Постанова 4803 № 214/124/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7569/25 Справа № 214/124/25 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2025 року м.Кривий Ріг Справа № 214/124/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання Матвійчук Ю.К. сторони: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційну скаргу відповідача Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року, яке ухвалене суддею Сіденком С.І.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 травня 2025року, - В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна. Позовна заява, з урахуванням уточнень дло неї, мотивована тим, що на праві спільної приватної власності є власниками квартири по частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Інша частина квартира належали її матері (дружині), ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та брату (сину) ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами. Право власності набуте на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 , виданого 20 квітня 2001 року, згідно з Законом «Про приватизацію державного житлового фонду та розпорядження від 01.03.2001 року №С-198. В результаті відкриття спадщини після смерті матері (дружини) позивачів, вони дізналися про накладення арешту на квартиру, яка на праві спільної часткової власності по 1/4 частині належить кожному із співвласників. В результаті накладення арешту на все вказане нерухоме майно, було порушено право володіння та розпорядження майном, в тому числі і інших співвласників. На вказане майно було накладено обтяження Саксаганським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Саксаганським відділом ДВС надано відповідь за № 28.11-34/224139 від 14.08.2024, з якої стало відомо, що за відомостями АСВП та ЄДРВП відкритих виконавчих проваджень, боржником у яких є позивачі по справі, станом на 2020 року (завершені). У цій же відповіді повідомлено, що виконавчі провадження, які перебували на примусовому виконанні у відділі ДВС до 2020 року знищені, а з метою зняття арешту необхідно звернутись до суду. Просили суд: суд ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідача зняти арешт з квартири АДРЕСА_2 , який було накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження АМ 108985 від 01.09.2009, реєстраційний номер обтяження: 9013150 від 01.09.2009 та на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення забороно його відчуження АЕ 936328 від 15.10.2010, реєстраційний номер обтяження: 10455516 від 06.11.2010. Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року позов задоволено. Зобов`язано посадових осіб Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт у виконавчому провадженні на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 , що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АМ 108985 від 01.09.2009 року, реєстраційний номер обтяження 9013150. Зобов`язано посадових осіб Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт у виконавчому провадженні на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 , що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ 936238 від 15.10.2010 року, реєстраційний номер обтяження 10455516. В апеляційній скарзі відповідач Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неврахування судом того, що заявлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 , яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та прсоила залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимо та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що, відповідно до свідоцтва про право на власності на житло С 629 від 20.04.2001, виданого органом приватизації Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Криворізької міської Ради народних депутатів, кв. АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 8). ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про смерть, копії яких наявні в матеріалах справи (а. с. 9, 10). Відповідно до даних з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , накладено арешт на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження: 9013150, який зареєстровано 01.09.2009 на підставі постанови Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АМ 108985 від 01.09.2009, власник: ОСОБА_4 (а. с. 11). Саксаганський ВДВС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області листом № 28.11-34/224139 від 14.08.2024 повідомив, що на вказаний об`єкт нерухомого майна накладено арешт нерухомого майна реєстраційний номер обтяження: 10455516; зареєстровано: 06.11.2010; підстава обтяження: постанова Саксаганського ВДВС Криворізького МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ 936238 від 15.10.2010; власник власник: ОСОБА_4 (а. с. 12). Цим же листом повідомлено, що надати більш детальну інформацію не передбачається можливим у зв`язку з тим, що всі завершені виконавчі провадження, які зберігалися в архіві відділу (завершені до 2020 року) знищено зі спливом терміну зберігання відповідно до інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби та Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вихоив з того, що відповідачем Саксаганським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не зазначено та судом не встановлено підстав завершення виконавчих проваджень, у рамках яких органом виконавчої служби було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_4 , яке належить на праві приватної спільної сумісної власності в тому числі і позивачам по справі. Наявність арешту на нерухоме майно у закінченому виконавчому провадженні свідчить про порушення в частині недотримання наслідків завершення виконавчого провадження, передбачених ч. 1 ст. 50 Закону України № 606-XIV. Крім того, арешт на нерухоме майно ОСОБА_4 накладено без визначення його частки у спільному сумісному майні, що за обставинами справи порушує майнові права позивачів, з огляду на законодавче регулювання спірних правовідносин щодо права власності. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19). Відповідно до статей 1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1218ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною першою статті 1297ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третястатті 1296 ЦК України). Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно доглави 29 ЦК України. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Так, відповідно достатті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт,належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18(провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому, орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не є боржниками у виконавчому провадженні, в рамках якого відповідачем Саксаганським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , а тому належним захистом їх прав буде зверенння до суду з позовом про зняття з нього арешту, а не зобов?язання Відділу ДВС вчинити такі дії. При цьому, Саксаганський відділо державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) може залучатися судом до участі у справі про зняття арешту з нерухомого майна, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а належним відповідачем має бути особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна, й доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв?язку з чим колегія суддів стягує з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 908,40 грн., з кожного. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, п.4 ч.1 ст. 376, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнити. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі по 908 (дев?ясот вісім) гривень 40 (сорок) копійок, з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: