Постанова Одеський апеляційний суд № 947/28184/24

Номер провадження: 22-ц/813/3405/25 Справа № 947/28184/24 Головуючий у першій інстанції Петренко В. С. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В. за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідачі Держава Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванцова Зоя Анатоліївна на рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У вересні 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Іванцову Зою Анатоліївну звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури. В позовній заяві позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 537403,36 грн у відшкодування втрачених грошових доходів внаслідок незаконних дій, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду; стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь152000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу в розмірі 90000,00 грн, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 21.01.2023 року ОСОБА_1 до Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області подано заяву про вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 185 КК України. 16.04.2024 року ФОП ОСОБА_1 подано чергову заяву про залучення до провадження в якості потерпілого. Постановою слідчого Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області Тишкула Едуарда Петровича від 31.08.2023 р. кримінальне провадження № 12023162390000090 від 07.02.2023 р. було закрито. Позивач вказує, що листом від 11.08.2023 року №67/12039 заступник начальника слідчого відділу Ольваніка В. з цього приводу повідомляла, що кримінальне провадження було закрито, адже вважала, що майно ФОП є спільною сумісною власністю. Також, зазначає, що ухвалою слідчого судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 13.09.2023 р. у справі № 511/2793/23 констатовано незаконність постанови слідчого СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області Тишкула Едуарда Петровича від 31.05.2023 р. про закриття кримінального провадження №12023162390000090 від 07.02.2023 року. Так, листом виконувача обов`язків керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області Котелевського О. від 03.10.2023 року, що надійшов на адресу представника потерпілого адвоката Іванцової З.А., зазначено, що досудове розслідування проводилося з порушенням ст. 2 КПК України,у зв`язку із чим було відсторонено слідчого ОСОБА_2 та доручено проведення розслідування групі слідчих на чолі зі слідчою ОСОБА_3 , надано письмові вказівки з встановленням строку їх виконання. 15.09.2023 року ФОП ОСОБА_1 подав до Роздільнянського ВП - заяву про залучення його до провадження в якості потерпілого. Однак, листом від 16.10.2023 року слідчий повідомив, що розгляд заяви не у його компетенції. Заява залишилася не розглянутою. Позивач вказує, що зважаючи на явне небажання здійснювати досудове розслідування, ігнорування заяви про визнання потерпілим, ФОП ОСОБА_1 повторно подав заяву про визнання потерпілим. Постановою від 16.05.24 року слідчою ОСОБА_4 відмовлено у визнанні потерпілим. Ухвалою слідчого судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 31.05.2023 р. у справі № 511/2793/23 вищевказану постанову скасовано. 21.06.2024 постановою слідчого СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області про відмову у визнанні потерпілим постановлено відмовити ФОП ОСОБА_1 у визнанні його потерпілим. Ухвалою від 05.07.2024 по справі № 511/2793/23 постанову слідчої від 21.06.2024 про відмову у визнанні потерпілим скасовано. Позивач зазначає, що єдиною підставою для відмови у визнанні потерпілим слідчою визначено відсутність форми ведення обліку товарних запасів згідно порядку №

496. Листом від 13.07.2024 № 23918/6/15-32-24-10-06 ГУ ДПС в Одеській області надало відповідь на індивідуальну податкову консультацію, якою повідомлено, що ФОП ОСОБА_1 не повинен вести облік товарних запасів згідно порядку №496. 08.07.2024 року постановою слідчого СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області про відмову у визнанні потерпілим вкотре постановлено відмовити ФОП ОСОБА_1 у визнанні його потерпілим. Позивач вказує, що підставою для відмови знову визначено, що ніби то викрадене майно було спільною сумісною власністю, а не власністю ФОП (на цій підставі постанова вже скасовувалася і слідчий відповідно замінявся через його некомпетентність і незнання законодавства (власність ФОП не може бути спільною сумісною). Ухвалою суду від 30.08.2024 року по справі № 511/2793/23, номер провадження: 1-кс/511/788/24 серед іншого постановлено «Скаргу адвоката Іванцової Зої Анатоліївни, яка представляє інтереси ФОП ОСОБА_1 , на постанову про відмову у визнанні потерпілим - задоволено. Скасовано постанову слідчого СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області Ткачук Юлії від 08 липня 2024 року про відмову у визнанні потерпілим». Постановою від 04.09.2024 року ФОП ОСОБА_1 визнано потерпілим. Таким чином, через невизнання його тривалий час потерпілим у кримінальному провадженні, позивач зазначає, що йому було спричинено значної шкоди майновим правам, порушені його права, слідчими не були застосовані всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування, що свідчить про халатне ставлення до виконання своїх посадових обов`язків, що в свою чергу є проявом недотримання й службової дисципліни. Позивач вказує, що внаслідок вищевказаної незаконної відмови у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 12023162390000090 від 07.02.2023 р., за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України йому було спричинено майнову та моральну шкоду, які він просить стягнути на свою користь. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2024 року ухвалено позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури залишити без задоволення. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому шкоди відповідачами, та причинний зв`язок між діями посадових осіб Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України щодо не визнання його потерпілим по кримінальному провадженню №12023162390000090 від 07.02.2023 року та настанням шкоди. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванцова З.А. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.11.2024 по справі № 947/28184/24, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), 537 403,36 грн. у відшкодування втрачених грошових доходів внаслідок незаконних дій, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), 152 000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), 90 000,00 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції використано не релевантну практику суду вищої інстанції. Зазначається, що законними очікуваннями позивача було отримання відшкодування за викрадене майно, отримання відшкодування за витрачені кошти в якості витрат на правову допомогу (які були понесені через оскарження протиправних відмов у визнанні потерпілим), а також визнання його потерпілим (без отримання статусу якого неможливим було би здійснення відшкодування). Однак, незаконне невизнання потерпілим мало наслідком унеможливлення такого відшкодування. Позивачем було надано відповідні докази із розрахунком суми завданої шкоди через крадіжку, а також розрахунок суми понесених витрат на правову допомогу, однак судом їх було проігноровано. Наголошується, що в рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не має права на відшкодування шкоди відповідно до положень статей Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», проте, норма цього закону є нормою з відкритим складом, що дозволяє адаптувати норму і свідчить про гнучкість правового регулювання, а тому, потерпілий також має право на відшкодування через неефективне досудове розслідування. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Щодо відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу представник Державної казначейської служби України просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Пояснення учасників справи У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Іванцова З.А. надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримала, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції є помилковим, а також прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Представник Одеської обласної прокуратури прокурор Елісашвілі О.М., представник Державної казначейської служби України Печорська А.О. у судовому засіданні надала пояснення, в яких зазначили, що суд першої інстанції правомірно вирішив цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права. Фактичні обставини справи, встановлені судом У СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до ЄРДР за №12023162390000090 від 07.02.2023 року, за попередньою правовою кваліфікацією ч. 4 ст. 185 КК України, за фактом крадіжки будівельних матеріалів з приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно постанов слідчих СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області від 16.05.2024 року, 21.06.2024 року, 08.07.2024 року було відмовлено ФОП ОСОБА_1 у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні №12023162390000090 від 07.02.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України. Відповідно до постанови слідчого СВ Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області від 04.09.2024 року визнано ФОП ОСОБА_1 потерпілим по кримінальному провадженню №12023162390000090 від 07.02.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У даній справі, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури та в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, позовні вимоги просив задовольнити на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Так, апеляційний суд звертає увагу, що усталена судова практика вказує на те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі№ 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі№ 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 09 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Таким органом у цій справі є Одеська обласна прокуратура. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення. Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди, на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» задоволенню не підлягають, оскільки право на відшкодування шкоди виникає в особи лише у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності при повній реабілітації. Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Частиною 6 ст. 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 і 1174 ЦК України. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно із статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влад и Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Так, як зазначено вище, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, який визначено позивачем - Одеська обласна прокуратура. Отже, колегія судів погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем не надано суду доказів, щодо неправомірних дій цього органу відносно нього, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванцова Зоя Анатоліївна - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова В.В. Кострицький