Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/13985/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13985/25 Головуючий в 1 інстанції: Бабенко Д.А. Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса Повний текст судового рішення складений 14.10.2025 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Дегтярьової С.В., Яковлева О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: 06.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2016 по 17.04.2025 включно; зобов`язання нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2016 по 17.04.2025 включно у сумі 551003,75грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення суду у справі №420/13388/24 відповідачем нараховано та виплачено йому індексацію грошового забезпечення, але не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 відмовлено у задоволенні позову з підстав того, що відповідач не може нести відповідальність передбачену ст.117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення позивача з військової служби не відбулося. Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в яких посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позову. Апелянт зазначає, що переведення військовослужбовця на службу у іншу військову частину, яка є окремою юридичною особою, є по суті звільненням у розумінні Кодексу законів про працю України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що 26.01.2015 до 08.06.2016 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 09.06.2016 позивач зарахований до особового складу та грошове забезпечення військової частини НОМЕР_2 . /а.с.24-26/ Відповідно до листа фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.12.2016 №24/2-2026, з 01.01.2017 військова частина НОМЕР_2 зарахована на фінансове забезпечення до фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 та включена до мережі розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету в 2016 році з присвоєнням коду розпорядника коштів 97923/57034. /а.с.57/ Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.03.2024 №76 позивача, звільненого з військової служби у відставку наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.02.2024 №24-РС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16.03.2024. /а.с.52/ Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №420/13388/24 (набрало законної сили 12.11.2024) зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2016 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. На виконання вказаного судового рішення, 18.04.2025 відповідачем виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 28957,79грн. /а.с.23/ Позивач, вважаючи, що при виплаті вищевказаної суми у відповідача виник обов`язок виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 09.06.2016 по 17.04.2025 включно, звернувся до суду з даним позовом. Перевіривши матеріали справи судова колегія приходить до наступних висновків. Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми ст.116 та ст.117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби. Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №340/401/20. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Даний правовий висновок викладено у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17. Так, ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини з 16.03.2024, а належні суми грошового забезпечення під час звільнення, на виконання судового рішення у справі №420/13388/24, остаточно виплачено тільки 18.04.2025. Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 17.03.2024 (наступний день після звільнення) по 18.04.2025 (день проведення остаточного розрахунку). Колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2016 по 16.03.2024, оскільки обов`язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст.117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2025 у справі №400/8927/23. 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2021 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни, зокрема, до ст.117 КЗпП України. Так, ст.117 КЗпП України станом на час здійснення повного фактичного розрахунку з позивачем, на час звернення позивача до суду з цим позовом та ухвалення судового рішення передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Отже, підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за період з 17.03.2024 по 18.04.2025 (не більше як за 6 місяців). При цьому, визначаючи розмір середнього заробітку, що належить сплатити позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно п.8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вбачається з матеріалів справи, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 921,98грн. (55318,98/60). Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за затримку остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 17.03.2024 по 18.04.2025 становить 169644,32грн. (921,98 х 184). Разом з цим, слід також врахувати, що Верховний Суд у постановах від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 та від 17.12.2025 у справі №420/22799/24 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Так, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 20.11.2020 по 06.12.2024 складає 27,19% (28957,79 (розмір несвоєчасно виплачених сум) / 169644,32 (середній заробіток за час затримки розрахунку)) х 100). Отже, сума за період з 17.03.2024 по 18.04.2025, яка підлягає відшкодуванню в порядку ст. 117 КЗпП України, з урахуванням істотності частки 17,07% невиплаченої суми грошового забезпечення становить 28958,29грн. (тобто 17,07% від 169644,32), та зазначений розмір є поза розумним сумнівом об`єктивним, враховує вимушеність позивача звертатись до суду за захистом своїх прав щодо належних виплат під час виключення зі списків особового складу, а також проведення відповідачем повного розрахунку із позивачем лише на виконання судового рішення. З метою захисту порушених прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2024 по 18.04.2025 у розмірі 28958,29грн., з урахуванням обов`язкових відрахувань. Оскільки суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та порушив норми матеріального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.317 КАС України підлягає скасуванню. Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року скасувати. Ухвалити у справі постанову, якою визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2024 року по 18 квітня 2025 року включно. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2024 року по 18 квітня 2025 року у розмірі 28958 (двадцять вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 29 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Суддя-доповідач А.В. Крусян Судді С.В. Дегтярьова О.В. Яковлєв