Ухвала КАС ВС № 240/18210/23

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 26 серпня 2025 року м. Київ справа № 240/18210/23 адміністративне провадження № К/990/34755/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі № 240/18210/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФ України у Львівській області, відповідач), в якому просив: - визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком від 16 лютого 2023 року № 063850004365; - зобов`язати ГУ ПФ України у Львівській області зарахувати до страхового стажу для призначення пенсії за віком: 1 рік 4 місяці 24 днів за період роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр» на посаді водія з 04 серпня 2003 року по 27 грудня 2004 року; 3 роки і 29 днів за період роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Укрпромтехнологія» на посаді водія з 03 січня 2005 року по 31 січня 2008 року; 5 місяців та 14 днів за роботу на посаді тракториста у колгоспі «Новий шлях» в 1979 році; 10 місяців та 20 днів за роботу на посаді тракториста у колгоспі «Новий шлях» в 1980 році; 6 місяців та 8 днів за роботу на посаді тракториста у колгоспі «Новий шлях» в 1986 році, та призначити йому пенсію за віком відповідно до положень Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) з дня звернення із заявою про призначення пенсії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року задоволено позов частково: - визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком від 16 лютого 2023 року № 063850004365; - зобов`язано ГУ ПФ України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 лютого 2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні; - відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог; - стягнено за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 відшкодування судового збору у сумі 1073,60 грн. Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, ГУ ПФ України у Львівській області 12 серпня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему "Електронний суд" з касаційною скаргою до Верховного Суду. Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного. Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження. Згідно з частиною другою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. ГУ ПФ України у Львівській області у касаційній скарзі зазначає, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 6 місяців 16 днів, тоді як відповідно до статті 26 Закону № 1058 необхідний стаж для призначення пенсії у 2023 році становив 28 років. Скаржник вказує, що позивачу не зараховано повністю стаж за періоди роботи в колгоспі у 1979, 1980 та 1986 роках, оскільки він не виконав встановлений мінімум трудоднів. Зазначене, саме по собі, не дає підстав, передбачених приписами частин четвертої і п`ятої статті 328 КАС України, для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги та здійснення касаційного перегляду рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у справі № 240/18210/23, яка є справою незначної складності. Крім того, скаржником не обґрунтовано фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Суди попередніх інстанцій вирішили спір відповідно до висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 10 квітня 2018 року в справі № 348/2160/15-а від 05 грудня 2019 року в справі № 235/805/17, від 06 грудня 2019 року в справі № 663/686/16-а, від 06 грудня 2019 року в справі № 500/1561/17 та від 05 грудня 2019 року в справі № 242/2536/16-а. Разом з тим, касаційна скарга ГУ ПФ України у Львівській області не містить доводів про помилковість врахування судами першої і апеляційної інстанцій наведених висновків Верховного Суду чи необхідність відступу від таких висновків, що свідчить лише про незгоду відповідача з ухваленими судовими рішеннями. Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі № 240/18210/23, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 02 лютого 2023 року у справі № 560/19820/21, від 25 березня 2024 року у справі № 500/5839/23, від 22 квітня 2024 року у справі № 560/16181/23. Керуючись статтями 248, 328, 335, 355, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі № 240/18210/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді Н.В. Коваленко О.П. Стародуб