Постанова 4855 № 580/12482/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/12482/23 Головуючий у 1-й інстанції: Руденко А.В. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Кобаля М.І., Штульман І.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі -відповідач/ВЧ НОМЕР_1 ) з вимогами: - визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , що полягає у не розгляді рапортів ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 15 грудня 2023 року, надання медичної допомоги, направлення на лікування та проходження військово-лікарської комісії від 15 грудня 2023 року, виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік від 15 грудня 2023 року, виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від 15 грудня 2023 року; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 розглянути рапорти ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 15 грудня 2023 року, надання медичної допомоги, направлення на лікування та проходження військово-лікарської комісії від 15 грудня 2023 року, виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік від 15 грудня 2023 року. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що, проходячи військову службу у складі відповідача, неодноразово звертався до командування з усними та письмовими рапортами про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а також з рапортами про направлення на військово-лікарську комісію у зв`язку зі станом здоров`я. Попри подання рапортів, відповідач не вжив жодних заходів для їх належного розгляду та не прийняв за ними рішення у встановлені строки, що свідчить про протиправну бездіяльність. Вказав, що такі дії (бездіяльність) порушують його конституційні права, гарантії соціального і правового захисту, а також норми спеціального законодавства, яке регулює порядок звільнення з військової служби та направлення на ВЛК. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем 15 грудня 2023 року рапорти були отримані відповідачем 23 грудня 2023, а позов до суду подано вже 26 грудня 2023 року, тобто до спливу розумного строку для їх розгляду командуванням. При цьому, належних і допустимих доказів того, що до моменту звернення до суду відповідач відмовив у розгляді рапортів або прострочив їх розгляд, позивач не надав. Посилання позивача на усні звернення та усну відмову суд є необґрунтованими, оскільки такі обставини не підтверджені жодними належними доказами. Враховуючи відсутність на момент звернення до суду факту протиправної бездіяльності, а також те, що відповідач мав ще час для розгляду поданих рапортів, суд дійшов висновку про передчасність позову та відсутність правових підстав для його задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та безпідставно дійшов висновку про передчасність звернення до суду. Апелянт зазначив, що ще до подання письмових рапортів він неодноразово звертався до командування з усними заявами про звільнення та направлення на військово-лікарську комісію, але отримував усні відмови без будь-якої належної реакції. Крім того, отримання відповідачем письмових рапортів не звільняло командування від обов`язку вжити заходів для їх оперативного розгляду з урахуванням особливостей його сімейних обставин та стану здоров`я. Наголосив, що бездіяльність відповідача призвела до порушення його прав на своєчасне звільнення та отримання належних при звільненні виплат, гарантованих законодавством, у тому числі грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористані відпустки. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач підтримав рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін. Зазначив, що позивач подав свої рапорти лише 15 грудня 2023 року, а отримані вони були відповідачем 23 грудня 2023 року, тоді як позовна заява надійшла до суду вже 26 грудня 2023 року, тобто до спливу розумного строку для їх розгляду. Належних доказів відмови у розгляді рапортів чи прострочення їх розгляду на момент звернення до суду не існує. Посилання апелянта на попередні усні звернення та усну відмову є безпідставними, оскільки вони не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. Вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення, компенсації та інших виплат відповідач вважає похідними від основної вимоги про звільнення з військової служби, тому їх задоволення можливе лише після належного оформлення звільнення та проведення остаточного розрахунку. Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів. Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд. Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 24 червня 2016 року (т. 1, а.с. 11-13). ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 18 серпня 2022 року, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т.1, а.с. 42). Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 03 квітня 1996 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Придніпровського райвиконкому м. Черкаси, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьком є ОСОБА_4 (т.1, а.с.47). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 17 грудня 2009 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного по місту Черкаси Черкаського міського управління юстиції ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с. 48). Відповідно до меддовідки від 17 листопада 2023 року № 371, виданої КНП «Черкаський міський пологовий будинок «Центр матері та дитини», ОСОБА_5 перебуває на обліку по вагітності, терміном 23 тижні (т. 1, а.с. 26). Згідно з рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 травня 2022 року, що набрало законної сили 06 червня 2022 року, у справі № 707/3066/21 встановлено юридичний факт, а саме, що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є бабусею ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1, а.с. 43-46). Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 від 07 грудня 2005 року ОСОБА_7 є отримувачем пенсії по інвалідності 2 групи (т. 1 а.с. 39). Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 060906 від 30 жовтня 2023 року ОСОБА_7 є особою з інвалідністю І (першої) групи «Б» з 25 жовтня 2023 року безтерміново і потребує стороннього догляду та допомоги, частково залежна від сторонніх осіб (т. 1, а.с. 34). Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20 листопада 2023 року № 2936 ОСОБА_7 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області і отримує пенсію по інвалідності (І (перша) група «Б» довічно) (т. 1, а.с. 38). Згідно з витягом № 56352 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 1, а.с. 41). Зі змісту наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 22 грудня 2023 року вбачається, що старший солдат ОСОБА_1 11 грудня 2023 року самовільно залишив тимчасове місце перебування групи регламенту та ремонту ВЧ НОМЕР_1 і відсутній до теперішнього часу. 08 січня 2024 року ВЧ НОМЕР_1 направила до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Краматорську, повідомлення про вчинення позивачем кримінального правопорушення від 06 січня 2024 року вих. № 940/8840. 15 грудня 2023 року позивач через відділення поштового зв`язку направив ВЧ НОМЕР_1 рапорти від 15 грудня 2023 року про надання позивачу медичної допомоги - направлення його на відповідне стаціонарне лікування до закладу охорони здоров`я поза розташуванням військової частини, направлення на проходження військово-лікарської комісії з метою визначення його ступеню придатності до військової служби; про нарахування та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік; про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (т. 1, а.с. 14-22). Поштове відправлення № 2501503009796 із зазначеними вище рапортами відповідач отримав 23 грудня 2023 року (т. 1, а.с. 24). Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка виразилась у не розгляді його рапорту, позивач звернувся до суду. Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це є ключовим принципом законності у діяльності органів публічної влади. Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з частиною першою, другою статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи. Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України. Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 від 24 червня 2016 позивач є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 . Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи. З матеріалів справи слідує, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за якою також зареєстрована ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_7 відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 060906 від 30 жовтня 2023 року є особою з інвалідністю І (першої) групи «Б» з 25 жовтня 2023 року безтерміново і потребує стороннього догляду та допомоги, частково залежна від сторонніх осіб. Частина третя статті 24 Закону № 2232-ХІІ визначає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначає Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення). Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом (пункт 2 Положення). Згідно з пунктами 5 - 7 Положення громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України. Пунктом 233 Положення визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 3 пункту 225 Положення звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється під час воєнного стану та строку проведення мобілізації - на підставах, передбачених пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої, пунктом 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до старшого прапорщика (старшого мічмана) включно за всіма підставами - командирами окремих батальйонів (кораблів 2 рангу) і посадовими особами, які мають рівні з ними права та вищі. Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад), зокрема, в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили); завдання і види обліку, призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення; обов`язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу; порядок обліку загальних (безповоротних та тимчасових) втрат особового складу; порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу та витягів із них визначає Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280 (далі - Інструкція № 280). Відповідно до пункту 5 розділу І зазначеної Інструкції № 280 командири (керівники) зобов`язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, у тому числі у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, в управліннях, відділах, службах, відділеннях та групах персоналу (далі - служба персоналу), Кадровому центрі Збройних Сил України (далі - Кадровий центр Збройних Сил) та кадрових центрах видів Збройних Сил (далі - кадровий центр), на кораблях (суднах) та в підрозділах військових частин, створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції. Організація обліку особового складу покладається, в тому числі, у підрозділах військових частин - на командирів цих підрозділів. Згідно з пунктами 1, 2 розділу Х Інструкції № 280 накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони. Наказами по особовому складу оформлюються такі зміни в службовому становищі військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу, зокрема, призов (прийняття) на військову службу; звільнення, призупинення, поновлення та продовження військовослужбовцю військової служби. Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (далі - Інструкція № 170). Відповідно до пункту 1.5 зазначеної Інструкції для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: 1) Подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16), зокрема, звільнення з військової служби. Звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення (абзац третій пункту 14.10 розділу XIV Інструкції). Додаток 19 до Інструкції встановлює Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, пункт 5 додатку 19 встановлено, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено, зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Із змісту наведених норм законодавства випливає, що військовослужбовець має право звернутися з рапортом про звільнення з військової служби. Такий рапорт подається командиру, у якого проходить службу військовослужбовець, разом із документами, що підтверджують підстави для звільнення. Після отримання рапорту командир розглядає його та передає керівництву з відповідним клопотанням. Рапорт оформлюється на встановленому бланку із зазначенням прізвища, імені та по батькові, військового звання, посади, причини звільнення та орієнтовної дати закінчення служби. Перелік документів, що додаються, залежить від підстав звільнення. Зокрема, у разі звільнення за сімейними обставинами необхідно подати оригінали або нотаріально посвідчені копії документів, що підтверджують такі обставини. Розгляд рапорту здійснюється командиром військової частини або іншим уповноваженим керівником, який враховує наведені у ньому обставини та приймає рішення щодо подальших дій. Процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі. Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07 квітня 2017 року № 124 (далі - Інструкція № 124), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру. Відповідно до пункту 3.9.1 Інструкції № 124 реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється. Згідно з пунктом 3.11.4. Інструкції № 124 строк виконання документа може встановлюватися в нормативно-правовому акті, розпорядчому документі або резолюції командування (керівництва). Строки виконання документів визначаються в календарних днях, починаючи з дати його реєстрації (підпису командування (керівництва). Відповідно до пункту 3.11.6. Інструкції № 124 документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ. Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся безпосередньо до командира ВЧ НОМЕР_1 , оминувши погодження безпосередніх командирів, що не змінює обов`язку останнього розглянути подані рапорти в межах строку, визначеного чинним законодавством. Саме з моменту отримання військовою частиною відповідних рапортів (23 грудня 2023 року) розпочався перебіг передбаченого законом строку для їх розгляду, який спливав 23 січня 2024 року. До закінчення цього строку відсутні правові підстави вважати, що командування перебувало в стані бездіяльності, оскільки воно формально ще мало час для належного розгляду звернення. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що гарантоване частиною другою статті 55 Конституції України право на судовий захист не звільняє особу від обов`язку дотримання встановленої законом процедури реалізації своїх прав, у тому числі й щодо строків розгляду поданих звернень. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення ОСОБА_1 до суду 26 грудня 2023 року через свого представника було передчасним. При цьому, матеріали справи свідчать про те, що позивачу було достеменно відомо, що направлені ним 15 грудня 2023 року рапорти, надіслані поштовим відправленням, відповідач отримав 23 грудня 2023 року, тобто лише за три дні до подання позову. З огляду на те, що на момент звернення до суду встановлений законом строк для розгляду рапорту ще не сплинув, відсутні підстави вважати, що відповідач перебував у стані бездіяльності чи порушив права позивача. Апеляційний суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства звернення до суду з вимогою про визнання бездіяльності можливе лише у випадку, коли суб`єкт владних повноважень не вчинив дій, які зобов`язаний був вчинити у встановлений законом строк. Поки такий строк не сплив, факт бездіяльності відсутній, а право на судовий захист ще не виникло. Оскільки відповідач отримав рапорт позивача лише за три дні до подання позову, встановлений законом місячний строк для його розгляду не минув, тому на час звернення до суду правові підстави для визнання бездіяльності були відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що направлення рапорту поштою зобов`язувало відповідача негайно розглянути його, є необґрунтованими. Частина четверта статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та внутрішні нормативні документи Збройних Сил України встановлюють порядок подання рапортів через безпосереднього командира. Недотримання цієї процедури впливає на належність оформлення звернення та визначення початку перебігу строку для його розгляду. Враховуючи, що позивач обійшов обов`язкову процедуру, правові підстави для висновку про наявність бездіяльності відсутні. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту про звільнення з військової служби від 15 грудня 2023 року та зобов`язання його розглянути, оскільки на момент подання позову порушення права позивача не відбулося. Щодо виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з пунктом 2, 4 статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи керівниками розвідувальних органів України. Підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі Порядок № 260), розділом XXIII якого визначена виплата грошової допомоги для оздоровлення. Відповідно до пункту 1, 2 зазначеного розділу Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (пункт 6 розділу XXIII Порядку № 260). За таким обставин, позивач дійсно має право на отримання грошової допомоги для оздоровлення. Оскільки поданий позивачем рапорт на момент розгляду справи по суті ще не був розглянутий відповідачем, відмови у його задоволенні не вчинялося, то питання щодо нарахування та виплати відповідної грошової допомоги суд не вирішує, оскільки воно не є предметом спору за відсутності рішення відповідача з цього приводу. Також пунктом 1 розділу XXIV Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Перелік обставин, коли військовослужбовцю надається матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, регламентується Окремим дорученням Міністра оборони України № 2683 від 01 лютого 2023 року. Так, відповідно до пункту 6 зазначеного Окремого доручення матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав: смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків; поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану; у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини; порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С; безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою, які пов`язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів; сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми. Інші підстави для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та її розміри будуть доведені окремим рішенням Міністра оборони України. Таким чином, у рапорті про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань вказується причина звернення та додаються документи, що її підтверджують. При цьому, суд звертає увагу, що цей вид допомоги не є обов`язковою виплатою, у тому числі й у разі звільнення. Накази про виплату матеріальної допомоги для розв`язання соціально-побутових питань військовослужбовцям видаються лише після погодження рапортів командувачами видів (родів) військ ЗСУ, начальниками вищих органів військового управління за підпорядкованістю тощо. В свою чергу, позивач у поданому відповідачу рапорті від 15 грудня 2023 про нарахування та виплату йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не зазначив передбачені пунктом 6 Окремого доручення підстави, за яких виникає право для виплати такої допомоги, та не надав відповідні докази на підтвердження наявності такої підстави. Таким чином, ОСОБА_1 відповідно до норм чинного законодавства не набув права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапортів позивача від 15 грудня 2023 року про нарахування та виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та зобов`язання розглянути зазначені рапорти задоволенню не підлягають. Щодо нерозгляду рапорту про надання медичної допомоги, направлення позивача на лікування та проходження військово-лікарської комісії суд зазначає таке. Відповідно до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII турбота про збереження та зміцнення здоров`я військовослужбовців - обов`язок командирів (начальників). Військовослужбовці мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Статтею 233 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що збереження і зміцнення здоров`я, фізичний розвиток військовослужбовців - важлива і невід`ємна частина їх підготовки до виконання військового обов`язку. Піклування командира (начальника) про здоров`я підлеглих є одним з основних його обов`язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу). Відповідно до статті 234 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України збереження і зміцнення здоров`я військовослужбовців досягається шляхом: проведення командирами (начальниками) заходів, спрямованих на створення здорових умов служби і побуту; систематичного загартовування і фізичного розвитку; виконання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і лікувально-профілактичних заходів. Згідно з статтею 246 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців. З метою запобігання поширенню інфекційних захворювань лікувально-профілактичні заходи, які пропонуються медичною службою, обов`язкові для виконання всіма військовослужбовцями. Відповідно до статті 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини. Після одержання медичної допомоги військовослужбовці повертаються в розташування роти під командуванням інструктора з тактичної медицини або старшого (ст. 256 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України). Відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора). У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад. Наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (далі Положення № 402), яке визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначеними у главі 2 цього розділу. Згідно з пунктом 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. За приписами пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. Відповідно до пункту 6.1 розділу ІІ Положення № 402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням. Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби. Згідно з абзацом першим пункту 6.4 глави 6 розділу II Положення № 402 у разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров`я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи). З аналізу наведених норм права вбачається, що в разі захворювання військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про таке безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини. Направлення на медичний огляд проводиться військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище. На стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини. Натомість, як вбачається з матеріалів справи позивач 12 грудня 2023 року самостійно без направлення своїх командирів, а також без їх повідомлення звернувся до закладу охорони здоров`я - КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги», де його було обстежено та встановлено відповідний діагноз. При цьому, позивач у рапорті від 15 грудня 2023 року зазначив, що перебуває за місцем свого проживання, де здійснює лікування, однак без направлення на лікування він позбавлений можливості продовжувати лікування. Водночас, аналіз законодавчих норм свідчить про те, що перебувати на стаціонарному лікуванні позивач має право лише за направленням командира ВЧ НОМЕР_1 . Однак, направленням на стаціонарне лікування позивач не отримав, адже не звертався до свого безпосереднього начальника із повідомленням про захворювання, позаяк докази на противагу цьому в матеріалах справи відсутні. При цьому, відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 11 грудня 2023 року № 3339 «Про призначенням службового розслідування» було проведено службове розслідування, за результатами якого видано наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 22 грудня 2023 року № 1725 «Про результати службового розслідування». За результатами розслідування встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 , номер обслуги відділення зенітного артилерійського взводу зенітної артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону ВЧ НОМЕР_1 самовільно залишив тимчасове місце перебування групи регламенту та ремонту ВЧ НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 вночі 11 грудня 2023 року по теперішній час. Командир ВЧ НОМЕР_1 направив повідомлення від 06 січня 2024 року № 940/9840 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України. Частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. За наведених обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, самовільно залишивши ВЧ НОМЕР_1 та звернувшись до закладу охорони здоров`я без належного направлення від військової частини, а згодом подавши через поштове відділення рапорт про направлення його на стаціонарне лікування поза розташуванням частини та на проходження військово-лікарської комісії, діяв з порушенням установленої процедури подання такого рапорту. Посилання в апеляційній скарзі на необхідність негайного направлення позивача на стаціонарне лікування та проходження військово-лікарської комісії не спростовують висновків суду першої інстанції. Законодавство та відомчі інструкції передбачають, що направлення на лікування або ВЛК здійснюється командуванням військової частини за наявності відповідного рапорту, поданого у встановленому порядку, та документального підтвердження медичних показань. Самовільне залишення частини та звернення до закладу охорони здоров`я без направлення не створюють для відповідача обов`язку негайно забезпечити лікування поза межами військової частини. Також апелянт безпідставно стверджує про те, що суд мав вирішити питання щодо зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Оскільки на момент розгляду справи відповідні рапорти ще не були розглянуті, відмови у їх задоволенні відповідачем не існувало. Відтак, суд не має процесуальної можливості вирішувати питання про зобов`язання провести виплати без дослідження та оцінки обставин, які мають бути предметом попереднього розгляду командування військової частини. Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. Судді: Кобаль М.І. Штульман І.В.