Постанова Дніпровський апеляційний суд № 220/842/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1309/25 Справа № 220/842/24 Суддя у 1-й інстанції - Якішина О. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2025 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання Лідовська А.А. сторони позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 треті особи: Великоновосілківський відділ державної виконавчої служби у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавчий комітет Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Омельчук Сергій Леонідович на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 вересня 2024 року, ухвалене суддею Якішиною О.М. в смт. Велика Новосілка Донецької області, Великоновосілківського району, повне судове рішення складено 23 вересня 2024 року, УСТАНОВИВ У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 , треті особи: Великоновосілківський відділ державної виконавчої служби у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавчий комітет Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області, про визначення місця проживання дитини з батьком та припинення стягнення аліментів. Просив визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком та припинити стягнення з нього аліментів на користь відповідача на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у нього та ОСОБА_2 є спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з відповідачем. Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14.09.2018 року з нього стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У лютому 2022 року відповідач просила його надати згоду на виїзд дитини за межі України, повідомивши, що має намір виїхати з дитиною та зі своїми батьками до російської федерації. Він був категорично проти цього та не надав відповідної згоди на виїзд дитини саме до російської федерації. У березні відповідач повідомила його, що вона разом з батьками буде їхати до російської федерації, навіть за відсутності його згоди. З відомої заявнику інформації, їх незаконний перетин кордону до російської федерації був через тимчасово окуповану АР Крим. Таким чином, відповідач протиправно вивезла дитину за межі України та припинила надавати для батька доньку для побачень, спілкування та виховання, попри те, що з нього щомісячно стягуються аліменти на утримання доньки. Йому не відомо де знаходиться донька та в яких умовах проживає. Зазначає, що аліменти, які з нього стягуються, не можуть перераховуватись в російську федерацію, оскільки з цією країною розірвані будь-які відносини, у тому числі економічні та дипломатичні. Якщо аліменти знімаються з карткового рахунку відповідача, то це робить невстановлена особа, а не відповідач, оскільки українські банківські картки у російській федерації не працюють. Таким чином, аліменти не витрачаються на утримання доньки, а перевірити як утримується дитина та в яких умовах проживає, неможливо. Вживаючи заходи щодо розшуку дитини, він звертався з відповідними заявами до Відділення поліції №1 Волноваського районного відділення поліції ГУНП в Донецькій області та до Служби у справах дітей Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області, на що йому було рекомендовано звернутися із заявою до органів Національної поліції та до суду. Під час бойових дій він отримав важке поранення; проходив тривале і дороге лікування, а станом на теперішній час - реабілітацію. Під час лікування і реабілітації, Великоновосілківським відділом державної виконавчої служби у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні про стягнення аліментів було накладено арешт на всі карткові рахунки позивача, у зв`язку з чим він позбавлений можливості користуватися власними коштами. З 28 серпня 2023 року йому встановлено безстроково другу групу інвалідності. 05 січня 2024 року він уклав шлюб з ОСОБА_4 , яка має малолітню доньку від першого шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку він має намір удочерити. Відповідно, після визначення місця проживання доньки позивача, ОСОБА_3 з батьком дитини, остання проживатиме у повноцінній сім`ї, де створені всі умови для проживання дітей. Наведені вище обґрунтування позову, на думку позивача, свідчать про суттєву зміну обставин, які були підставою стягнення аліментів з батька дитини, а тому, мають тягнути за собою припинення стягнення таких. В свою чергу, незаконність дій зі сторони матері дитини, щодо фактичною викрадення дитини без згоди батька та відповідних державних установ, незаконного перетину кордону з дитиною та утримання дитини в невідомих умовах проживання свідчать про законність та обґрунтованість позовної вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком дитини. Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 вересня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Великоновосілківський відділ державної виконавчої служби у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавчий комітет Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області, про визначення місця проживання дитини з батьком та припинення стягнення аліментів. Позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_6 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку. Позивач вважає, що ухваленим рішенням суду першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, неповно з`ясовано всі фактичні обставини справи, не надано належну правову оцінку доказам по справі, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про повне задоволення позову. Скаржник, посилаючись на норми чинного законодавства вказує на те, що припинення стягнення аліментів є можливим способом захисту особи у тому випадку, коли одержувач аліментів, як у даному випадку мати дитини (відповідач) не витрачає стягнуті з батька дитини (позивача) аліменти на дитину, оскільки незаконним (протиправним) шляхом вивезла дитину без згоди батька дитини до російської федерації, з якою, як з країною агресором розірвані будь які дипломатичні, економічні та інші відносини. Окрім цього, зазначені обставини позбавляють батька дитини встановити місце та умови проживання, розвитку і виховання дитини та прийняття ним участі у вихованні дитини. Представник позивача вказує на те, що після вторгнення російської федерації в Україну, позивач вступив до лав Збройних Сил України та під час бойових дій отримав важке поранення; проходив тривале і дороге лікування, а станом на теперішній час - реабілітацію. Під час лікування і реабілітації, Великоновосілківським відділом державної виконавчої служби у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні про стягнення аліментів було накладено арешт на всі карткові рахунки позивача (докази додаються), у зв`язку з чим позивач під час лікування та реабілітації позбавлений можливості користуватися власними коштами. Зазначає, що кошти, які стягуються з нього на утримання дитини, на утримання дитини не надходять, оскільки відповідачка і дитина знаходяться у російській федерації. Якщо аліменти знімаються з карткового рахунку відповідачки, то це робить невстановлена особа, а не відповідачка, оскільки українські банківські картки у російській федерації не працюють. Сторона позивача звертає увагу на те, що суд здійснював запити щодо місця реєстрації відповідача та, згідно оскаржуваного рішення встановив, що відповідач значиться зареєстрованою у смт. Велика Новосілка (даний населений пункт є тимчасово окупованим державою агресором - російською федерацією. Серед внутрішньо переміщених осіб відповідач не зареєстрована. Як вбачається з листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України, відомості про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 24.02.2022 р. по 10.05.2024 р. громадянкою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (донька сторін) в базі даних відсутні. Відповідно, якщо така інформація відсутня по донці, то й по мамі (відповідачці), з якою знаходиться дитина, інформація буде аналогічною. Отже, з аналізу наведених доказів у їх сукупності вбачається, що мама (відповідач) з дитиною знаходиться у російській федерації або на тимчасово підконтрольній російській федерації території, що в тому, чи іншому випадку доводить доводи позивача про перебування дитини у російській федерації, що узгоджується також з поясненнями свідка та позивача. Якщо навіть дитина разом з матір`ю знаходиться на тимчасово окупованій території російської федерації, то ситуації і наслідків це не змінює, адже між державою агресором і Україною розірвані будь які дипломатичні і договірні відносини, які позбавляють можливості перевірити належність умов проживання дитини. Наведені обставини (факти) свідчать про те, що суд не надав належної оцінки наведеним вище доказам. Представник позивача звертає увагу та не, що тривалий час у провадженні Великоновосілківського районного суду знаходиться справа про визначення місця проживання дитини з батьком та припинення стягнення аліментів. У разі перебування відповідача в Україні або у будь-якій цивілізованій країні, остання мала б можливість заперечувати проти заявлених позовних вимог та захищати свої права, проте, відповідач цього не зробила, що також вкотре підтверджує законність вимог позивача. Попри це, дискримінація у суду щодо сторін полягає і у тому, що суд не встановив жодної обставини про матір дитини, про її місце роботи, про створені для дитини умови проживання, навчання, виховання і т.д. Суд не врахував, що мама дитини чинить перешкоди батьку у вихованні дитини, адже про місце проживання дитини не знає ні батько, ні орган опіки, проте ці обставини не поставили під сумнів у суду особу матері. Наведені вище обгрунтування свідчать про незаконність відмови у задоволенні заявленої позивачем позовної вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком, а отже і похідної вимоги про припинення стягнення аліментів. Представник позивача наголошує на тому, що суд першої інстанції не взяв до уваги та проігнорував імперативні приписи ст.6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, згідно яких, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю. Наведені у позові обставини і є винятковими, за яких дитину слід розлучити зі своєю матір`ю, яка протиправно вивезла дитину за межі України без згоди батька та відповідних органів та протиправно позбавила можливості батька дитини приймати участь у її вихованні. Проте, суд першої інстанції не врахував даних обставин. Скаржник зазначає, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. Внаслідок порушення вказаних вище норм законодавства та неналежного дослідження доказів по справі, суд прийшов до хибних висновків по справі та порушив вимоги ст.55 Конституції України, Європейської практики. Відзив на апеляційну скаргу не подано. 19 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Омельчука С.Л. надійшла заява про проведення апеляційного розгляду справи, призначеного на 19.08.2025 на 09:40 годин за відсутності сторони позивача. В заяві представник позивача підтримує в повному обсязі апеляційну скаргу, вказує про те, що місце знаходження дитини нікому не відоме, просить врахувати й те, що мати дитини на захист своїх прав не надала суду жодних заперечень щодо заявлених позивачем вимог. Вказує, що рішення суду про визначення місця проживання з батьком, в свою чергу надасть можливість батьку дитини здійснити повноцінні заходи щодо розшуку дитини через відповідні правоохоронні органи. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони позивача підягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, з огляду на таке. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 . Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14.09.2018 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та аліменти на утримання дружини в розмірі 500 грн. до досягнення дитиною трьох років. Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 12 вересня 2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишилася проживати з матір`ю. Зазначене підтверджено позивачем та не спростовано відповідачем. 07.09.2024 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника звернувся до Відділення поліції №1 Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення від 28.08.2023 р. з приводу викрадення його доньки та незаконне вивезення її за межі України матір`ю дитини ОСОБА_2 . Згідно листа Служби у справах дітей Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області від 07.09.2023 р. №99/01-21 позивачу на його запит щодо розшуку дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею рекомендовано звернутись до органів національної поліції. З наданої суду медичної документації вбачається, що позивач проходив стаціонарне лікування в період з 07.04.2022 р. по 08.04.2022 р., йому проводилось оперативне втручання, перебував на лікуванні в період з 02.06.2022 р. по 04.07.2022 р.; мав направлення до психіатра та отоларинголога; у жовтні 2022 року проведено ще дві операції. Згідно довідки до акту огляду МСЕК Серії 12 ААГ №007131 від 01.09.2023 р. та виписки до неї ОСОБА_1 має другу групу інвалідності з 28.08.2023 р. безстроково. Постановою головного державного виконавця Великоновосілківського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Кравченко Л.І. від 02.02.2022 р. при примусовому виконанні рішення суду про стягнення аліментів звернуто стягнення на доходи позивача ОСОБА_1 . Постановами головного державного виконавця Великоновосілківського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Кравченко Л.І. від 10.06.2023 р. накладено арешт на грошові кошти боржника - позивача у справі ОСОБА_1 , встановлено тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Згідно свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 05.01.2024 р. перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 (до шлюбу ОСОБА_4 ). Згідно витягу з наказу №41-РС від 31.05.2024 р. ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я. Згідно висновку Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області щодо доцільності визначення місця проживання дитини разом з батьком від 22.07.2024 р., у зв`язку з тим, що місце перебування (проживання) неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не встановлене, орган опіки та піклування Великоновосілківської селищної ради не може об`єктивно оцінити ситуацію та надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 . Як вбачається з листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України, відомості про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 24.02.2022 р. по 10.05.2024 р. громадянкою України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в базі даних відсутні. Інформацію стосовно перетинання кордону ОСОБА_2 не надано, оскільки така містить інформацію з обмеженим доступом. Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів, які б давали суду підстави вважати, що визначення місця проживання дитини саме з батьком є доцільним та сприятиме забезпеченню нормального життя, здоров`я і морального виховання дитини, стороною позивача суду надано не було. Позивач ОСОБА_1 , наполягаючи на визначенні місця проживання дитини разом з ним, не надав суду будь-яких належних доказів того, що за умовами його проживання з урахуванням його доходів, його особистих якостей, обставин його життя, особливостями його відносин з малолітньою дитиною, саме він має перевагу перед матір`ю дитини при визначенні місця її проживання, а тому суд дійшов висновку про недоведеність цих позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини з позивачем ОСОБА_1 і відсутні докази того, що відповідач не витрачає одержані нею аліменти на дитину, позовні вимоги в частині припинення стягнення з позивача аліментів також не підлягають задоволенню. Проте, колегія суддів не може у повному обсязі погодитись з такими висновками суду першої інстанції та погоджується з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13, Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі №607/20787/19, провадження №61-11625сво22. У постанові від 06 червня 2019 року у справі №495/2106/17 Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини. Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо. За обставин цієї справи сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У ході розгляду справи судом встановлено, що після розірвання шлюбу у 2019 року донька сторін залишилася проживати з матір`ю. 07.09.2024 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника звернувся до Відділення поліції №1 Волноваського РВП ГУНП в Донецькій області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення від 28.08.2023 р. з приводу викрадення його доньки та незаконне вивезення її за межі України матір`ю дитини ОСОБА_2 . Згідно листа Служби у справах дітей Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області від 07.09.2023 р. №99/01-21 позивачу на його запит щодо розшуку дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею рекомендовано звернутись до органів національної поліції. Згідно свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 05.01.2024 р. перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 (до шлюбу ОСОБА_4 ). Згідно витягу з наказу №41-РС від 31.05.2024 р. ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я. Як вбачається з листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України, відомості про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 24.02.2022 р. по 10.05.2024 р. громадянкою України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в базі даних відсутні. Інформацію стосовно перетинання кордону ОСОБА_2 не надано, оскільки така містить інформацію з обмеженим доступом. Судом першої інстанції місце перебування (проживання) неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не встановлене, смт. Велика Новосілка, де зареєстрована відповідач, є зоною активних бойових дій, а як внутрішньо переміщена особа відповідач не зареєстрована. Такожв базі даних відсутні відсутні відомостіпро перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 24.02.2022 р. по 10.05.2024 р громадянкою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно, якщо відсутні відомості щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 24.02.2022 р. по 10.05.2024 р дитиною сторін, відповідно відсутні такі відомості і щодо матері дитини ОСОБА_10 . У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. Верховний Суд у своїй практиці наголошує, що для зміни усталеного місця проживання дітей мають бути вагомі аргументи. Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Отже, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд першої інстанції не встановив жодної обставини про матір дитини, про її місце роботи, про створені для дитини умови проживання, навчання, виховання і т.д. Судом не враховано, що мама дитини чинить перешкоди батьку у вихованні дитини, адже про місце проживання дитини не знає ні батько, ні орган опіки, проте ці обставини не поставили під сумнів у суду особу матері. Наведені вище обгрунтування свідчать про незаконність відмови у задоволенні заявленої позивачем позовної вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком, а отже і похідної вимоги про припинення стягнення аліментів. Судом встановлено, що позивач під час бойових дій отримав важке поранення; проходив тривале і дороге лікування, а станом на теперішній час - реабілітацію. З наданої позивачем суду медичної документації вбачається, що позивач проходив стаціонарне лікування в період з 07.04.2022 р. по 08.04.2022 р., йому проводилось оперативне втручання, перебував на лікуванні в період з 02.06.2022 р. по 04.07.2022 р.; мав направлення до психіатра та отоларинголога; у жовтні 2022 року проведено ще дві операції. Згідно довідки до акту огляду МСЕК Серії 12 ААГ №007131 від 01.09.2023 р. та виписки до неї ОСОБА_1 має другу групу інвалідності з 28.08.2023 р. безстроково. Згідно витягу з наказу №41-РС від 31.05.2024 р. ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я. Згідно свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 05.01.2024 р. перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 (до шлюбу ОСОБА_4 ). У цій справі відповідачем не ініціювалося у суді першої інстанції питання визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 з нею, або встановлення спільної фізичної опіки сторін над донькою. В той же час, як попередньо встановлено судом, усталеним місцем проживання малолітньої ОСОБА_3 було місце проживання матері, яке наразі невідомо, що позбавляє позивача його права участі у вихованні дитини, яке обмежене відповідачем по справі. Колегія суддів вважає, що задоволення позову в частині визначення місця проживання дитини сторін з батьком, не позбавляє матір права спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, а у разі виникнення підстав у подальшому вирішити питання про зміну місця проживання доньки у встановленому Законом порядку. Згідно із частиною четвертою статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь-які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів, зокрема, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину або зміна місця проживання дитини. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дитини з позивачем ОСОБА_1 , позовні вимоги в частині припинення стягнення з позивача аліментів також підлягають задоволенню. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача. В суді першої інстанції позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Керуючись ст.ст.367,374, 376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Омельчук Сергій Леонідович задовольнити. Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 вересня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ). Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, які стягуються на підставі рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 вересня 2018 року у справі №220/1842/18. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації АДРЕСА_3 ) на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції у розмірі 2 422,40 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 25 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: