Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/37753/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/37753/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кухар Наталія Андріївна ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району м. Києва" в особі Лікарсько-консультативної комісії про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2021 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - позивач, апелянт) звернулась до суду з адміністративним позовом до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району м. Києва" в особі Лікарсько-консультативної комісії (далі - відповідач), в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача у формі протоколу засідання Лікарсько-консультативної комісії від 16.06.2021 №22 щодо невідповідності стану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , критеріям для встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А"; - зобов`язати відповідача в особі Лікарсько-консультативної комісії провести повторне засідання з питання щодо надання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу "дитина з інвалідністю підгрупи А" з урахуванням висновків суду у рішенні за результатом розгляду цієї справи. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення відповідача, викладене у формі протоколу засідання ЛКК від 16.06.2021 № 22, щодо невідповідності стану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , критеріям для встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» є протиправним, оскільки при ухваленні рішення відповідачем були допущені порушення законодавства, яким врегульовані підстави для встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А»; неналежним чином враховано та зазначено обставини захворювання малолітнього, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і не враховано відсутність у малолітньої дитини за його індивідуальних обставин здоров`я здійснювати самостійно самообслуговування. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Позиція суду мотивована тим, що рішення відповідача, оформлене протоколом, про відсутність підстав для встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" є обґрунтованим. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги наступні. Звертаючись до суду із позовом у даній справі, ОСОБА_1 , в межах заявлених позовних вимог, не просила суд підмінити медико-соціальну експертизу або ж як інструмент для "створення" норм/правил щодо захворювань чи медичних показань, обов`язкових для лікарсько-консультативних комісій під час вирішення питання про встановлення інвалідності, а звертала увагу на протиправність прийнятого рішення відповідачем з огляду на фактичні обставини, які мали би бути враховані ним при ухваленні оскаржуваного рішення щодо невідповідності стану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , критеріям для встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А». Підставою для оскарження рішення відповідача стало неврахування внаслідок порушення ним процедури (законодавства) розгляду питання встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» та невзяття до уваги у зв`язку із цим неможливості самообслуговування у малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з огляду на діагностоване йому захворювання. Суд першої інстанції не врахував, що встановлений малолітньому ОСОБА_2 інсулінозалежний цукровий діабет (1 типу) підпадає під дію розділу ІІ, п.3, п.п.3.3 Переліку медичних показань, що дають право на одержання соціальної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 року № 454/471/516. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідачем допущено неповне дослідження обставин здоров`я малолітнього ОСОБА_2 , внаслідок чого були викладені хибні висновки з приводу відсутності підстав для надання йому статусу «дитина-інвалід підгрупи А». Комісією було отримано та досліджено інформацію щодо обставин стану здоров`я ОСОБА_2 та його інсулінозалежність, однак хибно було зазначено про латентний перебіг його захворювання, який взагалі не вимагає інтенсивної інсулінотерапії. У зв`язку із діагностованим захворюванням дитині, особливістю обставин стабілізації роботи її організму з урахуванням існування такого захворювання, дитина була та є нездатною до самообслуговування та цілком залежить від допомоги сторонніх осіб, оскільки не має можливості самостійно забезпечити роботу встановленої інсулінової помпи, дитина не може самостійно розрахувати дозування препарату, порядок його введення, контроль за його введенням тощо. Питання оцінки як виключно високої міри втрати здоров`я ОСОБА_2 так і надзвичайної (повної) залежності від постійного стороннього догляду, були розглянуті неналежним чином, без врахування обставин здоров`я конкретної дитини та необхідності і характеру систематичних, щоденних, та щогодинних дій, які забезпечують фізичне існування малолітнього ОСОБА_2 . Суд першої інстанції не врахував, що відповідачем не було забезпечено участь під час засідання комісії медичного психолога, що само по собі зумовило невзяття до уваги відповідачем обставин спроможності (здатності) малолітнього ОСОБА_2 здійснювати своє самообслуговування, враховуючи наявність у нього встановленої інсулінової помпи та надзвичайної залежності життя та здоров`я дитини від працездатності цього медичного пристрою. Відповідач неналежним чином надав оцінку обставинам здоров`я ОСОБА_2 та дійшов до хибного висновку про відсутність ознак того, що ОСОБА_2 зазнав виключно високої міри втрати здоров`я внаслідок наявних захворювань та має надзвичайну (повну) залежність від постійного стороннього догляду із врахуванням його віку, та необхідності підтримання справності встановленої інсулінової помпи та розрахунку погодинно відповідних доз інсуліну. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив твердження ОСОБА_1 про те, що розгляд питання встановлення ОСОБА_2 категорії «дитина-інвалід підгрупи А» здійснювалося у спосіб, який не відповідає законодавству. Лікар педіатр Волинська Г.Ф. не брала фактично участі у засіданні комісії, про що також свідчить відсутність її підпису на такому рішенні. Відсутність лікаря педіатра та профільного спеціаліста лікаря-ендокринолога у даному конкретному випадку призвела до ухвалення необґрунтованого рішення, яке оскаржується ОСОБА_1 . Комісією не було проведено огляд встановленої інсулінової помпи, не було отримано пояснень від дитини щодо можливості у неї самостійно розрахувати розмір необхідної дози інсуліну для введення, забезпечити можливість працездатності установленої інсулінової помпи тощо. Комісією по суті розгляду такого питання, не було досліджено те, що за відсутності можливості у ОСОБА_2 самостійно здійснювати вказані дії, виникає особлива, постійна потреба у сторонній допомозі та залежність від догляду сторонніх осіб. По суті розгляду такого питання не було досліджено і те, що за відсутності такої сторонньої допомоги у ОСОБА_2 може настати біологічна смерть. Крім того, апелянтом подано клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю його представника. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне. Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України. Як вбачається з поданого клопотання апелянта, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб. Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до медичного висновку №49 від 18.08.2016 ОСОБА_2 хворіє на цукровий діабет вперше виявлений, тип І, важка форма, глікемічний контроль з високим ризиком для життя, діабетичний гепатоз. Наявне захворювання відповідає розділу ІІ, п.3 пп.3.1 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років. Висновок дійсний до 11.02.2023 р. Відповідно до протоколу засідання лікарсько-консультативної комісії №8 від 18.02.2021 прийнято рішення про направлення дитини на стаціонарне обстеження в ендокринологічне відділення КНП ДКЛ №6 та дообстеження дитини згідно рекомендації лікаря нефролога. На засіданні лікарсько-консультативної комісії 16.06.2021 (протокол №22) комісія прийшла до висновку, що на теперішній час підстав для встановлення підгрупи «А» дитині з інвалідністю ОСОБА_2 , 2012 р.н. немає (том 1 а.с.74-77). Позивач вважає таке рішення протиправним, відтак звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2961-IV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. За частинами третьою-сьомою статті 7 Закону № 2961-IV залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді. До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою втрати здоров`я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування. До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров`я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування. Особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів встановлюється категорія «дитина з інвалідністю», а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров`я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія «дитина з інвалідністю» підгрупи А. За частиною десятою статті 7 Закону № 2961-IV лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів: визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем; складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю; забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю. Медико-соціальні послуги з огляду повнолітніх осіб і послуги лікарсько-консультативних комісій з огляду дітей надаються безоплатно. Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 3 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917 (далі також - Положення № 917), лікарсько-консультативні комісії (далі - комісії) функціонують у закладах охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Утворюються в установленому порядку такі комісії: центральна комісія Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, центральні обласні, центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні комісії), міські, районні, міжрайонні, районні в містах комісії. Центральні комісії утворюються за рішенням Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Центральна комісія МОЗ утворюється та функціонує за рішенням МОЗ у порядку, встановленому Міністерством. Склад центральної комісії МОЗ та її чисельність затверджуються МОЗ. За текстом пункту 7 Положення № 917 Комісії: 1) визначають: наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А», причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; . За текстом пункту 8 Положення № 917 Центральні комісії: 1) здійснюють організаційно-методичне керівництво міських, районних, міжрайонних, районних у містах комісій; 2) перевіряють за зверненням дитини з інвалідністю віком понад 15 років, батьків або законних представників дитини з інвалідністю: правомірність прийнятих міськими, районними, міжрайонними, районними в містах комісіями рішень щодо встановлення інвалідності; якість розроблення індивідуальних програм реабілітації та здійснюють контроль за їх виконанням; . За пунктом 10 Положення № 917 рішення комісії приймається більшістю голосів. У разі рівного розподілу голосів голос голови комісії є вирішальним. Відомості щодо результатів проведення медико-соціальної експертизи і прийнятих рішень вносяться до медичного висновку на дитину з інвалідністю та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою закладу охорони здоров`я. За пунктом 12 Положення № 917 Комісія в день проведення медико-соціальної експертизи готує за формою, затвердженою МОЗ, медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» (щодо відмови в установленні категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» з відповідним обґрунтуванням) та складає індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавці. Медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років у триденний строк надсилається органові, в якому дитина з інвалідністю перебуває на обліку як особа, що отримує державну соціальну допомогу або пенсію, а у разі первинного встановлення категорії «дитина з інвалідністю» - до органу соціального захисту населення за місцем проживання дитини з інвалідністю. Згідно з пунктом 3 Порядку № 917 особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія «дитина з інвалідністю», а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров`я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія «дитина з інвалідністю підгрупи А». Відповідно до пункту 6 Положення № 917 Комісія проводить огляд хворої дитини та розглядає документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, протягом семи робочих днів з дня їх надходження. Комісії за місцем проживання дитини з інвалідністю мають право розглядати (переглядати) оглядові справи дітей, яким вже встановлено категорію «дитина з інвалідністю», з метою встановлення таким дітям категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А». У разі встановлення зазначеній дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» оформляється новий медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років. Оригінал зазначеного висновку у триденний строк надсилається (передається) комісією органові, в якому дитина з інвалідністю перебуває на обліку як особа, що отримує державну соціальну допомогу або пенсію. У пункті 9 Порядку № 917 передбачено, що інвалідність встановлюється дітям до досягнення ними 18 років у разі наявності стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюваннями, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що призводять до обмеження життєдіяльності дитини, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин за місцем проживання дитини з інвалідністю. Перелік захворювань та патологічних станів, що дають право на встановлення дітям інвалідності відразу до досягнення ними 18 років визначається МОЗ. У разі незгоди з рішенням комісії дитина старша 15 років, у тому числі потерпіла від нещасного випадку на виробництві, та/або її батьки чи законні представники мають право протягом місяця після надходження висновку комісії звернутися до центральної комісії Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, центральних обласних, центральних міських у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні комісії) або до комісії, в якій дитині проводилася медико-соціальна експертиза, чи до Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, відповідного структурного підрозділу з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (пункт 10 Порядку № 917). За пунктом 11 Порядку № 917 рішення центральної комісії може бути оскаржене до центральної комісії МОЗ. Центральна комісія МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає центральній комісії повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, та/або розглядає всі наявні документи, які у триденний строк після надходження відповідного запиту надсилаються центральній комісії, а також вживає в межах повноважень інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи. У разі потреби центральні комісії та центральна комісія МОЗ можуть направляти дітей для проведення додаткового медико-соціального експертного обстеження до закладів охорони здоров`я, науково-дослідних установ, визначених МОЗ. Рішення комісії може бути оскаржене до суду (пункт 12 Порядку № 917). Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Положення про центральну лікарсько-консультативну комісію Міністерства охорони здоров`я України, затвердженого наказом МОЗ України від 25 квітня 2014 року № 284 (далі - Положення № 284) Комісія МОЗ: розглядає правомірність прийнятих центральними комісіями рішень щодо встановлення інвалідності хворим дітям і дітям віком від 15 до 18 років, потерпілим від нещасних випадків на виробництві, дітям-інвалідам при встановленні ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності; розглядає складні та спірні питання щодо встановлення інвалідності хворим дітям і дітям віком від 15 до 18 років, потерпілим від нещасного випадку на виробництві, дітям-інвалідам з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності; . За пунктом 13 Порядку № 917 класифікація, що використовується комісією під час проведення медико-соціальної експертизи дітей, визначає основні види порушень функцій організму дитини, зумовлені захворюваннями, травмами (їх наслідками) та/або вродженими вадами, і ступінь їх вираження. Згідно з пунктом 15 Порядку № 917 під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму, встановлюють такі ступені їх вираження: I ступінь - незначні порушення; II ступінь - помірні порушення; III ступінь - виражені порушення; IV ступінь - значно виражені порушення. Відповідно до пункту 16 Порядку № 917 основними категоріями життєдіяльності є здатність до: самообслуговування; самостійного пересування; орієнтації; спілкування; контролювання своєї поведінки; навчання; трудової діяльності. За пунктом 17 Порядку № 917 під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження: 1) здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни: I ступінь - здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час самообслуговування з використанням у разі потреби технічних засобів; II ступінь - здатність до самообслуговування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до самообслуговування, потреба у постійній сторонній допомозі та повна залежність від інших осіб; . Відповідно до пункту 19 Порядку № 917 дитині, якій встановлена інвалідність, залежно від міри втрати здоров`я та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді встановлюється категорія «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А». Перелік захворювань та патологічних станів, що дають право на встановлення інвалідності дітям, затверджується МОЗ (пункт 20 Порядку № 917). Згідно з пунктом 21 Порядку № 917 підставою для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю» є помірна та середня міра втрати здоров`я, залежність від стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду і здатність до самообслуговування. До числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму I та II ступеня їх вираження (незначні та помірні порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії I ступеня її вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми). Підставою для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» є виключно висока міра втрати здоров`я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування. До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми). Підставою виникнення спірних правовідносин слугує висновок відповідача щодо невідповідності стану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , критеріям для встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А». Згідно доводів апелянта, у зв`язку із діагностованим захворюванням, особливістю обставин стабілізації роботи організму з урахуванням існування такого захворювання, дитина була та є нездатною до самообслуговування та цілком залежить від допомоги сторонніх осіб, оскільки не має можливості самостійно забезпечити роботу встановленої інсулінової помпи, розрахувати дозування препарату, порядок його введення, контроль за його введенням тощо. Дитина не має можливості з урахуванням її віку визначити кількість цукрів, білків, жирів у їжі, яку приймає, що безпосередньо впливає на роботу її ендокринної системи, а також на роботу встановленої інсулінової помпи. За наведених обставин позивач вважає, що наявні правові підстави для встановлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А». Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2023 року у справі № 160/17003/22, встановлення ступеня вираження порушень функцій організму та обмеження життєдіяльності є компетенцією лікарсько-консультативних комісій, адже передбачає проведення медико-соціальної експертизи. Рішення лікарсько-консультативної комісії може бути оскаржене до суду (пункт 12 Порядку № 917, пункт 9 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України) й суд - у порядку адміністративного судочинства - має перевірити оспорене рішення на відповідність критеріям, зазначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. У межах розгляду справи суд може надати правову оцінку рішенню лікарсько-консультативної комісії (якщо заявник оскаржує його до суду), але ця оцінка не може відповісти на спірні питання щодо встановлення інвалідності дітям у ситуації, коли встановлений дитині діагноз вимагається пов`язати (поєднати) з певним ступенем (ступенями) вираження порушень функцій організму та/або обмеження основних категорій життєдіяльності, адже відповідь на це питання виходить за межі як повноважень суду, так і завдань адміністративного судочинства. Суд, здійснюючи правосуддя, не може перебирати компетенцію як цього органу, так і лікарсько-консультативних комісій загалом і визначити (змінити) ступінь вираження обмеження основних категорій життєдіяльності у позивача, зважаючи при цьому на його діагноз. Проблема щодо визначення ступеня вираження обмеження життєдіяльності у дитини, хворої на цукровий діабет 1 типу, належить до відання органів системи МОЗ України. Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 надання оцінки діагнозу позивача, виходить за межі судового розгляду. У межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідженні медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №806/526/16. При розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 200/14695/19-а, від 10 лютого 2022 року у справі № 160/7153/20. Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою, при розгляді справ, у яких оспорюються рішення лікарських комісій, суд не може здійснювати власну оцінку підстав прийняття певної постанови (довідки), оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, тому оцінка підстав для прийняття рішень лікарсько-консультативних комісій виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Отже, суди вправі перевіряти законність рішення лікарсько-консультативної комісії лише в межах дотримання процедури її прийняття. За доводами апеляційної скарги, відповідач допустив наступні процедурні порушення під час прийняття рішення у формі протоколу засідання Лікарсько-консультативної комісії від 16.06.2021 №22: - не забезпечив участь під час засідання комісії медичного психолога; - при розгляді питання встановлення ОСОБА_2 статусу «дитина-інвалід підгрупи А» фактично були відсутніми лікар-спеціаліст (ендокринолог) та лікар-педіатр (лікар, який надає первинну допомогу); - лікар-педіатр Волинська Г.Ф. не брала фактично участі у засіданні комісії, про що також свідчить відсутність її підпису на такому рішенні; - огляд дитини обмежився дослідженням її верхніх дихальних шляхів, що є недоречним за даних обставин, оскільки питання встановлення дитині ОСОБА_2 статусу «дитина-інвалід підгрупи А» не стосувалось захворювань дихальних органів, а стосується виключно розладів ендокринної системи (діабету) та наявності супутніх ускладнень; - комісією не було проведено огляд встановленої інсулінової помпи, не було отримано пояснень від дитини щодо можливості у неї самостійно розрахувати розмір необхідної дози інсуліну для введення, забезпечити можливість працездатності установленої інсулінової помпи. Надаючи оцінку наведеним обставинам, судова колегія враховує наступне. Відповідно до приписів Закону №2961-IV лікарсько-консультативна комісія має дискреційні повноваження на проведення медико-соціальної експертизи дітей та встановлення категорії «дитина-інвалід» або «дитина інвалід» підгрупи А - залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами. Задля встановлення категорії «дитина -інвалід» підгрупи А комісія повинна встановити рівень залежності дитини від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду, оскільки до цієї категорії належать особи до 18 років, які не здатні до самообслуговування. Відповідно до пункту 3 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, лікарсько-консультативні комісії функціонують у закладах охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Утворюються в установленому порядку такі комісії: центральна комісія Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, центральні обласні, центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні комісії), міські, районні, міжрайонні, районні в містах комісії. Центральні комісії утворюються за рішенням Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Центральна комісія МОЗ утворюється та функціонує за рішенням МОЗ у порядку, встановленому Міністерством. Склад центральної комісії МОЗ та її чисельність затверджуються МОЗ. Міські, районні, міжрайонні, районні у містах комісії утворюються за рішенням керівника відповідного закладу охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурного підрозділу з питань охорони здоров`я місцевих держадміністрацій. У рішенні про утворення центральних комісій, комісій визначається їх персональний склад, місце та розпорядок роботи. До складу комісії входять голова, лікарі за спеціальностями, спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або практичний психолог. У засіданнях комісії можуть брати участь представники органів соціального захисту населення, психолого-медико-педагогічних консультацій, а також у разі потреби - представники державної служби зайнятості, інших підприємств, установ та організацій (за згодою). Згідно з пунктом 5 (розділ Умови встановлення інвалідності) Порядку № 917, лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, готує та подає на розгляд комісії документи для встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А". При цьому зазначений лікар повинен бути присутнім під час проведення засідання комісії для інформування про стан дитини. Комісія проводить огляд хворої дитини та розглядає документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, протягом семи робочих днів з дня їх надходження (п.6). За приписами розділу ІІІ Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності у редакції Наказу Міністерства охорони здоров`я № 1066 від 01.06.2021, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії закладу охорони здоров`я (далі - ЛКК). ЛКК у своїй діяльності керується стандартами медичних технологій лікувально-діагностичного процесу та протоколами надання медичної допомоги за спеціальностями, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами. Згідно відомостей, що зазначені у протоколі від 16.06.2021 №22, до складу ЛКК, яка розглядала питання надання ОСОБА_2 статусу «дитина-інвалід підгрупи А» входили: заступник директора з охорони дитинства та материнства Ковінько Л.В. , зав. амбулаторії № 8 Рябчун А.В., зав. амбулаторії № 6 Корсун А.М., зав. амбулаторії № 2 Цокур Г.В.; запрошені лікар-педіатр Волинська Г.Ф. , лікарі спеціалісти та медичний психолог - не з`явилися; заступник директора КНП КДЦ Іванченко Н.М., батьки дитини та сама дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З урахуванням наведених нормативних приписів у сукупності зі встановленими обставинами справи, судова колегія дійшла висновку про те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення порушено вимоги Положення №917 та Порядку №917, оскільки під час проведення засідання Комісії не був присутній медичний психолог та лікар-спеціаліст (ендокринолог). Судова колегія враховує доводи позивача про те, що відсутність медичного психолога на засіданні комісії унеможливила надання оцінки спроможності ОСОБА_2 , з урахуванням його віку та розвитку, здійснювати дії щодо розрахунку дози інсуліну для введення, проведення систематичних замірів рівня цукру в крові та працездатності інсулінової помпи. У ході судового розгляду відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що огляд дитини обмежився дослідженням її верхніх дихальних шляхів, втім питання встановлення ОСОБА_2 статусу «дитина-інвалід підгрупи А» не стосувалось захворювань дихальних органів, а стосується виключно розладів ендокринної системи (діабету) та наявності супутніх ускладнень. Відповідачем також не заперечуються обставини того, що Комісією не було проведено огляд встановленої інсулінової помпи, не було отримано пояснень від дитини щодо можливості у неї самостійно розрахувати розмір необхідної дози інсуліну для введення, забезпечити можливість працездатності установленої інсулінової помпи. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія): 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Даною нормою закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Зокрема, прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем, при прийнятті спірного рішення не дотримано всіх вимог-критеріїв, які визначені законодавцем, як необхідні умови правомірності прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення чи вчиненої дії. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення відповідача у формі протоколу засідання Лікарсько-консультативної комісії від 16.06.2021 №22 щодо невідповідності стану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , критеріям для встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" є таким, що прийнято без належної мотивації та без врахування всіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а отже підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Частиною четвертою вказаної вище статті передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Таким чином, суд в даному випадку не втручається у дискреційні повноваження лікарської комісії, оскільки саме комісія наділена правом оцінювання стану здоров`я особи, проте адміністративний суд відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України повинен надати оцінку саме обґрунтованості, правомірності рішення суб`єкта владних повноваження, що також включає перевірку дотримання процедури прийняття такого рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає належним способом захисту порушеного права позивача зобов`язання лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровського району м. Києва" провести повторне засідання з питання надання ОСОБА_2 статусу "дитина з інвалідністю підгрупи А". На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не повно встановлено обставини, що мають значення для справи та не надано належної оцінки встановленим обставинам, що призвело до неправильного вирішення справи, допущено порушення норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволення позову та прийняття нової постанови про задоволення позову. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району м. Києва» в особі Лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району м. Києва», викладене у формі протоколу засідання від 16 червня 2021 року № 22, щодо невідповідності стану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , критеріям для встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А». Зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району м. Києва» в особі Лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дніпровського району м. Києва» провести повторне засідання з розгляду питання щодо надання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статусу "дитина з інвалідністю підгрупи А" з урахуванням висновків суду, наведених у даній постанові. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан