Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/9987/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/9987/22 Суддя першої інстанції: Бжассо Н.В. Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Одеса Повний текст судового рішення складений 18.12.2023р. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 20.07.2023р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо здійснення остаточного розрахунку з ним при звільненні зі служби; зобов`язання виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 27.06.2020р. по 23.06.2022р. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що судовим рішенням у справі №420/17553/21 зобов`язано відповідача виплатити йому індексацію грошового забезпечення. На виконання рішення суду відповідачем проведено на його користь відповідних виплат, але не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.ст.116, 117 КЗпП України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2023р. позов задоволений. Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки судом у відповідності до вимог ст.117 КЗпП України не визначено розміру середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.06.2020р. №144-ОС позивача виключено зі списків особового складу загону з 27.06.2020р.. /а.с.10/ Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2022р. у справі № 420/17553/21 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. індексацію грошового забезпечення, з урахуванням сплаченої суми індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008р., відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078. На виконання рішення суду по справі №420/17553/21, 23.06.2022р. позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за 2015-2018р.р. в сумі 85315,11грн. /а.с.11/ Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби по день фактичного розрахунку, позивач звернувся з даним позовом до суду. Перевіривши матеріали справи судова колегія приходить до наступних висновків. Чинними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми ст.116 та ст.117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби. Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 24.12.2020р. у справі №340/401/20. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Даний правовий висновок викладено у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17. Так, наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.06.2020р. №144-ОС позивача виключено зі списків особового складу управління, а належні суми грошового забезпечення, на виконання рішення суду у справі №420/17553/21, виплачені тільки 23.06.2022р. Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28.06.2020р. (наступний день після звільнення) по 23.06.2022р. (день проведення остаточного розрахунку), тобто за 726 днів. Згідно довідки НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 391,95грн. (23909,20/61). /а.с.69/ Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за затримку остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 становить 284555,70грн. (391,95 х 726), з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Колегія суддів зазначає, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Також, в постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Підсумовуючи наведене у сукупності з обставинами цієї справи, колегія суддів вважає наявними підстави для зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України. Разом з цим, слід також врахувати, що Верховний Суд у постанові від 30.10.2019р. у справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Так, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 29,98% (85315,11 (розмір несвоєчасно виплачених сум) / 284555,70 (середній заробіток за час затримки розрахунку)) х 100). Отже сума, яка підлягає відшкодуванню в порядку ст. 117 КЗпП України, з урахуванням істотності частки 29,98% невиплаченої суми грошового забезпечення становить 85309,80грн. (тобто 29,98% від 284555,70), та зазначений розмір є поза розумним сумнівом об`єктивним, враховує вимушеність позивача звертатись до суду за захистом своїх прав щодо належних виплат під час виключення зі списків особового складу, а також проведення відповідачем повного розрахунку із позивачем лише на виконання судового рішення. З метою захисту порушених прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.2020р. по 23.06.2022р. у розмірі 85309,80грн., з урахуванням обов`язкових відрахувань. Оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову, дотримав норми процесуального права, але неправильно визначив період та розмір стягнення середнього заробітку, рішення суду першої інстанції в порядку ст.317 КАС України підлягає частковому скасуванню. Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) задовольнити частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року скасувати в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2020 року по 23 червня 2022 року відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р. №100. Ухвалити у цій частині постанову, якою стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 червня 2020 року по 23 червня 2022 року у розмірі 85309 (вісімдесят п`ять тисяч триста дев`ять) грн. 80 коп., з урахуванням обов`язкових відрахувань. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року залишити без змін. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Суддя-доповідач А.В. Крусян Судді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв