Постанова 4811 № 464/4042/24

Справа № 464/4042/24 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В Провадження № 22-ц/811/888/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2025 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря Підлужного В.І., з участю: представника позивача Вілінської Г.М., представника відповідача Хом`яка О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про захист прав споживача, стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, встановив: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» (далі АТ «СК «Інго») 86852 грн. 89 коп. інфляційних нарахувань та 19698 грн. 72 коп. трьох процентів річних, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання по виплаті страхового відшкодування. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 13.11.2017 року між ним, як страхувальником, та ПрАТ «АСК «Інго Україна» (на даний час АТ «СК «Інго»), як страховиком, укладено договір добровільного страхування засобів наземного транспорту №640559358.17, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Mercedes-Benz GLE 320», реєстраційний номер НОМЕР_1 . 11.02.2018 року, близько 15:40, по вул. Виговського, 69 у м. Львові сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено застрахований автомобіль, проте, ПрАТ «АСК «Інго» 03.04.2018 року виплатила позивачу лише частково страхове відшкодування у розмірі 337596 грн. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 травня 2022 року та постановою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року, стягнуто з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування в розмірі 770635 грн. 64 коп. 30.05.2023 року ОСОБА_1 подав заяву про примусове виконання вказаного рішення суду, за якою 01.06.2023 року було відкрито виконавче провадження (ВП №71929243) з виконання виконавчого листа №464/917/20, виданого Сихівським районним судом м. Львова 09.05.2023 року, про стягнення з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 770635 грн. 64 коп. У зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання по виплаті страхового відшкодування у вказаній сумі, 28.07.2022 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних нарахувань, трьох процентів річних та пені за прострочення виконання зобов`язань за період з 05.04.2018 року по 28.07.2022 року, який було задоволено рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 14 листопада 2023 року та стягнуто з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 за вказаний період 341006 грн. 27 коп. інфляційних нарахувань, 99706 грн. 37 коп. трьох процентів річних і 77063 грн. 56 коп. пені. Виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №464/917/20, виданого Сихівським районним судом м. Львова 09.05.2023 року, про стягнення з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 770635 грн. 64 коп., було закінчене 05.06.2023 року, у зв`язку з повним виконанням відповідачем вказаного вище виконавчого листа, тому позивач просить стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за період, що залишився, а саме: з 29.07.2022 року по 04.06.2023 року, тобто до повного виконання відповідачем рішення суду. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2025 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 86852 грн. 89 коп. інфляційних нарахувань та 19698 грн. 72 коп. трьох процентів річних. Стягнуто з АТ «СК «Інго» в дохід держави 1211 грн. 20 коп. судового збору. Стягнуто з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 21000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду оскаржив відповідач АТ «СК «Інго», просить його скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що 03.04.2018 року (в порядку досудового врегулювання) страхова компанія сплатила позивачу грошові кошти у розмірі 337596 грн. За результатами судового розгляду цивільної справи №464/917/20 на виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2021 року страхова компанія сплатила позивачу грошові кошти в загальному розмірі 770635 грн. 64 коп. в якості повного виконання зобов`язань за договором добровільного страхування. В подальшому, за результатами судового розгляду цивільної справи №464/3270/22 на виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року страхова компанія сплатила позивачу грошові кошти у розмірі 517776 грн. 20 коп. в якості фінансових санкцій (інфляційних втрат та трьох процентів річних). Наголошує, що станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду, внаслідок прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань за договором добровільного страхування, позивач вже отримав грошові кошти у розмірі понад півтора мільйона гривень, проте, незважаючи на виконання грошових зобов`язань, суд не зважив на доводи відповідача щодо зменшення розміру додатково нарахованих фінансових санкцій. Апелянт вважає, що ступінь виконання договірного зобов`язання, а також вже накладені та стягнуті фінансові санкції у розмірі 517776 грн. 20 коп. є, власне, тими істотними обставинами, які підлягають до врахування судом першої інстанції при ухваленні рішення про повне задоволення позовних вимог, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Також, зазначає, що рішення про стягнення витрат на професійну правову допомогу прийняте поза межами розумності та співмірності суми стягнених коштів із складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову. 25.07.2025 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Вілінської Г.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апелянта і просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 12000 грн. Зокрема, наголошує, що позивач був позбавлений протягом більш як п`яти років отримати справедливе відшкодування завданої йому шкоди. Окремо звертає увагу, що оскільки відповідачем не було подано клопотання про зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на правову допомогу, тому судом першої інстанції правомірно не встановлено неспівмірності витрат на правову допомогу та стягнуто з відповідача на користь позивача такі судові витрати в повному обсязі. В судове засідання апеляційного суду 05.08.2025 року обидві сторони з`явились. Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 14.08.2025 року о 12:50. Заслухавши пояснення сторони відповідача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено, що 13.11.2017 року між ПрАТ «АСК «Інго Україна» (страховиком) та ОСОБА_1 (страхувальником) укладено договір страхування №640559358.17 добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності водія та пасажирів від нещасних випадків, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Mercedes-Benz GLE 320», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 11.02.2018 року, близько 15:40, по вул. Виговського, 69 у м. Львові сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено застрахований автомобіль. За даним страховим випадком ПрАТ «АСК «Інго Україна» виплатила позивачу страхове відшкодування в розмірі 337596 грн. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2021 року в справі №464/917/20, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 травня 2022 року та постановою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року, стягнуто з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування в розмірі 770635 грн. 64 коп. 30.05.2023 року ОСОБА_1 подав заяву про примусове виконання вказаного рішення суду, за якою 01.06.2023 року було відкрито виконавче провадження (ВП №71929243) з виконання виконавчого листа №464/917/20, виданого Сихівським районним судом м. Львова 09.05.2023 року, про стягнення з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 770635 грн. 64 коп. У зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання по виплаті страхового відшкодування у вказаній сумі, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних нарахувань, трьох процентів річних та пені за прострочення виконання зобов`язань і рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 14 листопада 2023 року в справі №464/3270/22, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року, стягнуто з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 341006 грн. 27 коп. інфляційних нарахувань, 99706 грн. 37 коп. трьох процентів річних і 77063 грн. 56 коп. пені, за період з 05.04.2018 року по 28.07.2022 року. Виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №464/917/20, виданого Сихівським районним судом м. Львова 09.05.2023 року, про стягнення з АТ «СК «Інго» на користь ОСОБА_1 недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 770635 грн. 64 коп., було закінчене 05.06.2023 року, у зв`язку з повним виконанням вказаного вище виконавчого листа, тому спірним періодом, за який позивач просить стягнути інфляційні втрати та три проценти річних, є період, що залишився, а саме: з 29.07.2022 року по 04.06.2023 року, тобто до повного виконання відповідачем рішення суду. У відповідності до ст.ст.526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №758/16044/16-ц, у постанові від 27 січня 2021 року у справі №337/5617/19, при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.526, ч.2 ст.625 ЦК України). Отже, встановивши прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування у розмірі 770635 грн. 64 коп., суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань, трьох процентів річних за період з 29.07.2022 року по 04.06.2023 року (за період до повного виконання зобов`язання), а всього 106551 грн. 61 коп., є законними та обґрунтованими. Вказана сума стягнення за період з 29.07.2022 року по 04.06.2023 року 106551 грн. 61 коп., сумарно із раніше стягнутою сумою інфляційних нарахувань, трьох процентів річних та пені за період з 05.04.2018 року по 28.07.2022 року 517776 грн. 20 коп., не перевищує суму основного боргу, тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про неврахування судом вимог закону, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, щодо зменшення належних до стягнення фінансових санкцій. При цьому, необхідно зазначити, що зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, врахувала фактичні обставини справи №902/417/18, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, оскільки суд першої інстанції належним чином обґрунтував свої висновки в цій частині з посиланням на фактичні обставини даної справи. Таким чином, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, висновки суду в цій частині є законними та обґрунтованими, тому підстав для скасування чи зміни рішення в цій частині немає. Що ж стосується доводів апеляційної скарги в частині розподілу судових витрат витрат на правничу допомогу, то колегія суддів ураховує наступне. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України (частини друга та третя цієї статті) передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24), вказано, що процесуальним законом визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21. У постановах від 19 лютого 2022 року у справі №755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково. У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Отже, за висновком Великої Палати в постанові від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24): «..під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.». За обставинами справи, яка переглядається апеляційним судом, позивач вже вдруге звертається до відповідача з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання недоплаченого страхового відшкодування, різниця полягає лише у періоді таких нарахувань, тому, з огляду на вже сформовану правову позицію в даних правовідносинах у попередній (аналогічній) справі №464/3270/22, колегія суддів вважає безпідставними включення до витрат на правничу допомогу опису робіт (наданих послуг), який зазначений в акті від 27.11.2024 року, зокрема, які стосуються зустрічей, консультацій клієнта, узгодження правової позиції, опрацювання законодавчої бази, що регулює відносини між позивачем та відповідачем, аналіз судової практики, формування правової позиції по веденню справи та вибір стратегії, вартість яких в загальному становить 7500 грн. На переконання колегії суддів, з урахуванням обставин даної справи, зокрема, подання позивачем аналогічного позову та раніше зібраних доказів, за винятком постанови про закінчення виконавчого провадження від 05.06.2023 року та судових рішень у попередній (аналогічній) справі №464/3270/22, а також критеріїв оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), обґрунтованими та реальними є витрати адвоката на підготовку (складання) позовної заяви 6000 грн., та збір додаткових доказів, підготовку (складання) відзиву і клопотань (заяв) 3000 грн., що сумарно становить 9000 грн. Також, поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що у відзиві на позовну заяву сторона відповідача, заперечуючи проти вимог позивача, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, проте, у випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, то зменшити належні до стягнення фінансові санкції, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а судові витрати покласти на позивача. Суд першої інстанції наведеного не врахував, тому оскаржуване рішення у вказаній частині необхідно змінити, зменшивши розмір стягуваних з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу з 21000 грн. до 9000 грн., в решті рішення суду залишити без змін. У зв`язку з тим, що апеляційна скарга відповідача частково задоволена лише в частині розподілу судових витрат, тому визначених процесуальним законом підстав для стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат немає. В свою чергу, сторона позивача, на користь якої вирішено спір по суті, подала до апеляційного суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених на стадії апеляційного розгляду справи, в розмірі 12000 грн., з яких, з урахуванням наведених вище норм процесуального права та критеріїв оцінки, а також з огляду на те, що правова позиція сторони в даній справі вже є сформованою, а всі докази досліджені судом першої інстанції, відтак, підстав для висновку про складність написання відзиву на апеляційну скаргу немає, обґрунтованими є витрати позивача за надані адвокатом послуги по підготовці відзиву на апеляційну скаргу 2000 грн. і за участь адвоката в одному судовому засіданні апеляційного суду 500 грн., що сумарно становить 2500 грн. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд ухвалив: апеляційну скаргу акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» задовольнити частково. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2025 року в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на користь ОСОБА_1 , змінити, зменшивши його з 21000 гривень до 9000 гривень. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені на стадії апеляційного розгляду справи, в розмірі 2500 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 14 серпня 2025 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич