нарахування індексації, оскільки «базовим» місяцем (місяцем, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, до досягнення ним порогу 103%) визначено місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, а не підвищення розмірів мінімальної заробітної плати чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімального розміру. Отже, з 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник. У період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року № 1294, яка була чинною з 01 січня 2008 року та діяла до 01 березня 2018 року, тобто до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Відтак, за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2016 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку № 1078 є січень 2008 року. З наведеного слідує, що у спірному періоді (з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року) повноваження державних органів щодо визначення «місяця підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку № 1078 не були дискреційними, оскільки нормами зазначеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17. Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 825/565/17 звернув увагу на те, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу), є базовим для проведення індексації. За змістом пункту 5 Порядку № 1078 підставою для встановлення чи зміни базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення є підвищення тарифної ставки (окладу) військовослужбовця. Отже, базовий місяць для індексації грошового забезпечення визначається нормативно та відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць базовим, ніж той, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу). Тому у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретну дію на користь позивача - провести індексацію його грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений базовий місяць. Якщо відповідач цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов`язати до її вчинення у судовому порядку. Аналогічні правові висновки висловив Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на нарахування і виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2 500, 00 грн, слід зазначити наступне. Згідно з положеннями статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Ця норма закону кореспондується з частиною сьомою статті 139 КАС України, згідно з якою розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Про це саме зазначено в частині третій статті 143 КАС України. Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначені умови представником позивача дотримані, оскільки у позовній заяві заявлено про понесення судових витрат у розмірі 5 000, 00 грн. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такий самий правовий підхід застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункту 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). Про таке йдеться також в іншій практиці ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01): заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. З матеріалів справи вбачається, між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Кружільним Сергієм Олеговичем (далі - Адвокат), діючого на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КВ 000291 від 17 вересня 2018 року, укладено договір про надання правової допомоги від 23 березня 2021 року №

8. За умовами договору, адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту з питань, що пов`язані наданням правової допомоги клієнту, стосовно пенсійного забезпечення останнього, у тому числі, але не виключно вчинення дій щодо зобов`язання СВП нарахувати та виплатити заборгованість із індексації грошового забезпечення та інше. Клієнт зобов`язаний відшкодовувати адвокату фактичні витрати (понесені чи майбутні), необхідні для виконання договору. у разі дострокового розірвання цього договору здійснити оплату послуг адвоката за фактично надані послуги, а також своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість отриманої правової допомоги за договором. Відповідно до договору, гонорар складається з суми вартості наданої правової/правничої допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатку 1 до цього договору або окремих додаткових угодах. Розмір гонорару не залежиться від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт. Сума гонорару подвоюється у разі надання адвокатом послуг клієнту у неробочий час, вихідні та святкові дні, про необхідність та доцільність таких витрат адвокат попередньо попереджає клієнта та узгоджує з ним відповідні дії. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Факт надання правової допомоги підтверджується актом наданих послуг, якщо інше не визначено відповідними додатковими угодами. Клієнт сплачує гонорар у день підписання цього договору, якщо інше не визначено відповідним додатком чи додатковою угодою. Сторони можуть встановити оплату гонорару в розмірі 0,00 грн. за принципом «pro bono», про що зазначається у відповідному додатку/додатковій угоді до договору. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівкову порядку на рахунок адвоката. У випадку дострокового розірвання цього договору з ініціативи клієнта, адвокат не повертає раніше отримані від клієнта гонорар та відшкодовані фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з додатковою угодою № 1 від 23 березня 2021 року до договору про надання правової допомоги № 8, відповідно до умова укладеного договору та цього додатку гонорар адвоката складає 20% від суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення та суми інших компенсаційних виплат клієнту, які будуть нараховані та виплачені останньому за наслідками надання правової допомоги та судовому захисту. Указаний гонорар підлягає сплаті клієнтом на користь адвоката протягом 3 банківських днів з моменту зарахування коштів на рахунок клієнта. Сторони погодили, що частина гонорару у розмірі 5 000,00 грн підлягає оплаті авансовим платежем, за вибором клієнта, у наступних можливих варіантах: протягом 2 банківських днів з моменту підписання цієї угоди; 50 % визначеної у пункті 1.2.1 суми протягом 2 банківських днів з моменту підписання цієї угоди та інші 50 % - протягом 2 банківських днів з моменту прийняття позитивного рішення судом першої інстанції. Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку, суд зобов`язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України, згідно з якою для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи (частина п`ята статті 134 КАС України). Враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет спору, підготовку та подання процесуальних документів (зокрема, письмових пояснень, відзиву на заперечення, клопотань), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500, 00, є справедливою та співмірною. Таке вирішення повністю відповідає принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності, які були враховані судом при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу згідно з вимогами частини дев`ятої статті 139 КАС України. Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. Судді: Кобаль М.І. Штульман І.В.