Ухвала КАС ВС № 420/22493/24

УХВАЛА 26 серпня 2025 року м. Київ справа № 420/22493/24 адміністративне провадження № К/990/34545/25 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі №420/22493/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати відмову Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області у зарахуванні до вислуги років для обчислення стажу служби в Службі судової охорони час попередньої роботи у державних органах, а саме період роботи: з 11 липня 2006 року по 30 вересня 2008 року у Приморському районному управлінні юстиції м. Одеси; з 01 жовтня 2008 року по 16 жовтня 2014 року в Одеському міському управлінні юстиції; з 28 березня 2017 року по 13 грудня 2019 року у Головному територіальному управлінні юстиції в Одеській області; - зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області перерахувати ОСОБА_1 вислугу років в Службі судової охорони відповідно до абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», пункту 5 розділу І Положення про проходження Служби співробітниками Служби судової охорони з урахуванням змін, внесених рішенням Вищої ради правосуддя №2236/0/15-21 від 18 листопада 2021 року, та зарахувати до стажу служби у Службі судової охорони, з дати набуття такого права, періоди роботи: з 11 липня 2006 року по 30 вересня 2008 року у Приморському районному управлінні юстиції м. Одеси; з 01 жовтня 2008 року по 16 жовтня 2014 року в Одеському міському управлінні юстиції; з 28 березня 2017 року по 13 грудня 2019 року у Головному територіальному управлінні юстиції в Одеській області, що дає право на встановлення надбавки за стаж служби в Службі судової охорони та надання додаткової оплачуваної відпустки. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області у зарахуванні до вислуги років ОСОБА_1 для обчислення стажу служби в Службі судової охорони час попередньої роботи у державних органах, а саме періодів роботи: - з 11 липня 2006 року по 30 вересня 2008 року у Приморському районному управлінні юстиції м. Одеси; - з 01 жовтня 2008 року по 16 жовтня 2014 року в Одеському міському управлінні юстиції; - з 28 березня 2017 року по 13 грудня 2019 року у Головному територіальному управлінні юстиції в Одеській області. Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області перерахувати ОСОБА_1 вислугу років в Службі судової охорони відповідно до абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», пункту 5 розділу І Положення про проходження Служби співробітниками Служби судової охорони з урахуванням змін, внесених рішенням Вищої ради правосуддя №2236/0/15-21 від 18 листопада 2021 року та зарахувати до стажу служби у Службі судової охорони, з дати набуття такого права, періоди роботи: - з 11 липня 2006 року по 30 вересня 2008 року у Приморському районному управлінні юстиції м. Одеси; - з 01 жовтня 2008 року по 16 жовтня 2014 року в Одеському міському управлінні юстиції; - з 28 березня 2017 року по 13 грудня 2019 року у Головному територіальному управлінні юстиції в Одеській області, що дає право на встановлення надбавки за стаж служби в Службі судової охорони та надання додаткової оплачуваної відпустки. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі №420/22493/24 скасовано. Прийнято у справі нове судове рішення. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено повністю. 15 серпня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі №420/22493/24. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Зокрема, скаржник у тексті касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 листопада 2019 року у справі №813/5876/15, від 20 вересня 2019 року у справі №813/904/15, від 04 жовтня 2018 року у справі №819/1695/16, від 14 серпня 2019 року у справі №1740/2508/18. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок. При цьому, Верховний Суд наголошує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Всупереч вищенаведеному, скаржником чітко не зазначено норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведених справах. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено. Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Згідно ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року справу №420/22493/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені посилання, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. З огляду на викладене, скаржником належним чином не обґрунтовано наявність виключних випадків, передбачених підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження необхідно наводити та обґрунтовувати, як виключні підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України так і загальні підстави передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, У Х В А Л И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі №420/22493/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя О.В. Кашпур