Постанова 4812 № 490/10944/24

15.08.25 33/812/351/25 Єдиний унікальний номер судової справи: 490/10944/24 Головуючий суду І інстанції - суддя Демінська О.І. Номер провадження: 33/812/351/25 Головуючий суддя апеляційного суду - Крамаренко Т.В. Категорія: ст. ч.1 ст. 130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 серпня 2025 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Чистою В.В., за участю захисника адвоката Пірога С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, в с т а н о в и в: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 184406 від 29 листопада 2024 року, водій ОСОБА_1 29 листопада 2024 року о 01:50 год, рухаючись в районі буд. № 2-А по вул. Очаківській в м. Миколаєві, керував транспортним засобом «Opel Zafira», номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота. У встановленому законом порядку водію було запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатору «Alcotest Drager» та в медичному закладі, на що водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Не погодившись із зазначеною постановою суду, 28 липня 2025 року ОСОБА_1 подав до Миколаївського апеляційного суду через суд першої інстанції апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначав, що суд першої інстанції в порушення вимог закону належним чином не з`ясував обставини справи, розглянувши справу поверхнево, оскільки викладені в постанові висновки суду про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП не ґрунтуються на доказах, що містяться в матеріалах справи та не відповідають фактичним обставинам справи. Також, звертає увагу суду на те, що на момент його відмови від проходження огляду на стан сп`яніння у працівника поліції не було підстав вважати, що він перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а тому й огляду він не підлягав. Так, працівником поліції ні усно, ні письмово, ні за допомогою фото чи відеоматеріалів не було сформовано та повідомлено йому про наявні в нього ознаки, які відповідно до законодавства можуть бути підставами для проведення огляду на стан сп`яніння. Крім того, відеозапис, на який є посилання в оскаржувані постанові, всупереч зазначеному в ній, не містить інформації саме про рух транспортного засобу та його зупинку. При цьому, ОСОБА_1 зауважує, що такої інформації і не може бути, оскільки його транспортний засіб працівник поліції не зупиняв, а просто під`їхав до нього, натомість авто було в нерухомому стані та знаходилось на узбіччі проїзної частини з вимкненим двигуном та не заважало руху іншим транспортним засобам. Також, зазначає, що коли під`їхали до його автомобіля працівники поліції, він перебував за межами автомобіля, а тому це не може розглядатися як керування транспортним засобом. Також, ОСОБА_1 просив про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, оскільки про розгляд справи він повідомлений не був, судові виклики не отримував, є діючим військовослужбовцем та весь час перебуває на військовій службі. Також, не отримував смс повідомлення про виклики до суду, через нестабільний мобільний зв`язок. Також звертає увагу на те, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції, він перебував на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення та не міг отримати судову повістку та з`явитись до суду. Крім того, зазначає, що копію оскаржуваної постанови він не отримував. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення адвоката Пірога С.В., перевіривши доводи щодо поважності причин пропуску строку викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку на подачу апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до положень ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Як убачається з матеріалів справи, по даній справі в суді першої інстанції було призначено судове засідання на 20 січня 2025 року на 10-00 год, про що ОСОБА_1 було направлено судову повістку за адресою: м. Миколаїв, вул. Новосельська, 43, однак поштове відправлення було повернуто на адресу суду першої інстанції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.6 а, 9). Наступні судові засідання по справі призначались неодноразово, зокрема,0 на 06 лютого 2025 року на 11 год 50 хв, 25 лютого 2025 року на 11 год 00 хв, 04 березня 2025 року на 10 год 30 хв та на 13 березня 2025 року на 11 год 00 хв, про що ОСОБА_1 також були направлені судові повістку за адресою: АДРЕСА_2 , однак поштові відправлення також були повернуті на адресу суду першої інстанції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.7-8, 10, 12-13, 15). 13 березня 2025 року Центральним районним судом м. Миколаєва за відсутності ОСОБА_1 винесено відносно нього постанову за ч.1 ст. 130 КУпАП. Згідно супровідного листа Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2025 року № 490/10944/24 копію постанови направлено ОСОБА_1 на його поштову адресу. Між тим, поштове відправлення було повернуто на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.23). 28 липня 2025 року ОСОБА_1 подав через відділення поштового зв`язку АТ «Укрпошта» апеляційну скаргу. Враховуючи викладене, та з точки зору дотримання права на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вважаю, що строк на апеляційне оскарження постанови судді першої інстанції ОСОБА_1 був пропущений з поважних причин і підлягає поновленню. Вислухавши аргументи і доводи захисника Пірога С.В. щодо вимог апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП). Постанова суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам. Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, а саме даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення, акті огляду на стан алкогольного сп`яніння та доданим до протоколу відеозаписом. Перевіривши під час апеляційного розгляду наявні у справі докази, апеляційний суд дійшов висновку, що такий висновок суду не ґрунтується на вимогах закону та обставинах справи про адміністративне правопорушення з огляду на наступне. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КУпАП. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством ( ст.1 КУпАП). Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ст. 245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами. Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб`єкта правопорушення до адміністративної відповідальності. Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП. Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Складом правопорушення є наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ «Коробов проти України» №39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування. У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу. А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості. Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання. У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з`ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції. Однією з головних умов огляду водія транспортного засобу на стан сп`яніння є не лише наявність достатності підстав вважати, що водій перебуває у стані сп`яніння чи в нього маються ознаки такого стану, а й та обставина, що він саме у такому стані керував транспортним засобом. Тому для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, матеріали справи мають містити належні та допустимі докази сукупності наступних обставин: - керування особою транспортним засобом у конкретних час і місці; - вимоги поліцейського до такої особи пройти відповідно до встановленого порядку медичний огляд на стан наявності чи відсутності стану алкогольного сп`яніння; - наявність категоричної відмови особи пройти відповідно до встановленого порядку медичного огляду на стан такого сп`яніння. Порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння поліцейським визначено Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (надалі Інструкція). Зі змісту Інструкції вбачається, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП. За наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом. Поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Огляд на стан сп`яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції. Перед проведенням огляду на стан сп`яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп`яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Між тим, працівниками поліції під час складання протоколу відносно ОСОБА_1 вказаний порядок дотримано не було. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 184406 від 29 листопада 2024 року, водій ОСОБА_1 29 листопада 2024 року о 01:50 год, рухаючись в районі буд. № 2-А по вул. Очаківській в м. Миколаєві, керував транспортним засобом «Opel Zafira», номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота. У встановленому законом порядку водію було запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатору «Alcotest Drager» та в медичному закладі, на що ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Натомість відеозапис, що доданий працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 184406 від 29 листопада 2024 року, як доказ вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП не свідчить про вчинення останнім вказаного адміністративного правопорушення з огляду на його зміст. Так, вказаний відеозапис в повній мірі не відображає обставини, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. Зокрема, відеозапис є не повним, оскільки подія, що зафіксована на ньому відображає лише фрагмент розмови працівника поліції з ОСОБА_1 . Так, відео починається з питань працівника поліції до ОСОБА_1 , а саме: «Огляд на стан сп`яніння проходити будете на місці зупинки? Ні, не будете? А в медичному закладі?» Після цього, ОСОБА_1 було повідомлено про те, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП. Після цього, поліцейський запитав ОСОБА_1 чи буде він ставити підпис у протоколі та чи буде він отримувати копію протоколу, на що останній відмовився. Потім поліцейський повідомив ОСОБА_1 про те, що він його більше не затримує, після цих слів, відеозапис закінчився. Натомість обставини, що передували цим питанням, жодним чином не підтверджені та не зафіксовані. Зокрема, не встановлено особу водія, факт керуванням ним транспортним засобом, порушення вимог ПДР, підстава зупинки транспортного засобу. Також є незрозумілим підстави, за яких у працівника поліції виникли об`єктивні сумніви, щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. При цьому, працівниками поліції не було роз`яснено ОСОБА_1 підстави та порядок проведення огляду на стан сп`яніння на місці зупинки чи в медичному закладі, а також не роз`яснення наслідки відмови від проходження такого огляду. Більш того, фрагмент відеозапису не містить даних щодо належного роз`яснення працівниками поліції ОСОБА_1 його прав та обов`язків, що передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Також відсутні відомості щодо складання протоколу саме у присутності ОСОБА_1 та не зафіксовано факту його ознайомлення зі змістом протоколу. Таким чином, на думку суду такі дії працівників поліції не узгоджуються з Порядком проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння визначеним законом. До того ж, в суді апеляційної інстанції захисник - адвокат Пірог С.В. наголошував на допущені працівниками поліції порушення вимог законодавства щодо складання відносно ОСОБА_1 адміністративного матеріалу. Вказане свідчить, про відсутність сукупності обставин, що утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Статтею 62 Конституції України, зокрема, передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь. Відповідно до вимог ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно з п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з урахуванням первісного визначення принципу «поза розумним сумнівом» у справі «Авшар проти Туреччини») доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені винуватість особи та його подія мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Враховуючи вищенаведене та застосовуючи закріплений в ст.62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь, - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки працівниками поліції було не дотримано належним чином проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння та належного оформлення його результатів, вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, не доведена. Зазначені обставини суд першої інстанції належним чином не дослідив, що призвело до помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП. З огляду на викладене та оцінюючи докази в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у діях водія ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 184406 від 29 листопада 2025 року. За такого, є слушними доводи апеляційної скарги щодо недотримання працівниками поліції в повному обсязі процедури проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння. Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення, з огляду на встановлені апеляційним судом порушення, які мали місце під час оформлення поліцейськими матеріалів щодо адміністративного правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП. При цьому, апеляційний суд усвідомлює суспільну небезпеку правопорушень, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, необхідність невідворотності покарання порушників та створення умов, які би перешкоджали розповсюдженню таких дії. Проте, необхідність дотримання вимог ст. 62 Конституції України (неможливість обґрунтовувати обвинувачення припущеннями, а усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь), вимог ст.6 Конвенції (щодо забезпечення прав обвинувачених) та застосування основних принципів та європейських стандартів щодо рівня доказового забезпечення («поза розумних сумнівів»), дає апеляційному суду підстави для висновку про недоведеність достатніми та неспростованими доказами факту порушення ОСОБА_1 п.2.5 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП. Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини справи, а також положення статті 62 Конституції України суд першої інстанції помилково дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним 29 листопада 2024 року правопорушення, оскільки не доведено належними та допустимими доказами наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП. За такого, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП, через відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті130 КУпАП. Керуючись статтями 247, 294 КУпАП, суд п о с т а н о в и в: Клопотання ОСОБА_1 - задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2025 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Постанову судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік - скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду Т.В. Крамаренко