Постанова 4803 № 215/3366/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8407/25 Справа № 215/3366/24 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2025 року м.Кривий Ріг Справа № 215/3366/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К. сторони: позивачка - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх Вадим Олегович, на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року, яке ухвалене суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 червня 2025року, - В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 2010 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 . Від даних стосунків мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 24 лютого 2022 року, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, указом Президента України №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває і нині. 16.06.2022 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 призвано по мобілізації на військову службу, яку в подальшому він проходив у військовій частині НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 загинув під час виконання бойового завдання із забезпечення національної безпеки і оборони, у районі с. Кліщіївка, Донецької області. 31.07.2023 позивачка ОСОБА_1 звернулась із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 . На адвокатський запит представника позивачки, листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.09.2023 було повідомлено, що після доведення позивачем ОСОБА_1 за рішенням суду факту її проживання однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_3 , перебування у нього на отриманні, вона матиме право на соціально-правові гарантії, передбачені чинним законодавством та надано рекомендацію звернутися до суду для вирішення цього питання. На підставі викладеного, позивачка ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 . Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року позовні вимоги задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерства оборони України, з кожного по 322,97 грн. судового збору на користь позивачки ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх В.О., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість, незаконність рішення суду та його невідповідність вимогам верховенства права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано, що контакти ОСОБА_3 зі спільною дитиною не свідчать про відновлення або існування сімейних відносин саме із позивачкою. Це було виключно виконанням батьківських обов`язків, що не пов`язано із відносинами між батьками дитини. Спілкування ОСОБА_3 з дитиною підтверджує його відповідальність як батька, але не може розглядатися як доказ існування будь-яких відносин із позивачкою у статусі подружжя. Усі допитані у справі свідки фактично підтвердили лише існування відносин між позивачем та загиблим на момент народження дитини або під час переїзду з новонародженою дитиною до житлового будинку. Водночас, сама позивачка, надаючи пояснення, не змогла чітко вказати, де саме проживав загиблий упродовж останніх років його життя. З її слів, загиблий постійно перебував за кордоном, зрідка - 1-2 рази на рік - приїжджав додому, при цьому, останнім часом, за словами позивачки, він перебував на заробітках у західній частині України, але ні точного місця проживання, ні характеру його діяльності, ні конкретних обставин цих поїздок позивачка пояснити не змогла. Навіть щодо осіб, з якими загиблий поїхав, позивачка надала лише припущення, не назвавши жодної конкретної особи. Крім того, позивачка та свідки фактично визнали, що у загиблого були відносини з іншою жінкою, хоча і зазначили, що ці відносини начебто не носили серйозного характеру. Судом не враховано, що один зі свідків повідомив, що коли загиблий приїздив на лікування, він зупинявся у своєї сестри, що додатково підтверджує відсутність постійного спільного проживання із позивачкою. Переказ коштів на утримання дитини не може свідчити про наявність фактичних шлюбних відносин, оскільки є обов`язком батька, а не свідченням спільного сімейного побуту. Щодо спільних фотографій - усі надані фото є давніми, за останні роки відсутні будь-які фотоматеріали, які б підтверджували їх спільне сімейне життя у повному складі. ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки спір, який розглядається у даній справі, не стосується його прав та обов`язків. Відповідач не є особою, яка повинна відповідати за вимогами щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, оскільки він не має жодного відношення до можливого отримання позивачкою одноразової грошової допомоги, подання відповідних документів через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або Міністерство оборони України. Позивачка не об`єднує у даній справі вимоги щодо оскарження виплат або інших майнових вимог, а заявляє лише про встановлення юридичного факту, який сам по собі не породжує обов`язку відповідача брати участь у справі. Відповідач є батьком загиблого військовослужбовця, проте, не є особою, яка приймала рішення щодо виплати одноразової допомоги, не подавала документи до відповідних державних органів і не є стороною спірних правовідносин щодо грошового забезпечення. Отже, у цій справі відсутні правові підстави для залучення у якості відповідача ОСОБА_2 , оскільки він не є належною стороною у спорі, а позовні вимоги не стосуються його прав та обов`язків. Судом не враховано, що, відповідно до чинного законодавства, жінка, яка проживала з загиблим військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення цього факту в судовому порядку. Таке право прямо передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 року №714, якою внесено відповідні зміни до порядку виплати одноразової грошової допомоги. Разом з тим, на момент виникнення права на отримання допомоги, зазначені зміни ще не діяли, відповідно правове регулювання не передбачало можливості отримання допомоги такою особою. У зв`язку з цим, встановлення зазначеного факту співжиття на час смерті військовослужбовця не має юридичної мети, оскільки не породжує для позивачки юридичних наслідків у вигляді виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Брикар О.М., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду та слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Брикар О.М., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 16.06.2022 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 призваний по мобілізації на військову службу. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 загинув під час виконання бойового завдання (а.с.10, 11). Звернувшись із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із загибеллю ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні допомоги через відсутність підтвердженого факту її проживання однією сім`єю із загиблим та перебування у нього на отриманні (а.с.9). На підтвердження факту свого проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивачкою ОСОБА_1 надані наступні докази: - свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якого є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.11); - Акт №63 від 27.09.2023, згідно якого депутат Лозуватської сільської ради Панченко Л.В., свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є сусідами позивачки ОСОБА_1 , встановили, що остання та ОСОБА_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживали в будинку АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, в тому числі оплачували комунальні послуги та поточні витрати, а також разом виховували сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.12); - довідка першого заступника сільського голови Лозуватської сільської ради Криворізького р-н. Дніпропетровської області №3590/0/2-23 від 28.09.2023, згідно якої позивачка ОСОБА_1 проживала з громадянським чоловіком ОСОБА_3 та їх сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, в тому числі оплачували комунальні послуги та поточні витрати (а.с12); - фотографії за тривалий проміжок часу, а саме на яких зображені разом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з моменту виписки ОСОБА_1 з лікарні після народження сина ОСОБА_4 , а також їх фотографії в період проходження ОСОБА_3 військової служби (а.с.13-15); - довідка ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2023 в якій членами сім`ї ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , зазначені позивачка ОСОБА_1 та їх син ОСОБА_4 (а.с.116). Свідок ОСОБА_7 , яка є рідною сестрою загиблого, пояснила, що ОСОБА_1 з ОСОБА_3 були родиною, проживали спільно з 2010 року до загибелі ОСОБА_3 , вели спільне господарство, спільно здійснювали покупки. Вони з ОСОБА_3 росли разом, батько покинув їх в 12 річному віці, життям дітей взагалі не цікавився. Проживаючи в с.Лозуватка вона спілкувалася з родиною ОСОБА_3 майже щонеділі, в подружжя були плани, вони збудували сарай, будували ванну кімнату. За браком коштів ОСОБА_3 , на початку 2022 року, поїхав на заробітки у Львівську області де і був призваний до лав Збройних сил України. Перебуваючи тиждень у відпустці ОСОБА_3 приїхав та проживав з родиною, а весь час коли ОСОБА_3 був на заробітках та в ЗСУ він переводив грошові кошти ОСОБА_1 . Згідно пояснень свідка ОСОБА_11 , яка займає посаду начальника служби у справах дітей Лозуватьської сільської ради, та її кабінет знаходиться поряд з кабінетом бібліотекаря, де працювала ОСОБА_1 . ОСОБА_3 , коли був вільний від роботи, постійно приходив з сином ОСОБА_4 до неї на роботу. Після загибелі батька вона спілкувалася з ОСОБА_4 , та в дитини дуже погіршився психічний стан, погіршилось навчання, він став пригніченим. Вдома в ОСОБА_1 вона не була, але знає, що подружжя були однією родиною. Свідок ОСОБА_6 фельдшер лікарні пояснила, що з народження ОСОБА_4 - ОСОБА_3 займався його вихованням, проживаючи разом з дитиною та його матір?ю. Коли дитина підросла, ОСОБА_3 зробив у дворі спортивний майданчик, де займався з дитиною, ходив з сином на риболовлю, то син ОСОБА_4 був дуже привязаний до батька. Коли вона була в них дома по роботі, то бачила, що подружжя робило ремонт в літій кухні, знає що ОСОБА_3 виїжджав на заробітки за кордон. Свідок ОСОБА_5 пояснила, що вони як сусіди, з ОСОБА_1 , мають дітей одного віку, часто спілкувалися, та були один в одного в гостях. ОСОБА_1 з ОСОБА_3 проживали весь час спільно, робили все разом по господарству, придбали пральну машину, хлібопічку, велосипед. Як свідок була опитана сама позивачка ОСОБА_1 , яка дала пояснення аналогічні поясненням інших свідків, та фактам викладеним в позовній заяві. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачкою ОСОБА_1 письмові докази та пояснення свідків, в своїй сукупності, підтверджують факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. У справі, яка є предметом перегляду, позивачка ОСОБА_1 просить встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. До того ж, цим рішенням Конституційного Суду України визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року по справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283 цс 18). Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20). Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки, як ознака наявності сім`ї, на законодавчому рівні не визначена. Водночас, строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю. Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом». Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю без наявності інших ознак сім`ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Як зазначалося вище, ухвалюючи рішення про задоволення заяви щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, суд першої інстанції виходив із доведеності цього факту. Зокрема, факт спільного проживання та ведення спільного господарства підтверджено письмовими доказами та показами свідків, серед яких і сестра загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 - ОСОБА_7 . Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_4 , батьками якого є позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а.с.11), й згідно пояснень свідків, наданих у суді першої інстанції, ОСОБА_3 проживав із родиною та займався вихованням сина. Отже, встановлені судом обставини та досліджені докази, що містяться у матеріалах цивільної справи, приймаючи до уваги пояснення свідків у справі, підтверджують факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 , вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки. Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення вимог заяви про встановлення юридичного факту через недоведеність апелянтом заперечень проти них. У справі, яка переглядається, апелянт не надав суду належних та допустимих доказів на спростування вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки спір, який розглядається у даній справі, не стосується його прав та обов`язків, а відповідач не є особою, яка повинна відповідати за вимогами щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, оскільки він не має жодного відношення до можливого отримання позивачкою одноразової грошової допомоги, подання відповідних документів через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або Міністерство оборони України, колегія суддів не приймає з огляду на наступне. Так, у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 298/1350/22 Верховний Суд вказував, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У вказаній справі заявниця просила встановити факт, який дає їй право на отримання виплат, що вона є членом сім`ї рідного брата, який був військовослужбовцем ЗСУ і загинув під час виконання обов`язку щодо захисту Батьківщини в ході бойових дій. Верховний Суд виснував, що у таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Відповідно, між заявницею та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки ця заінтересована особа не є суб`єктомотримання такої соціальної допомоги. Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Таким чином, можна дійти висновку, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права та справа розглянута з повним з`ясуванням фактичних обставин справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх Вадим Олегович, - залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: