Постанова 4801 № 128/2910/24

Справа № 128/2910/24 Провадження № 22-ц/801/1652/2025 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Фанда О. А. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2025 рокуСправа № 128/2910/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач), суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., з участю секретаря судового засідання: Кашпрук М. Г., позивач ОСОБА_1 , відповідач держава російська федерація, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 травня 2025 року ухвалене під головуванням судді Фанди О. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави російської федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди,- в с т а н о в и в: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави - російська федерація в особі уряду російської федерації про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що вона є власником 1/3 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , де вона проживала зі своєю сім`єю. Зазначала, що загальновідомим є факт того, що 24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, у зв`язку із чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні було введено воєнний стан. Внаслідок збройної агресії російської федерації вона фактично втратила право користування та володіння своїм майном, оскільки через воєнні дії була вимушена покинути своє постійне житло в с. Маяки Краматорського району Донецької області те переїхати до міста Вінниці, де наразі тимчасово проживає, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Повернутися до рідного житла позивач немає можливості через військові дії РФ. Крім цього, її житло було пошкоджено внаслідок обстрілів та потребує відновлення. Посилаючись на вказані обставини , ОСОБА_1 просила стягнути з російської федерації на її користь у відшкодування заподіяної їй матеріальної та моральної шкоди 1 469 822 грн, що еквівалентно 33 179 Евро та 2000 000 грн., що еквівалентно 18059 Евро ,відповідно. Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 травня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 200 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі . Зазначає, що суд не врахував тяжкості і глибини страждань позивачки у зв`язку з втратою житла через неправомірну агресію і неправильно визначив розмір моральної шкоди. Також вважає неправильним висновок суду про відмову у відшкодуванні матеріальної шкоди, оскільки факт її спричинення та розмір документально підтверджені. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду вищевказаним вимогам закону відповідає. Судом встановлено, що згідно довідки Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 10 червня 2022 року №529-5001732431 ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи. ЇЇ зареєстрованим місцем проживання є буд. АДРЕСА_1 , а фактично вона проживає по АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 є власником 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_3 (а.с.13). Згідно акту комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 22 січня 2024 року, будинок позивача зазнав значного пошкодження даху/покрівлі, внутрішнього опорядження стелі, значне замокання внутрішніх стін та опорядження стін, значне пошкодження віконних рам, склопакетів та дверей, технічний стан конструктивних елементів перебуває в пошкодженому стані внаслідок артобстрілів, ударної хвилі, фізичного зносу, впливу зовнішнього середовища (а.с. 10-11). Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди ,суд виходив із того, що … триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачки, характер вимушених змін у її житті, глибина фізичних та душевних страждань внаслідок втрати можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, порушення нормальних життєвих зв`язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, виходячи із засад співмірності, розумності є підставою для визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 200000,00 грн. Відмовляючи у відшкодуванні матеріальної шкоди, суд виходив із того, що позивач не надала суду жодного належного та допустимого доказу для визначення розміру майнової шкоди, тому суд позбавлений можливості визначити такий розмір. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди і відмовив у стягненні матеріальної шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував глибину страждань позивачки у зв`язку з втратою єдиного житла та вимушеного переселення в іншу місцевість, не правильно визначив розмір моральної шкоди , не заслуговують на увагу , з огляду на наступне. Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування ч.3 ст. 82 ЦПК України), що російська федерація , що здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні. 02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей. 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX). Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Звернення позивачів до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (правові висновки, викладені у змісті постанов Верховного Суду: від 18 грудня 2024 року в справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 11 грудня 2024 року в справі № 638/7894/23 (провадження № 61-7699св24), від 04 вересня 2024 року в справі № 201/196/23 (провадження № 61-15671св23)). Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з ч.1 ст. 49 ЗУ «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 ЗУ «Про міжнародне приватне право»). Відповідно до ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч.2 ст. 11 ЦК України). Згідно з п. 9 ч.2 ст. 16 ЦК України, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст. 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч.3 ст. 23 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.ч.1,2 ст. 23 ЦК України). Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)). Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч.1 ст.1167 ЦК України). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України). Врахувавши конкретні обставини справи, глибину завданої позивачеві моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивач, з урахуванням приписів розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, а також врахувавши характер та тривалість порушення, яке продовжувало існувати на час розгляду справи, наслідки такого порушення для позивача, яка змушена докладати зусиль для влаштування свого побуту внаслідок втрати житла, її вік, а також кардинальні зміни в житті, урахуванням віку позивача, колегія суддів вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди у сумі 200 000 грн є достатнім для відшкодування завданої позивачці моральної шкоди. Такі висновки суду узгоджуються із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2024 року в справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24), від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св23). Доводи апеляційної скарги про помилкове визначення судом розміру відшкодування завданої моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)). Щодо доводів скарги позивачки про неправомірну відмову у відшкодуванні судом матеріальної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Згідно із ч. 1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина. Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа № 761/6144/15-ц, провадження № 61-18064св18). Судом встановлено, що в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення російської Федерації було пошкоджено будинок, 1/3 частку права власності у якому має позивач, внаслідок чого будинок потребує відновлювального ремонту. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Однак, позивач не надала суду жодного належного ,допустимого, і достатнього доказу ,що достовірно б підтверджував визначення розміру майнової шкоди, яка підлягала відшкодуванню, що позбавляє суд можливості визначити такий розмір. Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може грунтуватись на припущеннях. Жодного достовірного доказу на підтвердження розміру завданої майнової шкоди позивач не надала. Акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 22 січня 2024 року не містить визначення розміру завданої шкоди. Жодного доказу (довідки, висновку спеціаліста, експерта тощо), з якого можна встановити розмір заподіяної шкоди, ОСОБА_1 суду не було надано. За вказаних обставин, суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у зв`язку з недоведенням позивачкою розміру такої шкоди. Доводи апеляційної скарги з цього приводу висновків суду не спростовують. З урахуванням викладеного, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці та особистого тлумачення заявницею норм закону. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги заявниці. Суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства всебічно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, які виникли із встановлених ним обставин, застосував правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив справу відповідно до закону. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий С. Г. Копаничук судді: Л. О. Голота В. П. Рибчинський