Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/8957/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 280/8957/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Кисіль Р.В.) в адміністративній справі №280/8957/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 25.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо неврахування позивачу до страхового стажу періоду служби в органах МВС Української РСР з 18.02.1986 по 05.08.1987; - зобов`язати відповідач врахувати позивачу до страхового стажу період служби в органах МВС Української РСР з 18.02.1986 по 05.08.1987, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що період служби в органах внутрішніх справ підлягає до зарахування до страхового стажу і такий період має бути підтверджено трудовою книжкою. Відтак період служби позивача в органах внутрішніх справ з 18.02.1986 по 05.08.1987, згідно запису №3 трудової книжки серія НОМЕР_1 , має бути зарахований до страхового стажу позивача. Звертає увагу, що набуте позивачем право щодо одержання певного рівня пенсійних виплат не може бути скасоване або звужене. Просить суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року позов задоволено. Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачу правомірно не зараховано до загального страхового стажу період служби в органах МВС Української РСР з 01.08.1984 по 05.08.1987 згідно запису 3 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1981, оскільки в даті наказу про зарахування на службу є виправлення, що не відповідає вимогам пунктам 16-18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162. Позивач та третя особа правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 10.05.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058). Рішенням від 16.05.2024 за №083850021838 позивачу було призначено пенсію за віком та враховано страховий стаж 39 років 8 місяців 12 днів. До страхового стажу позивачу не було зараховано період служби в органах МВС Української РСР з 01.08.1984 по 05.08.1987, а саме 3 роки 0 місяців 5 днів через наявність наведення дати видачі наказу про зарахування на службу. Для зарахування періоду служби до страхового стажу позивачу було запропоновано надати уточнюючі довідки. У зв`язку з цим позивач звернувся із заявами про надання довідок на підтвердження проходження ним служби в органах МВС з 01.08.1984 по 05.08.1987 до Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України. Згідно відповіді Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2024 за №06/31/10-063 особа справа позивача та будь-які відомості про проходження ним служби в МВС відсутні. Заяву позивача було переслано за належністю. Згідно відповіді Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Луганській області від 25.06.2024 №6882лк, у 2014 році адміністративна будівля ГУМВС України у Луганській області була захоплена незаконними збройними формуваннями разом із всією службовою документацією, у тому числі особовими справами (архівними особовими справами) працівників Головного управління, що унеможливлює надання копій документів та витягів з наказів, що в них знаходяться. В електронних обліках особового складу, які наявні в розпорядженні ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області за місцем тимчасової дислокації в м. Дніпро відсутня інформація щодо проходження позивачем служби в ОВС, тому надати інформацію щодо проходження Позивачем служби в УМВС України в Луганській області неможливо (копія відповіді додається, оригінал є в наявності у Позивача). Таким чином, позивач не має можливості отримати довідки про підтвердження проходження ним служби в органах МВС на території Луганської області, так як особові справи працівників залишилися на території Луганської області, яка на цей час є тимчасово окупованою територією. Листом від 22.07.2024 №1Щ-298вс/119-12/01-2024 позивачу було надіслано довідку від 22.07.2024 №1343ВПС/119-2024, згідно з якою позивач з 01.08.1984 по 17.02.1986 проходив службу в органах та підрозділах Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів. Отримавши довідку, 31.07.2024 позивач повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про здійснення перерахунку пенсії у зв`язку з наданням додаткових документів. Отримати довідки про підтвердження проходження служби у період з 18.02.1986 по 05.08.1987 позивач не зміг, оскільки місцезнаходження його особової справи невідомо. Рішенням відповідача від 06.08.2024 за №083850021838 позивачу було здійснено перерахунок пенсії та враховано страховий стаж за період з 01.08.1984 по 17.02.1986 (1 рік 6 місяців 17 днів). Страховий стаж за період з 18.02.1986 по 05.08.1987 позивачу не було враховано, що підтверджується розрахунком страхового стажу з особового електронного кабінету Пенсійного фонду України. Таким чином, позивачу було зараховано 41 рік 2 місяці 29 днів страхового стажу та не було враховано 1 рік 6 місяців 18 днів страхового стажу. Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Крім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскільки матеріалами справи достовірно підтверджено період служби позивача в органах внутрішніх справ з 18.02.1986 по 05.08.1987, відмова відповідача у врахуванні зазначеного періоду служби в органах внутрішніх справ до страхового стажу суперечить нормам законодавства України. Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. При цьому розмір пенсії особи яка звернулась за нею визначається індивідуально залежно від набутого стажу та отриманого заробітку, з якого у свою чергу сплачувались страхові внески. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV). Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Приписами пункту 6 Порядку №637 визначено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку зокрема приймаються довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС. Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17. Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо зарахування до страхового стажу періодів служби в органах МВС Української РСР з 18.02.1986 по 05.08.1987. Із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач: з 01.08.1984 по 05.08.1987 проходив службу в органах МВС Української РСР безперервно 3 роки 0 місяців 5 днів (запис в трудовій книжці №3). При цьому у трудовій книжці є посилання на номер та дату наказу про зарахування на службу та звільнення зі служби, а в самому записі №3 зазначено, що служба в органах МВС Української РСР була безперервною 3 роки 0 місяців 5 днів. Згідно довідки від 22.07.2024 №1343ВПС/119-2024 позивач з 01.08.1984 (наказ Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів від 10.09.1984 №54о/с) по 17.02.1986 (наказ Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів від 18.02.1986 №16о/с) проходив службу в органах та підрозділах Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів. З 17.02.1986 був відряджений у розпорядження Управління внутрішніх справ Ворошиловградського облвиконкому наказом Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів від 18.02.1986 №16о/с. З роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 083850021838 вбачається, що відповідачем було враховано період служби позивача в органах внутрішніх справ з 01.08.1984 по 17.02.1986 (а.с. 89). Як на підставу для відмови пенсійного органу у зарахуванні спірного періоду проходження служби позивача (з 18.02.1986 по 05.08.1987) до страхового стажу стало те, що в даті наказу про зарахування на службу є виправлення, що не відповідає вимогам Інструкції №162. Суд апеляційної інстанції критично ставиться до означених тверджень Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, оскільки обов`язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця. Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція №162). Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність. Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження). З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції). Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58). Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення. Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить до висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов`язок по заміні печаток і штампів цих підприємств. Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов`язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17. За таких обставин, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Крім того, суд звертає увагу, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а. Окрім того, за приписами частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Тобто, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, маючи сумніви щодо підтвердження факту роботи позивача у спірний період, враховуючи конкретні обставини цієї справи, мало право на звернення до підприємства, в якому працював останній, із вимогою про надання необхідних додаткових документів, здійснення відповідної перевірки достовірності поданих відомостей та умов праці, передбачених законодавством для визначення права на пенсію, проте доказів вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень у ході судового розгляду надано не було. З урахуванням наведених законодавчих норм, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмовляючи позивачу у зарахуванні спірного періоду трудової діяльності до страхового стажу, відповідач діяв протиправно, а тому з метою захисту прав та законних інтересів позивача є необхідність для зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу період його служби в органах МВС Української РСР з 18.02.1986 по 05.08.1987, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 . Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування судового рішення відсутні. Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року в адміністративній справі №280/8957/24 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 20 серпня 2025 року. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак