Постанова 4856 № 240/7415/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/7415/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 27 серпня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Олевського районного суду Житомирської області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом Олевського районного суду Житомирської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування постанови, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування постанови. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 у справі №240/40884/21 позов ОСОБА_1 до Олевського районного суду Житомирської області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково. Вказаним рішенням визнано протиправним та скасовано наказ Олевського районного суду Житомирського області від 03.11.2021 №36-к "Про застосування дисциплінарного стягнення до секретаря судового засідання Дворак Г.П.", визнано протиправним та скасовано наказ Олевського районного суду Житомирського області від 04.11.2021 №37-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на посаді секретаря судового засідання Олевського районного суду Житомирського області з 06.11.2021. Також зобов`язано Олевський районний суд Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 06.11.2021 (дата наступна за датою її звільнення) по 19.06.2023 (дата постановлення рішення у справі), відповідно до ст.ст. 235, 236 Кодексу законів про працю України статті (далі - КЗпП України) та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Після набрання законної сили рішенням, Житомирським окружним адміністративним судом видано ОСОБА_1 виконавчі листи №24498 2023 р. від 23.06.2023 щодо поновлення на посаді та №34368 2023 р. від 21.09.2023 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 05.08.2024 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драгальчук А.Ю. відкрите виконавче провадження №75694880 з виконання виконавчого листа №34368 2023 р. від 21.09.2023, виданого Житомирським окружним адміністративним судом в справі №240/40884/21. Олевським районним судом Житомирської області судове рішення виконано в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 з 06.11.2021, про що прийнято відповідний наказ керівника апарату Олевського районного суду Житомирської області від 29.08.2023 №35-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ". Після поновлення на роботі ОСОБА_1 звернулася до керівника апарату суду із заявою про звільнення із займаної посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Наказом керівника апарату Олевського районного суду Житомирської області від 04.09.2023 №36-к, ОСОБА_1 з 04.09.2023 звільнено з роботи за власним бажанням та п.2 вказаного наказу визначено відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , нарахувати та виплатити, в тому числі, середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 прийнятого у справі №240/40884/21. 28.02.2025 в межах вказаного виконавчого провадження (ВП №75694880) державний виконавець виніс постанову, якою за невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 5 100,00 грн. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Закону передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. За змістом ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). Згідно з частинами першої, другої статті 63 Закону №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до частини першої статті 75 цього ж Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Тобто даючи оцінку тому, чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом), і в чому саме причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Також обов`язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб`єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" від 17.07.1997. Отже її положення є обов`язковими для виконання Україною. Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Аналіз викладеного, дає підстави для висновку, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд. Проаналізувавши вищевикладені норми, суд вважає за необхідне вказати, що підставою для застосування штрафу до боржника є невиконання судового рішення саме за відсутності поважних причин. Так, в процесі судового розгляду справи встановлено, що наказом керівника апарату Олевського районного суду Житомирської області від 04.09.2023 №36-к, ОСОБА_1 з 04.09.2023 звільнено з роботи за власним бажанням та п.2 вказаного наказу визначено відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , нарахувати та виплатити, в тому числі, середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 №240/40884/21. Копію вказаного наказу направлено до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області для проведення відповідних розрахунків з ОСОБА_1 .. Втім, на заяву стягувачки від 27.10.2023 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області листом №1942/23-вх від 02.11.2023 повідомило про відсутність змоги виконати рішення суду, оскільки Управління не є стороною у справі. При цьому, ч.ч.1, 3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII установлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом. Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів. Відповідно до п. 8 ч. 4-5 ст. 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", рішення Вищої ради правосуддя від 13 квітня 2023 р. № 358/0/15-23 "Про затвердження Типового положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України" наказом Державної судової адміністрації №229 від 10.05.2023 затверджено положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, в тому числі згідно з додатком 5 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - Положення). Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - територіальне управління) є територіальним органом Державної судової адміністрації України (далі також - ДСА України) та підконтрольне їй (п.1 Положення). Згідно з пунктом 3 Положення основним завданням територіального управління є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних (далі - суди), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. Пунктами 1, 3, 4, 5, 37, 39 пункту 4 Положення передбачено, що Територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань серед інших: забезпечує належні умови діяльності судів у межах повноважень, визначених законом; здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні; забезпечує дотримання фінансово-бюджетної дисципліни, ефективне, результативне і цільове використання коштів державного бюджету, законність використання ресурсів та майна, запобігання порушенням та зловживанням, а також своєчасність вжиття відповідних заходів реагування, зокрема в частині відшкодування заподіяної шкоди (втрат) та притягнення до відповідальності винних посадових осіб; забезпечує організацію роботи щодо надання матеріалів для формування пропозицій до бюджетного запиту на плановий бюджетний період з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів відповідно до потреб судів; забезпечує відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за надходженнями до спеціального фонду Державного бюджету України та здійснює інші повноваження, визначені законом. За приписами частини першою статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Так, відповідно до частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. За приписами частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. Відповідно до ст.ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України №1402-VIII, з урахуванням положень Бюджетного кодексу України, виплати мають здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Отже, фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення відповідачем можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України. У той час, відомості про відсутність бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України, в тому числі виплат на виконання рішення суду, матеріали справи не містять. При цьому, стягувачку уповноваженими особами Територіального управління ДСА в Житомирській області лише повідомлено про неможливість здійснити виплату їй коштів, так як Управління не є учасником справи. Однак, суд категорично ставиться до вказаних висновків, оскільки такі не можуть слугувати підставою для невиконання рішення суду, в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі завдання прямо визначені вищевказаним Положенням. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Територіальне управління ДСА України в Житомирській області, здійснює фінансування та виплату коштів працівникам апарату Олевського районного суду Житомирської області, відповідно до своїх повноважень, передбачених Положенням, відповідно до видатків по КЕКВ як "Нарахування на оплату праці" та "Заробітна плата". Виходячи з вищенаведеного, слід відмітити, що матеріали справи не містять відомостей про вчинення боржником додаткових дій (направлення листів, звернень до уповноважених органів, щодо виділення додаткових бюджетних призначень для здійснення такої виплати) з метою виконання рішення суду у повному обсязі. У той час, на день прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №360/3573/20. Зважаючи на встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення суду прийняте Житомирським окружним адміністративним судом у справі №240/40884/21 у повному обсязі невиконане боржником без поважних на те причин, що має тягнути за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII, в даному випадку прийняття оскаржуваної постанови. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гакальця Олега Олександровича про накладення штрафу від 28.02.2025, винесена в межах виконавчого провадження №75694880 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн (п`ять тисяч сто) 00 коп. є правомірною та винесеною із дотриманням вимог чинного законодавства. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Олевського районного суду Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.