Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/11561/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2025 р. Справа № 440/11561/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Калиновського В.А. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 29.05.25 по справі № 440/11561/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області та дії Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо неврахування позивачу загального стажу на посаді судді 27 років 10 місяців 15 днів до стажу судді у відставці, призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 58 відсотків від суддівської винагороди; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області та Головне управління Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 64 відсотків від суддівської винагороди, з урахуванням стажу на посаді судді 27 років 10 місяців та 15 днів з дати виникнення права на неї, тобто з 19.10.2023. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням пенсійного фонду від 28.11.2023 в частині визначення загального проценту розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 58 відсотків є неправомірним та незаконним, оскільки прийняте з порушенням Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та є таким, що підлягає скасуванню із зобов`язанням прийняття рішення про призначення пенсії, виходячи з іншого розміру з урахуванням загального стажу. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №163750024698 від 28.11.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 20.10.2023 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи зі стажу 27 років, у тому числі з урахуванням половини навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті (6 місяців) та стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (3 роки), у розмірі 64 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум та з урахуванням висновків суду. У іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн та витрати, пов`язані з наданням правової допомоги, у розмірі 5000,00 грн. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до статті 137 Закону №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Відповідно до ч. 2 ст. 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення судді на посаду. Згідно з абзацом 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Позивач з 04.06.1999 по 19.10.2023 займала посаду судді Полтавського районного суду Полтавської області. Рішенням Вищої ради правосуддя № 986/0/15-23 від 19 жовтня 2023 року позивача звільнено з посади судді Полтавського районного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до приписів ст. 135 Закону № 2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Пунктом 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 встановлено, що до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Постанова Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005, втратила чинність в 2010 році, а тому застосуванню не підлягає, а ст. 137 Закону №1402-VIII вищевказані періоди роботи не передбачені для врахування до суддівського стажу, та не враховуються для збільшення відсотків при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання. Позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці обчислено відповідно до статті 142 Закону № 1402 в розмірі 58% від суддівської винагороди 110985,00 грн згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 30.11.2023 №02/2747/2023вих, з урахуванням стажу роботи на посаді судді - 24 роки 4 місяці 17 днів, обчисленого відповідно до вимог статті 137 Закону №1402. Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судовим розглядом з копії витягу з наказу Управління юстиції у Полтавській області №107 від 01.07.1999 встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді Полтавського районного суду з 05 липня 1999 року. 19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 відраховано зі штату Полтавського районного суду Полтавської області 19 жовтня 2023 року у зв`язку зі звільненням з посади судді у відставку. Згідно з документами електронної справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області. З 16.06.2023 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону україни "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 08 листопада 2023 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою про перехід з пенсії по інвалідності на довічне грошове утримання суддям у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №163750024698 від 28.11.2023 позивача переведено з 08.11.2023 на довічне грошове утримання суддям у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в розмірі 58 відсотків суддівської винагороди судді. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №163750024698 від 08.10.2024 здійснено перерахунок пенсії позивача у зв`язку з уточненням даних в електронній пенсійній справі, а саме: змінено дату грошового довічного утримання (20.10.2023). Не погодившись з протиправними рішенням відповідача, позивач звернулась до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №163750024698 від 28.11.2023 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 20.10.2023 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи зі стажу 27 років, у тому числі з урахуванням половини навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті (6 місяців) та стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (3 роки), у розмірі 64 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум та з урахуванням висновків суду. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII. Відповідно до частин першої-другої статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Частинами третьою-четвертою статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Судовим розглядом встановлено, що при переведенні позивача на довічне грошове утримання суддям у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" позивачу розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці встановлено на рівні 58 відсотків. Листом від 20.09.2024 №16759-15898/А-02/8-1600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на підставі поданої заяви ОСОБА_1 переведено на довічне грошове утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду в Київській області. Зазначено, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці обчислено відповідно до статті 142 Закону № 1402 в розмірі 58% від суддівської винагороди 110985,00 грн згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 30.11.2023 №02/2747/2023вих, з урахуванням стажу роботи на посаді судді - 24 роки 4 місяці 17 днів, обчисленого відповідно до вимог статті 137 Закону №1402. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово розглядав питання пов`язані із гарантіями матеріального забезпечення діючих суддів та суддів у відставці. Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 зазначив, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. У Рішенні Конституційного Суду України наведено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу. Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх Рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), а також у Рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020. З копії трудової книжки НОМЕР_1 встановлено, що позивач з 04.06.1999 по 19.10.2023 займала посаду судді Полтавського районного суду Полтавської області. Зазначений період роботи зараховуються до стажу судді у повному обсязі, що не заперечується сторонами. Законом України від 21.12.2016 №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (набрав чинності 05.01.2017) пункт 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII доповнено абзацом четвертим такого змісту: "Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)". При цьому будь-яких обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом №1402-VIII не встановлено. Позивач обрана на посаду судді за нормами Закону України від 15.12.1992 №2862-ХІІ "Про статус суддів", який набрав чинності 10.02.1993 і втратив чинність 01.01.2012 згідно із Законом України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". Частина перша статті 135 Закону №2453-VI аналогічна за змістом статті 137 Закону №1402-VIII. Водночас, пунктом 11 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону № 2453-VI (у редакції, чинній до 28.03.2015) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювалися Законом №2862-ХІІ. Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Також згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" стаття 1 втратила чинність 20.03.2008, чинної після набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Крім того, згідно з абзацом другим пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (яка діяла одночасно із Законом №2862-ХІІ; втратила чинність 01.01.2012, далі - Постанова №865), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 №545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Отже, суд зазначає, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453-VI, передбачено право судді на зарахування до стажу, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років: половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів; календарний період проходження строкової військової служби; час роботи за юридичною спеціальністю. Судовим розглядом встановлено, що пенсійним фондом до стажу роботи позивача на посаді судді зараховано виключно періоди роботи суддею. Стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. З аналізу наведених норм вбачається, що наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи. Трудова книжка позивача НОМЕР_2 від 04.10.1985 містить запис про навчання ОСОБА_1 у Харківському юридичному інституті на денному факультеті з 01.09.1988 по 01.09.1989. Враховуючи, що стаж роботи позивача на посаді судді становить більше 10 років, то до стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, враховується період половини строку навчання за денною формою у вищому навчальному закладі. Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.04.2021 у справі №344/5707/19, від 14.05.2021 у справі №592/3354/17. Таким чином, невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду навчання ОСОБА_1 за денною формою у Харківському юридичному інституті (6 місяців) і врахування пенсійним органом для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним. Також у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 від 04.10.1985 містяться записи про роботу з 15.02.1995 по 06.03.1996 на посаді юристконсульта, з 10.06.1996 по 03.06.1999 на посаді стажиста судді. У рішенні Вищої ради правосуддя від 19.10.2023 № 986/0/15-23 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Полтавського районного суду Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про відставку" наведено, що до стажу судді роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню: стаж роботи безпосередньо на посаді судді із 04.06.1999 по 19.10.2023 24 роки 4 місяці 15 днів; половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (перший курс денної форми навчання) 6 місяців; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді 3 роки. Статтею 137 Закону №1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. У пункті 19 рішення Верховного Суду від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/1116/20 також наголошено на тому, що за змістом частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Неправомірним є позбавлення особи, зокрема, судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому дозволяється, виключно шляхом прийняття закону, змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо. Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду, висловленому у постанові від 09.11.2018 у справі №559/443/17. Верховний Суд неодноразово зазначав, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру, а доводами пенсійного органу зазначене не спростовується. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а, 09.11.2018 у справі №559/443/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а. Велика Палата Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 дійшла висновку, що "Законом України від 07.06.2018 № 2447-VIII який набрав чинності 05 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 137 Закону про судоустрій 2016 року про зараховування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Зазначена норма закону призвела до покращення правового становища позивачки, оскільки дозволила зарахувати її стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивачки на посаду судді. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зарахування до стажу роботи позивачки на посаді судді також її стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена частиною першою статті 7 Закону про статус суддів тобто трьох років. Зазначене не свідчить про неправомірність оскаржуваного рішення з огляду на відсутність у позивачки двадцяти років стражу роботи на посаді судді, необхідного для її звільнення у відставку.". Виходячи із вищевказаного, колегія суддів вважає, що відповідач при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці безпідставно не зарахував указані вище періоди до стажу роботи на посаді судді. Незарахування певних періодів до стажу роботи на посаді судді позивача у випадку спірних правовідносин свідчить про протиправність дій органу Пенсійного фонду в частині невиконання покладених на нього обов`язків щодо правомірного та обґрунтованого визначення стажу роботи на посаді судді, який впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Відповідно, враховуючи вказане, до розрахунку стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача, необхідно зарахувати час 3 роки стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді. За таких обставин, незарахування позивачу до стажу роботи судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті (6 місяців) та стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (3 роки), є протиправними. Отже, оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить повних 27 років, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що щомісячне довічне грошове утримання повинно виплачуватись позивачу в розмірі 64% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи. Отже, день звільнення це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем. Зважаючи на вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, керуючись приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №163750024698 від 28.11.2023 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 20.10.2023 (наступний день після звільнення) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи зі стажу 27 років, у тому числі з урахуванням половини навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті (6 місяців) та стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді (3 роки), у розмірі 64 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум та з урахуванням висновків суду. Стосовно розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне. У статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу. Згідно з частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до частин першої - третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Положеннями частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19. Так, на підтвердження розміру витрат адвокатом надані копії: акт виконаних робіт, договір про надання професійної правничої допомоги від 30.08.2024; ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; платіжна інструкція. Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, з урахуванням заперечень відповідачів щодо необґрунтованості витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов вірного висновку про необхідність зменшення стягнення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 5000,00 грн. Доводів та заперечень щодо суми стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу апеляційна скарга не містить. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 440/11561/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.А. Калиновський В.Б. Русанова