Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/30202/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 серпня 2025 року м.Дніпросправа № 160/30202/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Кругового О.О., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 160/30202/24 (суддя Кальник В.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, яка виразилась у не проведенні з ОСОБА_1 за період з 31.01.2023 р. по 07.11.2024 р. своєчасного повного фактичного розрахунку при його звільненні із військової служби; - зобов`язати Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення, в сумі 95 251,52 грн. (дев`яносто п`ять тис. двісті п`ять десять одна грн. 52 коп.). В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при звільненні з військової служби, відповідач не провів повний розрахунок з грошового забезпечення, а саме, своєчасно не виплатив індексацію грошового забезпечення. Таким чином, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, проведення судом неправильного обрахунку суми, заявленої позивачем до стягнення, недотримання судом положень ст.122 КАС України в частині строків звернення до суду з даним позовом, відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає, що є неспівмірною сума, розрахована судом до виплати позивачу як середній заробіток із сумою, що була йому виплачена на виконання рішення суду. Стверджує, що судом невірно обрахована кількість днів 182 дні, замість 180 (шість місяців), що призвело до неправильного обрахунку суми, заявленої позивачем як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Крім того, відповідач наголошує, що позивач пропустив строки звернення до суду з даним позовом, визначені нормами КАС України та КЗпП України, а заяви про поновлення строку на звернення з даним позовом суду не подавав, як і докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку. Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві позивач стверджує, що погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд повно встановив обставини справи та дав належну оцінку доказам, що подавалися обома сторонами. На думку позивача, відсутні підстави для скасування законного рішення суду першої інстанції. Позивач звертає увагу суду, що виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби проведено відповідачем лише 07.11.2024 р., у зв`язку з чим вказана дата і є днем фактичного остаточного його розрахунку з позивачем при звільненні. Відповідно, перебіг місячного процесуального строку на звернення до суду з позовом у даній справі розпочався з 08.11.2024 р., а закінчився 08.12.2024р.. Позовну заяву до суду представником позивача подано 09.11.2024 р., тобто з дотриманням строку для звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України, з урахуванням правової позиції Верховного Суду та рішень Конституційного Суду України. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив військову службу в органах СБУ на посадах офіцерського складу з 08.01.2000. Наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України від 20.01.2023 № 82-ОС/ дск позивач, звільнений з військової служби у СБУ за підпунктом а пункту 61 (у запас СБ України) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 та абзацом сьомим (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд) підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232- XII (далі Закон № 2232-XII). 31.01.2023 наказом начальника Управління СБУ від 31.01.2023 № 57-ОС/дск позивача виключено зі списків особового складу Управління СБУ. На підставі наказу № 57-ОС/дск, з позивачем проведенні остаточні розрахунки при звільненні з військової служби на пенсію. 12.06.2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Управління СБУ (адміністративна справа № 160/13038/23) про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за сімейними обставинами. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 р. у справі № 160/13038/23, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.08.2024р., визнано протиправними дії та зобов`язано УСБУ у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при його звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до Закону №2011-XII від 20.12.1991 р. та ГПСМУ №413 від 12.06.2012 р. у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік проходження військової служби за період з 29.01.2000р. по 20.01.2023р. На виконання рішення суду, відповідачем 07.11.2024 року здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні на рахунок позивача в розмірі 91 889,59 грн., що підтверджується випискою за рахунком банка від 07.11.2024 з карткового рахунку позивача. Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено всіх йому належних сум, то, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього заробітку за шість місяців затримки виплати у розмірі 95 251,52 грн., у зв`язку із чим звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що період затримки остаточного розрахунку з позивачем охоплюється з 01.02.2023 по 07.11.2024, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, в спірному випадку становить 95 251,52 грн., які суд обрахував як 523,36 грн. середньоденне грошове забезпечення х 182 календарні дні = 95 251,52 (за 6 місяців). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплатигрошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18. Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України, за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 01.02.2023 по 07.11.2024 роки. На час звільнення позивача зі служби вже діяла нова редакція статті 117 КЗпП України, тобто спірний період регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 10.04.2024 у справі № 360/380/23. Згідно статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України. Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі, коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. В матеріалах справи наявна довідка, видана Управлінням Служби безпеки України у Дніпропетровській області, відповідно до якої розраховано середньоденне грошове забезпечення позивача із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Так, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 523,36грн. (а.с.24). Період затримки розрахунку при звільненні позивача, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції ст. 117 КЗпП), становить 182 дні, а не 180 як стверджує відповідач, оскільки у спірному періоді не всі місяці мають 30 календарних днів. З урахуванням середньоденного заробітку позивача (523,36 грн.) сума до відшкодування становить 95 251,52 грн. (182 дні х 523,36 грн.) і така сума не підлягає зменшенню. Щодо доводів відповідача, викладених у апеляційній скарзі, про пропуск позивачем строків звернення до суду з таким позовом. За позицією відповідача, строки звернення до суду з позовом у відповідній категорії спорів урегульовано в ч.5 ст. 122 КАС України, і складають 1 місяць. Відповідач вважає, що такий строк має обраховуватись з моменту звільнення позивача зі служби, коли він дізнався, що розрахунки з ним проведено не у повному обсязі. Позивача виключено зі списків особового складу Управління СБУ 31.01.2023 року, відповідно, звертаючись до суду з даним позовом 11.11.2024 року, він пропустив строки, визначені ч.5 ст.122 КАС України, а заяви про поновлення пропущеного строку суду не подав. Колегія суддів відхиляє такі доводи як помилкові, з огляду на наступне. Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби позивачу проведено відповідачем на виконання рішення суду лише 07.11.2024 р., у зв`язку з чим вказана дата і є днем фактичного остаточного його розрахунку з позивачем. Відповідно, перебіг місячного процесуального строку на звернення до суду з позовом у даній справі розпочався 08.11.2024 р., а закінчився 08.12.2024р.. Позовну заяву до суду направлено поштою 11.11.2024 р., тобто в межах визначеного законом строку для звернення до суду, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України. Відповідно, подавати позивачу заяву до суду про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом не було необхідності. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить до висновків, що доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують. Судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстав для його скасування не вбачається. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 160/30202/24 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя О.О. Круговий суддя Я.В. Семененко