Постанова 4857 № 260/244/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/244/25 пров. № А/857/14050/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року, що ухвалив суддя Ващилін О.О., в м. Ужгороді, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 260/244/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача у відношенні до ОСОБА_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі в день виключення зі списків особового складу 12 грудня 2017 року; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 13 грудня 2017 року по 12 червня 2018 року включно, в розмірі 58199,96 грн. 24 березня 2024 року Закарпатський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 13 грудня 2017 року по 12 червня 2018 року в розмірі 49321,45 грн У решті позову відмовив. Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 49321,45 грн Не погодившись із цим рішенням суду його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції, скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що, на день звільнення позивача з військової служби, був відсутній спір щодо виплат при звільненні, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Крім того, відповідач вважає, що на спірні правовідносини не поширюється дія положень статті 117 КЗпП України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону "По особовому складу" від 12 грудня 2017 року № 288-ОС, старшину ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_2 прикордонного загону з 12 грудня 2017 року. Вважаючи протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону щодо не здійснення повного розрахунку при звільненні, а саме в частині невиплати в повному розмірі індексації його грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся з позов до суду. Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року № 260/4586/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 12 грудня 2017 року з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (з врахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення із 01.01.2016 року по 12 грудня 2017 року - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. В решті позову відмовлено. 21 грудня 2024 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року № 260/4586/24 ОСОБА_1 було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 53708,05 грн, що підтверджується банківською випискою від 21.12.2024 та не заперечується відповідачем. З метою отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Вважаючи достатніми підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у строк, зазначений у цій статті, виплатити безспірну суму. Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку. У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. У справі № 825/742/16 Верховний Суд з`ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні. Апеляційний суд встановив, що позивач виключений зі списків військової частини та всіх видів забезпечення 12 грудня 2017 року і, безпосередньо після виключення, у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. Лише у липні 2024 року позивач звернувся до суду з вимогами про індексацію грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01 грудня 2015 року по 12 грудня 2017 року. Отже, спір про належні позивачу суми при звільненні виник через тривалий час після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 25.11.2022 року у справі № 380/693/20. Вказаний вище висновок апеляційного суду є підставою для відмови в задоволенні позову. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин вказаний вище висновок Верховного Суду, внаслідок чого зробив невірний висновок про право позивача на отримання компенсації за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, неправильно встановив обставини справи, а тому прийняв в цій частині незаконне рішення. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити та прийняти постанову, якою рішення суду першої інстанції скасувати та у задоволенні позову відмовити. Оскільки, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, то апеляційний суд не відшкодовує позивачу понесені ним судові витрати. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі № 260/244/25 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель