Постанова 4822 № 717/1207/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 серпня 2025 року м. Чернівці Справа № 717/1207/24 Провадження №22-ц/822/647/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Литвинюк І. М., суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б., секретар - Сарган Ю. В., учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2024 року, головуючий у І-й інстанції - Танасійчук Н. М., ВСТАНОВИВ: У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 25 червня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №9345976, згідно з умовами якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти в сумі 15 000 грн на погоджений умовами договору строк 105 днів шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити плату (проценти в розмірі 94072 % в рік за пільговий період і 12556% у рік орієнтовна річна процентна ставка) від суми позики. 27 жовтня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №27102023/1, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов`язується передати (сплатити) ТОВ «Мілоан» суму фінансування, а ТОВ «Мілоан» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги за кредитними договорами, договорами поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №27102023/1 від 27 жовтня 2023 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідачки в сумі 60 375 грн. Отже, відповідачка ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором №9345976 від 25 червня 2023 року в сумі 60 375 грн, з яких: 5 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 43 875 грн - сума заборгованості за відсотками, 1 500 грн - заборгованість за комісією. Просило позов задовольнити. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором в сумі 60 375 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в договорі №9345976 від 25 червня 2023 року було викладено інформацію про тип кредиту, його ліміти, строк кредитування, процентну ставку відсотків річних, штрафи за порушення термінів погашення термінів за користування позикою. Зазначені документи були підписані ОСОБА_1 . Відповідачка була ознайомлена з умовами кредитування. До матеріалів справи приєднано виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 . Враховуючи вищезазначене, виписку з особового рахунку ОСОБА_1 , він є належним і достатнім доказом щодо розрахунку вимог позивача. Будь-яких доказів на спростування зазначеного розрахунку відповідачем суду надано не було. На зазначене рішення суду представник відповідача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Посилається на те, що оскаржуване судове рішення є незаконним, постановлене судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, позивачем не було доведено обставини, що мають значення для справи, належними та допустимими доказами. Вказує на те, що жодних кредитних чи інших договорів відповідач ОСОБА_1 з ТОВ «Мілоан» не укладала. Вона ніколи не зверталась до ТОВ «Мілоан» з приводу отримання коштів, не реєструвалась на їх сайті, не робила жодних заявок на отримання грошових коштів і не укладала жодного договору позики, зазначений договір позики був укладений від її імені внаслідок шахрайських дій осіб, які використали її персональні дані та заволоділи грошовими коштами. Звертає увагу на те, що саме ТОВ «Мілоан» не встановив та не перевірив особистість позичальника та надав кредит іншій особі, що призвело до відповідних наслідків. У матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів за вищезазначеними договорами позичальнику відповідно до вимог статей 526, 1054, 1088 ЦК України. У матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують видачу кредитних коштів ОСОБА_1 . Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі. Відтак, надані позивачем розрахунок заборгованості та витяг з реєстру боржників до договору факторингу не можуть вважатися належними доказами на підтвердження наявності заборгованості. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що 25 червня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 9345976 на умовах повернення кредиту в кінці його строку, за яким відповідач отримав кредит в розмірі 15 000 грн (а. с. 5-10). Згідно з пунктами 1.3-1.4 договору кредит надається загальним строком на 105 днів з 25 червня 2023 року (дата надання кредиту) і складається з пільгового (до 10 липня 2023 року) та поточного періодів (з дня наступного за днем закінчення пільгового періоду до 08 жовтня 2023 року). За змістом пунктів 1.5-1.6 договору тип процентної ставки - фіксований, стандартна процентна ставка становить 3% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, пільгова процентна ставка - 1,5%. Комісія за надання кредиту становить 1500 гривень та нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Відповідно до пункту 2.1 договору кредит у сумі 15 000 гривень підлягає перерахунку безготівково на рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 . Кредитний договір від 25 червня 2023 року № 9345976 та додатки до нього (паспорт споживчого кредиту, заява на отримання кредиту) підписано сторонами в електронній формі, зокрема ОСОБА_1 - одноразовим ідентифікатором W36939. Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 25 червня 2023 року № 9345976 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 складає 60 375 грн, з яких: 15 000 грн - тіло кредиту; 43 875 грн - проценти за користування кредитом; 1 500 грн - заборгованість за комісією. 27 жовтня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27102023/1, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Мілоан» (клієнта), а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а. с. 13-15). Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору перехід від клієнта до фактора права вимоги відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників. Згідно з актом приймання-передачі до договору факторингу від 27 жовтня 2023 року № 27102023/1 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» склали цей акт про те, що на виконання пункту 1.2 договору факторингу, клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників №1 кількістю 2643, після чого, з урахуванням п.1.2 договору факторингу 27102023/1 від 27 жовтня 2023 року, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а. с. 16). Відповідно до витягу з реєстру боржників за кредитними договорами, укладеними між боржниками та ТОВ «Мілоан» до договору факторингу від 27 жовтня 2023 року № 27102023/1, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги за кредитним договором від 25 червня 2023 року № 9345976 на загальну суму 60 375 грн (а. с. 17). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII) Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно зі статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір від 25 червня 2023 року № 9345976 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 підписано останньою одноразовим ідентифікатором W36939, який було надіслано на номер відповідачки +380503741190, у договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 , необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону. Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_2 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги про неукладеність кредитного договору та неознайомлення відповідачки з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останньою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі №212/10457/21 (провадження №61-6066 св 23). Також відповідачкою не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення. Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів, колегія суддів виходить з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження №61-14780св23). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку. У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)). Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Як вбачається з умов договору від 25 червня 2023 року № 9345976, зокрема пункту 2.1 договору, кредит у сумі 15 000 грн підлягає перерахунку на картковий рахунок позичальниці. При цьому відповідачкою при оформленні заявки на отримання кредиту вказано наступні реквізити електронного платіжного засобу (карткового рахунку) № НОМЕР_1 . Як встановлено судом, факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено платіжним дорученням від 25 червня 2023 року №103752004 про переказ на картку № НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 15 000 грн. Отже, відповідно до умов договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником позикодавцю з метою отримання кредиту. Відповідно до пункту 10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідачки в кредитному договорі є неможливим, а з боку позивача порушень не відбулося, та з урахуванням вимог закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб. Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, будучи обізнаною про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати відсотків, відповідачка не вчиняла дії щодо захисту, на її думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24). Відповідачкою не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана нею в договорі, їй не належить. У такий спосіб відповідачка намагається уникнути належного виконання зобов`язання. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність обставини перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів за договором від 25 червня 2023 року № 9345976. З огляду на надання відповідачу грошових коштів, апеляційний суд вважає, що договір про надання споживчого кредиту укладений відповідачем, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його часткового виконання сторонами (постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі справа №926/2308/19). Твердження апелянта про те, що позивач не довів обставин отримання ним коштів відповідно до умов кредитних договорів, на увагу не заслуговують, з огляду на наступне. Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Схоже визначення первинних документів міститься також і в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24 травня 1995 року №

88. У пункті 2.1 зазначеного Положення вказано, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, і включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно пунктом 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. На виконання вищевказаних норм закону, та в обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач надав суду документи щодо надання кредитів позичальнику, які складені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: копію кредитного договору, який містить підписи обох сторін і в кредитних правовідносинах є первинним бухгалтерським документом, та копію платіжного доручення від 25 червня 2023 року №103752004 про переказ на картку № НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 15 000 грн. Зазначені докази є належними та допустимими, та такими, що підтверджують факт виконання кредиторами свого обов`язку з надання кредиту та перерахування грошових коштів. Доказів на спростування зазначеного матеріали справи не містять. Враховуючи те, що за умовами вищезазначених договорів відповідач отримала кредитні кошти та користувався ними, відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів відповідно до вимог частини 1статті 81 ЦПК України того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить, чи доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не була позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких. Також, враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме відповідач має доступ до свого рахунку, а саме карти № НОМЕР_1 , і вона мала можливість представити суду виписку зі свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладених договорів у відповідну дату (проміжок часу), оскільки відповідно до принципу змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3статті 12 ЦПК України). Крім того, відповідач, в свою чергу, не спростувала належними і допустимими доказами, що нею не отримано карту, на яку було направлено кошти за договором про споживчий кредит №9345976 від 25 червня 2023 року. Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком відповідача як позичальника, а не позивача, чого зроблено останнім при розгляді даної справи не було. З огляду на викладене, стороною відповідача розмір заборгованості не спростовано, не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов`язань. За вказаних обставин, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим наявність у відповідача заборгованості в розмірі 60 375 грн, з яких: 15 000 грн - тіло кредиту; 43 875 грн - проценти за користування кредитом; 1 500 грн- заборгованість за комісією. Обставин, які б вказували на помилковість здійсненого судом першої інстанції розрахунку заборгованості, апеляційним судом не встановлено. В свою чергу відповідачка наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості не спростувала, контррозрахунку не надала. У цій частині безпідставними є доводи апеляційної скарги про неналежність як доказу наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості, оскільки по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16. Отже, доводи апелянта по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом при розгляді зазначеної справи. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, залишити без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повна постанова складена 19 серпня 2025 року. Суддя-доповідач І. М. Литвинюк Судді: І. Н. Лисак І. Б. Переперелюк