Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/23956/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Желік О.М. 19 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/23956/24 пров. № А/857/18513/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Запотічного І.І., Хобор Р.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі № 380/23956/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" про визнання протиправною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И В : 26.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор", у якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову про накладення дисциплінарного стягнення від 15.03.2019р. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2025р. у позові відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Із змісту рапортів від 12.03.2019р., складених уповноваженими особами внутрішньої служби Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» Пановим А.М., ОСОБА_2 та Мартьяновим В.М., адресованих начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» Бартощаку Є.М., видно, що останні доповіли наступне: « 12.03.2019р. в 10 годині 05 хвилин під час виконання режимних вимог, а саме виведення на прогулянку ув`язнених, які тримаються в камері №219 режимного корпусу №2 державної установи «Харківський слідчий ізолятор», ув`язнений ОСОБА_1 , 1993 року народження, за пп.1, пт.6, пп.12, ч.2 ст. 115 КК України, засуджений до ДПВ безпричинно повів себе нетактовно по відношенню до персоналу установи, а саме, почав висловлюватися в їх адресу із застосуванням нецензурної лайки, розмовляти на підвищених тонах, голосно кричати. На законні вимоги персоналу установи припинити свої протиправні дії ув?язнений ОСОБА_1 не відреагував належним чином, вступив у суперечку, почав висловлювати своє невдоволення режимом тримання в установі, чим подавав негативний приклад іншим ув`язненим, що могло створити серйозну загрозу порядку в установі. Своїми протиправними діями ув`язнений ОСОБА_1 порушив п. 4.2, 4.3 та 7.2 Наказу Міністерства юстиції України №460/5 від 18.03.2013р. ПВР СІЗО та ст.15 Закону України «Про попереднє ув`язнення» Як видно з акту, підписаного уповноваженими особами внутрішньої служби Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» Пановим А.М., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останні підтвердили наступне: « 12.03.2019р. в 10 годині 05 хвилин під час виконання режимних вимог, а саме виведення на прогулянку ув`язнених, які тримаються в камері №219 режимного корпусу №2 державної установи «Харківський слідчий ізолятор», ув`язнений ОСОБА_1 , 1993 року народження, за пп.1, пт.6, пп.12, ч.2 ст.115 КК України, засуджений до ДПВ безпричинно повів себе нетактовно по відношенню до персоналу установи, а саме, почав висловлюватися в їх адресу із застосуванням нецензурної лайки, розмовляти на підвищених тонах, голосно кричати. На законні вимоги персоналу установи припинити свої протиправні дії ув`язнений ОСОБА_1 не відреагував належним чином, вступив у суперечку, почав висловлювати своє невдоволення режимом тримання в установі, чим подавав негативний приклад іншим ув`язненим, що могло створити серйозну загрозу порядку в установі. Будь-яких письмових пояснень ув`язнений ОСОБА_1 надати відмовився в категоричній формі». Начальник державної установи «Харківський слідчий ізолятор» Бартощак Є.М. Постановою про накладення дисциплінарного стягнення від 15.03.2019р. ОСОБА_1 за порушення п.6.6. Р.8 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України та ст.15 Закону України «Про попереднє ув`язнення» притягнув до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30 червня 1993 року №3352-XII (далі Закон №3352-XII; в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) видно, що попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Порядок попереднього ув`язнення визначається цим Законом та Кримінальним процесуальним кодексом України. Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність. ч.ч.1,2 ст. 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення» передбачено, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання. Порядок і термін тримання осіб, взятих під варту, в ізоляторі тимчасового тримання, на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України визначаються законодавством України. ст.5 Закону України «Про попереднє ув`язнення» встановлено, що забезпечення порядку тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув`язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув`язнення, яка діє відповідно до цього Закону та інших актів законодавства. Згідно ч.1 ст. 6 Закону України «Про попереднє ув`язнення», особи, які перебувають у місцях попереднього ув`язнення, мають обов`язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Режим у місцях попереднього ув`язнення, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув`язнення, встановлюється цим Законом та іншими нормативними актами (ч.1 ст.7 Закону України «Про попереднє ув`язнення»). В абз.2,3 ч.1 ст.9 Закону України «Про попереднє ув`язнення» визначено право осіб, взятих під варту, на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз`яснення положень ст.ст.28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника; знайомитися з правилами тримання під вартою. Особи, взяті під варту, у відповідності до абз.2, абз.4 ч.1 ст.10 Закону України «Про попереднє ув`язнення», зобов`язані: додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув`язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації; бути ввічливими до працівників місця попереднього ув`язнення, а також поміж собою; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов`язків. Відповідно до абз.3 ч.1 ст.15 Закону України «Про попереднє ув`язнення» до осіб, взятих під варту, які порушують вимоги режиму, адміністрація місця попереднього ув`язнення може застосовувати такі заходи стягнення: попередження або догану. ч.4,ч.5 ст.15 Закону України «Про попереднє ув`язнення» встановлено, що застосовувані до взятих під варту заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування заходів, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність. Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв`язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніш як через шість місяців з дня вчинення проступку. Наказом Міністерства юстиції України від 18.03.2013р. №460/5 затверджено Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (далі Правила; втратили чинність у зв`язку із прийняттям Наказу Міністерства юстиції України від 14.06.2019р. №1768/5, однак чинні станом на момент винесення оскаржуваної постанови). п.1.1. розділу І Правил встановлено, що ці Правила відповідно до Кримінального процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України, Закону України «Про попереднє ув`язнення» регулюють порядок і умови тримання у слідчих ізоляторах (далі СІЗО) осіб, які тримаються під вартою, і окремих категорій засуджених до позбавлення волі. Згідно п.1.4. розділу І Правил діяльність адміністрації СІЗО ґрунтується на суворому дотриманні законності та визначається відповідно до положення про СІЗО. Обов`язки адміністрації СІЗО визначено ст.21 Закону України «Про попереднє ув`язнення». В п.3.1. розділу І Правил визначено, що ув`язнені і засуджені, які тримаються в СІЗО, користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законодавством України і встановлених ухвалою слідчого судді (суду) або вироком суду. п.4.1. розділу І Правил передбачено, зокрема, що ув`язнені і засуджені мають право: на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або тримання під вартою, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів тримання під вартою, оскаржувати їх у суді, за особистою письмовою заявою отримати в друкованому вигляді роз`яснення положень ст.ст.28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України та інших прав затриманих або осіб, які тримаються під вартою, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (тримання під вартою) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника; знайомитися з правилами внутрішнього розпорядку СІЗО. Ув`язнені і засуджені зобов`язані: додержуватися розпорядку дня, встановленого в СІЗО, і виконувати законні вимоги адміністрації СІЗО. Не здійснювати умисних дій, що загрожують життю і здоров`ю інших осіб, а також принижують їх гідність; бути ввічливими між собою, а також з персоналом СІЗО, вставати з ліжок, шикуватися в шеренгу та вітатися при вході в камеру персоналу СІЗО; не вступати в суперечки з персоналом СІЗО, не принижувати його гідність, не протидіяти виконанню ним своїх обов`язків. На вимогу персоналу СІЗО повідомляти своє прізвище, ім`я та по батькові, давати письмові пояснення; дотримуватися тиші, встановлених правил поведінки і чистоти у дворах для прогулянок (пункт 4.2. розділу І Правил). Ув`язненим і засудженим забороняється: порушувати правила поведінки та правила тримання під вартою; чинити опір законним діям персоналу СІЗО, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов`язків, підбурювати до цього інших ув`язнених і засуджених; вступати в суперечки та встановлювати неслужбові стосунки з персоналом СІЗО, а також особами, які їх відвідують (п.4.3. розділу І Правил). Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до ув`язнених і засуджених врегульовано главою 6 розділу VIII Правил. п.п. 6.1.-6.6. розділу VIII Правил визначено, порядок заходів заохочень і стягнень, що застосовуються до ув`язнених, визначено ст.14, ст.15 Закону України «Про попереднє ув`язнення». Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу як на ув`язнених, до яких ці заходи застосовуються на основі об`єктивної оцінки поведінки, так і на інших ув`язнених. Правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення до ув`язнених користується начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки. Заходи заохочення і стягнення у СІЗО можуть також застосовувати перший заступник начальника СІЗО та заступник начальника із соціально-виховної та психологічної роботи, за винятком поміщення ув`язнених до карцеру. Про заохочення і стягнення начальником СІЗО виносяться постанова про заохочення (додаток 22) і постанова про накладення дисциплінарного стягнення (додаток 23). Про виявлене порушення вимог режиму посадовою особою СІЗО складається вмотивований рапорт, який подається на розгляд адміністрації СІЗО. Облік таких рапортів здійснюється у журналі обліку рапортів про порушення ув`язненими і засудженими встановленого режиму тримання (додаток 24), що зберігається у черговій частині СІЗО. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка ув`язненого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення щодо суті проступку. Заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування стягнень, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність. Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв`язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніше ніж через шість місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного місяця з дня його винесення. Стягнення у вигляді попередження, догани, позачергового залучення до прибирання приміщення накладається за постановою про накладення дисциплінарного стягнення. Системне тлумачення вищевказаних норм Правил дає підстави для висновків про те, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани накладається на ув`язнену особу, зокрема, за порушення нею правил поведінки та загальних правил тримання під вартою. При цьому, постанова про накладення дисциплінарного стягнення виноситься начальником СІЗО на підставі вмотивованого рапорту посадової особи СІЗО, який подається на розгляд адміністрації СІЗО. Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що оскаржувану постанову від 15.03.2019р. про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани прийнято на підставі рапортів уповноважених посадових осіб Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» від 12.03.2019р. та акту від 12.03.2019р., яким ці особи засвідчили описані в рапортах події. Зокрема, письмовими поясненнями засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 12.03.2019р. також підтверджено зазначені в рапортах події. Отже, в даному випадку вірними є висновки суду першої інстанції, що суб`єктом владних повноважень в особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» не порушено встановленої Правилами процедури притягнення ув`язненої особи в особі ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Відсутність підпису начальника Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» на оскаржуваній постанові, не може бути єдиною та безумовною підставою для визнання такої постанови протиправною. Покликання апелянта на норми Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, які затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019р. №1769/5, а також на додаток 29 до цих правил, колегія суддів відхиляє з огляду на необґрунтованість, оскільки вказані правила набули чинності вже після винесення оскаржуваної постанови про накладення дисциплінарного стягнення від 15.03.2019р. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в апеляційній скарзі, апелянт робить наголос виключно на процедурних, на його думку порушеннях порядку прийняття постанови про накладення дисциплінарного стягнення. Разом з тим, апелянт не вказав, яким саме чином порушено його те чи інше право, як ув`язненої особи, оскільки він жодним чином не заперечує будь-яке відношення до подій, що мали місце 12.03.2019р. та які не спростовані жодними належними та допустимими доказами щодо відсутності в його діях протиправної поведінки. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" діяв у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі № 380/23956/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді І. І. Запотічний Р. Б. Хобор